Володимир СЕМКІВ

Закон Ківалова-Колесніченка проіснував за президента Януковича 561 день. В Україні, яка вигнала Януковича, він залишався чинним іще 1467 днів.

 

Інсталяція під Конституційним Судом 

 

28 лютого Конституційний Суд України визнав неконституційним один із найбільш конфліктогенних законів в новій історії України і запевне найбільш русифікаторський – Закон України «Про засади державної мовної політики». Цей закон мав руйнівну силу для України, бо не лише утискав українську мову, а й став фактором сильної внутрішньої напруги.

 

Згідно з вердиктом КС, закон Ківалова-Колесніченка оголошено таким, що втратив чинність. Від минулої середи його як правової реалії більше не існує.

 

Фактор Фаріон

 

Закон Ківалова-Колесніченка був отруйною скалкою для України, витягати котру не наважувався жоден хірург, боячись, що почнеться кровотеча зі ще гіршими наслідками для організму.

 

Багато хто собі згадає ейфорію перших засідань Верховної Ради після втечі Віктора Януковича з Києва, коли народні депутати продукували рішення у надшвидкому темпі, плутаючись у пріоритетах. У своїй імпульсивності вони нагадували пірнальника, який виборсався на поверхню води й не може наковтатися повітря. Цілком прогнозовано серед тих перших рішень народився закон, який скасовував ківалівсько-колесніченківські «засади державної мовної політики». Запропонований В’ячеславом Кириленком, піднесений Іриною Фаріон, він так і не був підписаний, адже тема «запрєта русского язика» стала основною «страшилкою» на всіх «антимайданах» сходу і півдня. Чотири місяці цього закону не підписував в.о. президента Олександр Турчинов, і чотири роки його не підписував Петро Порошенко.

 

Конституційний Суд України теж тривалий час сторонився брати на себе відповідальність, від котрої відкараскалися топові державні посадовці. Незважаючи на те, що суд відкрив провадження щодо закону Ківалова-Колесніченка ще в лютому 2015 року, для того, щоб сподобитися на фінальне рішення, йому пішло три роки.

 

ХРОНОЛОГІЯ

 

3.07.2012 – ВР ухвалила закон «Про засади державної мовної політики» («за» – 248 депутатів)

 

3-8.07.2012 – «Мовний майдан» під Українським домом у Києві

 

10.08.2012 – Закон про регіональні мови набув чинності

 

15.08.2012 – Одеська обласна рада першою надала російській мові статусу регіональної

 

23.02.2014 – ВР визнала закон «Про засади державної мовної політики» таким, що втратив чинність («за» – 232 депутати)

 

10.07.2014 – 57 депутатів звернулися до КС зі скаргою на закон Ківалова-Колесніченка

 

13.02.2015 – КС відкрив провадження за зверненням депутатів

 

17.11.2016 – КС почав розгляд скарги

 

14.12.2016 – КС перейшов до закритої частини засідання

 

28.02.2018 – КС визнав закон Ківалова-Колесніченка неконституційним

 

Демократія – це процедура

 

Підставою для скасування закону «Про засади державної мовної політики» Конституційним Судом стало те, що він був ухвалений із грубими та системними процедурними порушеннями. Водночас, суд так і не взявся за аналіз конституційності змісту закону.

 

Конституційний суд у середу постав не просто як верифікатор чи тлумач законодавства, а й до певної міри як слідчий орган. Судді використали серед аргументів інформацію Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону 3 липня 2012 року народними депутатами, котра свідчила про відсутність певних нардепів у сесійній залі, листки непрацездатності, котрі викривали той факт, що певна кількість парламентарів перебувала на лікарняному ліжку, а також на списки письмової (а не віртуальної електронної) реєстрації. У такий спосіб Конституційний суд підтвердив припущення, що депутати практикували голосування чужими картками на скандальному засіданні ВР, після котрого нині вже небіжчик Михайло Чечетов хвалися, що «ми іх развєлі, как котят».

 

Ухвалення закону Ківалова-Колесніченка. «Вишибали» Партії регіонів охороняють комуніста Мартинюка

 

КС також констатував, що під час схвалення у Верховній Раді закон Ківалова-Колесніченка не мав висновку від профільного комітету, його не супроводили порівняльною табличкою, цього проекту не обговорювали, а депутати були позбавлені права внесення правок і пропозицій, при цім частині нардепів фізично перешкоджали працювати в залі. Суд наголосив, що порушення процедури розгляду та ухвалення законів «мали системний характер та суттєво вплинули на остаточний результат», а тому цьому документові – квит.

