І.
Еміґрація в світлї статистики.
Відчит проф. д-ра Тадея Пілята.
Широка дискусія, яка від пів року розвела ся по тутешних часописях, руских і польских, в справі гуртовій еміґрації руских мужиків до Россії, виказала безперечно, що факт той зачепив болючу струну нашої суспільности і що тота суспільність, в своїй интеліґентній части традиційно для квестії мужицкої байдужна, прецїнь живим відгомоном відозвалась на тихій зойк тої спідної верстви, котра від сотки лїт, терпелива і мовчуча, вічно і незмінно, без вигляду на лїпшу долю тягне важке ярмо чорної хлїборобскої працї.
Живий той интерес, заявлюваний численними голосами і полемікою печати, подїляла зарівно інтеліґентна часть суспільности рускої як і польскої, — перша тому, що згаданий рух еміграційний дотикає єї рідного люду, про котрого лучшу долю старатись она чуєсь обовязаною, друга-ж тому, що она, будучи майже необмеженим господарем в нашім краю, з конечности мусїла почуватись до одвічальности за факт, котрий будь-що-будь не конче лестно свідчив о єї краєвій господарцї і мусїв звернути на себе увагу тих кругів, котрі віддали наш край під домінуючу перевагу одної народности.
Була ще і спеціяльна причина того особливішого заинтересованя справою еміґрації, а она лежала в тім, що масовий сей рух звернув ся за границю россійску, отже из свобідної, конституційної держави в царство деспотизму, — а се було не тілько прикре і болюче для польскої суспільности за-для племінної і реліґійної вражди єї до народу і держави московскої, як не менче було компромітуюче для тутешних конституційних порядків, котрі тутешний мужик-еміґрант покидав без жалю, з охотою переселюючись в царство "тюрми і нагайки".
Тую сторону справи поспішно підхопили шовіністичні часописи польскі, котрим така "дезерція" видалась зовсїм несамовитою, і они, знимаючи легкою рукою всяку вину з польскої суспільности, поквапились приписати цїлий гріх т. зв. москофільскій аґітації, котра, по их гадцї, уживаючи всяких хитрих способів, не цураючись навіть грішних підшептів на сповіди, — устами москвофільских священиків і других аґітаторів настроїла широкі маси руского мужицтва до небезпечного руху еміґраційного, що за першим случайним товчком мусїв вибухнути в цїлій грозї і силї. Яко pendant тої тактики належить тут навести також звістний рескрипт намістника до руского епіскопату, вельми замітний тим, що достойник сей, заявивши вперед в соймі отверто, що причини еміґрації, по єго думцї, лежать в сумних відносинах економічних нашого мужицтва на Поділю, опісля, слїдуючи за голосом польскої праси а може ще в инчій якій цїли, знайшов жертвенного козла в рускім духовеньстві, мов-то оно справдї винно, що крім духового корму не єсть в можности дати повіреним собі душам також насущного хлїба, о котрий радше власти світскі і инші можні опікуни нашого люду повинні би постаратись.
Така тактика, до котрої традиційно звикли тутешні польскі політики, була дуже пригожа до замаскованя властивого стану річей і єсли-б не голоси цїлої праси рускої, котра в сїм случаю з гідною признаня сміливостію і консеквенцією вказувала на властиві причини еміґраційного руху, — єсли-б не кілька честиих голосів зі сторони польскої, котрі, не оглядаючись на амбіції національні і політичні, без крутарства і задних мислей відкрили заслону траґічного образу, був би може і сей повний роспуки крок руского мужицтва не діждав ся справедливого оцїненя нї уваги і було-б ся над ним перейшло до порядку дневного так само, як зі спокійною совістію переходилось до теперь над инчими важними справами дотикаючими нашого мужицтва.
Однак, на потїху для нас, сталось инакше і, дякуючи настійчивости рускої журналістики та й тим кільком щирим голосам польским, рух еміґраційний все-ж не проминув безслїдно, а заставив розумних людей призадуматись глибше над невідрадним фактом, відслонюючим болючу рану нашого краю, і єсть велика надїя, що і вся суспільність наша і компетентні круги не остануть довше байдужними на ті голоси праси і одиниць, а доложать заходів, щоби бодай в малій части полекшити долю наших мужиків, не чекаючи, поки аж тоті мовчучі маси, ведені роспукою, не зірвуть ся до якого отчайдушного кроку.
Наміряючи в нинїшній статьї здати коротко справу зі всего того, що в часописях краєвих було писано в справі торічної еміґрації, мушу з гори піднести з признанєм, що часописи рускі доставили найбільше і найцїннїйшого матеріялу, котрий доволї докладно і детайлічно илюстрував тоті суспільно-економічні відносини, що в дальших своїх консеквенціях викликали рух еміґраційний. Орґани всїх трех партій руских, а передовсїм "Дѣло", слїдили живо за еміґраційним рухом, а факти подавані тими часописями до публичної відомости, нераз повні грози і болючої правди, казали замовкнути навіть тим польским часописям, котрі з традиційною злобою бажали прицитькати мужиче горе і звернути публичну увагу в иншій бік, для них безперечно більше вигідний, але в результатї погубний для краю і фатальний для обох народностей, котрим судилось той край замешкувати.
Однак мимо численности і різнородности подаваних фактів, мимо всїх тих цїнних дописей, котрі, як звістна статья посла д-ра Окуневского, з великим даром обсервації і з живим неудаваним співчутєм наводили поодинокі моменти і епізоди руху еміґраційного, трудно собі з них виробити повного і докладного образу того замітного руху і оцїнити єго суспільно-економічне значінє, бо всї тоті факти і поодинокі постереженя не могли, розумієсь, мати ширшої наукової основи, котра би вказувала их у властивім світлї і виявила такі економічні боки справи, котрі тілько при апаратї дослїдів на ширшій розмір і при відповіднім зуставленю зібраного статистичного матеріялу різко кидають ся в очи.
Тут именно сторону руху еміґраційного розяснив публичним викладом в львівскім товаристві правничім професор львівского університету і начальник краєвого бюра статистичного д-р Тадей Пілят. Я, користаючи з публикації сеї вельми замітної працї в краківскім "Przedląd-ї pоwszechn-ім", подаю єї на чолї свого справозданя, маючи вповнї надїю, що публика наша, особливо ті люде, що беруть живійшу участь в житю публичнім і интересують ся долею свого народу, звернуть на ню свою живу увагу, на яку она з многих взглядів безперечно заслугує.
Приступаючи до докладної рекапітуляції працї Вп. професора, мушу на вступі замітити, що она складає ся з трех частей, з котрих перша обнимає историчний перебіг торічної еміґрації, друга говорить о відносинах економічно-суспільних і аґрарних всхідного Поділя, під впливом котрих зродилась еміґрація; третя-ж містить загальні виводи, які з тамтих двох випливають.
Идучи порядком, студії д-ра Т. Пілята, подаю за ним передовсїм историчний перебіг руху еміґраційного.
"Дня 6 серпня мин. року — пише проф. Пілят, — дійшла до властей і до часописей тутешних відомість, що спора горстка мужиків з громади Шили, положеної в повітї збаражскім, вийшла за границю россійску потайки без пашпортів. З пізнїйших дослїдів показало ся, що на чолї того гурту, складаючого ся з 25 людей, стояв Онуфрей Юрчишин, по реміслу муляр, а крім того і музика. Він уже від двох лїт носив ся з думкою еміґрованя до Бразилії і старав ся в тій цїли о пашпорт, вносячи поданя до староства, до намістництва, до міністерства а навіть до монарха. Не діставши пашпорту мимо всїх заходів, задумав він вивандрувати з краю через близшу границю россійску, а запевнивши ся у капітана пограничної сторожи Воронина, що вступ в царство не буде єму зборонений, продав усе своє господарство і дїйстно переселив ся за границю, потягаючи за собою найблизших свояків і знакомих.
Після того рознесла ся в мить по краю чутка, ширена між инчими самим Юрчишином, що правительство россійске роздає даром грунти мужикам прибуваючим з Галичини, а до чутки тої, в міру як она розносилась по околици, прибували все нові, нераз просто дивоглядні додатки. Розповідав собі нарід по коршмах і хатах, на поли при роботї, на ярмарках і торгах, що в Россії роздають грунти по Нїмцях-кольоністах, котрі з-відтам вибрали ся, то знов, що по жидах, і то з будинками, инвентарем і цїлим статком господарским. Говорили також, що мужики галицкі будуть поселювані в околицях, де людність вимерла на холєру, що принимані будуть тілько пари жонаті, що скількість придїленого грунту буде відповідна до числа голов кождої родини та що виселенцї будуть вольні від податку і рекрутщини. Деинде знов розказували, що на слїдуючій рік буде війна, в котрій винищена буде людність по сторонї австрійскій, то знов, що оба цїсарі порозумілись межи собою що-до еміґрації за границю.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 18.02.1893]
(Дальше.)
Представивши историчний перебіг торічної еміґрації, проф. д-р Пілят згадує дальше о живім заинтересованю тутешної интеліґентної публики і журналістики рухом еміґраційним і застановляєсь над причинами, які викликали то особливе заинтересованє, передовсїм у польскої публики. Відтак висказує гадку, що причини того заинтересованя годї доглядїти в самім фактї еміґрації, бо-ж еміґрація истнує в нашім краю уже від лїт давнїйших, і то не лиш до Америки але також в Россію, куда особливо з привисляньскої части краю переселювались в значнім числї Мазури, заманені туди незвичайною дешевостію грунтів. Однак на там ту еміґрацію, хоч она щорічно і систематично забирала Галичинї далеко більше і лучших під взглядом економічним елєментів, нїж торічна, не звертано в краю особливої уваги, ба навіть уважано єї за зовсїм природне явище економічне.
Єсли-ж, навпаки, торічна еміґрація руских мужиків до Россії, котра по відчисленю тих, що вернули ся, зовсїм не показалась так численною, — а мимо того кинула такій переполох між польску суспільність, — то, після гадки автора, викликало се: нагле і ненадїйне виступленє еміґрації, котре, зваживши і напрям еміґраційний і всї побічні обставини, казало догадуватись, що тут, і не виключно то в переважній части, має ся дїло з аґітацією політичною і реліґійною, ворожою зарівно суспільности тутешній як і цїлій державі.
