Володимир СЕМКІВ

У суботу, 3 березня, міністр закордонних справ України Павло Клімкін відвідає село Павлокома в Польщі, де 73 роки тому загін польської Армії Крайової винищив понад 300 українців. Перед своєю поїздкою до Павлокоми пан міністр написав для Z текст "Україна і Польща. Випробовування історією", в якому доволі відверто висловив своє ставлення до теперішньої кризи в стосунках із Польщею й укотре запропонував польським політикам облишити історію на істориків, натомість самим спрямувати погляди в майбутнє.

 

 

Під час п’ятничної прес-конференції у Львові пан Павло зізнався: ця його стаття спочатку вийшла різкішою, але він здецидувався вилучити кілька гострих моментів. «Насправді в першому варіанті вона була, так би мовити, більш чітка. Але я вирішив, що задля діалогу певні речі там варто упустити. Сподіваюсь, що в моїй оцінці цих подій – а певні емоційні речі я все-таки прибрав – ця позиція залишається чіткою. Я не хочу приховувати її ні сьогодні, ні завтра», – зазначив Павло Клімкін.

 

Це перша поїздка Клімкіна до Павлокоми. Підтекст міністрового візиту абсолютно очевидний: привернути увагу поляків до того, що історія є трагічною на обидва боки, і показати їм дзеркало, в якому було би видно колоду у власному оці. Водночас, Клімкін гучно розсміявся, коли його спитали, чи поїздка до Польщі не виглядатиме на симетричну відповідь скандальному візитові Вітольда Ващиковського до Львова. «Чесно кажучи, мені байдуже, що там пишуть [у інтернет-коментарях], чи це якась дзеркальна відповідь… Я не роблю ніяких відповідей. Ідея поїхати в Павлокому народилася спонтанно, коли ми обговорювали з істориками ці події», – сказав він.

 

«Історична» програма міністра закордонних справ у Львові передбачала візит на Личаківський цвинтар. Павло Клімкін поклав квіти та лампадки до могил Героїв Небесної сотні, воїнів АТО, військовиків УГА, а також відвідав польські військові поховання на «Цвинтарі орлят». Зі слів Клімкіна, його найбільше вразила зустріч на цвинтарі з матір’ю Михайла Кварцяни, українського військовика польського походження, який загинув на Донбасі (в апараті МЗС розповіли Z, що ця зустріч була випадковою). «Це і є символ українсько-польської дружби», – прокоментував міністр.

 

Подаємо найцікавіші тези з прес-конференції Павла Клімкіна щодо українсько-польської історичної суперечки.

 

Павло КЛІМКІН:

«Я ОСОБИСТО ГОТОВИЙ ПРОТЯГНУТИ РУКУ»

 

Павло Клімкін на прес-конференції у Франковому університеті

 

Я приїхав із візитом для того, аби віддати шану українцям, які загинули унаслідок трагічних подій у Павлокомі. Завтра ми поїдемо туди. Для мене це не стільки політична справа – для мене це дуже особиста справа. Я вважаю, що такі дати не можуть бути забуті.

 

І те, що зараз робиться в Польщі, коли приймають «меморіальні закони», які начебто мають визначити, якою була наша спільна історія, – це позбавлене сенсу. Історія – вона була. У нас є сміливість сказати, якою була наша історія. І я багато разів казав полякам: «Я готовий разом із вами вшанувати пам'ять загиблих поляків. А чи готові ви зі мною вшанувати пам'ять загиблих українців?». Якщо ви не готові, то це не людське ставлення і не християнське ставлення. Це політика. Це створення політичних легенд про свою історію.

 

Я вважаю, що ми маємо розуміти історію такою, якою ми її собі уявляємо. Ніхто, я підкреслюю, ніхто не може вказувати нам, яких героїв ми шануємо, які події нашої історії ми шануємо або засуджуємо. Це наше виняткове право – тільки наше, нас, українців.

 

Кожен народ, кожна нація дивиться на свою історію через певні окуляри. Але історія – тим більше, спільна історія наша з поляками, – вона має бути предметом діалогу істориків, а не політичних маніпуляцій. Тому я завжди кажу нашим польським друзям, я наголошую, що цей діалог має вестися саме з друзями. Ми готові протягнути руку, я особисто готовий протягнути руку.

 

Ми тільки що приїхали з Личаківського кладовища. Ми вшанували пам'ять і поляків, які трагічно загинули. Для мене був дуже емоційним момент… Один із тих, хто починав на Майдані і загинув у Станиці Луганській, – поляк. І [з нами була] його мама. Оце і є символ українсько-польської дружби! А не те, що якимось політичним чином хочуть встановити польські політики.

 

 Біля могили Михайла Кварцяни

 

Чому 10 років тому цього не було? Чому українці і поляки могли спільно вшановувати пам'ять і загиблих поляків, і загиблих українців? Тим більше, що ми всі прекрасно розуміємо, що нас намагалися зіштовхнути тоталітарні режими. Спочатку це була радянська влада, потім німецька, потім знову радянські війська – вони завжди це робили. Але ми не забуваємо, які є приклади. Є приклади взаємодії нас, Української повстанської армії, з польським підпіллям, які спільно боролися з більшовиками.

