Василь МАХНО

 

так ніби пробіг дахами – так ніби був

снігом мене засипав – світлом небесних букв

дим з почорнілого комина – ґелґіт гусей

засипаний аж по чубок срібний Volkswagen

мартини сховали голови під пахи

крил – не виїду нині бо сніг як клей

 

у час різдвяного снігу: шукаю загублений файл

що це за вічне шукання? що це за фах?

але повсюди тихо: шурхоту рипання ні

букви згрібаю – зерна пшениці й рижу –

тінь на підлозі залишу

і білу звізду примерзлу в вікні

 

ніяк не знайду того файлу – а що там скажи?

інші зимові вірші в яких і з якими жив

думав не знадобиться – а тут випадково згадав

може поштар підкине – може занюхає пес

а можна без того вірша? і без

світла яким вагітна кожна звізда?

 

тримаю ключі Volkswagen’а: чекаю що снігопад

виб’ється з сили – зупиниться біля ягнят

якщо до заправки залишиться кілька миль

якщо золоті букви з papier-mâché

і якщо мотор ввесь бензин не зжер

і якщо не заслиниться у заметіль

 

якщо ця дірява пам’ять прозора рука і стиль

якщо я хочу забути щалики і текстиль

і вірші які я писав для светрів й книжкових полиць

і запах бензину – і сині сніги сніги

панчоху весільну сповзаючу із ноги

і пісню дрозда

що ми вже колись були

 

 

13.01.2018