Хто були наші прапредки, де вони жили, чим займалися, який був їх суспільний і політичний лад, які релігійні вірування, — ось такі і тим подібні питання насуваються кожному з нас, коли сягає оком у найдавнішу бувальщину українського народу. Могло б здаватися, що на такі питання годі відповісти і що ніби наша історія зачиналася б щойно десь від IX. ст. по Хр. себто від того, що нам подає київський літописець. Та на щастя маємо історичний матеріял, який відкриває нам нашу бувальщину на добрих півтора тисячі років перед Нестором.
Безсмертний "батько історії" грек — Геродот (жив 485—425 до Хр.) перебуваючи коло 460—445 р. пер. Хр. на північних узбережжях Чорного моря і описуючи різні народи, що заселювали в його часах землі України, головно скитів, подає також цілий ряд вісток і про не-скитські народи, що жили поза межами степової України і не входили в склад Скитії, першої великої і могучої держави, яка перетривала на наших землях добру тисячку років і дійшла до найбільшої сили в VI. і V. ст. до Хр. Серед різних народів, які не входили в склад скитської держави, а жили своїм самостійним державним життям, вирізняється прецікавий особливо для нас народ неврів.
Хто це були неври?
Неври, це наші найдавніші предки, що про них перший раз історія говорить. Неври, це найстарші слов’яни на українських землях, а тим самим наші прадіди. Це сьогодні загально признана правда і тільки де-не-де вирветься хтось з іншою думкою, чито для підчеркнення своєї ніби-оригінальної і самостійної думки, чи попросту з незнання стану речей.
Про неврів подає як Геродот так і інші стародавні історики цілий ряд надзвичайно важних для нашої історії вісток. Першзавсе дуже важливе те, де їх Городот поселює. Зваживши докладно все, що він про життя неврів говорить, то їх територія простягалась на північ від джерел Дністра, а дальше на північ від алазонів, що жили над Дністром і горішнім Богом і на північ від скитів-орачів, що жили на правім березі Дніпра, десь аж до його порогів і межували на заході з алазонами. Важне також і те, що Дністер, який за словами Геродота пливе з півночі і випливає з великого озера і що це озеро розмежовує країну скитів від країни неврів. З усіх вісток Геродота ясно, що землі неврів простягалися північ від східніх Карпат і від лінії, що йшла б від горішнього бігу Дністра через джерела Росі аж до Дніпра дещо понад порогами. На сході межували неври з будинами, що жили у лісистому терені на схід від Дніпра. Як далеко тягнулися землі неврів на захід, північний захід і на північ, не знаємо. Але в кожному разі річище Буга, Сяну і горішнього Дністра на схід були заселені неврами. Коротко: неври заселювали західне Поділля, Волинь, Київщину, дещо Полісся, непереходячи Дніпра, то є землі покриті лісом, на північ від лінії степу. Бо границя лісу і степу була якраз північною границею скитської держави. Чи на півночі доходила країна неврів до Німана, Західної Двини і Березини не знаємо, хоч воно не виключене. Для нас найважніше, що неври жили споконвіку на чисто українській території, у центральній і південно-східній частині слов'янської прабатькіщини. Таким чином ясно, що неври, це найдавніші наші предки, а український народ на названих теренах і на середнім Подніпров'ю це автохтон в тім значенню, що сидів тут з таких часів, в які ніяка історія вже не сягає.
