Из справозданя кр. ради шкільної про школи народні і семинарії учительскі в р. шк. 1895 винимаємо отсе декотрі числа. Народних шкіл в цїлім краю було 4.098, і то з руским язиком викладовим 2.070, з польским 1.095, з руским і польским 92, з нїмецким 31. Кляс в тих всїх школах було 6.896; учителїв і учительок з испитом зрілости 5.263, без испиту зрілости 1.024, отже разом 6.287, — значить, що бракувало 609 сил учительских і через те тількож кляс мусїло бути замкнених. Шкіл замкнених задля недостатку учителїв було 453, і то: в шкільнім окрузї вадовицкім 14, велицкім 13, ропчицкім 15, новоторгскім 13, горлицкім, сяніцкім 24, лїськім 14, перемискім 11, яворівскім 7, городецкім 8, рудецкім 8, самбірскім 11, староміскім 19, турчаньскім 10, дрогобицкім 8, жидачівскім 8, товмацкім 8, станиславівскім 10, брідскім 11, золочівскім 17, бережаньскім 11, збаражскім 12 і т. д. Дїтей, обовязаних до побираня науки шкільної, було у всїх громадах, де були школи, 1,055.984; з того числа ходило до школи 666.116 (в тім о яких 8.000 менше дївчат нїж хлопцїв); значить, що 389.868 дїтей не побирало науку. Семинарій учительских було 9 мужеских і 3 женьских; в мужеских вибуло до кінця року 1653 учеників, в женьских 626 учениць. Испит зрілости здало 142 учеників публичних і 72 екстерністів, а 138 учениць і 64 екстерністок, — разом 416 кандидатів і кандидаток учительских. З роком шкільним 1895/6 отворено дві нові семинарії в Кроснї і в Сокали, а разом до всїх семинарій записало ся на сей рік о 185 учеників і учениць більше нїж торік. При такім станї річій рада шкільна висказує надїю, що за кілька лїт устане брак учителїв, а разом з тим устане також потреба принимати учителїв неиспитованих та замикати школи.
Придивім же ся тепер близше горі наведеним числам. Торік бракувало 1.633 испитованих сил учительских, а 389.868 дїтей не побирало науки в тих громадах, де були школи. Але важна би річ довідати ся, кілько дїтей взагалї обходило ся без науки. Відповідь на се питанє дає рада шкільна на підставі давнїйших чисел статистичних. В р. 1890 було в краю 1,351.650 дїтей, обовязаних до науки шкільної. Коли би приняти, що в слїдуючих чотирох роках населенє росло в тій самій мірі, як в лїтах 1880 до 1890, то в р. 1894 число дїтей, обовязаних до науки шкільної, винесло що найменше 1,410.000; значить, 744.000 дїтей не побирало в р. 1895 науки. Відпишім від сего числа тих 389.868 дїтей, що не ходили до школи, хоч єї мали в місци, то остане ся 354.132 дїтей для котрих треба би ще школи поотвирати і то з 3.541 клясами, числячи на одну класу по 100 (!) дїтей. На те треба би знову 3541 учителїв. З числа 389.868 дїтей, що не ходили до школи, хоч єї мали, відшибнїм 10% на тих, котрих з якихсь важних причин випало би увільнити від науки; відшибнїм дальше 60.900 дїтей, що не побирали науки через брак 609 учителїв; а з осталого числа відпишім ще половину дїтей з увагою на те, що они, хоч би і ходили були до школи, то ще-б єї не переповнили: то знов лишить ся 140.000 дїтей, для котрих треба би отворити 1.400 нових кляс. Аж тогдї окаже ся в приближеню, кілько торік учителїв справдї бракувало: 1.633 + 3541 + 1.400 = 6.574!
Числїм же тепер дальше, кілько на те треба лїт, щоби при идеальнім розвитку шкільництва, при ласкавій помочи всїх сил небесних і земних, заповнити той брак. Торік здало испит зрілости 416 кандидатів і кандидаток учительских. Припустім, що з них кругло 400 вступить до служби учительскої; бо-ж звістна річ, що богато дївчат кінчить семинарію і здає испит зрілости лише для власного образованя а не для хлїба, а і з кандидатів учительских декотрі по испитї зрілости вступають на практику до уряду податкового (!) або глядають собі иншого хлїба. Припустїм дальше, що число кандидатів і кандидаток що року буде збільшати ся о 50; що учителїв і учительок пенсіонує ся, виходить за-муж, умирає, переходить на иншій хлїб лише 150 річно (досвідченє учить, що те число сягає звичайно до 200 або і висше). Припустїм наконець, що число дїтей, обовязаних до науки шкільної, від тепер не буде рости: то при тім всїм треба би 12–13 лїт на те, щоби заповнити теперішний недостаток сил учительских! Се-ж був би ще не великій смуток, ждати 13 лїт і діждати ся такого стану, що в кождій громадї була би школа а в школї 90% дїтвори, обовязаної до науки, і учитель испитований. Але наше обчисленє опирає ся на виглядах справдї идеальних, — а чи так само оправданих, се велике питанє. Хто знає дотеперішні ревні заходи ради шкільної около піднесеня народного шкільництва, хто знає такі-ж заходи окружних инспекторів шкільних, хто гляне на успіхи тих заходів за минувші часи: той певно не ошибне ся анї не буде за надто чорно глядїти на річ, коли нашому шкільництву і за 25 лїт не буде ворожити такого успіху, якій ми тут розложили на 13 лїт. Щоби роздобути потрібне число учителїв, щоби громади, де ще нема шкіл, наклонити до их закладаня, а родичів заохотити до посиланя дїтей до школи, на те все треба дуже а дуже богато річій, на котрі рада шкільна анї світом не здобуде ся, бодай при теперішнім єї складї і теперішній управі. Хто о потребах народу не має найменшого поиятя, хто народної школи не бачив на очи а лиш глядить на ню з-за зеленого столика, тому завсїгди в очах буде зелено. Передовсїм школа — як всяка школа, так особливо народна — повинна раз вже стати школою, а не повинна загорілим фантастам, хоч би навіть міністрам або кандидатам на міністрів, служити за поле для недорічних експеріментів політичних, котрі не мають найменшого вигляду на удачу а лише тяжко спиняють задачу школи або таки зовсїм неможливим чинять єї сповненє. Коли школа стане раз тим, чим бути повинна, тегдї чи при лїпших чи навіть при гірших троха плянах пожиток з неї мусять бути так видний, що і дїти охотно будуть учити ся і родичі спиняти их не будуть; ба навіть у самих родичів мусить тогдї школа відбивати ся впливом вельми благодїйним. Наш нещасний селянин вже научив ся цїнити науку і вагу єї плодів, але заразом уміє своїм хлопским розумом пізнати нїкчемність лихої чи то безцїльної науки. Тому то родичі тепер аж надто часто при всїй своїй мізерії волять платити кари, нїж марнувати час і сили дитини, потрібної им дома.