Тую сторону справи — пише проф. Пілят, — піднїс також видїл краєвий в своїй відозві з дня 24 жовтня 1892, зверненої з причини руху еміграційного до видїлів повітових, до послів і других компетентних осіб тої части краю, при чім однак той-же видїл в згаданій відозві виразно зазначив, що належить пильно звертати увагу на економічне положенє селян на Поділю, "бо — як каже — трудно оборонитись перед думкою, що причина того руху еміґраційного лежить глубше, нїж би се здавало ся, в економічних відносинах тої части краю, а лише безпосередний товчок приписати належить старанно зорґанізованій і систематично-веденій аґітації, котрої жерела і пружин можна догадуватись, але не можна вважати их за цїлком вислїджені".
Из 22 відповідей, які на сей окружник видїлу краєвого наспіли від видїлів повітових, послів і инчих осіб, лише чотири видять причину руху еміґраційного виключно в сумнім положеню економічнім тамошної людности; девять припише сей рух виключно ведений від давна аґітації політичній, з котрою поруч ишла аґітація реліґійна; а девять остатних, межи тими всї справозданя видїлів повітових, добачують головні причини еміґрації зарівно в аґітації політичній та реліґійній, як і в невідрадних відносинах економічних Поділя, котрі з року на рік поступаючи на гірше, довели тамошну людність над берег економічної руїни.
Всї ті справозданя, котрі звертають увагу на економічний бік справи, підносять згідно, що незвичайне роздробленє грунтів мужицких на Поділю витворило численний пролєтаріят рільничій, котрий по за порою робіт польних не находить достаточного зарібку, — що різні видатки, сполучені з виконуванєм обовязуючих законів, а часто випливаючі з невідповідного их виконуваня, над міру перетяжують звичайний прихід людности мужицкої та й немало причиняють ся до того, що межи сею людностію витворюєсь матеріял, готовий на першій поклик рушити з краю, скоро би тілько засвітила де хоч злудна надїя полїпшеня нужденної долї.
Другі-ж справозданя, котрі все складають на аґітацію політичну і реліґійну, висказують отверто, що сама аґітація, по их думцї, була спосібна спонукати мужиків руских до еміґрації, а бодай ослабити тото етичне почутє, котре могло их ще по части стримувати від виселеня в царство россійске. Надто додають, що безпосередний товчок до торічної еміґрації вийшов з намов і заохоти будь пограничної сторожі российскої, будь від жиючих в краю а давнїйше вже знаних аґітаторів.
Висказуючи потім свою власну думку про торічну еміґрацію, проф. Пілят прилучуєсь до погляду, що глубших причин того руху, — поминувши безпосередний товчок до него, якій дали: вихід Юрчишина, поголоски про даровий надїл землею в Россії і намови сторожі пограничної, — належить глядїти зарівно в політичній і реліґійній аґітації як і в сумних економічних відносинах Поділя. Тоті дві причини кладе він вправдї поруч себе, однак з цїлого представленя справи, як навіть з виразного застереженя автора, мусимо заключати, що мотивам політичним і реліґійним приписує він зовсїм підрядне значінє, а головну причину еміґрації бачить передовсїм в анормальних відносинах суспільно-політичних, котрі одні, як він их представив, аж надто вияснюють цїлу справу, так що в порівнаню з их переважаючим впливом вплив т. зв. аґітацій москвофільских зводить ся майже на нїщо.
Читаючи дальшій тяг працї Вп. професора, трудно оборонитись навіть від вражіня, що те, досить почетне місце для т. зв. аґітацій москвофільских, визначив він тілько під напором публичної опінії і журналістики польскої, котра так радо уживає тих аґітацій яко Univеrsalmittel на зацитьканє всякої краєвої хороби, — а що щира і правдива єго думка склонювала ся в той бік, котрий так докладно розяснив він в другій, найважнїйшій части своєї студії. А велика шкода, що під тим взглядом не зазначив він маркантнїйше свого становиска, бо єго голос, не заколочений злобою дня, не лише був би зискав на повазї науковій, але був би не дозволив підняти знов пустого шуму звістним часописям, котрі зжахнувшись серіозної мови єго цифр, промовчали той бік єго працї, а заговорили знов о москвофільских аґітаціях, котрі як кажуть, нїби-то і професор Пілят вважає за головну причину всего лиха, знаючи, що се припаде до смаку их читаючій публицї.
Поставивши наведені дві обставини, т. є. москвофільску аґітацію і лихе положенє економічне мужиків яко тоті глубші причини, з котрих зродилась еміґрація, а відтак висказавши застереженє, що першу причину уважає він тілько за підрядну, котра могла лиш ослабити етичний опір людности на намови посторонні, характеризує проф. Пілят коротко тоту першу причину, щоби відтак далеко обширнїйше і докладнїйше застановитись над другою. Не від річи буде повторити тут за автором єго характеристику москвофільскої аґітації в Галичинї, бо она вказує, що автор в тім взглядї з правдивим станом річи досить обзнакомлений, а надто длятого, що він виявляє типічний погляд Поляка на галицкі справи рускі.
"Так звана москвофільска аґітація — пише автор, — котра в різних розмірах истнує в Галичинї від кілька десяток лїт, звертала ся давнїйше до більше образованої верстви суспільности рускої, до духовних та нечисленної з-разу интеліґенції світскої і намагала поборювати передовсїм на поли літературнім зростаюче під впливом закордонової літератури малорускої почутє національної окремішности Русинів, представляючи, що мовою образованої их верстви може бути тілько мова россійска, а будучність суспільности рускої лежить в спільности житя духового, реліґійного і політичного з могучою Россією. Аґітація тота, що взмогла ся по погромі Австрії в 1866 роцї, обявила ся в своїм часї переходом численних священиків руских до дієцезії холмскої, де они стались небавом ревними пропаґаторами православія, — виходом за границю деяких учителїв ґімназіяльних, а в послїдних часах знов переходом священиків, межи иншими знаного Наумовича, — а надто, поминувши инші подробицї, ширена була в часописях політичних, видаваних у Львові і у Відни, з котрих о одній три князї церкви рускої, заказуючи духовеньству предплачувати єї, висказались недавно, що "хвалить і славить схизму взагалї а россійску з-осібна; що величає особи церкви россійскої, котрі відрекли ся церкви католицкої, і виступає несправедливо против католицкої єрархії духовної".
В новійших часах менше-більше від лїт десятьох, аґітація тота звертаєсь більше безпосередно до люду сїльского і маломіского, до котрого вже давнїйше она старалась приступити в змаганях до самовільних змін в обрядах церкви рускої, а то в цїли зближеня их до обрядів православних. В міру як між народом зростає образованє елєментарне, втискає ся тота аґітація до деяких часописей періодичних, призначених для народу, до калєндарів і инших видавництв популярних. Прикметою тої аґітації єсть: промовчуванє різницї віри межи церквою греко-католицкою а православієм, зарівно як промовчуванє різницї між язиком руским а россійским, натомість зазначуванє спільности реліґійної і язикової из суспільностію россійскою, величанє могучости Россії і єї институцій, поміщуванє картин з портретами членів родини царскої і т. и., а представлюванє тутешних відносин в найгіршім світлї. В повітах над границею россійскою і им сусїдних проявились наслїдки тої аґітації в громадних богомільних виправах мужиків галицких на празники церкви православної, особливо на відпусти до Почаєва."
Схарактеризувавши в сей спосіб першу підрядну причину руху еміґраційного, котра в дїйстности ще менче має значінє, нїж те, до котрого єї в порівнаню з опінією польскої публики і праси зредукував автор, — приступає він до представленя причини другої т. є. до розясненя тих економічно-суспільних відносин на Поділю, котрі в головній і можна сказати, майже виключній мірі належить уважати за правдиву причину торічної заверухи. Часть тота, як уже висше піднесено, безперечно найважнїйша з цїлої працї автора, а цїнна не лиш богатим і науково зуставленим матеріялом статистичним, але не менче і з того погляду, що подібна праця взагалї появилась на галицкім грунтї, де працї економічно-суспільні належать, як звістно до білих круків а підношенє квестій аґрарних краю, як клясичної про лїси і пасовиска, уважаєсь майже злочиньством.
Обшар, котрий єсть предметом економічної студії Вп. автора, розтягаєсь на обсяг окружного суду тернопільского і обнимає вісїм староств а пятнацять судів повітових, а то: староство Тернопіль [повіти судові: Тернопіль і Микулинцї], Скалат [пов. суд.: Скалат, Грималів], Збараж [пов. суд. Збараж, Нове село], Гусятин [пов. суд.: Гусятин, Копичинцї], Чортків [пов. суд. Чортків], Теребовлю [пов. суд.: Теребовля, Будзанів], Борщів [пов. суд.: Борщів, Мільниця] і Залїщики [пов. суд.: Залїщики, Тлусте]. Не обнимає автор своєю студією повіту сокальского, котрий теріторіяльно від тамтих віддїлений а також під иншим взглядом має відмінні відносини, — натомість втягає в рами свого огляду повіти чортківскій і теребовельскій, з котрих не було еміґрації — крім кількох спорадичних случаїв в Чортківщинї, — бо, як автор каже повіти ті мають з тамтими майже ті самі відносини а зуставленє их з повітами, з котрих рушилась еміґрація, може послужити до тим лїпшого виясненя справи, о котру ходить.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 22.02.1893]
(Дальше.)
Обшар вісьмьох повітів політичних — пише дальше д-р Т. Пілят — а пятнацятьох повітів судових, котрих відносини економічні хочемо розсмотрити, представляє простору високорівню, менче або більше фалисту, попорену ярами рік і потоків, що пливуть на полудне до Днїстра, — се становить полудневу границю тої країни. Яри ті в північній части плиткі і широкі, до полудня стають ся чим-раз глубші з стрімкими берегами. Цїла ся країна має характер степовий і клімат степовий; панують тут сухі вітри північні і сходові, що мало приносять хмар і мало дощу а в зимі і на весну тим сильнїйше впливають на обниженє температури, а високе положенє відкриває цїлковито ту околицю до опівночи. Тому-то лїта сухі і горячі, а зими незвичайно острі.
