Наталія ФЕЩУК

 

Роберт Ґутгерц покинув Чернівці 1937 року, відтак став у Франції лікарем і удосконалив популярну методику безболісних пологів свого відомого вчителя  доктора Ламаза.

 

Робер Гутгерц із донькою Маріеттою, 2000 рік.

 

 

1957 рік. У Римі відбувається міжнародний конгрес гінекологів. Папа Римський Пій XII, виступаючи перед медиками, схвально висловився про метод немедикаментозних безболісних пологів і поіменно згадав французьких лікарів, які працювали над ним – серед них Робера Ґутгерца. Сам Ґутгерц був присутій на цьому конгресі як член асоціації лікарів-католиків міста Нім. Ще в літаку до Рима хтось із лікарів засумнівався, чи Святий Отець підтримає їхню методику. «Папа – розумна людина і схвалить її», - зауважив інший медик. І справді, своєму виступі Пій XII заявив, що хоч французький метод безболісних пологів має до певної міри радянське походження, та все одно цю методику, як і все, що полегшує страждання людини, треба підтримувати.

 

Багато років по тому донька колишнього чернівчанина Роберта Ґутгерца, Маріетта, видала про свого батька книжку під назвою “Я не вилікувався від медицини. За розповідями Робера Ґутгерца”. В анотації до неї зазначено, що це розповідь про людину, для якої справжня медицина була більше, ніж професією, була покликанням. Пацієнтками Ґутгерца були жінки з різних країн, а за 40 років роботи він лише один раз взяв відпустку. До речі, Робер Ґутгерц був дуже світлою, завжди усміхненою, доброю людиною. Вочевидь, недаремно його прізвище у перекладі з німецької означає "добре серце".

 

Закінчивши знаменитий медичний факультет університету Монпельє, молодий Робер пройшов стажування у паризькій клініці доктора Фернана Ламаза. Цей акушер став відомим як розробник методики безболісних пологів без застосування медикаментів. Вона отримала назву за його іменем – “метод Ламаза”. Аби цей метод застосовувати, Ламаз використав фінансові й агітаційні ресурси Французької комуністичної партії. Через кілька років ідея природніх (і при тому безболісних) пологів стала дуже популярною.

 

Книгу про свого дідуся Фернана Ламаза і започатковану ним методику безболісних пологів видала його внучка.

 

 

Але радість доктора Ламаза була недовгою – він і лікарі його команди відкрито засудили введення радянських військ в Угорщину 1956 року, і прокомуністичні профспілки, власники клініки, залишили їх без фінансової допомоги. Лікар, звісно, важко це переніс, через рік він помер. Робер Ґутгерц удосконалив методику доктора Ламаза і всіляко її популяризував. Певний час він був секретарем французького товариства психопрофілактики, очолював різні інституції: Центр сімейного планування, Комітет виховання та здоров’я, Будинок для дітей за методикою Франсуази Дольто (знаменитої психоаналітика та педіатра).

 

Тарас Івасютин із книгою про Роберта Ґутгерца “Я не вилікувався від медицини”.

 

 

Сьогодні у Монпельє мешкають п’ятеро дітей Робера Ґутгерца, один із них, Домінік – відомий художник. Не так давно доцент кафедри сучасних іноземних мов і перекладу Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, викладач французької мови Тарас Івасютин побував у Монпельє й зустрівся з усіма Ґутгерцами. Завдяки Тарасу Дмитровичу відкрилася ще одна дуже цікава, але досі невідома сторінка з історії Чернівців. 

 

Нойман Вендер – дідусь Роберта, який працював у Віденському університеті одночасно з Зіґмундом Фройдом.

 

 

Потяг до медицини у Роберта проявився ще у далекому чернівецькому дитинстві. Тоді він навіть робив ін’єкції інсуліну своєму дідусеві Нойману Вендеру, який потерпав на цукровий діабет. Хлопчик дуже любив відвідувати лабораторію невеликого фармацевтичного підприємства, яке належало коханому дідусеві. На початку XX століття Нойман Вендер був шанованою в Чернівцях людиною. Він народився 1864 року, був професором хімії у Віденському університеті в часи, коли в цьому навчальному закладі працював Зіґмунд Фройд. Нойман Вендер був видатним інтелектуалом, мав велику бібліотеку, належав до масонської ложі. Донька Вендера, Рудольфіна, вийшла заміж за Рудольфа Ґутгерца, і від цього шлюбу народилися двоє синів – Роберт і Ріхард.

 

Весілля батьків Роберта. Чернівці.