 

«Особисте голосування народного депутата України означає його безпосереднє волевиявлення з питань, які розглядає парламент. Незалежно від способу ухвалення рішень парламентом, особисте голосування народного депутата України передбачає його особисту участь у процесі голосування та дотримання ним встановлених Конституцією України вимог щодо розпоряджання народним депутатом України лише своїм правом голосу, заборони його делегувати, а також заборони примусу до передачі цього права. Недотримання вказаних вимог суперечить природі представницького мандата народного депутата України, який є представником Українського народу у Верховній Раді України, і принципу рівності статусу народних депутатів»

 

КС, рішення №2-р/2018, 28.02.2018

 

«Байдуже, які підстави»

 

Автори проекту закону про державну мову Тарас Марусик і Тарас Шамайда однозначні в тому, що закон Ківалова-Колесніченка є антиконституційним за своїм змістом, а не лише за процедурою. Водночас, у коментарі Z вони кажуть, що питання про формальні підстави для рішення КС є вторинними. Основне – що закон скасовано.

 

«Я не розчарований рішенням Конституційного Суду. І не вважаю, що це рішення є неповним або йому чогось не вистачає, – каже в коментарі Z Тарас Марусик, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури. – І в депутатському поданні, і під час розгляду подання в самому Конституційному Суді розглядали як норми закону, так і процедурні порушення».

 

Січень 2018-го. Тарас Марусик під час пікету під КС

 

Пан Марусик звертає увагу на те, що зосередженість КС на процедурі дала змогу скасувати увесь закон. В інакшому випадку довелося б «убивати» кожну норму окремо.

 

«Мені здається, це найбільш прийнятний варіант. Бо коли закон скасовується за процедурою – він скасовується увесь. Якщо закон вивчають за суттю, то скасовують окрему норму чи кілька норм. Я не відкидаю, що суд або суддя-доповідач [Ігор Сліденко] керувалися саме такою логікою», – пояснює Марусик.

 

«Для мене головне – результат: закон визнано таким, що не відповідає Конституції, – додає координатор руху «Простір свободи» Тарас Шамайда. – В рішенні КС сказано, що, оскільки суд вирішив, що самого порушення процедури є достатньо для визнання закону неконституційним, то вони взагалі не переходитимуть до питання змісту. Не тому, що зміст закону є нормальним, а тому що аналізувати це не було потреби».

 

«Дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набуття чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу, у випадку її порушення конституційному контролю підлягає не зміст закону, а встановлена Конституцією України процедура його розгляду та ухвалення»

 

КС, рішення №2-р/2018, 28.02.2018

 

Тарас Марусик зізнається, що для нього рішення Конституційного Суду було несподіванкою. Спостерігаючи за підкилимною боротьбою в КС упродовж минулих років, пан Тарас мав сумнів, що перипетії з депутатською скаргою закінчаться. «Тому мені, по правді кажучи, байдуже, як його скасували. Головне, що цього закону нема. І крапка», – відрубує Марусик.

 

А судді хто?

 

Причиною затягнутого оскарження закону Ківалова-Колесніченка у КС був внутрішній «параліч» суду. Ще три місяці тому у складі Конституційного Суду працювало 13 суддів (замість 18, передбачених законом). Серед них –  троє суддів, що брали участь у «конституційному перевороті» Віктора Януковича, фігуранти відповідної кримінальної справи (Михайло Гультай, Михайло Запорожець, Наталія Шаптала).

 

Ознакою кризи було і те, що судді майже рік не могли обрати голову КС після того, як вичерпався термін повноважень Юрія Бауліна. Лише півтора тижні тому, 21 лютого, на цю посаду поставили Станіслава Шевчука.

 

Незабаром після обрання Шевчука головою КС з’явилися укази Президента України про призначення суддями КС Василя Лемака та Сергія Головатого (до речі, пана Головатого, тоді ще заступника члена Венеційської комісії, залучали до справи в КС як спеціаліста). Низка експертів передбачали, що саме Головатий із Лемаком допоможуть розблокувати кворум у КС. Утім вони не брали участі в «мовному» засіданні, бо не встигли скласти присягу.

 

Після обрання Шевчука (ліворуч, із текою) Конституційний Суд заворушився

 

«Я дуже ретельно стежив за розглядом цього подання у Конституційному Суді і знаю багато речей зсередини. Для мене несподіванка, що Конституційний Суд у тому старому складі, із «суддями Януковича», зумів ухвалити таке рішення», – визнає Тарас Марусик.

