ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ СТАВЛЕННЯ ОСИПА НАЗАРУКА
ДО ІВАНА ФРАНКА
Я хотів би розпочати з такого може дещо банального і риторичного запитання: чому ми стільки досліджуємо життя, діяльність та творчість Івана Франка? Не лише тому, що його доробок є насправді наслідком колосального таланту і не менш титанічної праці та самовдосконалення, що апріорі заслуговує на дослідження. Франко цікавий теж тим, що він є фігурою, як зазначав професор Ярослав Грицак, парадигматичною. Тобто певним прикладом, на якому можна вивчати політичні, літературні, суспільні тенденції тогочасної епохи. Під час цього виступу я спробую представити Франка як об’єкт, на якому помітно зміну світогляду іншої знакової особистості свого часу – Осипа Назарука. Життя письменника, публіциста та політичного діяча Осипа Назарука припало на цікавий, але дуже нелегкий час. Нагадаю жив він з 1883 по 1940 роки. Це був час масштабних воєн та революцій, час розквіту нових ідеологій, що пропонували та пробували втілити радикальні зміни, це був час викликів. В такому часі дуже динамічних змін чимало людей міняють свій світогляд, і міняють його досить часто не еволюційно (як то було більш поширено в часі, коли жив Франко), а міняють його революційно. Адже великі виклики і динамічність розвитку подій спонукають до цього революційного переосмислення. Сьогодні я хотів би Вам представити приклад такого переосмислення.
Молодий радикал
Як Ви вже могли зауважити з років життя Осипа Назарука, вони частково накладаються на роки життя Франка. Назаруку було 33 роки, коли помер Іван Франко. Тобто він був вже у достатньо зрілому віці. Ще в досить юному віці Осип Назарук захопився соціалістичними ідеями, беручи участь в діяльності юнацьких відділень Української радикальної партії (далі УРП) – т. зв. драгоманівських гуртках. Як відомо з досліджень, Назарук глибше познайомився з працями Франка під час навчання у Віденському університеті (від 1902). Невдовзі Назарук вступив до УРП. Франко був одним з найбільших авторитетів для нього. А. Ніковський згадував, що у Львові 1908 з «пієтетом говорено» про Франка «на зборах львівської студентської громади», на яких виступали проводирі С. Баран, О. Назарук і М. Залізняк. В 1909 р. в кількох номерах часопису радикалів «Громадський Голос» він опублікував нарис «Чим є для нас Іван Франко?». Згодом, в 1910 р. цей нарис вийшов окремою брошурою «Про Івана Франка». У брошурі Назарук подав життєпис Франка з ідеологічною метою: «щоби молоді селяни радикальної партії знали докладніше про те, хто був Іван Франко». Він дуже схвально оцінив його політичну та публіцистичну діяльність. Про літературну діяльність Франка відзначив: «Найбільші і найкрасніші твори нашого культурного дорібку — то його робота». За словами Назарука, «ми нині навіть не в силі оцінити, що дав нам сей велетень духа, бо ми заблизько до нього».
Задокументована лише одна зустріч Назарука з Франком. Марія Струтинська писала: «У 1915 р. Франко перейшов до захисту УСС-ів, де комендантом був д-р. М. Волошин. Були там тоді Степан Чарнецький, Осип Назарук, братанок лікаря Озаркевича, Щуровський, медик 5-го року». Можливо, Франко і Назарук перетиналися частіше ніж один раз, але свідчень про це нема.
Як соціаліст став консерватистом
Осип Назарук брав активну участь в національно-визвольних змаганнях 1917 – 1921 рр., як керівник та кореспондент пресових органів УСС, згодом УГА та представник уряду ЗУНР. У серп. 1922 виїхав до Канади як надзвичайний представник уряду ЗУНР. Власне, під час перебування в еміграції у Канаді та США, світогляд Назарука зазнає трансформації: він переходить від радикально-соціалістичних поглядів до монархістсько-консервативних. Серед головних причин цього: розчарування поразкою українських визвольних змагань 1917-23 рр. та вплив листування з істориком і головним ідеологом українського консерватизму В’ячеславом Липинським. Назарук належав до тих людей, які внаслідок глибокого переживання поразки українських визвольних змагань, різко переосмислили погляди молодих років. Це люди, що покаялися у «гріхах молодості»: ліберальних та соціалістичних, і вчинили поворот праворуч: одні (як наприклад, Дмитро Донцов) до радикального націоналізму, інші (як Осип Назарук) – до монархічного консерватизму чи інтегрального католицизму. Власне, Назарук репрезентував те покоління людей (народжених переважно у 1880-их роках), які вбачали якраз в ліберальних та соціалістичних ідеях – головну причину поразки української революції. А козлом відпущення у них стало покоління, умовно кажучи, «батьків», які були ідейними натхненниками та пропагандистами цих лівих та ліво-центристських ідей: Грушевський, Франко, але найбільше громів летіло в сторону Драгоманова. В одному зі спогадів про своє перебування в довоєнному Києві Назарук вже на еміграції писав: «мав я тоді, як уся наша тодішня інтеліґенція, повну голову хаосу і всяких неможливих «ізмів». Захоплений анархізмом (драгоманівщиною) й иньшими «ізмами» аж до самого дна душі – не розумів я тоді значіння реліґії та внутрішньої дисципліни і вартости покори перед нею. Велика війна і страшна руїна України, котру зруйнували до самого ґрунту ті колись дорогі мені «ізми», - та довге скитальство між чужими народами стоптали буйний хаос в моїй голові та навчили не соромитися покори».
