Супряжене

Українські, вони ж російськомовні (чи просто – російські?), медіа завжди вирізнялися бездоганною обізнаністю в українській культурі, а надто сучасній.

На це речення слід реагувати цілим фонтаном гомеричного реготу. Воно відображає реальний стан речей із точністю рівно до навпаки. Запозичене з російської класики порівняння «як свиня в апельсинах» охарактеризує істинну ситуацію, мабуть, найточніше. Плутатися в іменах, творах, подіях, термінах і при цьому дещо нахабнуватим поблажливим тоном безсоромно дезінформувати армії своїх і без того хронічно дезорієнтованих споживачів стало вже просто-таки фірмовим знаком усілякого штибу «новостей отечественной культуры».

От і цього разу популярне (щоб не сказати – масове) видання «Вести» принесло своїм відвідувачам новину з літературної царини «В Штатах опубликовали антологию современных украинских писателей». І все б нічого – тим більше, що «Вести» доволі сумлінно запозичили й саму новину, і весь пов’язаний з нею фактаж звідси.

Проте в одному моменті «Вести» зімпровізували. Дублюючи в себе перелік опублікованих «в Штатах» авторів і зауваживши в ньому Софію Андрухович та Юрія Андруховича, «Вести», довго не думаючи, підійшли до такого збігу творчо й об’єднали згаданих авторів окресленням «супруги Андрухович».

Що Софія мені насправді дочка, в Україні, здавалося, знають усі. Гаразд, це перебільшення. Однак те, що про це в Україні знають усі, хто хоч би скільки-небудь чув про сучасну українську літературу, перебільшенням не є. Проте «Вести» таки спромоглись і здивувати, й розвеселити. За що їм окрема подяка – не тільки від мене, а й від Софіїного справжнього «супруга».

До речі, про це слово. Тут днями Юрій Винничук опублікував досить симптоматичну колонку зокрема й про те, як самі по собі слова можуть свідчити про інакшу (часом інакшу до несумісності) ментальність. Прикладу «супругов» і «супружества» він при цьому не згадує, то згадаю я. Йдеться ж-бо про вельми специфічне бачення подружнього життя як про спільну неволю в одній запряжці (супряжі). Зі спільним, так би мовити, хомутом. Таке собі співіснування пари тяглових тварин.

І наскільки ж промовисто це відрізняється від українських слів «дружина» та «подружжя»! Де в російській неволя і примус, а краще сказати «принуждение», в українській – вільний вибір (без нього дружніх стосунків не буває, друга можна собі лише вибрати) та найвищий ступінь людської близькості.  

Така от маленька, але ґрунтовна відмінність у засадничому соціально-культурному феномені. І це суто філологічне спостереження не може нас не тішити.

Однак, залишаючись при тій же, назовімо її шлюбно-матримонійною, тематиці, я маю для всіх нас і не надто втішну новину. Вона так само надійшла останніми днями, тож і прив’язалася мені (чи то пак супряглася) до цих нотаток.

 Польські соціологи дослідили актуальні параметри міжнародних шлюбів, у які вступають їхні співвітчизники та співвітчизниці. З усього випливає, що представники різних статей мають так само різні національні пріоритети. Якщо поляки-чоловіки найчастіше одружуються з українками, то польки воліють чоловіків-британців. Обидва типи міжнародних шлюбів найчастіше відбуваються на, сказати б, «чоловічому полі». Тобто поляки одружуються з українками переважно в Польщі (кількість таких одружень за два минулі роки зросла на 100 відсотків, тобто удвічі), польки ж виходять заміж за британців переважно на теренах Об’єднаного Королівства та Ірландії. За такою статистикою дуже важко не помітити фактора нерівності – причому як ґендерної, так і економічної. В обох типових ситуаціях жінки є переважно імміґрантками-заробітчанками, чоловіки ж – їхніми роботодавцями. Зрозуміло, що при такому співвідношенні тиску і залежності мусить існувати доволі суттєвий відсоток «принуждения». Можна так само з певністю стверджувати, що не один поляк одружувався з не однією українкою через те, що його покинула не одна полька, що вийшла за не одного британця.

Отже, сам собою напрошується висновок, який може бути корисним якраз для найслабкішої ланки цього ланцюга – для українок. Навіщо виходити за поляків, яких так охоче покидають? Чи не краще виходити навпростець за британців?

Тим більше, що англійське «husband» недвозначно вказує на справжнього пана й господаря. З яким не зрівняється жоден польський «małżonek».