При таких условинах кліматичних грозить тут рільництву з одної сторони остра зима, протягаючась нераз аж до пізної весни; з другої сторони посуха, котра при грунтї всюди пропускаючім стаєсь тим фатальнїйшою для жнив, чим скорше она в порі веґетації наступить. За давнїйших часів лагодили ще той острий клімат досить просторі лїси, що в відповідних положенях могли захистити околицю від студених вітрів та затримували вогкість атмосферичну, а відтак дуже численні стави, витворені за бігом рік, що були немов резервоарами так доконечної для тої околицї вогкости. В обох тих напрямах, як що-до лїсів так і що-до ставів, колишні відносини змінились на гірше. Лїси — котрих простор ще після метрик грунтових з року 1820 обіймав 169.000 морґів, занимають тепер після найновійшої реамбуляції катастральної 132.269 морґів або 11.15% цїлого обшару, а в поодиноких повітах судових, на просторі судового округа тернопільского, представляєсь процент, припадаючій на грунт покритий лїсом в слїдуючій спосіб:
Повіти судові — Процент обшару лїсового:
Нове село — 2.89%
Скалат — 5.59%
Тернопіль — 6.64%
Гусятин — 8.36%
Микулинцї — 8.36%
Збараж — 9.72%
Теребовля — 10.52%
Мільниця — 11.52%
Будзанів — 13.00%
Тлусте — 13.65%
Чортків — 13.93%
Зaлїщики — 14.38%
Копичинцї — 15.53%
Борщів — 15.79%
Грималів — 17.60%
У всїх тих наведених повітах залїсенє єсть недостаточне а в деяких доходить до зникаючого розміру.
Просторони занятої ставами давнїйше а тепер годї подати, бо стави не становлять осібної рубрики в катастрі, але сполучені з иншого рода грунтами містять ся в двох рубриках. Річ се однак загально знана, що значну часть ставів на цїлім Поділю обернено на сїножати або на рілю.
Найзначнїйшу часть обшару тих повітів, бо над 69% аж до 84%, отже від 2/3 аж повисше 4/5, становлять рілї. В поодиноких пoвітax yдїл ріль представляє ся слїдуючо:
Повіти судові — Процент ріль
Нове село — 84.34%
Скалат — 81.13%
Гусятин — 80.81%
Микулинцї — 79.19%
Тернопіль — 78.25%
Збараж — 78.11%
Теребовля — 76.05%
Тлусте — 75.60%
Будзанів — 74.27%
Чортків —74.02%
Копичинцї — 71.66%
Грималів — 71.04%
Мільниця — 70.91%
Борщів — 69.66%
Залїщики — 69.29%
Згадані повіти належать до найбогатших в рілї а найбіднїших в лїси з цїлої Галичини. Инші роди управи, а то пасовиска і сїножати заступлені також незначно. Процент пасовиск не доходить нїгде до 4% цїлого простору, процент сїножатей до 4.5%, коли в порівнаню з тим в цїлій Галичинї припадає на пасовиска [не числячи галь і полонин] 9.18% а на сїножати 11.17%.
На просторі згаданих повітів, обіймаючім загалом 118.6 квадр. австр. миль або 6827.67 кільометрів, жило після спису з 31 грудня 1890 р. 676.069 людности, в котрій то цифрі містить ся вже і 2.476 людей залоги войскової. Після спису з 31 грудня 1880 р. знаходилось на тім самім просторі 604.806 людности а в тім 1.575 залоги войскової. Отже приріст людности за тих десять лїт виносить 71.263 голов, з чого 901 припадає на побільшенє залоги войскової. Як видко з того, людність тернопільского округа судового побільшилась від року 1881 до 1890 о 11.78%, підчас коли пересїчний зріст людности з цїлої Галичини в тім самім часї виносив лише 10.8%. На той скоршій зріст людности в судовім тернопільскім окрузї зовсїм не вплинуло помноженє людности міст, котрі, як звістно, що-до числа жителїв ростуть скорше, нїж решта краю, з-відки людність до них напливає.
В цїлім судовім тернопільскім окрузї находить ся тілько одно місто, котрого людність виносить зверх 10.000, а число людности того міста зросло в тих десятьох лїтах з 25.819 на 27.405, отже ледви о 6.1%, з чого треба ще потрутити збільшенє залоги війскової о 575 людей. То побільшенє людности в судовім тернопільскім окрузї походило лише з надвишки уродин над випадками смерти, отже тілько з внутрішного приросту, а оно було би ще значнїйше, єсли-б рівночасно не наступив відплив людности з сеї околицї в другі. Бо чиста надвишка уроджених по-над число померших виносила в роках 1881—1890 разом 75.490 голов, т. є. 12.48% людности з року 1880, коли тимчасом спис з року 1890 виказав приріст о 71.263, отже лиш о 11.78% більше, нїж спис з року 1880, — з того треба заключити, що в протягу тих десятьох лїт убуло 4.227 осіб або 0.70% людности з року 1880 а то в наслїдок надвишки відпливу з тих повітів по-над приплив до них людности з инших околиць. Тоті відносини приросту загального, приросту внутрішного і напливу, взглядно відпливу людности представляють ся де-що відмінно в поодиноких повітах. Виказуємо их таблицею після повітів політичних:
Людність, єї приріст і густота населеня.
Повіти — Людність присутна 1880 — Людність присутна 1890
Тернопіль — 108.670 — 120.006
Збараж — 59.869 — 66.722
Скалат — 73.692 — 84.047
Теребовля — 63.235 — 71.823
Чортків — 57.257 — 64.741
Гусятин — 77.791 — 89.377
Борщів — 97.935 — 106.755
Залїщики — 66.357 — 72.598
Загалом — 604.806 — 676.069
Приріст
Повіти — в ЧИСЛї — в %
Тернопіль — 11.336 — 10.43
Збараж — 6.853 — 11.46
Скалат — 10.355 — 14.05
Теребовля — 8.588 — 13.58
Чортків — 7.484 — 13.07
Гусятин — 11.586 — 14.89
Борщів — 8.820 — 9.01
Залїщики — 6.241 — 9.41
Загалом — 71.263 — 11.78
На той приріст складаєсь
Повіти: Надвишка уродин над випадки смерти (в числї — в %) Надвишка припливу над відплив або відвор. (в числї — в %)
Тернопіль: 12.509 — 11.51 -1.173 — -1.08
Збараж: 8.243 — 13.78 -1.390 — -2.32
Скалат: 8.940 — 12.13 +1.415 — +1.92
Теребовля: 9.159 — 14.48 -571 — -0.90
Чортків: 5.532 — 9.66 +1.952 — +3.41
Гусятин: 12.329 — 15.86 -743 — -0.96
Борщів: 11.886 — 12.14 -3.060 — -3.13
Залїщики: 6.892 — 10.39 -651 — -0.98
Загалом: 75.490 — 12.48 -4.227 — -0.70
Густота населеня на 1 кв. кільом.
Повіти — 1880 — 1890
Тернопіль — 93 — 103
Збараж — 78 — 86
Скалат — 83 — 95
Теребовля — 91 — 103
Чортків — 83 — 90
Гусятин — 89 — 102
Борщів — 96 — 104
Залїщики — 92 — 101
Загалом — 89 — 99
Після сеї таблицї найзначнїйшій приріст внутрішний т. є. приріст походячій з надвишки уродин по-над випадки смерти був в часї 1881—1890 р. в повітї гусятиньскім (15.85%), по нїм идуть повіти: Теребовля (14.48%), Збараж (13.78%), Борщів (12.14%), Скалат (12.18%) а вкінци Тернопіль (11.51%), Залїщики (10.39%), і Чортків (9.6%). Коли той внутрішний приріст порівнати з приростом загальним, якій одержимо з порівнаня списів, то покаже ся, що в протягу десятьох лїт опустили повіт, виходячи до инших повітів краю або по-за край:
в повітї борщівскім 3066
в повітї збаражскім 1390
в повітї тернопільскім 1173
в повітї гусятиньскім 743
в повітї залїщицкім 651
в повітї теребовельскім 571 голов.
Натомість в двох повітах приріст внутрішний показав ся меншим нїж загальний приріст людности, якій виказав спис з р. 1890 в порівнаню з списом з р. 1880, а именно о 1.952 голов в повітї чортковскім, в котрім приріст внутрішний був найменшій, і о 1.415 голов в повітї скалатскім, в котрім дальші дати спису виказують незвичайно значний приріст людности жидівскої, прибуваючої здаєсь переважно з заграницї. Показує ся з того, що переважна часть повітів подільских виказує в періодї 1881—1890 рр. дуже великій приріст внутрішний а заразом відплив людности, котрий в повітах: борщівскім, збаражскім і тернопільскім досягає навіть значнїйшої цифри.
Говорячи тут о напливі або відпливі людности в поодиноких повітах, маємо на думцї завсїгди надвишку відпливу над приплив, або відворотно. В часах нинїшних, коли комунікація так дуже улекшена а нема правних перешкод переселюваня та зміни місця побуту, кожда околиця мусить мати якійсь наплив людности из внї а рівночасно відплив на-внї. Тож дати, котрі ми подали, виказують тілько вже готовий результат тої еміґрації, котрий одержимо порівнавши відплив з припливом. Из цифр повисших виходить, що тілько в однім повітї борщівскім надвишка відпливу була значнїйша, бо виносила 3% людности з року 1880, але єсли тую втрату в людности порівнає ся з відпливом, якій в послїднім десятилїтю мали инші повіти краю, особливо в західній Галичинї, то ся втрата покаже ся зовсїм незначучою. Бо маємо тринацять повітів, в котрих відплив перевисшав 5% людности з року 1880, а межи ними повіти: домбровскій і пільзненьскій виказують навіть по-над 10%. Тож і відплив людности з повітів подільских не міг значно обнизити загальної цифри приросту в періодї 1881—1890 р., котра в повітах скалатскім і гусятиньскім перевисшає 14%, в теребовельскім і чортківскім сягає над 13%, в збаражскім і тернопільскім по-над 10% а тілько в борщівскім і залїщицкім виносить 9% взглядно 9.1%.
В безпосередній звязи з приростом людности стоїть густота населеня, котру виказують дві остатні рубрики поданої табелї. Вже на підставі давнїйших списів людности з років 1869 і 1880 зачислювано повіти подільскі, именно полудневі, до околиць Галичини маючих населенє густїйше від пересїчного в тім краю. Нинї на вісїм повітів політичних пять виказує пересїчно над 100—104 мешканцїв на квадр. кільометр, а именно Теребовля, Гусятин, Борщів і Залїщики а також Тернопіль, котрий однак, єсли вилучить ся людність міста Тернополя і єго обшар, мав би лише 79 голов на квадр. кільометрі. Два повіти, а то Скалат і Чортків, мають 95 взглядно 90 мешканцїв на квадр. кільометр, один повіт Збараж має их лиш 86. Для належитого зрозуміня тих цифр треба пригадати, що на 74 повітів Галичини тілько 11 має людність густїйшу над 104 голов на квадр. кільометрі, а суть то майже виключно повіти промислові в західній части краю. Годить ся дальше спімнути, що в Шлеску австрійскім і на Мораві, отже в краях високо-промислових, густота населеня в першім краю в 4 повітах на 7, в другім краю в 18 повітах на 31 — виносила в 1890 роцї лише 80—100 голов на квадр. кільометрі, наконець треба сказати, що густота населеня рільничих департаментів Франції, де дрібна власність далеко численнїйша нїж у нас і де цвите управа огородова, не доходить до цифри 80 мешканцїв на квадр. кільометер. Коли тепер зважити, то в повітах подільских майже виключним занятєм мешканцїв єсть рільництво а управа збіжа, з виключенєм полудневої части, де родить ся тютюн і кукурудза, ведесь на старий лад досить екстензивно, — що крім Тернополя нема тут більших міст, а окрім млинів і рільничих горалень нема нїякого промислу, то мусимо прийти до пересвідченя, що при таких відносинах густота населеня тих повітів єсть справдї незвичайно значна і що оно в деяких сторонах того обшару здаєсь доходити до границь перелюдненя, по-за котрими часть людности, щоби остати на місци, мусить найти якесь инше занятє як нинї, або мусить за зарібком виходити в инші околицї.