 

 

Рудольф працював у Чернівцях адвокатом. Його брат  Карл Ґутгерц протягом багатьох років очолюва єврейську спільноту міста. Його доля невідома – він або був висланий до Сибіру або ж убитий під час Другої світової війни. Ще один брат Рудольфа, Еміль Ґутгерц, мав книгарню в самому центрі Чернівців, навпроти Ратуші. Про це свідчать давні світлини, де видно цю крамницю, а на ній – напис великими літрами “Еміль Ґутгерц”. Як ось на цій світлині, на якій зафіксовано вступ австрійських військ до Чернівців 3 серпня 1917 року і зустріч їх чернівчанами – ліворуч вдалині видно саме книгарню Ґутгерца.

 

 

Коли почалася Друга світова війна, батько Роберта, Рудольф, вже не жив, а мати Рудольфіна з сином Ріхардом втекли до Бухареста. Звідти Ріхард емігрував до Бразилії. А сам Роберт Ґутгерц тоді вже жив у Франції – він покинув Чернівці 1937 року, маючи 19 років. Незадовго до смерті Роберту Ґутгерцу вдалося – завдяки своїм дітям, які створили в Інтернеті відповідний сайт, – віднайти родину, розкидану по світу.

 

Родина Вендерів-Ґутгерців (Чернівці, 1926).

 

 

“Цієї зими ми з донькою мали чудову  подорож Францією, - розповідає Тарас Івасютин. – І одного дня шлях привів нас до міста Монпельє й околишніх  містечок, де проживає велика родина Ґутгерців”.

 

Треба сказати, що досі про цю родину у сучасних Чернівцях мало хто знав. А Тарас Дмитрович зацікавився, бо як викладач французької вже давно досліджує життя французів, доля яких пов’язана з Буковиною. І ось зовсім нещодавно, завдяки Інтернету пан Івасютин познайомився з французьким художником Домініком Ґутгерцом – нащадком чернівецької родини.

 

Тарас Дмитрович розповідає:

- Наприкніці 30-х років минулого століття Роберт Ґутгерц навчався у Празькому університеті. А звідти, втікаючи від нацизму, разом з кількома друзями поїхав до Монпельє. Тамтешній університет досі має світову репутацію. Роберт після закінчення університету одружився з француженкою Віветт Ліффран, і у них народилося п’ятеро дітей: Домінік, Анна, Ксав’є, Аньєс і Марієтта. Я бачив усіх, крім Аньєс, яка проживає у Парижі. У Монпельє нас зустріла спочатку Анна, яка показала найкращі пам’ятки міста. А потім Ксав’є – колишній професор геології місцевого університету. Завдяки Ксав’є ми відвідали цікаві середньовічні містечка В’єйвіль, Сомьєр, а також Нім – французький Рим. Власне, у цьому місті жив і працював Робер Ґутгерц. А тепер там проживає Марієтта Ґутгерц, яка зберегла весь багатий архів родини, зокрема, валізу, з якою у молодості батько Роберт покидав Чернівці далекого 1937 року. Вона за фахом кінодокументаліст, у 2000 році зняла фільм про батька. Крім того, видала у Монреалі (бо жила у Канаді) книгу про батька “Я не вилікувався від медицини”. Така назва тому, що лікарська справа дійсно стала головною у житті батька. Робер Ґутгерц став відомим акушер-гінекологом, одним із прихильників методу безболісних пологів. Але були і  опоненти цього методу. Тривалий час Ґутгерц боровся за цю методику, яку він удосконалював. Робер брав участь у  французькому Русі Опору, отримав численні високі нагороди Франції. Цю книгу про батька Марієтта подарувала мені (звісно, французькою мовою). І прочитавши її, я був  вражений долею і цілої родини, і життям саме Робера. Марієтта написала книгу від імені батька, у ній багато світлин – і чернівецького періоду також.

 

Ось таку поштівку з Чернівців надіслала Роберту у Монпельє його мама (1939).

 

 

Зокрема, в одному з перших розділів книги, “Повернення у минуле”, розповідається про дитинство та юність Роберта. Він народився у той час, коли Чернівці стали румунськими. Мама Роберта вчилася у пансіонаті для дівчат у Відні. Батько був адвокатом у Чернівцях. Вони мешкали у великому будинку на теперішній вулиці Університетській, 36. Через вікна малий Роберт дивився, як проходили вулицями різні процесії, зокрема, процесія, яка супроводжувала румунського короля, коли він приїздив до Чернівців. Роберт інколи ходив із дідусем  Нойманом Вендером  до синагоги, але це було лише у великі свята. А ще любив гратися у саду біля будинку.

