Проф. Степан Сірополко

(В 70-ті роковини народин).

З кінцем м. р. у гурті ближчих членів родини проф. С. Сірополка скромно вшанували його 70-ліття. Ім’я заслуженого українського педагога, головним чином фахівця позашкільної освіти, школознавця, бібліолога, журналіста, культурного й наукового діяча широко відоме на рідних землях і на еміґрації.

Проф. Степан Сірополко народився 15. VIII. 1872 р. в Прилуках на Полтавщині. Середню освіту здобув у прилуцькій гімназії, де вчителював тоді відомий книголюб О. Лебедів, що прищіпив молодому Сірополкові на все його життя любов до книжки. Вже від п’ятої класи він був управителем нелеґальної бібліотеки, що була власністю гуртка гімназистів. По закінченні гімназії вступив на студії на правничий факультет університету в Москві. Як студент, брав жваву участь в українській громаді. Скінчивши університет, працював на становищах керманича народної освіти в Московщині, а також читав лекції у відомому народному університеті ім. Шанявського в Москві.

Перебуваючи в Москві, проф. С. Сірополко брав участь в усіх українських організаціях, що там існували — був головою Української Секції "Слов’янської культури", членом Комітету для влаштування памяти Шевченка в Москві в 1911 р., членом редакційної Комісії для видання збірника "На спомин 50 р. смерти Т. Шевченка", членом місцевого гуртка Т-ва Українських Поступовців (ТУП), співробітничав у журналі "Украинская Жизнь", що виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри тощо.

З вибухом російської революції Сірополко повертається в Україну. В 1917 р. Київська Міська Управа вибрала його членом Управи — керманичем народної освіти столичного міста. Рівночасно на запрошення Генерального Секретаря освіти І. Стешенка, проф. Сірополко стає дорадником у справах народної освіти при Генеральному Секретаріяті. В той же час він викладав у київському Фребеліовському Педагогічному Інституті та на численних курсах, що їх тоді влаштовували для учителів і культурно-освітніх діячів. З кінцем січня 1919 р. переїхав до Станиславова на становище референта при Державному Секретаріяті освіти. В уряді УНР займав становище радника, а потім товариша міністра народної освіти.

Від 1921 р. Сірополко перебуває на еміґрації, зпочатку в Польщі, де читав лекції про позашкільну освіту на курсах, що їх влаштовувала 1923 р. "Вчительська Громада" для вчителів нижчих і середніх шкіл у каліському військовому таборі. В р. 1925 став професором школознавства та позашкільної освіти в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова в Празі й в Українському Технічно-Господарському Інституті позаочного навчання в Подєбрадах, на відділі журналістики.

На еміґрації проф. С. Сірополко працював у численних українських наукових, національно-культурних та громадянських установах й організаціях, як — один із організаторів і голова "Українського Т-ва Прихильників книги" та редактор органу цього Т-ва "Книголюб", організатор і постійний голова "Українського Педагогічного Товариства" в Празі, незмінний голова "Союзу Українських Журналістів і Письменників на чужині" член-фундатор і довголітній член Управи та секретар "Товариства Музей Визвольної боротьби України" в Празі, постійний член Ревізійної Комісії "Українського Історично-Філологічного Трвариства" в Празі, почесний член "Просвіта" у Львові і т. д.

Проф. Сірополко вельми заслужився для розвитку Музею ВБУ не тільки як секретар Управи, але й як близький співробітник і приятель пoк. голови Т-ва акад. С. Смаль-Стоцького. Як провідник Українського Педагогічного Т-ва, організував великої ваги знавців про освітні справи на українських землях під Румунією, під. кол. Польщею, кол. Чехо-Словаччиною та в Канаді, що Т-во потім видало окремим збірником. Як бібліолог, співробітничав також і в чужих фахових організаціях, виданнях і користувався серед чужих фахівців признаним авторитетом. Підчас Другого Українського Наукового З’їзду (20-24 березня 1932 р.) проф. С. Сірополко був головою Виставово-Бібліографічної Підкомісії, що на час з’їзду зорганізувала багату книжну виставу для ілюстрації видавничої продукції української еміґрації. На з'їзді він виступав з викладами — "Праця української еміґрації в галузі педагогіки" та "Українська бібліографія на еміґрації за останніх десять років".