Густота населеня єсть найядернїйшим виразом економічних відносин даної околицї, бо они зложили ся під впливом условин природних і склонности мешканцїв до певного занятя. Однак сей момент надто загальний, щоб можна на нїм однім оперти здоровий суд о тих відносинах, навіть єсли-б до помочи взяти те, що ми висше сказали о подїлї цїлого обшару між поодинокі роди управи. Длятого треба конче розглянутись, о скілько на се наш матеріял статистичний позваляє, в подїлї власности грунтової в згаданих повітах а відтак у відносинах заробкових людности сїльскої.
[Дѣло, 23.02.1893]
(Дальше.)
Заким приступимо — пише дальше проф. Пілят — до огляду подїлу власности грунтової на Поділю, належить передовсїм розрізнити власність табулярну і нетабулярну. Після давнїйших дослїдів самого автора, поміщених в XII томі Статистичних Відомостей, припадає в судовім окрузї тернопільскім 495.996 морґів на власність табулярну, т. є. на більшу посїлість, котра складає ся з 716 тїл табулярних, належачих до 353 властителїв а решту обшару в сумі 690.467 морґів займає власність дрібна, сїльска і міска. Остатні дві катеґорії — пише проф. Пілят — можна тим смілійше сполучити, бо з виключенєм міста Тернополя инші громади на Поділю мають характер переважно рільничих осад і христіяньске населенє их в переважній части віддаєсь рільництву.
Процентове відношенє власности табулярної до нетабулярної єсть тут таке, що на першу припадає 41.81%, на другу 58.19% цїлого обшару. В поодиноких повітах роздїл той представляє ся ось-так:
Повіти — Власність табулярна — Власність нетабулярна
Тернопіль — 37.90% — 62.10%
Збараж — 35.08% — 64.92%
Скалат — 38.58% — 61.42%
Теребовля — 38.97% — 61.03%
Гусятин — 47.99% — 52.01%
Чортків — 44.43% — 55.57%
Борщів — 45.26% — 54.74%
Залїщики — 47.18% — 52.82%
На першій погляд кидаєсь тут в очи різниця межи першими чотирма повітами північного Поділя а чотирма другими повітами Поділя полудневого. Бо коли в перших випадає на власність нетабулярну від 61—65% цїлого обшару, то в полудневих повітах мало-що над половину, а то 52—55%. Поданий тут удїл власности нетабулярної в обшарі загальнім єсть в обох половинах Поділя майже той сам, що був за часів знесеня панщини, отже від лїт сорок, а зміни наступивші в тім часї дуже незначні, лежать хиба в тім, що деякі грунти видїлено з власности табулярної, яко винагороду за знесені сервітути а прилучено до власности нетабулярної. Повставанє нових осад селяньских через парцеляцію обшарів двірских, що так часто водить ся в західній Галичинї, доси майже не лучалось на Поділю, а посїлостей табулярних з обшаром низше 200 морґів єсть ледви 70 у всїх повітах разом. Нема в тих повітах анї стремленя до розширеня власности дрібної, мужицкої, на кошт більшої, табулярної, як се декуди появляєсь в середних а навіть в инших всхідних повітах, анї стремленя до видїлюваня посїлостей середних розмірів в рамках власности табулярної.
Що-до родів управи власности дрібної в тій части Поділя, котра єсть предметом отсего розслїду, то припадає:
на рілї — 571.872 морґів т. є. 82.82%
на сїножати — 12.747 морґів т. є. 1.85%
на огороди — 31.371 морґів т. є. 4.54%
на пасовиска — 24.981 морґів т. є. 3.62%
на лїси — 10.945 морґів т. є. 1.59%
на стави і мочари — 535 морґів т. є. 0.08%
на неужитки — 29.980 морґів т. є. 4.54%
на пляци будівл. — 8.032 морґів т. є. 1.16%
разом 690.466 морґів т. є. 100%
Найбільшу часть обшару, бо по-над 3/4 займають тут рілї. В поодиноких повітах судових простір занятий рілею доходить аж до 88.65% (пов. Нове Село) і 87.25% (пов. Збараж) а сходить до 75—78% тілько в двох найдальше на полудне положених повітах, а то: мільницкім і борщівскім, — се походить з-відси, що в послїдних розширена єсть управа огородова, бо огороди займають тут 9.50%, взглядно 6.37% цїлого обшару власности нетабулярної. Натомість дуже мало простору в тих повітах випадає на сїножати і пасовиска, а се має такій наслїдок, що мужики тамошні, не знаючі звичаю тримати худобу цїлий рік на стайни, мусять за-для конечної потреби пасовиска значну часть піль рік-річно лишати облогом а тим зменшують приріст спосібний під управу збіжа.
Після дат, подаваних що-річно для статистики урожаїв, припадає з цїлого обшару подільского під управу поодиноких родів збіжа в приближеню ось такій удїл:
під — На Поділю півн. — на Поділю полуд.
пшеницю озиму — 11.23% — 8.70%
пшеницю яру — 0.31% — 1.00%
жито — 17.23% — 18.00%
ячмінь — 10.93% — 10.30%
овес — 11.23% — 4.75%
кукурудзу — 1.80% — 11.65%
бульбу — 7.39% — 12.55%
облогом лишилось — 15.55% — 7.84%
Маючи перед очима ті загальні дати що-до відносин дрібної власности на Поділю, можна приступити до обговореня подїлу землї в рамах тої-ж дрібної власности.
Відома річ, що давнїйше истнувало в Галичинї, подібно як в инших краях австрійских, обмеженє дїленя грунтів селяньских, котре знїс доперва закон краєвий з 1 падолиста 1868 р. о свободї обороту власностію грунтовою. Перед виданєм сего закона, кождий подїл мужицкого грунту вимагав попередного призволеня від циркулярної власти, котра дослїджувала: чи з грунту видїленого буде могла вижити мужицка родина. Тії, що дїлили грунти без призволеня власти, підлягали карі а крім того узнавано з уряду такі подїли за неважні і заряджувано приверненє до попередного стану посїданя. В звязи з тим истнувало для мужиків осібне право спадкове, котре неподїльний грунт спадковий придїлювало одному спадкоємцеви, а для инших наслїдників застерігало лише сплату удїлів, о скілько тоті не найшли покритя в иншім маєтку спадкодавця. І тоті постанови о спадщинах мужицких знесено законом з 27 червня 1868 р., рівночасно з уведенєм в житє висше згаданого закона краєвого, а се наступило з днем 8 грудня 1868 р.
Від того часу вільно грунти мужицкі дїлити без всякого обмеженя; рівно-ж вільно [що також перед тим не було дозволено] посїдати рівночасно більше грунтів мужицких або навіть грунти різного рода (міскі, двірскі). Від тогдї обовязує також що-до грунтів мужицких загальне право спадкове, після котрого вартість цїлої спадщини оцїнюєсь на гроші і дїлить ся між спадкоємцїв, відповідно до степени покрівности або постанов тестаментових. Спадкоємцї стають ся тим способом співвластителями в невидїлених частях як цїлої спадщини так і грунтів, до неї приналежних; на жаданє котрого-небудь з них співвласність тая може бути ухилена чи-то через подїл в натурі, чи через продаж спадщини і подїл цїни купна.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 25.02.1893]
(Дальше.)
В Галичинї, — пише дальше проф. Пілят, — де межи людностію мужичою, як польскою так і рускою, з давен-давна истнує звичай дїленя грунтів межи родину, — де нема промислу, котрому могла би віддаватись часть селяньскої родини, — де населенє мужицке взагалї не знає иншого занятя заробкового кромі працї коло рілї, а в горах хову худоби [маржини], — де вкінци загал людности селяньскої уважає за найвисше щастє, щоби бути самостійним господарем хоч-би на клаптику землї, — змаганє до подїлу власности селяньскої було вже за часів, коли обовязували згадані висше обмеженя, так сильне і загальне, що крім численних подїлів доконуваних за дозволом властей, відбувались не менше численні а може навіть численнїйші подїли нелєґальні, котрі релятивно в рідких випадках були уневажнювані.
Подїл власности мужицкої в границях давних циркулів тернопільского і чортківского, котрі зложились на нинїшний тернопільскій округ судовий представляєсь після метрик грунтових з року 1820 а відтак після сталого катастру з лїт 1848 до 1852 в ось-якій спосіб:
Число грунтів рустикальних виносило
з обшаром після метрик з 1820 р. сталого кадастру отже + отже —
низше 2 морґів 10.574 22.347 + 11.773
над 2—5 морґів 5.403 8.310 + 2.907
над 5—10 морґів 23.725 26.159 + 2.434
над 10— 20 морґів 17.070 17.830 + 760
над 20—50 морґів 4.204 4.086 — 118
над 50—100 морґів 145 127 — 18
над 100 морґів 66 59 — 7
Загалом 61.187 78.888 + 17.701
Цифри повисші виняли ми з цїнної працї бл. п. Марассого*), написаної на підставі виказів доставлених в роцї 1868 видїлови краєвому через власти правительственні. Після них число господарств мужицких зросло на Поділю в 30 лїтах о 28%. То побільшенє було в порівнаню до зросту числа господарств селяньских в инчих околицях краю не дуже значне, бо в тім самім часї число господарств майже потроїло ся в давнім циркулї сандецкім, подвоїло ся в вадовицкім, стрийскім і коломийскім, а зросло о половину в ряшівскім, самбірскім, жовківскім і львівскім. Коли надто зважить ся, що залюдненє на Поділю було в тім часї далеко слабше і що пересїчно випадало вже навіть після катастру сталого на одно господарство мужицке на Поділю північнім 9.4 морґів, на Поділю полудневім 8.6 морґів, то трудно уважати висше виказаний зріст числа господарств за обяв некористний.
