Юрґ Гелблінґ

Homo economicus похований; ми це знаємо. Однак раціональний вибір, як і раніше, має свою пояснювальну силу, а раціональність не є обмеженою: якщо вибір áктора виявляється нераціональним, то це тому, що модель спостерігача є неповною.

 

 

Критикувати модель homo economicus — це як вбивати труп. Хоча її припущення виглядають необхідними для математичного моделювання ефективних ринків, однак вони є нереалістичними і дуже далекими від реальності реальних людей, як переконливо продемонстрували Герберт Саймон та інші.

 

Áктори ведуть себе стратегічно і володіють певною здатністю усвідомлено передбачувати. В них також є певні знання і розуміння навколишнього світу. Однак учасники, які оцінюють очікувані результати, мають, як показав Саймон, різні коґнітивні обмеження. Їх інформація про варіанти і їхні наслідки є обмеженою — як і їхня інформованість про те, що можуть зробити інші учасники. Їхній часовий горизонт прийняття рішень також обмежений: áктори є недалекоглядні і децидують короткозоро. Обмеженими є також обчислювальні можливості áкторів: навіть якби вся інформація була доступною, то все одно було би неможливо прорахувати можливі плюси та мінуси всіх варіантів (включно з їх імовірністю). Реальні áктори не обчислюють затратність і вигідність варіантів безконечно, а поводяться згідно з конвенціями або фреймами, які в подібних ситуаціях у минулому виявилися успішними. Фактично, Саймонова модель є переконливою моделлю раціонального вибору. Єдина проблема в тому, що під «обмеженістю» раціональності розуміється, як бачимо, дефіцит раціональності. Однак (інструментальна) раціональність вказує на співвідношення між засобами та цілями, а не на кількість інформації, якою диспонують áктори. Менш інформовані учасники для уникання ризику можуть вибрати стратегію максиміну, а не стратегію максимізації, але коґнітивні обмеження не роблять рішення áкторів менш раціональними чи навіть ірраціональними.

 

У такому плані біхевіористичні економісти — як-от Тверський, Канеман і Тейлер — виявили велику кількість «аномалій» або «девіацій» від стандартної моделі homo economicus. Проте як переконливість їхніх експериментів, так і впливовість їхніх теоретичних ідей може бути аргументом власне проти моделі homo economicus, а не проти раціонального вибору як такого. Їхні висновки є не «аномаліями», а, схоже, вони сумісні з більш реалістичною моделлю стратегічних áкторів. Через інституціональні норми і правила, які забезпечують довгострокову перспективу, áктори схильні поводитися менш короткозоро. Інститути обмежують людські дії, але також уможливлюють колективні дії, тобто співпрацю, та помагають нівелювати стимули від нього ухилятися («бути зайцем»).

 

Економісти не мали би вірити в корисність подальшої диференціації психологічних особливостей і когнітивних обмежень áкторів, а радше мали би звернути увагу на некоґнітивні обмеження людської діяльності — тобто економічні, політичні та культурні системи й інститути, які формують стимули, на які реагують áктори. Розподіл (економічного, політичного і культурного) капіталу та активів може пояснити відмінності між áкторами (фірмами) з точки зору ринкової та переговорної влади в цілому. Позиції áкторів в соціальному просторі можуть пояснити їхній вибір варіантів і засобів досягнення своїх цілей та інтересів. Однак у будь-якому разі раціональність не є «обмеженою»: якщо вибір áктора виглядає неоптимальним або навіть нераціональним, то модель спостерігача мусить бути неповною або помилковою; тобто в ієрархії преференцій áктора інші мотиви — політична (влада) або культуральне підвищення (репутація) — займають вище місце, ніж його економічні цілі.


Юрґ Гелблінґ, Університет Люцерна, Швейцарія


Jürg Helbling
Boundedness of Rationality
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (березень 2017)
Зреферував О.Д.

 

 

01.12.2017