Рада шкільна числить 2.070 шкіл руских. і того було би за мало; але чи є хоч одна де школа, нїби то руска, де би не мучено дїтей язиком і письмом польским, польскими патріотичними піснями і деклямаціями? де би зі шкодою всїх инших наук не кладено найбільшої ваги на недорічне і безпожитечне калїченє полицини? Чи у всїх тих школах є учителї, котрі уміють добре по руски? Чи і в польских школах так само учать язика руского? Чи можливий був би в польскій школї учитель, котрий би не умів по польски?... Але шкода слів! Адже-ж рада шкільна і сама досконало те все розуміє! Тілько у наших братів двояка міра так само, як пр. у Нїмцїв: де они мають силу і власть, там насильство — то их право; а де приходить ся им терпіти від сильнїйших, там зойк на варварске насильство. Мимо волї приходить на гадку питанє: чому в руских ґімназіях так силують молодїж до науки польского язика, наче-б се був обовязковий предмет, а чому в польских ґімназіях ледво 20-тий ученик-Поляк ходить на науку руского язика? Сим поясняє ся також і значінє нового гасла "pod jednym dachem", котрому навіть вже і "реалісти" наші признають чародїйну силу. Трицять майже лїт виховує рада шкільна молодїж не тілько "pod jeduym dachem", але таки під одною стелею серед тих самих чотирох стїн; a єще доси не виховала таких Поляків, котрі би уміли, котрі би хотїли уміти, котрі би хотїли бодай шанувати руску мову. Так і "pod jednym dachem" до сего не прийде; ба і не о се ж властиво ходить! Ходить, як в школї народній, не о польску, а о руску молодїж.
Отже передовсїм геть зі школи з політикою! Тогдї і дїтвора буде горнути ся до школи, а громади будуть дбати о науку дїтей, і учителї, коли усуне ся им з одної сторони обильне жерело всїлякої деморалізаційї, а з другої сторони неодна причина тяжкої грижі і переслїдуваня, будуть ревнїйше і успішнїйше трудити ся над просвітою народною, і пани инспектори та разом з ними і ради шкільні инакше будуть осуджати і оцїнювати ту працю. А коли ще, як сего доконче вимагає людскість і справедливість, не лише буде вимагати ся від учителїв всїляких наук, испитів і найтяжшої, яку собі можна виставити, працї над вихованєм і самою початковою наукою дїтвори, по більшій части самою тілько природою підхованої, але обезпечить ся им і их родинам можність житя: то не тілько серед убогої і менше спосібної або навіть ледачої молодїжи, що з тих власне причин не може кінчати середних шкіл, але при чим раз тяжших условинах теперішного житя з певностію і з поміж заможнїйшої та спосібнїйшої молодїжи богато найде ся охотників до стану учительского. котрого опісля не будуть покидати, щоби глядати лїпшої долї; при урядї податковім або при сторожи скарбовій, при войску, зелїзници і т. и.
Річ ясна, що теперішне число семинарій учительских є так для потреб краю недостаточне як і не для всеї молодїжи приступне. Вкінци само собою розуміє ся, що і анї польскі семинарії учительскі анї нинїшні т. зв. утраквістичні не виховують учителїв, спосібних до руских шкіл. На те треба руских семинарій, менше о те, чи "pod jednym dachem" чи нї; гасло "pod jednym dachem" більше смішне або й недорічне, нїж Русинам шкідливе або лячне. Слушність і справедливість вимагала би, щоби в рускій части краю для руских шкіл були всюди рускі семинарії. Але коли би навіть числити ся з засадами: "beati possidentes" і "не провокувати другої народности!", то і тогдї чей-же розумнїйше було би заложити семинарію руску пр. в Чорткові нїж в Тернополи "pod jednym daсhem" з польскою. Однако з другої сторони лїпше, щоби таки хоч і в Тернополи була обіч польскої також і руска семинарія, нїж сама тілько польска; бо-ж звістно, що утраквістична — се тілько назва, се дим!
[Дѣло, 20.01.1896]
20.01.1896