 

Робер Гутгерц перед будинком у Чернівцях, де він колись жив (вул. Університетська, 1993).

 

 

У 1993 році Роберт відвідав Чернівці – вперше після 53 років. Віднайшов родинний  будинок, але не насмілився переступити поріг… Сад був запущений, каштани зрубані. Зайшовши у єврейський дім, Роберт Ґутгерц зустрів там трьох старших людей, і коли назвався, вони відразу пригадали його дядька Карла. А ось могили рідних не знайшов. Місце, де вони були поховані, перетворене на братську могилу радянських солдат…

 

“Коли рідні Роберта покидали Чернівці, від’їжджаючи до Бухареста, не могли нічого із собою забрати, окрім кількох сімейних фотографій, - розповідає Тарас Івасютин. – За спогадами Роберта, у їх квартирі завжди була зачинена на ключ кімната – кімната бабусі, там зберігалися різні речі. Раз на місяць бабуся  їх провітрювала, але забороняла туди заходити, і внуки з цього дуже сміялися, вони називали цю кімнату "таємничою печерою Алі-баби". На жаль, жодної такої дорогої для неї речі з цієї кімнати бабуся Роберта теж не змогла забрати зі собою в еміграцію…

Слід згадати один неприємний епізод з чернівецької історії цієї родини. Одного разу у румунському ліцеї, коли Роберт успішно розв’язав на дошці задачу, викладач сказав йому: “Твоя відповідь заслуговує оцінки 20/20, але як єврею, ставлю тобі 9/20”. Після цього батько віддав Роберта до приватної школи.

Перший лікарський досвід Роберт отримав, коли супроводжував свого батька до румунського Клужа, де йому зробили операцію на зоб, але через нехлюйське ставлення з боку лікарів, батько помер.

Навчаючись протягом одного року у Празі, Роберт зустрів там своє перше кохання – Марту. Та їм не судилося бути разом, їхні дороги розійдуться, але вони таки зустрінуться – проте аж через 53 роки…

 

Чернівецький шпиталь. Студент-медик Роберт Гутгерц – третій зліва (1938).​

 

 

Влітку 1938 року Роберт навіть один місяць працював у єврейському шпиталі у Чернівцях. Директор шпиталю був другом його дядька Карла. Бурхливі події, що розвивалися перед Другою світовою війною, змусили Роберта, скориставшись 3-тижневою турвізою, виїхати до Монпельє з румунським паспортом, на якому великими літерами було написано “EVREU”. У 1939 році він зустрічається з Віветт Ліффран, майбутньою дружиною, з якою одружиться аж 1945 року, вже по війні. На самому початку окупації Франція була розділена, євреїв почали переслідувати, і більшість чернівецьких друзів, втікаючи від цього, повернулися назад до тодішньої Румунії, але там уже буди совіти, які загнали їх до війська, де вони всі загинули. Роберта чекала така сама доля, адже він ледь не виїхав з товаришами, та дівчина його відрадила. Під час війни Роберт часто змінював професії, бо в університеті йому заборонили навчатися”.

 

Румунський паспорт  Роберта.

 

 

Наприкінці Другої світової війни Робер таки завершує навчання медицині. Спочатку  був сільським лікарем, а після проходження практики у Парижі, у відомого лікаря Ламаза, Робер Ґутгерц інтенсивно починає практикувати акушерську справу, зокрема, безболісні пологи. У 1945 році Роберт одружується з Віветт. Через багато років він скаже, що ця жінка зіграла у його житті головну роль. І додасть, що він мав можливість добре працювати лише тому, що вдома мав такий надійний тил; без дружини, зізнавався, він нічого не досягнув би.

 

Робер і Віветт

 

 

Коли Робер і Віветт мали одружуватися, серйозно постало питання релігії. Адже вона була практикуючою католичкою. І заради шлюбу з нею Робер вирішив перейти на католицьку віру. Але не лише формально, він постановив досконало вивчити всі догмати католицької церкви і  протягом року два рази на тиждень ходив до священника на спеціальні заняття.  4 лютого 1942 року Робер Ґутгерц був охрещений. Власне, чернівчанин зізнавався, що його юдаїзм полягав лише в тому, що на великі єврейські свята він супроводжував свого дідуся до синагоги. Натомість на Різдво у родині збиралися за святковим столом і їли традиційні різдвяні страви, які готувала няня-українка. Зараз у Франції всі нащадки Робера Ґутгерца – католики.

 

Лікарські будні Робера Гутгерца.

