Під сим заголовком принїс офіціяльний орґан австро-угорської заграничної полїтики "Fremdenblatt" з 17 лютого 1918 р. такі історичні ствердження щодо холмської справи:
Чорні прапори повівають у Кракові, часописи зявляють ся з чорною обвідкою у Львові, у Варшаві вибухла правительственна кріза, парляментарна кріза, а може й конституційна кріза грозить Австрії. Отже се мають бути наслїдки заключення миру з Україною, заключення миру, котрий, як сказав гр. Чернїн, є вістуном загального мира. Полики нарікають на зменшеннє своєї території о 150 кв. км., одна часопись дає титул в своїй передовицї словами "четвертий подїл Польщі", а инша посуваєть ся так далеко, що твердить, що в Берестю здїйснено те, про що Пуришкевич і Евлоґій ледви в теорії важили ся думати. Стала ся більша несправедливість нїж колись в часї, коли протипольська полїтика царату осягла свого найвищого пункту.
Чи сї нарікання справедливі? Польське Коло й навіть консервативні члени палати панів заповіли з причини Холмщини вороже становище в австрійській державі й не хочуть вже більше признати їй жадного сотика, жадного мужа. Було-б зайвим вказувати на те, що причини доцїльности впливали на полїтику, без якої не можна було осягнути великого успіху, а саме роззброєння Росії. Коли національна пристрасть дає нову поживу незгодї, то безцїльна річ відзивати ся голосом розуму й бажати його вислухання. Але се сумна річ, коли публїцистика, котра виступає яко така, що стоїть на сторожі найсвятїйших національних дібр, не познайомлена добре з історією сих національних святостей, ще сумнїйша, коли покликані провідники національної полїтики від фальшивих передумов невідповідальних авторів передовиць роблять залежним своє поступованнє і полїтичну дїяльність. Супроти того ми стверджуємо: Не "четвертий подїл Польщі" довершено в Берестю, але — коли ми вже маємо говорити сею мовою — пятий подїл, і дальше ми стверджуємо, що сей подїл давно вже ратифіковано, й то ніхто инший ратифікував його, як самі Поляки. Не центральні держави дали в дарунку Українцям Холмщину коштом Поляків, але самі Поляки видали Холмщину на поталу і їх теперішнє захованнє видаєть ся через се добре познайомленому зі справою незрозумілим і непослїдовним. Польського інтересу не нарушено в Берестю, бо безінтересовність Поляків щодо Холму вже давно висловили їх відповідальні провідники.
Може сміливим виглядає наше твердженнє, обурені запалахкотять гнївом ті, яких се торкаєть ся, і будуть відчувати се яко глум, але тільки в такім разї, коли правда, чиста, незакрашена правда мусить сховати ся в куток і коли іґноруєть ся факти. А правда така:
Холмщину вилучено в 1910 р. з Польського Королївства й утворено з неї окрему російську ґубернїю. Через те зрівняно її під адмінїстративним оглядом з чисто російськими землями. Польська мова стратила нужденні останки прав, які вона мала в Холмщинї з огляду на її приналежність до Королївства, православє отримало ряд привилеїв, яких не мало досї в краю унїятів, а Поляки могли оселювати ся в сїй частині Королївства відтепер тільки на основі окремого дозволу російського ґубернатора.
Чи-ж не царська Росія, московський смертельний ворог, завдала Польщі сей страшний удар? Як можна виводити з того, що Поляки погодили ся з сим насильним актом "четвертого подїлу", що більше, навіть апробували його? Чи-ж саме їх голосний протест проти ударів царату в минувшинї не оправдує їх теперішнього становища й не робить його послїдовним? Тільки терпеливости, ми вже приходимо до сього!
Сей законодатний акт Думи відбув ся три роки по російсько-польськім братанню в Празї.
Що постановлено в Празї на довірочнім російсько-польськім засїданню, сього очевидно не подано до прилюдного відома. Але ми знаємо, що славетний гр. Бобрінський перейняв на себе ролю передерти у російського правительства уступки Полякам. За се міг він в часї повороту до Росії відбути свого роду інструкційну подорож через східну Галичину й на однім банкетї у Львові величано його визвольником. Справедливо, бо ж він приїхав з Кракова, де випорожнив тоаст "за нашу волю і ваш будучий розвиток". Провідник демократів др. Ґрек предложив російському народови "серце й союз Польщі", а др. Рутовський, котрий 6 лїт пізнїйше яко заступник бурмістра Львова мав нагоду під Бобрівським скоштувати до дна тої гіркости сього союза, навіть навязав у своїй промові до ясновельможного наслїдника царицї Катерини до львівського переговору між Росією і Польщею в 1686 р. Якого роду були уступки Москалїв Полякам, що вони давали за се і в якім звязку стояв сей пакт з Холмом, про се мали щойно пізнїйше довідати ся.
