Артуро Перес-Реверте

 

Так-от. Виявляється, мій друг Маноло прочитав учора, що діснеєвські принци-красунчики, які цілували Білосніжку і Сплячу красуню, аби пробудити їх із зачарованого сну, були несосвітенними сексуальними агресорами. Прочитав він, як я кажу, цей висновок, зроблений викладачкою не знаю якого університету – здається, університету Осаки, – і зрозумів, сарака, в якій омані він жив донині. Бо принц, який цілує зачаровану принцесу, робить це не для того, аби звільнити її від злих чарів (як він думав), а тому, що він чоловік і через це не може мати добрих намірів; і як би він не приндився тим, що врятував її, насправді ж хоче затягнути її в ліжко.

 

Що ж, поміркуймо над цим. Позаяк дівчина спить, дати своєї згоди вона аж ніяк не може. І це ставить нас перед метафізичним неможливим: без попередньої згоди ніхто не може цілувати. Тож краще хай принц забирається геть і ніхто не цілує красуню, нехай вона і далі спить, доки не дасть згоду, яку може дати лише тоді, коли не спатиме. Тож хай хропе і скніє. Треба було їсти банан замість яблука, крале. Бо якщо розібратися, то довгого й щасливого життя – як би це гарно не звучало – не можна отримати коштом сексуальної агресії. Цей вкрадений поцілунок і вся казка загалом, каже викладачка, є прямим підбурюванням до сексуального насильства до такої міри, що такі оповідки, як ця, тобто майже всі, є шкідливими для дітей і їх мали би заборонити в школі, кіно і повсюди. Тобто – спалити.   

 

І з цією бреднею в голові вклався спати Маноло вчора ввечері й прокидається на світанку поряд із тією розкішною пані, що з нею має щастя ділити ложе у ці дні, чи в ці роки, чи все життя – відповідно до того, у якості кого Маноло розглядають. А позаяк через вікно проникає трохи світла, він дивиться на неї, чує її віддих і думає, що вона ніколи не є такою гарною, як у ці години, коли спить – з гарячим і розімлілим тілом, волоссям, що розметалося по подушці, напіввідкритими устами. Її хочеться з’їсти. Разом зі шкіркою. Й оскільки Маноло є нормальним фацетом з класичними смаками, він відчуває логічну в таких випадках спонуку, і плоть – аби сказати це перифрастично – вимагає природного (його все ще не змогли переконати, та до цього ще дійде, що це також є неприродним). Тож він збирається її поцілувати. Та раптом згадує про Білосніжку, Сплячу красуню і викладачку з Осаки й думає: ти все зіпсував, бевзю.

 

Маноло робить глибокий вдих, підводиться з ліжка і змагається зі своєю совістю в спальні, босий і в піжамі, ризикуючи підхопити пневмонію. Дивиться, сумнівається, знову дивиться на те чудове втілення жінки під ковдрою і знову сновигає, лаючись арамейською мовою. Я не можу бути таким негідником, докоряє він собі. Спершу я повинен її розбудити, щоб це не була недозволена сексуальна агресія. Привіт, моя кохана, доброго ранку. Чи хотіла б ти, щоб я віддав тобі дань любові, а ти – мені? Чи не відчуєш ти себе приневоленою в своїй свободі? В своїй рівності? В своєму братстві?    

 

Правдою є те, що він не знає, що про це думати. Викладачка з Осаки стерла його на порох. Спляча красуня продовжує спати – мабуть, навіть якщо розбудити її не цілуючи, а торкнувшись плеча, це також буде сексуальною агресією. Замахом на її свободу спати, коли видно її перса. Маноло почувається так, як жовтороті принци з казок. Випалює цигарку, щоби заспокоїтися, знову сновигає по кімнаті – пневмонія йому гарантована – і зупиняється, аби знову на неї глянути. Вона направду дуже гарна, думає він. Обережно наближається і трохи її розкриває. Шовкова сорочка зсунулася і видно чудову, прекрасну, чарівну цицю – чи як там тепер кажуть. Гріховна плоть знову підхльостує Маноло. Та він знову згадує ту, з Осаки – тож, зібравши волю в кулак, йде у ванну кімнату і бере зимний душ, щоб не робити чогось іншого. Повертається, тремтячи від холоду, знову надягає піжаму і лягає у ліжко, гордий сам із себе. Та позаяк він змерз, а вона тепла, він пригортається до її гарячого тіла. Відтак вона повертається до нього, не прокидаючись, і навпомацки, усе ще в сні, кладе на нього руку і шепоче «коханий». Гаразд. Маноло не знає, хто їй сниться: він чи Джордж Клуні, та йому байдуже. Бо саме в цю мить вони віддали би багато викладачці з Осаки за саке.      

 

 


Arturo Pérez-Reverte
La profesora de Osaka
XLSemanal, 28.01.2018
Зреферувала Галина Грабовська

08.02.2018