Свої праці — переважно на педагогічні, освітні та культурні теми — проф. Сірополко друкував у фахових і загальних, своїх і різних чужомовних часописах. Здебільшого його праці появлялися в таких виданнях — "Світло" і "Вільна українська школа" (Київ), "Нова школа" (Дрогобич), "Учительський голос" (Коломия), "Учитель", "Учительське слово", "Шлях освіти і навчання", "Рідна школа", "Письмо з Просвіти", "Життя і знання", "Літературно-Науковий Вісник", "Нова Хата", "Бібліотечний порадник" (всі в Галичині), "Студентський Biсник" (Прага) і далі — "Діло" (Львів), "Республіка" (Станиславів), "Село", "Трудова Громада", "Час" (Чернівці), "Новий Час" (Львів), "Книгар" (Київ) "Свобода" (Ужгород), "Книжка", "Українське книгознавство" (Подєбради) і т. д.

Окремо вийшли друком такі різні праці Сірополка: "Взірцевий каталог шкільної і народної бібліотеки" (Київ 1918), "Народні бібліотеки" (Київ 1919), "Завдання нової школи" (Кам'янець на Поділлі, два видання 1919), "Короткий курс бібліотекарства" (Львів 1924), "Школознавство" (Прага 1926), "Дальтонплян" (Львів 1928), "Українська бібліографія та бібліографія україніки в галузі філології" (Прага 1931), "Бібліотечна справа на Совітській Україні", "Народня освіта на українських землях і в колоніях" — курс лекцій Українського Технічно-Господарського Інстутиту, Шевченків "Букварь Южнорусскій", великі праці — "Народня освіта на Совітській Україні" (Видання Українського Наукового Інституту, Варшава 1934) та "Історія освіти на Україні" (Львів 1937), "Основи журналізму" — частина друга (Подєбради 1941) тощо.

Крім того проф. Сірополко написав ряд нарисів про окремих визначних діячів на полі освіти і культури українців і чужинців таких як — Софія Русова, І. Стешенко — перший генеральний секретар і міністр народної освіти в Україні, М. Грушевський — як історик освіти в Україні і освітній діяч С. Петлюра, М. Драгоманів, Пирогів, барон Корф, Ю. Мелянтріх — з нагоди 350-ліття цеського "архидрукара з Авентину" та інших.

Майже ввесь наклад найціннішої праці проф. Сірополка й єдиної такого змісту української публікації — "Історія освіти на Україні", що обхоплює розвиток освіти нашого народу від хрищення України-Руси аж до 1920 р., большевики знищили, захопивши Львів. Тож, ювілей 70-ліття застав проф. Сірополка, зовсім уже сивого, але завсіди свіжого, бадьорого, рухливого — за напруженою працею над його новою "Історією освіти в Україні", що значно поширена розділами про історію освіти також у Галичині, Буковині, Закарпатті та за океаном, стане фундаментальним вкладом в українську культуру й служитиме багатьом поколінням українських діячів на полі рідної освіти.

Проф. С. Сірополко є одним з найкращих знавців шкільництва, позашкільної освіти й бібліотечної справи. В 1917-20 рр. він був одним з творців нового, українського шкільництва і одним з ближчих співробітників міністра проф. П. Холодного; в зв'язку з його пляном "єдиної школи".

Хоч скрута й злидні еміґрантського життя таки добре давалися взнаки, але проф. Сірополко завсіди зумів зберегти свою працьовитість і відданість рідній справі. З нагоди ювілею цього заслуженого діяча української культури побажаємо Шановному Ювілятові, щоб його працьовитість і продуктивність не покидали й надалі та щоб у дальшому житті він ще мав можність працювати для справи рідного шкільництва і освіти українського народу на Рідній Землі!

[Краківські вісті]