.

Сїють ся, стелять ся білї снїги...

Рідна земля мармурова...

Сковують, ріжуть її ланцюги...

Тихше, о тихше, нї слова...

Друже, по білому мармору хтось

Мак жалібний розкидає...

Наче червоне вино розлилось,

Хтось до вина припадає...

Білі намети... троянди цвітуть...

Казка нїколи неждана...

Згадуєш, друже, потоки пливуть, —

Ми-ж кричимо їм: "Осанна!''...

Друже, ти... плачеш... поглянь, навкруги

Рідна земля мармурова...

Маком цвітуть — червонїють снїги...

Годї, о годї..., нї слова.

(Нова Рада).

[Вістник полїтики, лїтератури й життя]