На межі

Кожного року така чудасія діялася на першій межі під горбком. Як лише перше весняне сонце позлизувало білі снігові мережки в борознах, уже чути та видно було, що Ничипір вовтузиться по своїх і людських ріллях та мірникам відбирає хліб. Оце він розмотав круглий клубок шнурків і ганчірок, наче чорногузий бродить по межі, промірює скиби та до свого загона привертає заорані скиби. — Так було за мого діда й прадіда, так і я не пропущу ані однієї грудки землі з моєї вітчизнини. Ось-де складець на два батоги, а з тамтого кінця клинець до межі на три прути... Ненажори, мало вам своєї землі?! Свого не потрапите, як треба обробити, та ще лізете на моє...

Ничипір не пропустив живої душі своєю межею. Він хрестом лежав поперек межі та не дозволив сусідові ані пішком, ані коня прогнати на своє вертання. — Чужого не потребую, але свого не дам! — Він кричав і вхопивши люшню в обі долоні, — хто зна, чи не важився б голову розчерепити, як-би дехто сміливіший завзявся йому на перекір межею дрименути...

Люди в селі прозивали Ничипора процесником! Йому було однаково межі пантрувати, або на процесах у місті час збавляти та гроші циндрити. Адже твердий господар мусить на свому поставити! Із кривим Яцем пять літ по судах вони волочаться, оба сусіди та ще до чого доброго, — куми. — Ти харцизяко, тобі вже голову на бік скрутило! То за те, що лізеш на моє та вигоди собі шукаєш на моїй межі, повзав би ти на череві, багачу!

— А я тобі, процеснику, не лізу в окріп, але цією межею я таке саме маю право їздити, ходити, корову гнати чи теж із плугом їхати, як і ти! Хіба ж ти не бачив у табулі — як записано в книгах? Ти мене будеш розуму навчати? Бодай тобі чорна ворона...

Ничипір та Яць зразу словами перекидалися, визивали себе та прозивали один одного, а далі, коли вже взаємно добре собі позасолювали, тоді два статечні господарі попадали в когутячий норов і давай возити себе здоровенно за буйні чуби. — То ти недовірку, мене господаря з ґаздів-праґаздів процесником зовеш? І кум Ничипір цідилом обох рук збиває кума Яця з обох ніг. Але Яць, швиденько впавши навколішки перед своїм добрим кумом, ще швидше зривається на рівні ноги, та лише ще більше перехилив розхрістану голову на бік — десятьма вовчими кігтями впялюється в Ничипорове підборіддя. І сапе як ковальське дмухало.

— Він мені буде недовіркувати! А я першу свічку несу... Храпить Яць у лютому запамороченні та рад би всю кров випити зі свого суперника.

А люди, що працюють у полі, деякі мають веселе видовище, так би мовити перші весняні мигунці чи собі сусідські змагання за старшину, або чия оце на верху буде? Інші відвертають геть голови та з обмерзінням до цих двох закукурічених сусідів. — Бо по битці один криваючи біжить своїм шляхом до адвокатів, та іншою стежкою Ничипір теж манджає до сонду правду на свого кума виявляти. — Ба як же! Треба його розуму навчити! Не хоче пробатуритись від цідила поміж очі, то хай гадукачі провчать недовірка, поганця поганого з його табулею та записами. Я, коли йому буде ще цього замало, то я ще знайду стежку та скажу, що його жона молоко водою проціджує та несе до кооперативи за найліпше. А в кого теж мясо вчора смажилося? А чи він збіжжя не притаїв? Чекай, гаде, я тобі псе, крива ного, вовчі нічлиги до віч усі викричу! Або моя цала буде межа, або тебе не буде!

Чудасія, чудасія що весни діялася на цій межі. Деколи й восени кумове один одного на зимівлю до суду позивали. — Аби лише моя зверху грала!... За гроші, що йшли та й танули в процесах, десять красних ріль уже купив би! Але ж на статечних батьків і господарів не було в селі статочного бука...

Тимто, коли впали на село звістки, що всі межі касується, під карою треба всі межі розорати, бо даром пропадають тисячі моргів ріллі — оба сусіди, кумове Яць і Ничипір охнули та ахнули. Нарід у селі лиш у руки приплеснув: — А то добре! І справді лепське діло розмежувати всі ріллі. Вкопай собі каменюку, коли не віриш свому братові, щоб тобі ріллі не підкусив плугом, але не давай стільки землі на поталу лежати. Велика буде користь і виплатиться за всі окремі пасовища та й доїзди, проїзди. — А що тепер будуть діяти Яць і кум його Ничипір? Підуть знову за чуби? Ба, ба. Буде сусідська справа...

Наше життя на селі таке чомусь само від себе складне, що воно на причуд гарно розвязує різні і найтяжчі проблеми. То ж Яць виїхав орати свою ріллю під межею, а його кум Ничипір скородив загін над межею. Вони не бажали собі щастя в праці, коли один їхав попри одного. Але, коли Яць краяв своїм срібнолезим плугом передостанню скибу на свому загоні окрачку, то якось так незручно торгнув чепигою, що аж його лисий кінь оглянувся та нагло задержався в середині дороги. Яць несподівався цієї зупинки та вгнався правою ногою на стовбицю свого плуга. Він босоніж ходив за плугом і боса нога скалічилась на гострому залізі. Кров булькнула з ноги та Яць дуже цього настрашився. Він мелькнув щось під носом, був би може голосніше крикнув на добрих людей, одначе над межею його воріг! — Ба, коли кров булькає, аж скиби мокріють. Це не шутки, Яць поскакав на межу, щоб на межі перевязати собі ногу. Але не находив бідняга під рукою будьякої ганчірки. А бігти в село з такою марничкою, — буде людям нове видовище. Тоді Яць сів на межі, обіймив обома руками ногу, щоб не кривавилася та й нехотячи оглянувся, що робить його сусід Ничипір. А Ничипір саме теж глядів, що то сталося Яцеві. Їхні очі стрінулися, і тоді, як годиться доброму господареві — Ничипір доїхав ще своїм конем до кінця загона, підкинув коневі оберемок сіна, та самий виймаючи білий рубок полотна з кишені, скочив рятувати свого кума. Рана була поверховна, та кров тому булькала, що в Яця міць завзята. Ничипір перевязав ногу хустиною та без слова пішов далі скородити своє поле. Але в Яця щось тепле відозвалось під серцем і він уставши з межі, бо нога йому вже зовсім не боліла, обернувся до Ничипора та голосно сказав: — Дякую вам, куме. А коли скінчите скородити, то приженіть свого коня, спряжемося та оба разом розоремо межу. Хай буде лад у полі та згода між нами.