Висліди трилітньої праці на Холмській землі

Холм, у січні.

 

Нашому громадянству відомо, як невимовно тяжкою була доля Холмської Землі — себто Холмщини і Підляшша — в останніх роках недавньої польської влади. Знищено там усі прояви українського національного життя, заборонено українську мову і українське друковане слово, сконфісковано церковну землю й масово колонізовано край польським елементом, недопускаючи наших селян до купна землі при парцеляції. По селах потворилися банди "кракусів", що нападали ночами на мирних українських селян, вибивали вікна, нищили господарства православних та тяжко їх побивали, примушуючи їх до переходу на латинство. Усе те діялося в очах польської мундурової поліції, що співпрацювала з тими бандами. Давно ще перед тим Польща розв'язала і знищила всі українські товариства і організації ("Рідна Хата" і кооперативи), що потворилися тут у перших роках польського панування. Очевидно, Польща не дозволила тут ніколи на оснування української народної чи якої іншої школи; усе шкільництво і усе вчительство були виключно польські. Рішено навіть знищити зовсім Православну Церкву й завести в її місце римо-католицтво та через нього вповні ополячити край. З існуючих в серпні 1914 р. 339 православних церков на Холмщині й Підляшші поляки — польська політична державна адміністрація при допомозі державної поліції — збурили до основ, що й сліду не остало, 189 церков та перемінили 149 церков на римо-катол. костели, оставляючи православним українцям покищо усього 51 храмів Божих. Поляків опанувало прямо божевілля весною 1938 р. в нищенні церков на Холмській Землі та в змушуванні наших тамошніх селян до переходу на римо-католицтво. Про ці польські орґії говорилося тоді та писало широко не тільки в краю, але й за кордоном. На Холмщині і Підляшші завмерло українське життя; наш нарід у розпуці ждав кінця.

 

Та прийшов у скорому часі кінець, але для самої Польщі. Прийшла тут німецька армія, а за нею і німецька цивільна влада. Витворилася нова, корисна для нас дійсність. Ми одержали першій раз спромогу повної орґанізації нашого національного життя. Німецька влада пішла нам на руку. В кожному повіті повстали Українські Допомогові Комітети, що негайно зайняли ся організацією українського національного життя, в першу чергу в ділянці шкільній, освітній і кооперативній. Тодішній стан нашого посідання на Холмщині і Підляшші рівнався майже зеру. Цілу роботу треба було зачинати від самих основ. На щастя знайшлося тут з Галичини Та дещо з-за Буга (місцевої української інтелігенції за вийнятком одиниць не було тут зовсім), що втекли перед большевицькими переслідуваннями. Прибуло тут чимало молодих еміґрантів міщан і селян з Галичини (найбільше з Комарна), а також дещо і з Волині; вони зайняли купецькі і ремісничі становища в містах, що за польських часів ніколи не бачили у себе українських купців і ремісників. Вони й дали перших і головних працівників, бо своїх, себто місцевих було дуже мало, або й зовсім не було.

 

Усюди організовано українські народні школи, кооперативи і освітні товариства, яких — як вже було сказано — не було тут зовсім. В поодиноких повітах створено Союзи Кооператив, що зайнялися дальшою організацією і розбудовою кооперації. Повстали теж доволі численні українські приватні підприємства — купецькі, частинно й ремісничі та промислові, яких тут зовсім не було. Створено також українські фахові і середні школи. Явилися українські адвокати, нотарі, судді, лікарі, інженери, річ на Холмщині і Підляшші невидана. Війтами і солтисами в українських волостях і селах стали українці. Українську мову допущено до вживання в суді і вона залунала тут перший раз від довгих віків, що причинилося багато до національного підйому та освідомлення.

 

Відродилася по століттях й Українська Православна Церква, досі обмосковлена і ополячена. Для організації церковного життя створено у Холмі ще 5 листопада 1939 р. Церковну Раду і Церковне Управління, щоб усунути чужі впливи у Православній Церкві, щоб православне духовенство працювало для українського народу, щоб зорганізувати нові православні парохії та відібрати православні церкви і церковне майно, що їх безправно загарбали поляки — врешті, щоб для Холмщини і Підляшша створити самостійну холмсько-підляську епархію з осідком у Холмі і владикою-українцем у проводі.