Темною стороною дат повисших єсть хиба се, що зріст той припадає в переважній части на господарства низше 2-морґові, котрих число в 30 лїтах подвоїло ся так, що коли в роцї 1820 становили они лише шесту часть, то около 1850 р. виносили вже більше нїж четверту часть числа всїх господарств мужицких. Однак факт той не представить ся так некористно, коли зважимо, що в тім періодї розширювалась рільна господарка, займаючи під правильну управу що раз дальші простори, через що і помноженє робучих сил лежало в интересї господарского розвитку тої країни.
На жаль, не маємо для пізнїйших часів матеріялу статистичного, котрий би в подібний спосіб виказував на просторі розслїджуваного нами обшару роздїл грунтів мужицких після величини обєму. Доперва тепер приготовлює правительство статистику власности грунтової, котра між иншим покаже також подїл грунтів після обєму — з другого-ж боку великаньскій матеріял, якого достатчила реамбуляція катастру в роцї 1892, оказав ся таким непригідним для цїлей науково-статистичних, що годї було з него в тім напрямі користати. Мимо того призбирали ми достаточно дат вказуючих на проґресію в роздроблюваню грунтів мужицких на Поділю, а також вказуючих на напрямок, в котрім се роздробленє поступає.
До таких дат належить передовсїм зріст числа осіб, оплачуючих податок грунтовий [Grundsteuertrager]. Поминаючи властителїв табулярних, одержимо для власности нетабулярної ось-такі цифри:
Оплачуючих податок грунтовий було:
Повіти в р. 1882 в р. 1892 отже більше в р. 1892 о
Тернопіль 30.494 32.029 1.535
Збараж 17.126 20.320 3.194
Скалат 20.007 21.214 1.207
Теребовля 15.426 18.484 3.058
Гусятин 14.820 21.798 6.978
Чортків 13.648 15.905 2.257
Борщѣв 23.452 30.939 7.487
Залїщики 17.651 19.521 1.870
Разом 152.624 180.210 27.586
Після сего число оплачуючих податок грунтовий зросло в послїдних десятьох лїтах о 19% отже майже о 5-ту часть. До того ще впадає в очи, що межи поодинокими повітами заходить дуже значна різниця що-до скорости зросту числа оплачуючих податок грунтовий. В повіті гусятиньскім зросло их число аж о 47%, отже близько о половину; в борщівскім о 32%; отже близько о третю часть; в теребовельскім о 20%; в збаражскім о 18.6%; в чортківскім о 16.5%. Натомість в трех остальних повітах приріст той був далеко менше значний, бо виносив: в повітї залїщицкім 10.6%, в скалатскім 6%, в тернопільскім лише 5%. Коли відтак порівнаємо скалю сю зі скалею зросту числа людности в поодиноких повітах, поданої висше, то покаже ся, що скалї ті незгідні з собою і що в деяких повітах при меншім зростї людности обявив ся значнїйшій приріст числа посїлостей мужичих, повставших через подїл, нїж в других, в котрих приріст людности був далеко більшій.
Однак при тім треба завсїгди памятати, що зріст числа оплачуючих податок грунтовий не виказує ще докладно зросту пoдїлів грунтових, бо могли дїлити ся на самостійні господарства також парцелї будівляні, котрі не підлягають податкови грунтовому, а тілько домовому. Длятого в повітах, в котрих на око зріст самостійних посїлостей не тримав рівного кроку з приростом людности, могла тота непропорціональність вирівнуватись через швидшій подїл парцель будівляних т. є. грунтів par ехсеllеnсе халупничих.
Що в многих випадках річ справдї так стояла, вказує на се приріст числа домів, одержаний з порівнаня списів з рр. 1880 і 1890. Після сих списів зросло число домів в повітах борщівскім і гусятиньскім о 16% і 14%, почім зараз идуть скалатскій і тернопільскій, виказуючи 13% і 12% зросту числа домів, хоч два послїдні повіти що-до приросту оплачуючих податок грунтовий стоять після поданої скалї на послїднім місци. Инші повіти виказують приріст числа домів в процентї: чортківскій 13%, теребовельскій і збаражскій по 10%, зaлїщицкій 9%.
Марассе в згаданій студії вирахував після дат сталого катастру, отже для часу около р. 1852: скілько землї випадає пересїчно на одно господарство мужицке на Поділю. З рахунку того виходило, що на одно з 78.888 господарств припадало тогди пересїчно около 9 морґів.
Цифра тота видаєсь трохи за висока, бо Марассе не видїлив з просторони, припадаючої до подїлу, пасовиск громадских, хоч они в тім часї не займали того обшару, що нинї, по викупнї сервітутів. Єсли нинї переведемо той сам рахунок, то покаже ся, що тепер на 152.624 господарств в р. 1882 а на 180.210 господарств в р. 1892 випаде з цїлого обшару, обнятого власностію нетабулярною, — по потрученю громадских лїсів і пасовиск, — на одно господарство ґрунтове в р. 1882 4.3 морґи, а в роцї 892 тілько 3.6 морґи.
З поданих цифр показує ся, що в близько сорок лїтах число господарств мужицких зросло з 78.888 на 180.210, отже майже 2½ раза, а пересїчний обшар их в такім самім відношеню поменшив ся.
В поодиноких повітах пересїчний обшар одного господарства мужицкого після стану в роцї 1892 виносить: в повітї борщівскім 2.96 морґ., в залїщицкім 3.10, в гусятиньскім 3.47, в тернопільскім 3.78, в теребовельскім 3.80, в чортківскім 3.95, в збаражскім 4.14, в скалатскім 4.17 морґи.
*) М. Marasse: О wolności parcelowania gruntu ze względu na stosunki galicyjskie. [Przegląd Polski 1868.]
(Дальше буде.)
[Дѣло, 27.02.1893]
(Дальше.)
На дальше питанє, — пише проф. Пілят, — в якій спосіб дїлять ся тепер грунти мужицкі в повітах подільских на катеґорії після обєму, можемо подати докладну відповідь тілько що-до одного повіта скалатского, і то на підставі дат з часів реамбуляції катастру, т. є. з часу около року 1882, отже з-перед лїт десять. З дат тих виходить, що на 20.277 самостійних грунтів, обнятих катастром, було посїлостей з обшаром:
низше 1 морґа — 6491 або 32.03%
над 1—3 морґа — 5644 або 27.83%
над 3—5 морґа — 2224 або 10.97%
над 5—10 морґа — 3891 або 19.19%
над 10—15 морґа — 1019 або 5.02%
над 15—20 морґа — 561 або 2.77%
над 20—25 морґа — 154 або 0.76%
над 25—50 морґа — 201 або 0.99%
над 50 морґа — 89 або 0.44%
Отже грунти 3 перших катеґорій, т. є. до 5 морґів включно становлять над 70% всеї дрібної власности, грунти низше 1 морґа самі 32%, однак з тих часть припадає на реальности міскі в Скалатї і Грималові. До середної катеґорії від 5 до 25 морґів належить 27.74%, до катеґорії над 25 морґів лише 1.43% всїх господарств.
Крім тих дат для повіта скалатского можемо ще подати дані о подїлї власности мужицкої, в 22 громадах, вибраних межи 15 повітами судовими Поділя. [Дати тоті подані автором докладно в Х-ім томі Відомостей статистичних в статьї "Роздробленє власности мужицкої в Галичинї".] Не думаємо — пише дальше проф. Пілят, — ґенералізувати тих дат, що відносять ся лиш до малої части, бо до 5% громад розслїджуваного нами обшару, але подаємо их яко приклад роздробленя власности мужицкої в тих сторонах.
Дальше вкажемо, яка часть самостійних грунтів мужицких в тих громадах виказує, після оператів нинїшного катастру грунтового з p. 1882, річний прихід грунтовий не перевисшаючій 10 зр. і якій єсть пересїчний обшар такого грунту. Дати тоті, не вимагаючі впрочім дальшого поясненя, суть ось-такі:
Громади в пов. суд. Посїлости з приходом катастр. до 10 зр.: число пересїчний обшар посїлости ті становлять % всїх грунт. в гр.