Зі зміною поглядів міняється і його рецепція Франка. Назарук почав критикувати Франкову творчість: «Страшна пустка в тім Франку. Просто дивуюся, чим я замолоду одушевлявся; з виїмком “Мойсея” – нема нічого в його поезіях будуючого». Захоплюючись В. Липинським, Назарук всіляко протиставляє його своєму попередньому кумиру Франкові: «У Вас як дуб виростає думка з могутніми конарами. У них [Драгоманова, Франка, Грушевського. – І. М.] – якісь порозривальні, кошляві, болем покручені. Чи то нерви, чи мязи, чи чорт зна що – раз у раз інакше викривлювані. Ви – при всій Вашій фізичній кволости – дерз і храбр, вони – якісь дивно боязкі людці, що все оглядаються на те, що скажуть “західні поступовці” на їх думки…». В одному з листів Назарук писав до В. Липинського: «Основна помилка, чи радше недостача Вашої пропаганди в тім на мою думку (як практика пропаґанди в масах), що Ви не почали з убиття попередників, у нас велетнів пропаґанди: Драгоманова, Франка, (Грушевського Ви усмертили), Винниченка… і навіть Шевченка як суспільно-державницького пропаґатора». На заклик Назарука хрестового походу проти наших лівих, Липинський йому відповів: «Шевченко, Франко, Драгоманов – революціонери. Боротьба з їхніми шкідливими думками при помочі принижування їх революційного авторитету, думаю, безцільна… І зовсім не біда, що ми маємо революціонерів. Біда, що ми маємо тільки революціонерів. Щоб вилічити оцю смертельну однобокість нації – нам треба консерватистів з програмою позитивною, а не тільки з неґацією революціонерів». Хочеться зауважити, що ця фраза не позбавлена актуальності також і для сьогоднішньої України.
Назарук до слів Липинського не прислухався і продовжував свої хрестовий похід проти лівих. У 1926 р., переїхавши з Чикаго до Філадельфії, він очолив католицький часопис «Америка» і став близьким до єпископа Костянтина Богачевського – апостольського екзарха для українців у США. Слід зазначити, що владика Костянтин був одним із запеклих противників вшанування Франка, навіть пробував заборонити відправляти заупокійні служби за Іваном Франком та брати участі в заходах його вшанування викликало чималий спротив серед частини духовенства та мирян в США. Назарук писав: «<…> нема тут ніякої бібліотеки: пустиня! Щойно закладаємо: вперве єпископ [Богачевський. – І. М.] на мою просьбу спровадив 28 книжок Франка, бо не було на основі чого й полеміки вести». Результатом докладених зусиль стала видана ним у 1926 році у Філадельфії брошура «Світогляд Івана Франка. Чи може христіянський нарід приняти і ширити культ його?», в якій автор виступив проти поширення культу Франка, бо його матеріалістичний та атеїстичний нищить Церкву та негативно впливає на український народ. Уривки з брошури були передруковані в Галичині як статті у католицькому віснику «Поступ» в 1926 році: «Матеріялістичний світогляд Івана Франка» (№ 7/8) та «Культ Івана Франка а молодь» (№ 9/10).