Що якраз там жили неври в добі Геродота, а не де іноді, доказують це безпосередньо і посередньо пізніші і грецькі і римські письменники аж до середньовіччя включно. А ці письменники не все брали вістки про неврів тільки від "батька історії", як це звичайно сьогодні історики говорять. Навпаки, ці письменники подавали нераз цілком нові вістки про неврів. Чи це буде Скімн Хіоський (ІІІ/ІІ. в. до Хр.), що йдучи за істориком Ефором (IV в. до Хр). кладе неврів на Північ від Кірпідів і Скитів-орачів; чи знову Меля (І. в. по Хр.), який подає, що в країні неврів випливає Дністер, чи дальше Пліній Старший (І. в. по Хр.), у якого в країні неврів бере початок західній Дніпро, себто Прип'ять, чи Амміян Марцеллін (IV. в. по Хр.), що кладе землі неврів на північ від Карпат так, що вони "межують з високими і крутими хребтами гір, збочища яких обмерзлі льодом, обвівають північні вітри — аквілони", чи врешті Географ Баварський з IX. в., що нервіянів (= неврів) вичислює серед слов'янських племен (хоч це вже може ремінісценція), і інші — всі вони однозгідні з тим, що Неврія з часів Геродота і пізніше займала названі вище нами землі, майже в центрі слов'янської прабатьківщини, де крім слов'ян не було ніякого іншого народу в більшій масі (чужі острівчики могли бути). Таким чином неври це перший слов'янський нагод, що його зустрічаємо в історії.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 17.01.1943]
(Продовження)
Назва неврів заховалась досьогодні у цілому ряді назв місцевостей і рік, як Нур, Нер, Нурець, Нурки, Нурків, Нірва і т. д. Дуже важне те, що ще в XII. ст. існувала над долішнім Бугом "Нурська Земля" (Невріс Геродота) зі столичним городом Нур. Це ясний доказ, що неври існували предовгі століття і хоч вже їх не було, то пам’ять по них залишилася у топографічних назвах.
Що мала значити сама назва "неври", не знаємо. Дехто з учених здогадується, що це було прізвище і означало чародіїв, і це прізвище з вибранців цього народу, які займалися чарівництвом і знахорством, було перенесене на цілий нарід його сусідами, або людьми, від яких брав свої вістки Геродот. В такім разі назва неврів "нурів" означувала б лихих людей, що раз в рік перекидалися на декілька днів у вовкулаків, про що говорить — як це нижче побачимо — й сам Геродот. А може знову, як це інші вчені думають, назва неврів означає народ, що жив на долах, в країні, повній болот, в низьких хатах, в норах. Та це тільки більш або менш вдатні спроби і комбінації вчених вияснити назву народу, який перший стає на світанку нашої історії.
Це правда, що про самих неврів мав Геродот не вповні докладні вістки, нераз казкові, в які сам не вірив; але все ж таки у него неодно для нас дуже важне, навіть і те, в що він сам не вірив. Тому й розглянемо коротенько усе те, що він про неврів передає.
"Перш-завсе особливо важне для нас те, що Геродот виразно відрізняє неврів від скитів і таким чином і в одних і других бачить два цілком окремі народи. Правда, він подає, що "неври мають скитські звичаї", та це хиба треба розуміти, що неври переняли неодно із звичаїв і способу життя народів Західної Скитії, які етнічно не були скитами, а були осілою хліборобською людністю; ця одначе людність ніколи не випускала меча з руки і в разі потреби боронила рідку країну. Від панівної орди, т. зв. "Царських скитів" переняли неври мабуть тільки деякі зразки політичного ладу, який йшов по лінії посилення верховної влади для окремих князів.
Але не менш інша відомість Геродота про неврів. А саме розказує він (IV 105) таке: "На одно покоління перед походом Дарія мусіли неври покинути свою країну через велику кількість гадюк: бо хоч і перед тим в їх краю було досить гадюк, то одначе ще більше напало тих гадюк із північних лісових пустинь так, що неври мусіли залишити свою землю і поселитися в країні будинів. Виглядає так, що ці люди чарівники. В кожному разі скити і греки, що живуть у Скитії, оповідають, що кожний невр раз на рік стає на кілька днів вовком, а потому знову приймає давню постать. Мене в тому не переконали, але вони далі говорять уперто своє, і клянуться, що це таки правда".