Але тимчасом було дуже велике обуреннє наслїдком четвертого подїлу Польщі між галицькими Поляками, які нїчого не знали про полїтичний торг. На т. зв. холмських зібраннях протестовано проти ухваленого Думою закону. Зажадано від Польського Кола, щоб в сїй справі спонукало австрійське правительство до дипльоматичного кроку. Лїберальний демократ Слївінський і людовець поет Тетмаєр інтерпелювали президію, що вона задумує зробити, щоб спинити той удар проти нації, та приготовляли інтерпеляцію, яку мали внести в імени Польського Кола до мінїстра заграничних справ на делєґації.
Отже настільки була-б дана одноцїльність польських полїтиків у справі Холму й, здавало ся-б, нїщо не оправдувало-б нашого "страшного" твердження. Але поволї, поволї! Передовсїм не було нїякої чутки про інтерпеляцію до мінїстра заграничних справ, бодай даремні будуть пошукування за тим в стенографічних протоколах. Тільки манїфест Польського Кола до народу став відомий, в якім стояло: "Заховайте спокій і віру! Пропадають великі держави світа, основи яких спирають ся на насильство". Сим погребано справу.
Польське Коло не хотїло справляти жадного клопоту австрійському правительству, не хотїло — так говорили — загострювати й без того тодї напружених відносин монархії до Росії через вмішуваннє у внутрішню справу заграничної держави. Коли так було, коли тодї австрійський патріотизм Поляків узяв верх над властивим польським патріотизмом, то прийшло ся-б тільки пожалкувати, що сим разом польська полїтика далека від тої самої розважности, якої сьогодні тим більше потребувалаб держава по майже чотиролїтнїй світовій війнї. Але лишім на боцї славнозвісний австрійський патріотизм і йдїм далї за історичними фактами.
Коли внесено в Думі холмський проєкт, грозили польські посли Думи, що вони зложать свої мандати, як вилученнє Холмщини стане законом. Але що-ж стало ся замісць того? Петроградське Коло написало до президії віденського Кола, щоб воно занехало думку порушувати холмську справу у Віднї. Головою Польського Кола був тодї вшехполяк Гломбінський. Петроградського прошення вислухано. Хотїли оминути все, що могло "подразнити" Росію. Що було немиле Росії, що було шкідливе для Росії, те "дразнило" Росію. Але хай буде, що тодї покладано сподївання на лїберальну російську опозицію, що вона не допустить до того, щоб проєкт став законом. Одначе проєкт став законом і, не зважаючи на се, консервативний краківський "Czas" опублїкував ряд статей, в яких відраджувано холмські зібрання. Статї не найшли послуху. Тодї петроградське Коло звернуло ся телєґрафічно до "Польської Народньої Ради" у Львові з проханнєм спинити зібрання. "Народня Рада" відповіла, що рух є надто елєментарної сили, щоб можна було його спинити, й домагала ся близших пояснень. Пояснення не прийшли. Але коли стало відомим, що Польське Коло приготовляє інтерпеляцію в холмській справі, вислало петроградське Коло свого секретаря п. Яронського до Відня, який спинив внесеннє інтерпеляції.
"Ми дамо вислів нашій кривдї й ми зуміємо зажадати рахунку. Хай наші слова залунають так голосно й сильно по світу, як голосна наша кривда". Так стояло у згаданім вже манїфесті. Дивним способом зажадало Польське Коло рахунку — воно занедбало дати відгомін з парляментарної трибуни кривдї, якої знову зазнала нація. Здаєть ся, вимовність окремого післанця петроградського Кола була дуже велика, коли вона була в силї довести до мовчанки Польське Коло. Які причини були того, про се нїчого не знала суспільність. Щойно з пізнїших подїй можна було пізнати далекосяглість впливів заграничних чинників на австрійську полїтику Поляків:
Відірваннє Холмщини стояло в дуже тїсній звязи зі справою міської автономії в Королївстві, при чім мали поробити деякі уступки польській мові. Відомо, що російське правительство дуже заходило ся, щоб довести до закону про самоуправу, але що законопроєкт після того, як Дума полагодила його прихильно, стрінув у російській Державній Радї несподївані перешкоди. Вшехпольське "Słowo Polskie" у Львові поширювало тодї дуже пильно слово царя, який мав висловити ся, що се є його спеціяльне бажаннє, щоб прийшло до сього закону. А коли, не зважаючи на се, Державна Рада відкинула його, тодї мусїли знову зявити ся "пруські впливи", щоб пояснити ударемненнє волї ласкавого царя. Що погребаннє громадської управи могло бути найвластивійшим твором російських націоналїстів, се не могло насунути ся на думку польським націоналїстам, які і не передчували того. Сї Славяне, — глузував соціялїстичний краківський "Naprzód",— не були-б здатні чейже до такої брутальности, колиб знад Ширсї не були розкинули своїх сїтей. А добрі Москалї подбали за гірку компромітацію славянських братів.
