За десять кілометрів від Тернополя, між селами Острів та Буцнів ще за радянських часів збудували «Ветсанзавод», який спеціалізується на виробництві м’ясо-кісткового борошна. Біологічну сировину для заводу сюди звозять з усієї Галичини – Львівської, Івано-Франківської та, власне, Тернопільської областей. Даруйте за натуралізм, але для повної ясності мусимо сказати, що «біологічна сировина» у цьому випадку – це шкіра, кістки та цілі туші тварин: корів, свиней, коней і т.д. Так от, через не надто вдалий менеджмент (підприємство ж бо державне) «Ветсанзавод» догосподарювався до того, що накопичив такого розміру борги за газ, які постачальники йому не ладні вже пробачати. Через це, завод зупинився – він не працює уже півроку. А от «біологічну сировину» до нього продовжують звозити і по цей день.
За офіційною інформацією під Тернополем скопичилося щось біля трьох тон сировини. Натомість тамтешні мешканці стверджують, що гора із тваринячих трупів має десь тон з десять. І доки була зима та мороз – то ще нічого, а з весною, уся ця органіка почала активно розкладатися під палючим сонцем. Острів та Буцнів задихаються від нестерпного смороду. Віднедавна почали страждати й мешканці мікрорайону «Кемпінг у Великій Березовиці поблизу Тернополя.
Але неприємний запах – це ще дурниці. Неподалік заводу протікає річка Серет, воду з якої нижче за течією п’ють жителі найбільшого райцентру Тернопільщини — Чорткова, а очисні споруди «Ветсанзаводу» не працюють. Вісутні також й дезинфікуючі засоби.
Працівники відповідних служб офіційно відмовляються говорити про те, чим загрожує здоров’ю мешканців гниття трупів тварин, посилаючись на свою зайнятість або некомпетентність. Натомість неофіційно пояснили «Z» таке: при гнитті біологічних тканин (туш тварин) утворюється велика кількість шкідливих речовин, збільшується кількість мікроорганізмів і вірусів, які «добре» почуваються у гнилісному середовищі. Крім того, вони розповсюджуються не лише через грунти у воду, а й повітрям, потрапляючи у легені і викликають цілу низку захворювань.
Особливо небезпечна ця ситуація для дітей, у яких недостатньо сформована імунна система. Шкідливі речовини можуть зберігатися у ґрунті протягом кількох років, тому ризик захворювання високий.
Більше того, що стало причиною загибелі тварин ніхто не знає, а тому прогнозувати епідеміологічне оточення не можливо.
Сільський голова Острова Богдан Піщатін (саме на території цього села розташований завод), ще в квітні звертався до керівництва району, аби якось вирішити питання – відновити роботу підприємста, чи утилізувати рештки тварин у якийсь інший спосіб та припинити їх подальше сюди звезення. Однак ані підтримки, ані розуміння сільський голова тоді не знайшов…
А от вже на сесії райради 17 травня (коли розкладання «біологічної сировини» для заводу стало очевидною і великою проблемою) депутати ухвалили звернення до Кабінету Міністрів, у якому висунули низку вимог: до 15 червня зобов’язати завод переробити усі відходи, призупинити усі договори щодо постачання сировини до завершення реконструкції, Міністерству аграрної політики та продовольства, у підпорядкуванні якого перебуває завод, вивчити питання щодо коштів, потрібних для реконструкції «Ветсанзаводу» тощо.
У випадку не виконання цих вимог, депутати вимагатимуть закрити завод зовсім, хоч і не вважають це добрим вирішеням проблеми. «Нині в області розвивається тваринна галузь, птахівництво, тому завод, який перероблятиме специфічну сировину вкрай необхідний», – каже заступник голови Тернопільської районної ради Роман Наконечний.
«Ми неодноразово робили приписи, штрафували керівника заводу, — каже начальник головного управління ветеринарної медицини в Тернопільській області Зіновій Крушельницький, — але розуміємо, що лише цими заходами проблеми не розв’язати. Потрібно шукати кошти, щоб запустити завод. Можливо, виділити їх з резервного фонду області».
Наразі перевірку щодо дотримання законодавства в діяльності посадових осіб заводу проводить місцева прокуратура. Але навіть якщо «Ветсанзавод» запрацює, це лише тимчасове розв’язання проблеми. Адже технології, які використовують на підприємстві, давно застаріли.
«Ветсанзавод» збудовано ще в 1977 році, але з того часу капітального ремонту так і не зазнав. Очевидно що модернізація тут просто необхідна – ситуація з виробництвом різко погіршилася у 2008 році. Вже тоді було відомо, що тут грубо порушуються санітарні умови, стоки з підприємства потрапляють у ґрунтові води, і ніхто не може впевнено сказати, куди вони рухаються далі.
Фактично зруйновані виробничі приміщення, фасад будівлі, протікає покрівля. Тому в 2008 році завод включили у державну програму реконструкції та розвитку. Але кошти, виділені на технічне переобладнання, використали традиційно неефективно. Це визнали чиновники районної ради.
«Вся біда у тому, що завод перебуває у державній власності, — пояснює «Z» Роман Наконечний. — Якщо у минулому держава дбала про такі об’єкти, вони перебували на спеціальному фінансуванні, то тепер завод кинули напризволяще».
Одного разу (у вересні 2009 року) «Ветсанзавод» вже був змушений призупинити роботу. Тоді на його території сировину теж просто складали. Та врешті дві тисячі тонн кісток і м’яса почали гнити. Питання вирішили безхитрісно: обклали купу автомобільними шинами, полили солярою і підпалили. Коли пішов дим, жителі Острова викликали пожежних. У гасінні, правда, потреби не було: підпалені рештки встигли згоріти. Відходи вивезли на сміттєзвалище в Острові.
21.05.2013