Блищанка в залїщ. 391 1 морґ 130 кв. саж. 85%
Сущин в микул. 311 1 морґ 160 кв. саж. 75%
Пилипківцї в мільниц. 305 1 морґ 450 кв. саж. 73%
Новосїлка Рос. в залїщ. 548 1 морґ 185 кв. саж. 72%
Чернихівцї в збараж. 608 1 морґ 590 кв. саж. 67%
Налуже в теребовель. 125 1 морґ. 710 кв. саж. 65%
Плавче в теребовель. 449 1 морґ 440 кв. саж. 63%
Пилатківцї в борщів. 188 1 морґ 330 кв. саж. 63%
Цебрів в тернопіль. 245 1 морґ 430 кв. саж. 63%
Кривеньке в гусятин. 259 1 морґ 175 кв. саж. 62%
Колендяни в чортк. 190 1 морґ 480 кв. саж. 61%
Хлопівка в копич. 209 1 морґ 80 кв. саж. 60%
Лубянки виж. в збараж. 350 1 морґ 280 кв. саж. 58%
Свидова в чортк. 237 1 морґ 330 кв. саж. 56%
Новосїлка в скалах. 208 1 морґ 490 кв. саж. 54%
Борки малі в гримал. 114 — морґ 1390 кв. саж. 54%
Богданівка в ново-сель. 277 1 морґ 315 кв. саж. 53%
Терпилівка в ново-сель. 155 1 морґ 125 кв. саж. 52%
Шутромирцї в тлуст. 112 1 морґ 795 кв. саж. 51%
Остапє в грим. 293 1 морґ 325 кв. саж. 51%
Клюнивцї в копич. 205 1 морґ 295 кв. саж. 49%
Вікно в грим. 242 1 морґ 400 кв. саж. 48%
Цапівцї в тлуст. 175 1 морґ 170 кв. саж. 42%
Всї тоті дати, які ми навели тут з різних жерел в предметї подїлу власности мужицкої на Поділю, хоч они того важного питаня вповнї не вичерпують, вказують однак безперечно, що роздробленє тої власности за послїдних сорок лїт дуже значно поступило, а то рівночасно зі зростом людности, і що оно без впину поступає дальше, як о тім надівсе свідчить зріст числа оплачуючих податок грунтовий межи роками 1882 а 1892. Дальше виказують тоті дати, щo теперішний подїл власности мужицкої в тій околици єсть такій, що там истнує велике число посїлостей дрібних, складаючих ся чи-то з хати і з огорода, чи без хати, огорода і кавалка поля. На так дрібних кусниках поля просто неможливо тримати худобу, потрібну до управи навозу, можлива була би тут хиба управа огородова, їй однак не сприяють в більшій части Поділя відносини кліматичні і місцеві відносини відбуту. В околицях положених на полудни, де управа огородова а именно управа ростин гандлевих мала би досить користні услівя, брак интеліґенції, запопадливости і відповідного поученя дїлають, що управа така не розвиваєсь або не приносить належитих користей. Численні властителї тих дрібних господарств грунтових, котрих прихід при лихій управі єсть дуже незначний, а надто численні халупники становлять тут верству населеня, котра з конечности для удержаня себе і родини зневолена єсть або переважно або виключно в зарібку шукати найпотрібнїйшого проживку. Побіч тої верстви находить ся ще дальша часть людности, давнїйше дуже нечисленна, но тепер скоро змагаюча ся на числї, котру становлять люде, не маючі нї кусника грунту а часто густо і власної хати, отже робітники сїльскі в тїснім значіню того слова. Тота послїдна верства набирає ся в переважній части з властителїв, що не могли утриматись на надто дрібних кусниках грунту і жиють тепер з працї рук при господарствах двірских або инших. Справозданя зложені видїлови краєвому, потверджуючи се, на що ми висше вказали, додають ще дальші подробицї. І так два справозданя з повіта збаражского підносять, що в кождої громадї єсть там кількох мужиків-богачів, що мають часом і по 50 морґів поля, відтак иде якась часть середних властителїв, посїдаючих по кілька до кільканацять морґів, котрі однак без впину дроблять ся через подїли, а решту становлять властителї 1- до 2- і 3-морґові, халупники і зарібники бездомні. Справозданє з повіта борщівского ствержує, що "подїл грунтів мужицких доходить уже до послїдних можливих границь, а мимо того дробить их господар дальше, скоро тілько має женити сина або віддавати дочку, а новоженцї сейчас закладають нове, відцїльне господарство, хоч-би тілько на пяди землї, не хотячи дальше бути за челядь у своїх родичів, не то щоб згодились ити на службу до заможнїйших мужиків або до двора". Подібно підносять два другі справозданя, що свобода дїленя грунтів витворила велике число дрібних властителїв, одно- або дво-морґових, котрі вважають себе за господарів і не можуть погодити ся з думкою, що повинні жити з денного зарібку, противно, мають се за якесь пониженє. Инше знов справозданє робить замітку, що через неограничену свободу в дїленю грунтів подроблено "кождий кусень поля на вузкі пасмуги, так що нинї в богато місцях всї майже загони мають лиш 6—10 метрів ширини. З того надмірного позвужуваня загонів вийшло, що управа поля мусїла стати гіршою, отже і жнива виходили слабші. Щоби мати більше жнива, хопили ся мужики орати і засївати облоги, та з того такій був конець, що знищено пасовиска для худоби, а позаяк і двори зужитковують свої облоги на передсїви [przedplony] і на пашні рослини, то много мужиків перестало тримати худобу, бо не вміють роздобути для неї потрібної паші." Вкінци справозданє з повіта залїщицкого підносить, що значну часть грунтів рустикальних викупили більші властителї, священики, жиди і заможнїйші мужики, а людність, котра тоті грунти випродала, за мало вже посїдає землї, щоби могла добре господарити, грунти ті правильно гноїти та тримати якій-такій инвентар, при чім однак она все уважає себе за господарів і не хоче ити в службу а дуже неохотно йде на заробок.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 01.03.1893]
(Дальше.)
З погляду на відносини власности мужицкої на Поділю, — пише дальше проф. Пілят, — випливає, що значна часть тамошного населеня — впрочім подібно як і в других околицях краю — мусить глядати удержаня в зарібку, а то будь длятого, що має надто мало грунту, щоби той при звичайній у нас управі дав прихід достаточний на удержанє, будь тому, що зовсїм не посїдає грунту. Отже для оцїненя економічного стану тамошної людности доконче треба розглянутись в єї відносинах заробкових, тим більше, що найзначнїйша часть торічних виселенцїв набирала ся з людности, виключно або переважно жиючої з зарібку. Матеріял, якій в тім взглядї маємо під рукою, походить в части зі справоздань, зложених видїлови краєвому, і з инших віригідних комунікатів з другої половини року 1892, пo части зі справоздань, предкладаних видїлови товариства господарчого постійними єго кореспондентами, котрі то справозданя ми переглянули за кілька послїдних років, — вкінци, де ходило о відносини давнїйші, користувались ми працею К. Гемпля п. заг. "Відносини більшої власности в Галичинї", оголошеною в ІІІ-ім річнику Відомостей Статистичних. Вправдї матеріял повисшій подає лише дати дотикаючі заробкової платнї на обшарах двірских, у властителїв або посесорів тих господарств, однак инші господарства рільні, а именно священичі і більші мужичі, доставляють так мало зарібку, що на-сміло можна нх тут поминути.
Головною порою зарібку по більших господарствах, ведучих управу збіжа і бараболї, єсть час збору. При жниві збіжа цїни денного робітника, після наших матеріялів, утримують ся на Поділю в границях від 30—50 крейцарів а виїмково навіть висше. Низша платня, що часом сходить понизше 30 кр., відносить ся до жінок, висша до чоловіків.
Однак платня денна, т. є. за день роботи, не єсть загально принятою при жнивах на Поділю; противно, далеко більше розширена тут платня від довершеної роботи, а то або від копи грішми 40 кр. [деколи навіть 50—60 кр.] а в натурі: три топки соли, — або, що буває найчастїйше, від загального збору, з котрого якась умовлена часть припадає робітникови. Жниво на Поділю відбуває ся звичайно за 10-ий сніп, за 11-ий сніп, а деколи, особливо при пшеници, за 12-ий сніп. Той спосіб заплати, т. є. удїлом іn natura в части збору, истнує на Поділю від часу знесена панщини і єсть для властителя о стілько вигідним, що дозволяє єму перебути жнива без засобу готівки, запевнює єму скоре зібранє дозріваючого нагло збіжа і не вимагає великого надзору. Однак заплата, доконувана в той спосіб, випадає дорого особливо при висшій цїнї збіжа. Серед инших відносин кліматичних та при ланах не так просторих господар просто не найшов би в тім рахунку, чого доказом єсть обставина, що той спосіб заплати не єсть в звичаю в инших околицях Галичини, крім малой части повітів сусїдних з Поділєм і части Покутя.
Натомість для зарібника, що не посїдає грунту або має єго дуже мало, щоби міг з него вижити, той спосіб заплати єсть най користнїйшій, бо запевнює єму потрібне збіже без взгляду на висшу або низшу цїну, а крім того достатчує єму соломи, потрібної до господарства, а на Поділю також на опал. Для мужика, не вміючого користно хіснуватись готівкою, така заплата в найконечнїйших натураліях єсть подвійно пожаданою: раз, що має удїл в збіжу не ризикуючи управи, а друге, що не поносить податку грунтового і додатків. Після рахунку, зробленого в однім зі справоздань предложених видїлови краєвому, вартість зарібку денного при тім способі заплати, почислена на гроші після теперішних цїн, виносить що-найменше 1 зр.
Збір сїна відбуваєсь на Поділю подібно-ж будь за готівку, і то аж до 1 зр. денної заплати косареви, будь за удїл в зборі, а то за пяту копицю; — додавши пів дня на згромадженє сїна і на поміч при складаню стирти винесе після висше поданого обрахунку на гроші 2 зр. за півтора дня роботи.
В осени при копаню бараболів примінюєсь, хоч може не так загально, той сам спосіб заплати удїлом в зборі. Звичайно відбуває ся збір на 10-ту міру та платить ся по-при тім також грішми, а то 12—20 кр. від кірця, 10 кр. від 100 клґр., а деколи за день роботи від 25—45 кр. Зимою і на веснї приходить лише денна платня, котра виносить від 16 до 30 кр., при чім знов висша платня припадає на чоловіків, низша на жінок.
Для доповненя перегляду цїн роботи належить ще спімнути о відносинах при управі кукурудзи на Поділю полудневім, при чім дотичні дати беремо з одного справозданя. Властитель маєтку оре поле і засїває кукурудзою, а відтак роздїляє межи людей до дальшого обробленя і збору. Задачею робітника єсть висапати [обгорнути] два рази кукурудзу, зрізати єї, обібрати шульки, а коли властитель звезе их з поля до себе, бути помічним при ссипуваню шульок до кішницї. За те дістає робітник четверту часть шульок, що винесе пересїчно до 3 кірцї з обробленого морґа або що найменче 9 зр. По думцї людей місцевих такій заробок єсть далеко користнїйшій нїж заплата денна за потрібну тут роботу, а користний єсть він навіть тогди, коли властителї, як се місцями дїє ся, жадають додатково ще два днї иншої роботи, бо належить тут піднести ще той хосен, що робітникам вільно поміж кукурудзою садити собі фасолю, бураки, гарбузи або сїяти коноплї.
Дальші катеґорії робітників на Поділю становить челядь: паробки, дївки і хлопцї-погоничі а потім так звані "огульники" т. є. робітники нанимані до роботи місячно. Що-до числа тих робітників і платнї, за яку годять ся до роботи місячної, не маємо близших дат, натомість платня паробків виносить від 24 зр. [особливо на Поділю полудневім] до 36 і 40 зр. річно та й 10—15 корцї ординарії, а крім того мають они мешканє, опал, ¼—½ морґа огорода, можуть тримати одну корову а часто дістають морґ присївку, часом знов сіль, чоботи і кожух. Дївка дістає страву і платню більше-менше рівну з паробком, а крім того чоботи, полотно, хустку або инші дарунки після місцевого звичаю.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 02.03.1893]
(Дальше.)
Подаючи — пише дальше проф. Пілят, — повисші дати в цїли познакомленя читателїв з відносинами заробковими на Поділю, не могли ми входити в подрібні різницї льокальні, анї прослїдити різниць межи часом нинїшним а давнїйшими лїтами. Вистане тут завважати, що порівнавши дати, зібрані в тім напрямі трудно доглядїти в тім взглядї значнїйших різниць що-до околиць як рівно-ж видатнїйших змін з упливом часу. Беручи річ взагалї, показує ся, що високість платнї при головнім зарібку т. є. при жнивах удержала ся однаковою від довшого часу а лише платнї наємної челяди виказують стремлїнє до звижки. Мимо того відносини заробкові на Поділю взагалї взявши зовсїм не представляють ся користно. Пора зарібку при зборі єсть надто коротка а в переважних околицях Поділя велика конкуренція зголошуючих ся до роботи веде за собою, що жнива кінчать ся тут дуже швидко, через що поодинокому робітникови, мимо користної системи платнї, дістаєсь дуже мала частина збору.