Орґан того самого Мєншікова, який в 1911 р. висловив ся за польською краєвою автономією, "Новое Время", опублїкував в ч. з 13 грудня 1913 р. п. з. "Історичні ствердження"' статю, яка винесла на ясне світло прилюдности нитки таємно намотаної польсько-російської інтриґи й писала таке: "В інтересї історичної правди важно ствердити серед яких обставин і умов померший Столипін, яко поважний державний муж в европейськім змислї сього слова, яким він був, зберіг інтереси російської нації. Заходячи ся створити основу для сильного російсько-польського зближення, глядїв він на інтереси російської нації не тільки в межах Росії, але також — про що в час його життя не було вказане говорити — поза межами Росії, одним словом всюди, де російській народ стикав ся з польським елєментом. Коли в 1907 р. він перейняв правительство, приобіцяв польським послам третьої Думи перевести в законодатних тїлах міську та краєву автономію для ґубернїй Польського Королївства, але злучив се з деякими умовами: польські посли мали згодити ся на 1) рівночасне вплученнє Холмщини в окрему ґубернїю, 2) на реформу західно-російських земств і 3) на виборчу ординацію в західно-російських ґубернїях до Державної Думи, а 4) зобовязати ся до морального впливу на польських полїтичних провідників у тім напрямі, що Поляки не ставитимуть жадного опору в боротьбі за культурні права тої частини малоруського, себто українського населення, яка не належить до мазепинського українства. Колиб Поляки були сповнили сї умови, міська та краєва автономія була-б дістала ся в їх руки вже в 1908 р. На празькім славянськім конґресї виступили Поляки з заявами, які давали деяку надїю на зворот орієнтації польської суспільности. При виборах до сойму в Галичинї Поляки не обмежили волї виборів у Галичинї й так могли російські виборцї Галичини вибрати більше нїж 10 послів. Але по убійстві намісника гр. Потоцького й по іменуванню намісником проф. д-ра Бобжинського змінив ся курс у Галичинї. В Польськім Королївстві висловила ся зміна курсу тим робом, що посол Дмовський зложив свій мандат. Дмовський, який у Празї поробив деякі обіцянки, був невигідний і щез. В 1913 р. Поляки дефінїтивно вирекли ся панславізму. Тому не можна дивувати ся з приводу останнього голосування в російській Державній Радї. Воно пригадає Полякам їх знамениту приповідку: "Мудрий Поляк по шкодї".
Наскільки твердженню "Нового Времени", що Поляки в 1913 р. остаточно вирекли ся панславізму й що Дмовський щез-запав ся, було справедливе або є тільки способом звалити на Поляків вину російського правительства, що воно не могло додержати Полякам своїх обіцянок, сим займати ся не належить до нашої теми. Вистарчить ствердити, що Поляки признали відірваннє Холмщини, щоб за се дістати в заміну инші користи, й що вони крім того зобовязали ся не-мазепинському українству, себто людям покрою Маркова, Дудикевича й товаришів, не робити жадного особливого опору. Затрівоженнє Польського Кола з приводу інтерпеляцій в справі Холмщини по сих відкриттях зовсїм зрозуміле. Розходило ся саме про те, щоб не кидати нїяких перешкод на шляху здїйснення таємної умови Столипіна з польськими членами Думи. Так говорить добрий польський патріот в своїй книжцї, яка появила ся в нїмецькій мові п. з. "Польська справа": "Ще не пропала остаточно справа, ще йде (так!) боротьба й вислїд залежить від невідомих обставин, які відограють ся за кулїсами, до котрих не може сягати вгляд суспільности, або й від того, чи нарід заховає всю свою енерґію і віру в остаточну побіду, а вже починають непрошені й непокликапі грабарі нашої сили характеру й соціяльної витривалости спонукувати до національної жалоби, каяття і голосїнь. І ми спокушаємо ся, на радість наших ворогів, на манїфестації, які обтяжують або роблять номожливою дальшу оборону ще нестрачених позицій" (Старчевський). І він стверджує "невідомі обставини", які відбули ся за кулїсами холмської справи, стверджує посередно відкриттє Мєншікова.
Національна жалоба з приводу Холму не нова, але вона тепер ще далеко менше оправдана нїж в 1910 р. Велика лють польських парляментаристів на Австрію, їх вороже до бюджету становище в австрійськім парляментї зовсім неоправдані жадними дїйсними причинами, польська суспільність або бодай її покликані провідники повинні були вже давно довідати ся про ратифікацію відірвання Холмщини. Чому мали-б центральні держави мати сумнїви уважати полагодженою справу, розвязцї якої притакнули самі Поляки? Коли міська автономія в Польщі, котра всеж не була чимсь иншим, як автономією громадської управи, яку має кожде містечко в Австрії та в Галичинї, була варта Холмщини, то 150 кв. км. за незалежність Польщі, яку сотворили центральні держави, певно не дорога цїна. Центральні держави не мають жадної причини бути більше польськими нїж самі Поляки, коли вони згодили ся приобіцяти Українї землю, яка зрештою тільки під історичним оглядом належить до Королївства, але яка заселена українською більшістю. Що загранично-полїтична справа матиме ще внутрішно-полїтичні наслїдки та грозить викликати тяжку крізу, сього могла оминути правительственна полїтика, яка вміла-б була в пору забезпечити собі бюджетову більшість. Внутрішня кріза з приводу Холмщини в своїй основі — се мусять побачити і Поляки й також правительство по наших твердженнях — має тільки посереднї й зовсїм не істотні звязи з заграничною полїтикою, як вона зазначила ся в Берестю.
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]
24.02.1918