 

Я навіть спеціально писав статтю вчора. Для мене це дуже важливо – я згадую той момент, коли я відвідав в Рунгурах криївку, яку «здали» КҐБ. І там хлопці один одного вбили, щоб нікого не наражати [на полон]. І я спеціально написав про це в цій статті. Ми ніколи не відмовимось від тих, хто таким чином боровся за незалежність України. Ніколи! Що б не казали, де і які б аргументи вони не наводили.

 

Тому сьогоднішній візит – він, так би мовити, не стільки політичний. Якщо хочете, він емоційний. Тому і певні емоції з мого боку.

 

Говоримо також про дуже багато дат – дат не дуже простих для нашої спільної історії. В історії з поляками – сторіччя якраз [початку війни між Польщею і ЗУНР], у листопаді… У нас є дуже послідовна позиція – і ми в цьому абсолютно єдині всі. Я дуже дякую керівництву області, губернатору, за те, що ми дуже ефективно в тому взаємодіємо. Ми ідемо вперед не тільки на основі наших національних інтересів – що чудово! – а й на базі розуміння нашої історії. Я вважаю, що нам потрібна історична політика, історичне відчуття і розуміння нашої історії. І ми будемо послідовно в цьому напрямку йти.

 

Але те, що ми поїдемо завтра в Павлокому, – це не політика, це просто шана. Шана українцям, яких замордували, власне, за одну добу. 366 українців. Кожен з нас має про це пам’ятати.

 

Про симетричні відповіді в перепалці з Польщею

 

Я вважаю, що в нас нема ніяких дзеркальних відповідей і «паралельностей» полякам. Вони хочуть визнавати свою історію винятково позитивною для себе. Це їхнє тлумачення. Що гірше: вони хочуть це тлумачення нав’язати всім іншим.

 

Це не тільки випадок наш. Ви подивіться, яка реакція міжнародної спільноти на цей закон. Це ж не тільки Україна. Я зустрічався з представниками Ізраїлю, Сполучених Штатів, Франції… А хто цього закону, власне, не критикує? Хто не критикує того, що відбувається сьогодні в Польщі?

 

Чому це не відбувалось в Польщі п’ять років тому, десять років тому? Чи ці історичні сторінки не були відомі – чи просто змінилась оцінка? Якщо вона змінилася, то змінилася не людська оцінка, а політична.

 

Те, що робиться, я вважаю – це політична маніпуляція. Ми не робимо ніяких відповідей – дзеркальних чи ні. Ми готові розмовляти з поляками як з друзями, і розмовляємо. Я готовий наступного разу поїхати разом із поляками [до місць пам’яті] і показати, що ми шануємо людей. А вони хочуть перетворити це на легенди для себе. Своїх легенд вони нам ніколи не нав’яжуть. Ані шляхом закону, ані шляхом якихось історичних чи інших маніпуляцій.

 

Клімкін покладає квіти до монумента, на котрому інкрустований меч-щербець. Чим не приклад для поляків?

 

Ми маємо залишити історію винятково історикам і йти вперед. Я впевнений, що в українців і поляків є багато викликів. Тому треба дивитися тільки вперед. А історію, якою б вона не була складною, потрібно розуміти такою, яка вона є. Я готовий її такою розуміти. І я кажу полякам: «А ви готові?» Вони поки що не готові. А якщо вони не готові – позиція чітко політична.

 

Про націоналістичні марші в Україні

 

У нас є державницька позиція. Ми прекрасно розуміємо, якою була наша історія. Поляки іноді ображаються, коли ми кажемо, що так було в історії чи інакше було в історії. Але разом з тим, ми маємо поводитись відповідально. Але тут, всередині країни, ми маємо право шанувати того, кого вважаємо за потрібне. І тут крапка.

 

Про переговори комісії Розенка і Ґлінського та відновлення ексгумацій

 

Я не вважаю, що результати цих консультацій були провальними (голова канцелярії польського президента Кшиштоф Щерський заявляв, що в Анджея Дуди «глибоко розчаровані результатами переговорів», – Z). Це була хороша розмова. Дуже непроста, але хороша розмова.

 

Чому ми припинили ексгумацію? Після того, як ставлення до наших пам’яток – і до багатьох пам’яток – принципово змінилося. Але це не питання тільки політичного ставлення. Це питання людського ставлення. Коли в Грушовичах руйнуються пам’ятки і потім місцева влада намагається частинки цих пам’ятників вкарбовувати в якусь дорогу, то це, я вважаю, певна межа, якої люди – саме люди, християни – не можуть перетинати.

 

Я впевнений, що ми домовимось із нашими польськими друзями. Але фундаментальною передумовою для цього є повага. І ми ж не вимагаємо поваги до свого розуміння нашої історії – ми вимагаємо поваги до українців, до людей, які загинули і яким встановлені пам’ятники. Без такої поваги, звичайно, ніяких домовленостей досягнути за визначенням не можна.

 

Знимки – Ірина Шум, Вголос, Гал-Інфо

 

02.03.2018