Справозданє з Збаражчини [автором єго єсть о. Крипякевич, рус. парох в Гнилицях] підносить, що в Гнилицях стануло до жнива першого дня 400 людей а в дальших днях такі маси, що треба було половину женцїв відправляти, а цїле жниво тревало лиш кілька днїв. Той сам кореспондент доносить, що коли управитель згаданих дібр оголосив, що при копаню бульби буде платити 10-тий корець і кождого вечера видавати зароблений удїл, то зібрало ся з цїлої околицї першого дня близько 700 робітників, другого дня близько 900, а третього понад 1000, так що в протягу тиждня викопано 16.000 кірцїв. З иншого обшару двірского наводять примір, що жниво пшеницї [завсїгди за сніп] покінчено за півтора дня, жниво жита і вівса в двох днях. Одно знов справозданє згадує, що в повітї збаражскім всї фільварки покінчили жниво збіжа озимого в 3—4 днях а зарібникам припало за роботу пересїчно лише 14—17 снопів удїлу.
Треба тут мати на оцї, що скількість працї людскої, потрібної для збору, єсть навіть по-при просторних обшарах двірских на Поділю все-ж ограниченою а зменшує єї ужитє машин, особливо досить розповсюднені льокомобілї парові, котрі молотять цїлий збір на місци, сейчас по жниві. По виконаню бульби через цїлий час аж до слїдуючих жнив фільварки двірскі потребують тілько малого числа робітника денного, а при тім всїм, — як то підносить кілька справоздань — на богато зголошуючих ся до роботи заледви десятий може бути принятий а прочі лишають ся без роботи. Велика конкуренція робітників крім того, що ограничує нагоду до зарібку, має ще инші фатальні наслїдки. Бо коли більшість властителїв тримаєсь традиційного виміру платнї, до котрого звикли і они і людність, а то в тім справедливім пересвідченю, що постійність відношень заробкових лежить в интересї більшої посїлости в єї відносинах до людности мужичої, — то суть деякі властителї і посесори, котрі зовсїм не держать ся тих поглядів і безцеремонно обнижають платню, а ще частїйше жадають від тих, котрих приймали до роботи, щоб они зобовязувались до инших робіт по цїнї значно низшій, нїж звичайна, або й за дармо. Одно-ж справозданє згадує навіть, що "на деяких жидівских фільварках завела ся практика така, що жид-коршмар дістає до збору за сніп самі найлїпші лани і вижинає их руками всїляких довжників, о котрих постарав ся на переднівку, роздаючи им літрами муку на відробок".
Людність, котра потребує зарібку а не находить єго в достаточній мірі при господарстві рільничім, не має на Поділю иншого занятя заробкового, до котрого могла би кинути ся.
Годівля худоби не находить тут таких сприяючих условин, щоби могла становити постійну і значну рубрику приходу. Конечна но незвичайно прикра контроля худоби в поясї пограничнім, надмірне роздробленє грунтів і брак випасів громадских становлять дальші перешкоди в тім напрямі.
Роботи по лїсах нема в тих сторонах майже цїлком, а не тілько нема промислу більшого, котрий би якійсь части людности дав инше занятє і удержанє, але нема тут також промислу домового, котрий би в порі зимовій, коли перестають роботи коло рілї, міг подавати біднїйшій людности побічний заробок.
З давного промислу подільского позістав нинї слїд хиба в ткацтві і килимарстві, а змаганя, щоби бодай тоті галузи подільского промислу двигнути на висшій ступінь, надто незначні і недавні, щоби в недалекій будучности могли виказати більшій результат.
Додати тут треба, що невідрадні відносини заробкові стають ще гіршими в роках неврожаю, котрі при виказаних висше кліматичних условинах Поділя лучають ся тут досить часто. Єсли-ж не вродить ся тут збіже або хибнуть бараболї в наслїдок морозів чи посухи, то прихід з власного господарства майже зникає, а рівночасно меншає значно і заробок на обшарах двірских, так що людність, котра переважно або виключно жиє з зарібку, не має достаточних засобів, щоби перебути рік неврожаю, і паде жертвою лихви або стає тягаром публичної помочи, котра за послїдних двацятьох лїт нераз мусїла бути удїлювана людности повітів подільских.
Щоби належно порозуміти висше представлені відносини заробкові на Поділю, треба ще, за приміром справоздань зложених видїлови краєвому, звернути увагу на настрій мужичої людности подільскої.
Людність тая перед звиж сорок лїтами без всякого приготованя діставшись на волю і від тогдї як в житю господарскім так і в инших відносинах суспільних уважана за рівну з иншими горожанами держави, мимо так довгого часу від тої переміни не змогла дотепер в неоднім напрямі примінитись до условин, серед яких жиє і присвоїти собі в достаточній мірі прикмет доконечних для тих, котрі без шкоди мають уживати самостійности економічної. Загал тої людности, особливо біднїйшу єї часть, характеризує брак всякої прозорливости, котра видить на перед будучі потреби і не минає нїякої нагоди, щоби постаратись о их заспокоєнє. З тою хибою лучить ся лїнивство [?], котре веде за собою, що мужик заспокоївши свої найблизші потреби, в дїйстности дуже незначні, не користає з дальшої нагоди зарібку. Тим можна пояснити, що мимо величезного числа людности, потребуючи зарібку, в деяких хвилях і деяких околицях появляють ся жалї на брак робітника. Тут піднести належить ще пізне ставанє до роботи платної поденно, а відтак і сю обставину, що крім свят обходжених нераз після обох обрядів святкують ся ще й инші днї неробочі, як попразники та ярмарки, так що місцеві люде обчисляють скількість днїв вільних від роботи на 150, а инші навіть значно висше. Людність тота, відзначаюча ся впрочім безперечними добрими прикметами, а то лагідною вдачою і дотепностію до всякої роботи, не виказує енерґії і запопадливости в полїпшеню свого житя, котрі бачимо н. пр. вже у мазурского мужика, і волить радше нидїти безчинно, нїж взяти ся до незвичайної собі роботи, волить оглядатись на поміч других, нїж радити самій собі. Відтак недостаток просвіти спроваджує, що людність та єсть легковірна, слухає леда поголоски, дає ся підойти і ошукати, не вміє собі порадити в своїх дїлах та часто-густо стає жертвою безсовістних дорадників або попадає в сїти лихви, поносячи нераз непотрібні а руйнуючі видатки. При таких условинах людність тота не добуває з истнуючих жерел заробкових навіть тих користей, які при троха більшій запопадливости витягнути було би можна.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 04.03.1893]
(Дальше.)
Наближаючись до кінця нашої розвідки, — пише дальше проф. Пілят, — мусимо запримітити, що торічна еміґрація з подільских повітів до Россії як з огляду на число тих, котрі вийшли а не вернули, так і з огляду на якість еміґрантів не має по нашій думцї той ваги, яку нераз приписувано єї в часї, коли рух еміґраційний був в повнім розгарі. Більшого значіня набирає той рух хиба з огляду на впливи реліґійні і політичні, про котрі говорили ми побіжно в попередній части. Що-до послїдного мали би ми ще додати одну увагу.
На ширші верстви людности пограничної впливає в високім ступени — як се потверджують численні справозданя, — велика маса оружної сили, яку Россія завела на своїй граници, і людність тота мимоволї видить різницю, яка в тім взглядї заходить між Россією а власною державою, котра в повітах пограничних не держить нїякої сили оружної, з виїмком нечисленної сторожі скарбової і жандармерії. При порівнаню тім власна держава тратить на повазї що-до сили і могучости, а змагає ся переконанє о переважаючій могучости держави сусїдної, котра після сего по думцї народу годна все учинити для тих, котрі віддадуть ся під єї опіку. З того переконаня користає відтак без труду хитра аґітація. Звертаючи увагу нашу на той обяв, мусимо однак найсильнїйше застерегти ся против того, мов-би ми тим способом хотїли промовляти за войсковим кордоном, котрий би мав становити фізичну таму для будучої еміґрації. Подібні презервативи, котрі впрочім не згодні з обовязуючими законами конституційними, уважаємо просто за неумістні, а в своїх наслїдках погубні, і радуємо ся, що власти не ужили того способу, о котрім самі справозданя зложені видїлови краєвому або зовсїм не згадують або навіть отверто против нему виступають. Які задачі з огляду на розширену аґітацію політичну і реліґійну припадають властям правительственним а відтак церкві, школї і иншим людям доброї волї, котрі стикають ся з людностію загроженою аґітаційними впливами, — се річ ясна і ми не вважаємо за потрібне о тім тут близше розводити ся.
Найважнїйшим для нас єсть значінє того руху яко обяву відносин економічних, відносин залюдненя, посїданя і зарібку, котрі разом взяті витворюють в тих сторонах матеріял еміґраційний і то вже від довшого часу, позаяк в справозданях, як урядових так і неурядових, ще давнїйшими лїтами властям надсиланих, констатує ся факт, що людність деяких повітів подільских, а особливо в Збаражщинї, заявляла вже від кількох років охоту еміґрованя до Америки, именно до Бразилії, і що тому замірови, підсичуваному ще аґітацією фірм еміґраційних, події описані на вступі сеї розвідки, надали иншій напрям і звернули до близшої цїли.
Наведені в отсїй нашій студії дати виказують, що людність повітів подільских з огляду на дуже густе, як на край рільничій, населенє, з огляду на що-річний значний приріст людности, а вкінци на незвичайне роздробленє грунтів мужицких — в части вже дійшла а в найблизшій будучности ще до решти дійде до границь перелюдненя взглядного, т. є. перелюдненя з огляду на истнуючі відносини економічні. Тогдї мусить наступити одно з двох: або через збільшенє теперішної продукції і витворенє нових галузей продукції уможливить ся виживленє більшого числа людности на данім просторі, або мусить наступити відпльів людности в инші околицї.
Повіти подільскі, а окрім них ще деякі инші околицї Галичини, находять ся під тим взглядом в тім самім положеню, що всхідні провінції королївства пруского, де населенє зовсїм не так густе, як на Поділю, а прецїнь еміґрація, і то дуже значна, єсть там на порядку дневнім, відтак як рільничі повіти Чехії і инших чисто рільничих країв середної і північної Европи, не згадуючи вже о Анґлії і Ирляндії, котрих впрочім зовсїм відмінні відносини не надають ся до порівнаня.