Тут заховав наш Геродот виразну традицію про мандрівку, чи пак переселення неврів зі своїх осель до країни будинів, на лівий берег Дніпра, очевидно тільки на деякий час, щоб потім назад вернутися на свої старі місця. Усяко можна пояснювати це оповідання Геродота. Одні учені розуміють слова Геродота буквально і намагаються доказати, що дійсно десь недалеко країни неврів мусіла виплодитися така велика сила гадюк, що під напором цієї стихії неври приневолені були залишити на деякий час свою країну; інші знову учені вбачають в цім цікавім оповіданні Геродота натяки на почитання вужів, так поширене серед литовських народів; інші доказують, що наступила переміна клімату і Полісся, яке і так у старовину було далеко більш болотнисте, як тепер, так забагнилося, що стало непридатне до замешкання і населення рад-не-рад мусіло залишити свої оселі і податися на південний схід і у свойому поході дійти аж до Дніпра і таким чином стали безпосередніми сусідами будинів; врешті четверті виказуються, що в гадюках неврійських переказів треба бачити правдивих ворогів, які напали на неврів з півночі і прогнали їх як і не всіх (бо Геродот знає їх в давних їх оселях), то принаймні якусь частину. Це вияснення видається нам найправдоподібнішим вже хочби тому, щось десь більш-менш в середині останнього тисячоліття пер. Хр. мусіло зазначитися вповні відокремлення племен слов’янських від литовських що у зв'язку з рухом ґерманських племен на захід мусіло викликати також сильні пертурбації і в слов'яно-литовській колонізації. Коротко сказавши, якась частина неврів залишила свої оселі під напором литовських племен, серед яких був поширений культ змія.
Похід Дарія на скитів відбувся десь біля 513/12 р. до Хр. Неври були приневолені залишити свої землі на одно покоління перед цим походом. А що одно покоління числили греки на 33 до 40 років, в такім разі мандрівка неврів відбулася десь коло 550 р. до Хр. Таким чином половина VI. ст. до н. е., рік більш-менш 550, дата преважлива в нашій історії. В тому році виступають наші прапредки перший рад на історичній арені. Була це видно величезна подія, коли її записав в історії народ, до якого тільки зрідка доходили слухи про глиб наших земель. Але рік 550 до Хр. це не тільки перша дата в історії українського народу, це заразом перша дата в історії усіх слов'янських народів взагалі.
Про державно-політичний і суспільний лад неврів в старому маємо дуже мало даних, але й те, що маємо дуже багате своїм змістом. Геродот згадує, що неврами правили "царі" чи радше князі — басілевс. З того виходить, що назва неврів покривала собою декілька племен, на чолі яких стояли удільні князі з головним чи пак великим князем у проводі. При кожному князеві мусіла бути військова дружина, а в разі небезпеки усі князі лучилися разом проти спільного ворога, що й видимо в часі походу Дарія на наші землі. Влада князів мусіла бути досить сильна, чого прекрасний зразок мали вони в державі скитів, якими правила сильна деспотія. Можливо, що влада неврських князів була до деякої міри обмежена народними зборами — вічем; якщо воно так було, то в такім разі державно-політичним ладом неврів була військова демократія, щось подібного, як це маємо на початках Київської Держави. Що ця військова демократія була дуже сильна, найкращим доказом факт, що скити хоч і як були могучі і експансивні, прецінь воліли з неврами і взагалі з усіми своїми сусідами жити в згоді. Про силу неврів говорять і слова їх князів на зборах, скликаних скитами для створення проімперської коаліції: "якщо б ворог напав на нашу країну і став нам кривду чинити, то тоді ми йому покажемо". Це слова повні почуття власної сили і рішучости. Заразом це слова населення, яке вже сильно зв’язалося з землею, на якій сиділо.
(Д. б.).
[Львівські вісті, 19.01.1943]
(Докінчення)
Якби воно там не було, то державно-політичний лад у неврів вийшов далеко поза межі примітиву і піднісся на значну висоту, причому сусідні впливи скитів, а перед тим мабудь і кімерійців, мали посередній а не безпосередній вплив. Наші прапредки з-перед дві тисячі п'ятсот років тому не були примітивною, оформною масою, розбитою на безчисленну кількість вічно ворогуючих з собою родів з примітивними засобами до життя, але це було високо-організоване суспільство з дуже багато виробленими державнотворчими формами.