 

Який вислід цієї трилітньої праці? Сьогодні на Холмщині і Підляшші маємо понад 500 українських народних шкіл; в них учить около 700 українських учителів і учительок, у більше як в чотири-п'ятих (понад 80%) з Галичини. Маємо українські торговельні школи: у Білій, Володаві, Грубешові і Тарногороді — і окремо ще у Белзі; українську технічну і ремісничу школу у Холмі, українську сільсько-господарську школу в Холмі, цілу низку доповняючих хліборобських шкіл та господарські школи в Холмі, Володаві і Грубешові. У фахових школах виховується місцева українська молодь, що дасть фахівців і селу і місту, й вихована в національному дусі — чого як раз тут досі ніколи не було — дасть власний національний провід на місцях. Курені молоді, що їх створено при УОТ, дадуть нам національно-здисциплінований молодий актив, що забезпечить правильний розвій і оборону нашого національного життя. Освітню і виховну роботу на місцях ведуть Українські Освітні Товариства (УОТ), яких число у люблинському дистрикті є 528.

 

Треба ще згадати про вишкіл і виховання власної української інтелігенції, що її тут майже зовсім не було. Існуюча від вересня 1942 р. в Грубешові українська вчительська семінарія виховає перших свідомих українських народних учителів і учительок місцевого походження для народних шкіл. Утворена в Холмі ще в вересні 1940 р. осьмиклясова українська дасть знову першу власну українську інтелігенцію рівнож місцевого походження, національно вповні вишколену і з ясним українським обличчям, що колись візьме з свої руки національний провід на Холмщині і Підляшші. Превеликим здобутком під національним оглядом буде теж українська православна семінарія в Холмі. Владика Іларіон (у світському званні проф. д-р Іван Огієнко) одержав з кінцем грудня 1942 року від Уряду Ґен.-Ґубернаторства в Кракові письменний дозвіл на створення в Холмі української православної духовної семінарії і вона незабаром увійде в життя. Буде це взагалі перша православна духовна семінарія з українською мовою навчання на усіх українських етнографічних землях і з неї вийдуть перші православні священики українці, виховані і вишколені в українському національному дусі для майбутньої служби Церкві і народові. На Холмській Землі осягнено вже під німецькою владою основне домагання церковного заряду в Холмі з 5 листопада 1939 р. — а саме створення самостійної холмсько-підляської православної епархії, яку очолює сьогодні відомий український учений і діяч архієпископ Іларіон (Огієнко). Нині ця епархія має 162 парохії — за Польщі в 1939 р. було усього 51 — і має український національний характер.

 

Значні висліди осягнула кооперація. Число українських кооператив досягло в половині 1942 р. в люблінському дистрикті 553 в чому 7 союзів (Біла, Володава, Холм, Грубешів, Белз, Томашів і Тарногород) 490 низових кооператив загального закупу і збуту, 15 молочарських кооператив, 29 кредитових і 9 міських та інших. Число об'єднаних у тих кооперативах членів було 44000. Як на початок, українська кооперація фінансово поставлена добре, а кермує нею Український Ревізійний Союз в Люблині.

 

Цілістю національного життя кермують на місцях у поодиноких повітах Українські Допомогові Комітети числом 7 (Біла, Холм, Грубешів, Замістя, Тарногород (для білгорайського повіту), Краснистав і Люблин під проводом представництва Українського Національного Комітету на люблинський дистрикт в особі д-ра Льонґіна Голейка.

 

Завершенням усього є поява з початком 1943 р. окремого українського тижневика для Холмщини і Підляшша під назвою "Холмська Земля" накладом Українського Видавництва в Кракові. Цей новий пресовий орґан скоординує і сцементує нашу національну працю на Холмській Землі і причиниться до її пожвавлення, поглиблення і скріплення. Захитана перед роком в наслідок відпливу до Галичини і за Буг нашої політичної еміграції наша дотеперішня праця приходить поволі, хоч ще таки з великим трудом, до своєї рівноваги. Не закладаючи дальше рук до праці на національному полі, можемо сміло глядіти у краще майбутнє Холмської Землі.

 

[Львівські вісті, 06.01.1943]

06.01.1943