Малий фейлєтон
Небавком покінчаться вакаційні ферії. Остають ще дві неділі, та й вони переминуть скоро, незамітно.
За дві неділі зачнеться новий шкільний рік, та до сеї пори глухо про те і в житло і в пресі. — Може воно й не диво. Постійно переживаємо такі події, що наші думки поневолі відбігли від науки, від книжки і пера.
А прецінь не треба забувати, що все і всюди, в час всякої бурі-негоди та історичного перетворювання, в дні побіди і невдач — школа є найважнійшим чинником і найважнійшою інституцією в суспільному життю. Школа і виростаюча з неї культура — се вал оборонний, се найуспішнійше оружя і найсильнійший панцир для народу.
Тисяч нових шкіл, то значно більший здобуток як тисяч нових гармат.
Українська дитино! Примучена дитино народу-заложника! Чорні хмари станули над твоїм життєм. Та ти не думай про се! Най з понад тебе розвіється тінь батьківського горя. Нехай об твою душу не вдарить ніколи обломок переживаної батьками драми. Не думай про те, що твої родичі останнім зусиллям панують ще над собою і встають що ранка, щоб вдарити головою об мур твердих умов життя. — Ти вчися!
Через дві неділі сядеш знову у шкільній лавці. Перед тобою великий до сповнення обовязок, на тобі останні надії!
А ти український вчителю — в нинішне время люте — знай, що стоїш на передовій позиції і твориш фронт, який найтяжче буде ворогови переломити!
Небавком зачнеться новий рік шкільний! Українська дітворо! Нехай в пороги школи веде тебе одна сильна думка, що "знаття — то сила" — і ся незахитана віра, що "праця єдина з неволі нас вирве"...
Тож не гайнуй часу і знай що — як сказав Вольтер — час — доволі довга річ для того, хто з нього користується: хто працює та думає, той поширює його межі...
Громадська думка
02.09.1920