Чим краще народи будуть знати один одного,
тим менше ворожнечі залишиться в світі.
У славному місті Львові вже понад 70 років мешкає Борис Дорфман, скромна людина, про яку, проте, знають далеко за межами нашої країни. 23 травня він з усіх кінців Землі приймав вітання з 90-річчям.
Борис Михайлович очолював відділ капітального будівництва у Львівському обласному аптекоуправлінні. Без нього не відбулося би безлічі проектів дивовижного оформлення аптек у Львівській області, зокрема знаменитої аптеки-музею у Львові. А ще він один з організаторів Львівського товариства єврейської культури імені Шолом-Алейхема — однієї з перших єврейських організацій в незалежній Україні — та засновник газети «Шофар», автор багатьох публікацій у єврейських газетах України, Ізраїля, США, Польщі та Румунії.
На погляд неможливо точно визначити вік Бориса Михайловича — він виглядає помітно молодшим за свої літа. Молодий душею й активний у житті, хоч за плечима довга низка важких років. Він добре пам'ятає побут і культуру бессарабських і галицьких містечок, був очевидцем найтяжчих випробувань століття — знищення євреїв нацистами в роки Другої Світової війни та знищення єврейського життя й культури радянською владою в 1940–1950-х. Він пережив арешт і висилку своєї сім'ї в передвоєнні роки, пішки йшов від гітлерівської армії, що наступала...
Народився Борис Дорфман 1923 року в місті Кагул (Бессарабія). Його предки з батькового боку жили у Львові, і це була дуже відома родина. Мамин батько був рабином у бессарабському місті Кілія.
Коли прийшла радянська влада, батьків кинули до в'язниці — вони були єврейськими активістами, мама керувала сіоністською організацією. Батьки пробули за ґратами 11 місяців, поки не надійшов наказ із НКВД, і батька вивезли до Караґанди, а матір — до Солікамська на Уралі. Пізніше їх реабілітували, але батько помер 1942 року. Де він похований, невідомо; віднайти могилу не вдалося.
Мати працювала в лісі, різала дерева. Пізніше її перевели в канцелярію, де вона відповідала за кореспонденцію. 1947 року її звільнили, але заборонили жити в столицях і великих містах.
Ще за румунської влади Борис навчався у єврейській школі, потім — у школі помічників інженерів. За радянської влади, провчившись ще рік, молоді спеціалісти мали їхати на практику, але почалася війна, і Бориса мобілізували на фронт. Під час відступу його частина потрапила в полон, але потім їх звільнили, і частина знову відступала разом з армією, поки не опинилася в Саратові. Саме в той час вийшов наказ про зняття вихідців із Західної Білорусі та Західної України з фронту та скерування на роботи. Так Борис потрапив у Кемеровську область, вугільний реґіон Сибіру.
Після закінчення війни всі роз'їздилися додому, але Бориса як доброго фахівця-будівельника не відпускали. Лише через два роки він повернувся до Кишинева, працював на керівних посадах.
Після таборів повернулася мама, але її знову заарештували 1949 року на хвилі боротьби з космополітизмом. Вона відсиділа ще 7 років.
На початку 1950-х років Борис Дорфман переїхав до Львова, де жили його родичі. Працював головним інженером Сталінського районного житлового управління, відповідав за площу Ринок і вулицю Вірменську. Запросили на роботу в аптекоуправління (відділ капітального будівництва), згодом працював у технічному нагляді житлового управління. Загалом Борис Михайлович пропрацював на керівних посадах в аптекоуправлінні 35 років.
З початком перебудови Борис Дорфман активно долучився до відродження єврейської громади Львова, поширював знання з історії та культури свого народу не лише серед євреїв. «Чим краще народи будуть знати один одного, тим менше ворожнечі залишиться в світі», — любить казати Борис Михайлович.
Він був серед засновників Львівського товариства єврейської культури ім. Шолом-Алейхема та газети «Шофар», разом з дружиною створив недільну школу, в якій сам і викладав. У 1990-х був ініціатором створення ульпану — курсів мови іврит.
Був також делеґатом Єврейського конґресу, учасником багатьох з'їздів, форумів, зібрань в Україні та за кордоном.
Борис Дорфман — один з найстарших носіїв мови їдиш у Львові. Протягом багатьох років популяризує їдиш. Старше покоління добре пам'ятає його статті в газеті «Біробіджанер Штерн» і в журналі «Советіш Геймланд», а молоде — його участь у семінарах з мови їдиш, де завжди притягав до себе шанобливу увагу. Завоював собі ім'я в наукових колах статтями про мову і культуру їдиш, публікаціями у вітчизняних та зарубіжних єврейських (і не тільки) газетах та журналах.
Навіть у своєму поважному віці він є активним користувачем Інтернету, спілкується з усім світом в соціальних мережах, співпрацює з інформаційними аґентствами, надсилаючи новини про Львів.
Вітаємо Бориса Михайловича Дорфмана з 90-річчям і бажаємо йому здоров’я, творчої наснаги й довгих років життя! До 120-ти! Мазл тов! Біз гундерт ун цванцік!
27.05.2013