«Державні витрати скорочують безробіття» — це добра ідея, але надто спрощена і надто загальна. Ми маємо акцентувати на тому, що політики можуть зробити конкретно в конкретній ситуації в конкретній країні.
Починаючи з загальної теорії Кейнса, багато хто вірить в прості ефекти експансіоністської фіскальної політики, тобто в те, що державні витрати скорочують безробіття. В постійних дискусіях про оптимальну політику боротьби з євро-кризою багато експертів вважає, що європейські міністри фінансів мають збільшити витрати і що Європі необхідні фіскальні стимули. Це надто спрощено. Вплив фіскальних стимулів багато в чому залежить від конкретної ситуації в кожній країні, наприклад, чи вона дуже багато боргує, чи не надто. Хоча іноді високі державні витрати дійсно збільшують зайнятість.
Цей аргумент випливає з простих принципів економічних міркувань. По-перше, є статистичні тотожності. При обчисленні валового внутрішнього продукту (ВВП) державні витрати входять у вартість. Кожен витрачений долар за визначенням збільшує ВВП на цей долар. Таким чином, фінансова консолідація (зменшення базового бюджетного дефіциту) неминуче знижує ВВП. По-друге, витрачання державних коштів безпосередньо збільшує зайнятість, наприклад, шляхом найму додаткових державних службовців або державних закупівель. По-третє, зарплати цих державних службовців або доходи фірм, які провадять бюджетні роботи, повертаються в економіку, бо приватні особи і компанії споживають, інвестують і, отже, витрачають. Цей процес вносить поправку на мультиплікатори фіскальної політики. Після Великої рецесії дискусія про величину цих мультиплікаторів посилилася.
Широкий спектр мультиплікаторів в літературі підкреслює, що такі аргументи є надто спрощеними. Якщо країна близька до дефолту, то додаткові державні витрати призведуть до зростання безробіття. Якщо така країна і зможе в когось ще позичити, то додаткова заборгованість може довести її фінансове становище до загрози банкрутства. В такій ситуації жоден приватний інвестор не буде розширювати виробництво і наймати працівників. Цей аргумент є чинним, хоч і не так драматично, і тоді, коли країни не мають значних заборгованостей. Експансивний імпульс фіскального стимулу зменшується — і може дійти навіть до негативного через те, що приватні споживачі та інвестори мусять очікувати зіткнення з високими податками для наступних процесів консолідації. Цей механізм став відомим як не-кейнсіанський ефект фіскальної консолідації. В основному він працює за рахунок очікувань учасників ринку, а також через невизначеність на фінансових ринках.
Між цими двома полярними випадками кейнсіанського та не-кейнсіанського ефектів є широкий спектр результатів. Чи ведуть бюджетні витрати до зменшення безробіття — це залежить від конкретної ситуації в країні, від ситуації в інших торгівельно пов'язаних країнах, від стану державних фінансів, від ситуації на фінансових ринках, від рівня витрат з рефінансування, від готовності платників податків фінансувати додаткові державні витрати і корисності фактичних програмних витрат — і це лише кілька з багатьох факторів. Все можливо. Тому твердження про те, що державні витрати скорочують рівень безробіття, не витримує критики. Ми повинні забути про цю просту економічну ідею та проаналізувати, що продуценти податкової політики можуть зробити в конкретній ситуації в конкретній країні.
Скептицизм, що випливає з цього, не промовляє на користь більшого vs меншого чи великого vs малого уряду. Деякі країни, наприклад, у Скандинавії, можуть організувати роботу великого уряду порівняно ефективно. Державне управління працює добре, уряд витрачає гроші на ті програми, що їх хочуть громадяни, тим самим підвищуючи готовність платників податків платити податки, а автоматичні стабілізатори виконують свої макроекономічні цілі. Інші ж країни з великими урядами, наприклад Франція, перебувають у гіршій ситуації.
Так само скептицизм стосовно дискреційної фіскальної політики не означає, що цілу цю ідею треба відкинути. В умовах серйозного економічного спаду або пастки ліквідності фіскальні стимули забезпечують важливі економічні імпульси. Однак загальною рекомендацією урядам мусить бути зниження співвідношення державного боргу і ВВП і збереження цього співвідношення на низькому рівні, щоб мати змогу забезпечити необхідний фіскальний стимул, коли виникне необхідність стимулювати економіку.
Lars P. Feld
Public Spending Reduces Unemployment
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (2017)
Зреферував О.Д.