З поданих висше двох альтернатив перша, т. є. побільшенє истнуючих і витворенє нових галузей продукції находить в Галичинї а именно на Поділю, котре в розвою економічнім остало далеко позаду инших околиць краю — ще дуже широке поле приміненя, і то мимо всеї некористної констеляції походячої з того, що Галичина творить один обшар цловий з краями високо розвитими під взглядом промисловим та що повздовж більшої части границї сусїдує з державою, котра цлами прогібіційними віддїлилась від прочого світа.
Єсли-ж ми, — як се признасть каждий знаючій краєві відносини, — маємо як на Поділю так і в инших сторонах нашого краю, мимо нераз дуже невідрадних обставин, ще дуже богато до довершеня під взглядом поступу економічного, — то треба нам розважно але постійно і витревало поступати тою дорогою, а двигаючи край наш з економічного упадку, подати можність до лїпшого проживку людности теперішній а навіть густїйшій нїж нинї. Не єсть задачею отсеї студії — розвинути і умотивувати цїлу проґраму поправи відносин економічних, котра в кождім напрямі вимагає осібної моноґрафії. Тому обмежимось на вказанє найважнїйших задач економічних, які належало би довершити з огляду на спеціяльні відносини тої части краю, котра єсть предметом сеї нашої студії.
На нашу думку належить тут на першім місци улїпшенє комунікацій, а то так за-для зближеня найзначнїйшої части Поділя до прочого краю і до торговиць західних, як і для оживленя місцевої продукції через улекшенє відбуту. В тій цїли належало би чим скорше приспішити будову зелїзниць подільских, котрих проєкт предложило недавно правительство палатї послів ради державної, а відтак взяти ся за поправу доріг комунікаційних, і то так в околицях остаючих поки-що подальше зелїзниць, як і будучих доріг доїздових до зелїзничих стацій. Будови тоті принесуть надто хвилеву користь через те, що доставлять на довшій час зарібку для місцевої людности.
На другім місци стоїть тут піднесенє продукції рільної, котра особливо на дрібній власности за-для лихої управи находить ся, як се загально звістно, на дуже низькім ступени розвитку. З природи річи акція в тім напрямі можлива лише дорогою поученя, заохоти, роздїлюваня насїня, улекшуваня закупна лїпших знарядів або продажи плодів, буде поступати дуже повільно. В полудневій части Поділя, де власність ґрунтова найбільше роздроблена а условини кліматичні більше сприяючі, могла би при відповідних пільгах зі сторони держави причинитись значно до економічного піддвигненя хлїборобскої людности управа тютюну і инших рослин гандлевих а по-при тім розвій садівництва, котре там находить для себе грунт дуже відповідний. Могучою підоймою рільництва і добробиту людности тамошної могло-б статись на Поділю цукроварство, котре по заведеню належитої комунікації найде тут всї услівя до розвитку. Єсть то галузь продукції, для котрої при енерґічних заходах могли би ми і повинні здобути краєвий ринок, а то так з огляду на велику користь з того для рільництва, як і для людности потребуючої зарібку. Відтак витворенє або відновленє промислу домового дало-б не лише побічний заробок місцевій людности, але і занятє для неї в порі зимовій, через що розвій єго являєсь подвійно пожаданим.
(Конець студії проф. Пілята буде.)
[Дѣло, 06.03.1893]
(Докінченє відчиту.)
Великої ваги для розвитку рільництва — пише під конець своєї розвідки проф. Пілят — єсть належите уреґульованє відносин власности грунтової.
В тім напрямі при незвичайнім роздробленю грунтів а при цїлковитій свободї дїленя доконечною єсть для піднесеня управи комасація, що-до котрої дотичний закон повинен як найскорше бути предложений соймови. Признаємось отверто, що ся справа дуже трудна, однак думаємо, що при великій невигодї теперішного укладу грунтів кілька, примірів відповідно переведеної комасації було би досить, аби ослабити нехіть людности до сеї справи а навіть заохотити єї до реформи.
Відтак значна часть справоздань предложених видїлови краєвому в справі еміґрації видить головну причину упадку господарств селяньских в неограниченій свободї дїленя грунтів і домагаєсь обмеженя тої свободи, не подаючи однак вказівок, до якого ступня і в якій спосіб то обмеженє мало би наступити.
В справі тій, незвичайно трудній а запутаній а для відносин рільничих безмірно важній, мусимо запримітити, що законодавство краєве зробило в своїм часї велику похибку, касуючи в роцї 1864 всї обмежена подїлу грунтів перед переведенєм комасації а перед заведенєм книг грунтових для дрібної власности — і признаємо отверто, що через подїли повстають господарства надто малі, а щоб могли провадити належиту управу рільну і тримати потрібне число худоби, — однак з оглядів суспільних і господарских мусимо рішучо заявитись против системи консенсів на подїл сидаваних властями. По нашій думцї нїякій интерес господарскій чи суспільний не вимагає стримуваня дальшого подїлу таких грунтів, котрих обшар уже так дрібний, що на них не можливо тримати робучої худоби, отже й самостійно вести рільну управу.
Дальшій подїл таких грунтів уможливляє набутє землї тим, котрі єї не посїдають а котрі раді би доробитись власної хати і кусника грунту, відтак дає можність стало поселюватись людности жиючій з зарібку, а се з оглядів як господарских так і суспільних представляєсь дуже хосенно.
Загальний заказ дїленя або системи консенсів на кождий подїл спровадив би від-разу той наслїдок, що при неможности і трудности поселеня на місци взміг би ся лиш матеріял еміґраційний і еміґрація рушила би ще в більшій силї. Натомість варто би застановити ся: чи не було би відповідно ограничити подїли в дорозї спадщини або навіть між жиючими для тих грунтів мужицких, котрих обєм вистатчає ще на удержанє робучого товару а не переступає якогось mахimum, — отже чи не добре би було видати закон краєвий, котрий би, по мисли закона державного з 1 цвітня 1889 ч. 52 В. з. д., містив постанови о подїлах спадщини для середної власности мужицкої і норми для дотичних актів правних між жиючими.
Дальше дуже пожаданою видаєсь нам для всхідної части краю, особливо-ж для околиць подільских, часткова парцеляція грунтів двірских, а то именно або віддалених від фільварку або віддїлених чужими грунтами. Така парцеляція була би зарівно в интересї більших властителїв як і в интересї людности мужицкої, а могла би дуже легко перевестись в житє, єсли би на взір пруского закона о посїлостях рентових з дня 7 липня 1891 р. і у нас було можливо значну часть цїни купна позіставити при грунтї і сплачувати довголїтною рентою а сли-б рівночасно продаючій міг побір тої ренти продати за одноразовий відповідний капітал в банку в тій цїли заложенім.
Не менчої ваги було би з огляду на визиск людности мужицкої через лихву отворенє жерел здорового кредиту именно товариств позичкових, котрих на Поділю майже нема для людности селяньскої, підчас коли людність жидівска, занимаюча ся торговлею, має их аж 21, а прочі 6 христіяньскі набирають для себе клієнтів майже виключно зі сфер міских.
По-за тими змаганями, відносячими ся безпосередно до піднесеня економічного стану людности лишає ся ще цїлий ряд реформ доконечних на поли уряджень правних, котрих уємні сторони дають ся почувати людности далеко прикрійше і вразливійше, нїж недостачі політики економічної. Ті темні сторони уряджень правних мають по-при тім немалу вагу економічну, бо ведуть за собою видатки і утрудняють упорядкованє маєткових відносин. З того взгляду реформа невідповідних уряджень правних єсть річею дуже пекучою і пильною, і ми зовсїм не дивуємось тому, що справозданя зложені видїлови краєвому ставлять реформу тих уряджень на першім місци яко найважнїйшій крок до економічного піддвигненя нужденної людности мужицкої.
Той бік справи заслугує тим більше на увагу, що спасенний вплив тих реформ показав би ся сейчас по их запровадженю, коли противно, піднесенє продукції і инші користні зміни у відносинах економічних могли би здїйстнюватись тілько дуже поволи. До таких найбільше пекучих реформ належать: заведенє скорійшого і дешевшого виміру права через зміну процедури і лїпшу обсаду судів; зміна поступованя в справах спадкових і зниженє оплат спадкових; реформи що-до виміру належитостей правних; зміна дуже утяжливих постанов о удержаню згідности книг грунтових з катастром; докладне перестеріганє приписів новелї екзекуційної о предметах вилучених з-під екзекуції, і то як при екзекуціях судових так і політичних; знесенє оплат за дорученє ухвал судових, і деякі другі, не згадуючи вже о реформах сягаючих глубше в організацію властей, до котрих на-разї і прихапцем забирати ся трудно.
Для мужика непросвіченого а найчастїйше неписьменного, до того й непорадного в интересах правних, формалізм бюрократичний котрий низші урядники нераз для власної вигоди доводять до пересади, відтак безконечне проволїканє справ урядових, заєдна писанина і терміни, — то жерело дуже значних видатків не тілько лєґальних але часто нелєґальних на користь тих, котрі мужика при тій нагодї визискують, а крім того стають для него великим тягаром, котрого причини він порозуміти не може а прецїнь відчуває єго яко несправедливість. Пільги в тім напрямі приняла би людність з великою радостію, а пільги ті тим лекші до осущеня, що много з них далось би перевести без зміни истнуючих законів в дорозї розпоряджень або — що ще важнїйше — через докладний і безнастанний нагляд над урядованєм місцевих властей.
Крім того всего доконечна тут ще витревала і постійна праця над піднесенєм у народу рівня морального і духового.
В той спосіб — кінчить проф. Пілят — положимо необходиму основу до тривкого полїпшеня економічного побуту народа а заразом осягнемо те, що людність тая, просвічена а моральна, не повірить, щоб єї ждала де лїпша доля без працї, не пійде за леда поголоскою і не буде слухати слїпо покутних дорадників, але критично оцїнювати-ме всякі намови, — а сли би обставини зневолили єї по зрілій розвазї кинути рідний край, то чей-же не пійде там, де би мусїла виречи ся своєї віри і народности."
[Друга часть розвідки про торічну еміґрацію, в котрій будуть міститись уваги до отсеї студії проф. Пілята а огляд голосів журналістики про справу еміґраційну, появить ся для докладнїйшого визисканя матеріялів троха пізнїйше.]
Подав Ир. К—скій.
[Дѣло, 07.03.1893]
07.03.1893