 

 

У книзі, написаній від першої особи – батька, його донька Марієтта у подробицях розповідає про професійну діяльність Роберта Ґутгерца. Зокрема, його метод безболісних пологів, який доктор Ламаз удосконалював, зокрема, в Радянському Союзі. У 1951 році доктор Ламаз побував у СРСР, де посилено вивчав психологічні техніки, розроблені радянськими психотерапевтами Платоновим і Вельвовським. Після повернення у Францію він адаптував радянську психопрофілактику пологів під місцеві умови і почав популяризувати цю систему допологової підготовки жінок і подружніх пар, спрямовану на знеболення пологів без застосування медичних препартів. Ламаз скерував всю свою енергію на популяризацію природніх процесів. У Франції  прихильників цього методу часто називали "червоними". Але метод безболісних пологів схвалили тисячі жінок у всьому світі, позитивну оцінку цій методиці дав сам Папа Римський.

 

Метод безболісних пологів ще називали психопрофілактикою – коли лікар і породілля виступають як одне гармонійне ціле. Заняття з породіллями за цією методикою складались із теоретичної частини, релаксації з кінезітерапевтом, вивчення умовних рефлексів за Павловим, психотерапії. Загалом, шість занять від одної до двох годин. Відтак було створене французьке товариство психопрофілактики, секретарем якого обрали саме  Ґутгерца.

 

Коли Робер Ґутгерц проходив тижневе стажування в Парижі у доктора Ламаза, паралельно він відвідав ще клініку Сен-Антуан, де професор медичного факультету практикував англійську методику Райда, вона називалася "пологи  без страху", при якій головну роль відігравав кінезітерапевт. Робер використав обидві методики, хоча надавав перевагу розробці доктора Ламаза, яка, крім зняття страху, використовувала релаксацію, а відправною точкою було психологічне розслаблення. Віддавна пологи були синонімом страждань, слова “ти мусиш пройти через це” передавалися від мами до доньки (ще й підсилене біблійним "ти народиш у болях”).  Власне,  через це доктор Ламаз вибрав термін "безболісні пологи", застосовуючи при цьому психологічну складову. Для подолання страху слід було переконати жінку, що болю можна уникнути шляхом спеціальної підготовки включно з диханням і певними активними рухами в самому процесі пологів.

 

Продовжуючи й удосконалюючи методику Ламаза, Робер Ґутгерц організував більше десятка міжнародних наукових конференцій. Рухаючись далі у застосуванні цього методу, Ґутгерц відмовився від дихання за теорією Павлова, натомість, більше уваги надавав психотерапії, так званій софрології (вид релаксації). Були створені спеціальні кабіни, де жінки у спеціальних шоломах слухали звукові вібрації, що сприяло їх релаксації. Згодом лікар переходив на словесну психотерапію, на завершення якої жінки, самі повторюючи деякі слова, заспокоювалися. Це було своєрідне самонавіювання.

 

Тарас Івасютин переглядає родинні архіви з дітьми Гутгерца – Маріеттою та Ксав’є (Франція, 2018)

 

 

“Коли дружина Робера, Віветт, помирала, вона сказала йому поїхати до Праги і розшукати свою колишню подругу Марту, щоб жити з нею, - розповідає Тарас Івасютин. – Робер довго шукав Марту і нарешті її знайшов, забрав до Німа. Вони трішки пожили разом, але незабаром розійшлися через різницю у культурі і несумісність характерів. Коли Робер Ґутгерц повністю відійшов від активного життя, вирішив поселитися у будинку для пенсіонерів. Це було його власне рішення. Помер він у 2004 році. 

З Домініком Ґутгерцом – одним із синів Роберта, ми вперше зустрілися минулого літа у Парижі. А спізналися перед тим в Інтернеті. А цього разу я вже був вдома у Домініка, його дружини Катрін і донька Клари.  Домінік тривалий час очолював школу мистецтв у Німі. Ми мали нагоду відвідати його майстерню, в якій є багато картин, пейзажів, портретів членів родини. Він мав виставки по цілому світу, багато його картин є у різних музеях і приватних колекціях. Також ми відвідали музичний салон Катрін, вона відомий музикант, грає на різних інструментах, а зараз займається своїм господарством. Бездомні  тварини – її захоплення. Яких тільки тварин нема у них вдома. Після наших зустрічей усі Ґутгерци виявили велике бажання приїхати до Чернівців і пройтися слідами своїх предків”.

 

Художник Домінік Гутгерц – син Робера.

 

 

Світлини – авторки, з книги “Я не вилікувався від медицини” та родинного архіву Ґутгерців.

 

 

22.03.2018