Якщо у неврів був вже високо-зорганізований державно-політичний лад, то не менш розвинений був у них і лад суспільний. З Геродота і пізніших письменників знаємо, що неври жили в лісах. Таким чином населення займалося риболовством, мисливством, бджільництвом тощо. Але це не був тільки непроходимий ліс, де майже не було ніякого життя. В тих лісах було й неодно вільне місце, дуже догідне під управу ріллі. Що і хліборобство мусіло бути поширене серед неврів — хоч про це джерела нічого не згадують — вказує їх сусідство з алазонами, що "сіють і кормляться збіжжям, цибулею, часником, сочевицею і просом", і з скитами-орачами, що "сіють збіжжя ще собі на поживу, але для продажу". Знаємо, що алазони і скити-орачі політично належали до скитської держави, хоч етнічно не були скитського походження. Від них напевно переняли неври неодно з хліборобства (так і треба розуміти, що неври мають скитські звичаї), яке і так само собою і без сусідського впливу мусіло розвиватися, про що говорять численні археологічні знахідки. Були певно вже й зав'язки купецтва, не говорячи про початки ремесла. Коротко: наші найдавніші предки це вже було у значній мірі осіле суспільство, де плуг і меч спільно діяли як у себе в дома, так і на зовні, поза домом.
Про релігійні вірування неврів і їх культуру на основі вісток стародавніх авторів не можемо майже нічого сказати. Одначе, знаючи надзвичайно консервативний характер кожної релігії, можемо сміло сказати, що вірування наших прапредків небагато різнилися від вірувань українського народу перед приняттям христіянства. Обожування і почитання сил природи, це на нашу думку основна лінія релігійних вірувань неврів. Томуто й здається не помилимося, коли скажемо, що Перун, Велес, Дажбог, усякі русалки, мавки, лісовики, відьми тощо з доби перед Володимиром Великим були більш чи менш знані і неврам. Що так воно мабудь було, найкраще говорить про те неодна вище нами подана прецікава вістка Геродота, яка збереглася в традиції, захованій серед скитів і греків, проживаючих в Скитії, а саме, що неври були чародіями і кожний з них на кілька днів в році перемінявся в вовка. Тут дійшов до Геродота відгомін загально поширених серед слов’янських, литовських і інших народів вірувань про вовкулаків. Ці вірування живуть ще до сьогодні у повній силі серед українського народу. Маємо також деякі натяки, що неври, подібно як далеко пізніше деякі українські племена, збиралися над джерелами вод чи при криницях і там викрадали дівчата (розуміється за їх згодою) собі за жінки. Таким чином вже мабуть у неврів було широко знане "умикання" жінок. Що неодно з культурних здобутків переняли неври а через них і від греків, про те годі сумніватися. Зрештою на це маємо виразне свідоцтво Геродота, про що ми вже вище сказали.
Реасумуючи наші висновки, скажемо:
1) Найдавніші наші предки називалися неври.
2) Вони жили на Поділлі, Волині, в Галичині, в річищах Буга і частинно Прип’яті, і в Київщині, дещо вище понад ворогами; себто вони займали більш-менш територію Галицько-Волинського князівства в часі йото найбільшого розросту, і Київщину. На це вказують усі дані як історичні, так географічні, лінгвістичні і археологічні. Це територія слов’янської прабатьківківщини, в основі південно-східна її частина.
3) На історичній арені перший раз виступають неври коло 550 р. до Хр., то є тоді, коли римська держава займала обшир одного нашого повіту, а в Атенах закріпляв свою владу Пізистрат. Рік 550 до Хр., це не тільки перша дата в історії українського народу як такого, але й усіх слов'янських народів взагалі.
4) Політично ділилися неври на декілька племен з удільними князями на чолі, серед яких мусів бути також верховний князь. Була це мабуть військова демократія з сильною назагал владою князя. При боці кожного князя стояла його дружина, що берегла ладу і порядку у внутрі і була заборолом назовні. Очевидно, що князі з дружиною робили нераз наскоки на сусідів.
5) Суспільне розшарування у неврів було мабуть вже доволі далеко посунене, бо крім військових дружин, мисливців, рибалок тощо, мусіли бути також і хлібороби, а мабуть також купецький стан і початки ремесла.
6) Релігія наших прапредків — неврів покривалася правдоподібно в основних рисах з віруваннями наших предків перед приняттям христіянства. Так само і культура неврів покривалася в неоднім з культурою українського народу, як ще він ділився на племена.
7) Неври це збірна назва декількох племен, де прапредки нездиференціованих ще і східних і південних слов’ян.
[Львівські вісті, 21.01.1943]
21.01.1943