Улітку 1927 року з еміграції Назарук повертається уже з зовсім іншим світоглядом. Як згодом, 1936 р., Назарук, згадуючи свій світоглядний злам, напише: “... вернувся до краю зовсім інший чоловік: віруючий в Бога, католик, противник радикалізму і соціалізму, консерватист”. Поєднавши гетьманських монархізм та католицький інтегралізм, остаточно порвав зі своїм інтелектуальним та ідейним минулим. Ці два ідейні світогляди дуже органічно поєдналися, адже гетьманський монархізм – був ідеологією реакції на загрози, що виникали внаслідок революції. Ідеологією, що пропонувала знаходити вихід не у майбутньому, а у минулому – спиратися на свої найкращі традиції. У католицтві на противагу модернізму, що проникав у Католицьку Церкву, виник «інтегризм», або «інтегралізм», представники якого висловлювались за збереження церковної Традиції в усій її повноті й чистоті. Станіславівський єпископ Григорій Хомишиин саме потребував такого енергійного, досвідченого та відданого діяча, який допоможе утверджувати та поширювати ідеї католицького інтегралізму. Осип Назарук, з цього погляду, був ідеальною кандидатурою. У 1928 році він стає головним редактором газети «Нова Зоря», а через два роки одним із засновників та провідних діячів новоутвореної Української католицької народної партії (від 1932 – Української народної обнови).
Назарук у дискусії щодо культу Івана Франка
У 1932 католицький тижневик «Неділя» закликав читачів здавати гроші на надгробний пам’ятник Франкові. Це спровокувало дискусію: потрібно чи не потрібно вшановувати Франка. «Нова Зоря» вмістила ряд полемічних публікацій, головним мотивом яких було: християни не можуть шанувати Франка як національного героя, оскільки у його творчості та світогляді домінували атеїстичні, матеріалістичні та соціалістичні мотиви. Ці статті полемізували з католицькими тижневиками «Неділя» та «Мета», а також націонал-демократичною газетою «Діло», які позитивно ставилися до шанування Франка, вважаючи, що той пережив зміну релігійних поглядів, фактично навернувшись до християнства. Полеміка щодо Франка між «Новою Зорею» та «Метою» віддзеркалювала тертя між візантиністами та латинниками, а також виявляла різні погляди цих двох груп на роль і місце ГКЦ в національному русі.
Назарук був одним з найзапекліших противників вшанування Франка. У «Новій Зорі» він опублікував кілька власних статей проти вшанування Франка. На підтвердження Франкового атеїзму і матеріалізму Назарук апелював до його вірша «Душа безсмертна» та поеми «Ex nihilo. Монолог атеїста». На думку Назарука, віруючий український народ не може прийняти Франкового світогляду, який належить до найстрашніших світоглядів, що з’являлися в історії людства. Один з аргументів Назарука щодо шкідливості культу Франка полягав у його згубному впливі на молоде покоління. Назарук зробив короткий аналіз вибраних Франкових поезій, зокрема порівнявши його любовну лірику з романом «Страждання молодого Вертера» Й. В. Ґете. Цей роман про нещасливе кохання породив свого часу хвилю самогубств серед молоді, яка захоплювалася ним. А самогубство, як відомо, є одним з найбільших гріхів у християнській релігії. Тому Назарук критикував Франка, називаючи його поетом «пристрасти, яка є проявом еґоцентризму, незрівноваження і слабости».
Назарук навів іще один аргумент проти культу Франка, який мав би апелювати до страхів та фобій читача. Одним з гол. образів ворога в статтях «Нової Зорі» були Радянський Союз та більшовики. Тому проводячи більшу чи меншу паралель між Франком та більшовиками, дописувачі «Нової Зорі» намагалися остаточно дискредитувати всяку можливість творення культу Франка. Він назвав Франка «предтечею большевизму»: «Найважніший прояв його діяльности — се ширений ним атеїзм. Під тим оглядом Франко був предтечею большевизму, найстрашнішої руїни, яку знає історія людства. А що Франко був письменник впливовий, отже, його погляди заважили на поглядах інтелігенції й народа всеї України, як перед, так і за Збручем. Атеїстичні погляди Франка скріпили свого часу большевизм і причинилися до заливу ним України. Тому Франко є і буде співвідповідальний за моральну й фізичну руїну України».
Втім слід сказати, що Назарук не вважав усю творчість Франка шкідливою: «Між його творами є й такі, котрі кождий монастир може давати до читання дітям у сиротинцях, кожний священик може поручати молоді нашого народу». З Франкової любовної лірики Назарук схвально оцінив вірші «Як на вулиці зустрінеш» та «Як почуєш вночі» Назарук вважав доцільним ввести цензуру щодо деяких творів Франка: «Значить: цензура? Так, цензура! Бо коли не буде розумної цензури, то потому допустимо буквально всьо, як на схід від нас допустили й полюбили всьо, що йшло “наліво”».