 

Зі слів Тараса Шамайди, Конституційному Судові постійно не вистачало одного-двох голосів для результативного рішення. «Чому зараз з’явився 10-й голос, якого не вистачало раніше? Можливо, через те, що після того як Президент призначив двох суддів, уже стало зрозуміло, що вони після складення присяги нормально проголосують за це рішення. Напевне, судді, які саботували рішення, зрозуміли, що це втрачає всякий сенс, тому що рішення буде так чи інакше», – міркує координатор «Простору свободи».

 

«Це той випадок, коли краще пізно, ніж ніколи. Хоча сам факт, що ми прожили чотири роки після Революції гідності з цим законом, – ганебний», – резюмує Шамайда.

 

У Тараса Марусика накопичилися претензії не лише до суддів КС, а й до української влади. Минулого року Марусик подав у відставку з посади заступника голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя через бездіяльність посадовців у сфері мовної політики. «У них нема політичної волі. Ні в Президента, ні в міністра культури, ні в політикуму. Вони не демонстрували політичної волі ані для того, щоб прийняти системне законодавство для регулювання мовного питання, ані для того, щоб у розумні терміни оновити Конституційний Суд і скасувати закон Ківалова-Колесніченка», – обурюється Марусик.

 

Пан Тарас припускає, що одним із факторів, котрий зумовив появу рішення КС, є зміна політичної кон’юнктури. «Можливо, зіграли роль якісь політичні домовленості», – каже експерт. Він додає, що до ухвалення саме такого вердикту спричинилася і наполегливість доповідача у цій справі Ігоря Сліденка.

 

Замість «закону КаКі» – закон-1989

 

Непросте питання: який закон тепер, після скасування ганебного акта Ківалова-Колесніченка, регулює мовну політику в державі? Нагадаємо, що до того як Партія регіонів із комуністами проштовхали через парламент закон про регіональні мови, в Україні діяв старий закон «Про мови в Українській РСР», ухвалений ще 1989 року. Однак свіже рішення КС не відновлює дії цього закону.

 

«Не можна трактувати скасування цього закону як те, що автоматично повернувся закон 1989 року, – наголошує Тарас Шамайда. – Та навіть якби припустити, що закон про мови в УРСР мав би відновитися автоматично, то він не міг би діяти в Україні. Він наповнений термінологією, яка не може бути застосованою до нинішніх реалій, в ньому багато речей, які взагалі не можуть діяти. Ну які «радянські республіки»?» – звертає увагу експерт.

 

Спекалися Колесніченка – спекалися й закону

 

Пан Шамайда наголошує, що закон Ківалова-Колесніченка був не просто собі законом – він зачепив багато інших законів.

 

«Закон Ківалова-Колесніченка зруйнував усе правове поле в мовній політиці. Він уніс зміни в три десятки інших законів, які стосувалися телебачення, реклами, судочинства, освіти, сфери послуг, інших сфер, – каже координатор «Простору свободи». – Коли кажуть, що він був декларацією – ні, на жаль, це не так. Це був дуже технологічний закон, він системно руйнував цілісність культурного українського простору. Очевидно, що з рішенням Конституційного Суду ці закони (котрі були змінені «регіоналами», – Z) не приводяться в стан, у якому вони були 2012 року. Більше того, поверх цих змін згори ухвалювали й інші зміни. Тому нам ніяк не обійтися без ухвалення нового повноцінного закону про державні мови, який би заповнив усі прогалини».

 

Тарас Шамайда нагадує, що у Верховній Раді зареєстровано проект закону №5670-д про державну мову, котрий розробляла робоча група у складі правників, науковців, філологів, представників громадського сектора. Зараз слушна нагода його схвалити. «Цей закон системно забезпечує функціонування української мови в усіх сферах публічного життя, створює систему контролю й моніторингу та відповідальності за порушення», – зазначає Шамайда.

 

Пан Тарас Марусик додає: після скасування закону Ківалова-Колесніченка в Україні мовне питання регулює, згрубша, лише 10-та стаття Конституції («Державною мовою в Україні є українська мова»), а також кілька протекціоністських законів, ухвалених парламентом у минулі роки – про квоти на радіо, телебаченні.

 

Марусик вважає, що Верховна Рада мусить якнайшвидше заповнити прогалину в законодавстві і ухвалити закон про державну мову. З його слів, відсутність законодавчого регулювання у цій сфері загрожує виникненням конфліктів. «Будуть виникати спалахи і дискусії. Громадяни намагатимуться відстояти своє право на обслуговування чи отримання інформації українською мовою – з боку інших буде спротив, бо нема відповідного закону. Це мусить підштовхнути Верховну Раду до ухвалення спеціалізованого мовного закону, аби не було вакууму», – закликав Марусик.

 

Фото – Радіо Свобода, УНІАН

 

02.03.2018