Радикальний консерватист
Загалом, слід сказати, що у своїх статтях Назарук методично намагався виправити ті тактичні хиби, які на його думку, не зробив його новий ідейний наставник Липинський – а саме він намагався «убити своїх попередників», «велетнів пропаґанди». До їх числа належав і Франко. Я приспускаю, що такі дії Назарука, Донцова та інших осіб, які так радикально змінили свій світогляд – це їхнє підсвідоме бажання зняти з себе провину за поразку українського національного руху, і перекинути її на своїх ідейних наставників, мовляв: «То вони винні. Вони нас збаламутили. Ми тоді ще були молоді і не розуміли нічого, тому й піддалися на їхній вплив». Втім, що характерно для цих людей – заперечуючи попередні радикальні та утопічні розв’язки проблем – вони впадали в іншу крайність, захоплюючись новими не менш радикальними та утопічними розв’язками. Попри те, що Назарук перейшов на засади консервативного світогляду, він залишався радикалом. Як зазначав Іван Лисяк-Рудницький, «був виходнем з середовища галицької Радикальної партії й ця школа залишила на ньому нестерпний слід. Недаремно Липинський казав йому: «Ви радикал у тактиці». Як вдало зауважив різницю між Липинським та Назаруком Іван Лисяк-Рудницький: «Липинський визнавав закономірність існування в лоні українського суспільства різних ідейно-політичних течій; його метою було об’єднання та збалансування цих антагоністичних течій на базі монархічного правопорядку. Знов же Назарук, з типовим фанатизмом неофіта, хотів в українському політичному житті «зрубати й викорчувати» все, що було незгідне з гетьманською ідеологією». Тому як «оди Франкові» молодого Назарука, так і нищівна критика Франка Назаруком після І Світової війни, мають не інтелектуальну основу, а перш за все – ідеологічну, а також відображають певні особливості характеру самого Назарука: а саме схильність до крайностей і фанатизму, тяжіння до надмірної ідеалізації своїх кумирів та надмірної демонізації супротивників.
Список використаних джерел та літератури:
А. Ч. [Назарук О.] Зневага цвинтаря при відкритті нагробка І.Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч. 39. – С. 1.
А.Ч. [Назарук О.] Предтеча большевизму І. Франко і українська суспільність на тлі його нагробника // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч. 39. – С. 2.
Бурачок Л. Осип Назарук // ЗУНР 1918–1923. Уряди. Постаті. – Л. 2009;
В’ячеслав Липинський. Архів. Т. 7: Листи Осипа Назарука до В’ячеслава Липинського / Ред. І. Лисяк-Рудницький. Філадельфія, Пенсильванія. Східньо-європейський дослідний інститут ім. В. К. Липинського, 1976.
Листи В’ячеслава Липинського до Осипа Назарука (1921-1930) / Упоряд. М. Дядюк; Відп. ред. серії Л. Головата; НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. – Львів, 2004.
Назарук О. Довкруги культу Франка // Нова Зоря. – 19 червня 1932. – Ч. 45. – С. 3.
Назарук О. Значіння форми для ідеольоґії. З приводу останніх подій в Т-ві Письменників і Журналістів ім. І. Франка // Нова Зоря. – 21 листопада 1937. – Ч. 89. – С. 3 – 4.
Назарук О. Матеріялістичний світогляд Франка // Поступ. – Львів, 1926. – Ч. 7-8.
Назарук O. Культ Івана Франка а молодь / Осип Назарук // Поступ. – 1926. – Ч. 9-10. – С. 136 – 145.
Назарук О. Про Івана Франка. – Л.: Б-ка «Громадського Голосу», 1910
Назарук О. Світогляд Франка. Чи може наш нарід приняти його культ? // Нова Зоря. – 19 червня 1932. – Ч. 45. – С. 2 – 3.
Назарук О. Чи добре було б у молодь вщіпити культ Франка? // Нова Зоря. – 26 червня 1932. – Ч. 47. – С. 6 – 7.
Назарук О. Чим є для нас Іван Франко? // Громадський Голос. 1909. № 47. 17.ХІ. С. 1–2; № 48. 23.ХІ. С. 3–4
Ніковський А. Франко в Одесі в 1909 р. // Спогади про Івана Франка. Вид 2-ге, доп., перероб.; [упор. М. Гнатюк]. – Львів: Каменяр, 2011.
Рубльов О. Назарук Осип Тадейович // ЕІУ. – К., 2010. Т. 7.
Струтинська М. Фрагменти із щоденника праці в літературно-мистецькому музеї Івана Франка // Спогади про Івана Франка. Вид 2-ге, доп., перероб.; [упор. М. Гнатюк]. – Л.: Каменяр, 2011.
(клікнути для збільшення)
23.04.2018