Станиславів (тепер Івано-Франківськ) на початку січня 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski.
Продовження серіалу. Попередня серія – «Ялинка проти шопки»
На саме Різдво 1908 року в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) зібрався велелюдний з’їзд Русько-Української радикальної партії, яких у той час поляки обзивали «гайдамаками» через виразне обстоювання інтересів українського селянства. Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, у залі місцевого ресторатора Седельмайєра (містився на території зруйнованої 10 років тому пивоварні на теперішній вулиці Новгородській) упродовж двох днів відбувалися збори, до яких долучилося близько 700 учасників, «серед яких переважали руські [себто, українські. – Z] селяни».
Броварня Седельмаєра
Треба зауважити, що перші установчі збори українських радикалів у червні 1892 року також відбувались у Станиславові. Спершу засновники партії Іван Франко та Михайло Павлик також планували провести їх у ресторації згаданого Седельмайєра, але через заборону міської влади їм довелося перенести зібрання до лазні на вулиці Фердинанда (тепер вулиця Низова). До речі, в цьому приміщенні донині діє єдина в Івано-Франківську громадська лазня, щоправда, жодні політики там уже не збираються – принаймні публічно.
У 1908 році з’їзд радикалів минувся без жодних ексцесів. Як інформувала газета, на зборах були присутні: посол до австрійського парламенту Левко Бачинський, який розповідав про суть виборчої реформи 1907 року, засновник галицьких «Січей» Кирило Трильовський, який відзвітувався про свою парламентську діяльність, і «січовик» Яремко, бесідник з аграрного питання.
«Почесним головою з’їзду вибрано одного з найстаріших українських радикалів Михайла Павлика. А до президії увійшли доктор Данилович, доктор Макух, кошовий «Січі» із Жабйого [тепер селище Верховина на Івано-Франківщині. – Z] Соловійчук і селянин Сандуляк», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Іван Макух у похилому віці
Активний на з’їзді доктор Іван Макух на той час провідив власну адвокатську контору у Товмачі (тепер – місто Тлумач на Івано-Франківщині) та мав намір того ж року балотуватися до Галицького сейму. Цей правник був уже доволі досвідченим політиком. Ще під час навчання у Львівському університеті він завдяки особистому знайомству з Іваном Франком і Михайлом Павликом перейнявся радикальними ідеями та деякий час видавав газету РУРП «Громадський голос».
Однак, попри тодішні депутатські амбіції, перемогти на виборах до галицького кураєвого парламенту Іванові Макуху вдалося щойно у 1913 році. А вже наступного року, одразу після початку Першої світової війни він був мобілізований до австрійської армії і став учасником бою з росіянами під Солотвином, звідки австріякам довелося відступити аж під Сіґет (на Закарпатті).
Одразу після листопадового зриву 1918 року Івана Макуха обрали головою Національної ради Товмацького повіту. До речі, саме за його порадою у грудні того ж року уряд ЗУНР перенесли до Станиславова (після відступу українців зі Львова). У січні 1919-го він фактично став прем’єр-міністром нової держави, очоливши Народний секретаріат ЗУНР. Щоправда, коли влітку Євгена Петрушевича під тиском обставин проголосили диктатором і він перебрав на себе всі урядові повноваження, Макух відмовився від посади в уряді і повернуся до свого Товмача.
У повоєнні роки він очолив Українську Соціал-Радикальну партію, а його заступником став Левко Бачинський – той самий, що його в січні 1908-го на згаданому станиславовському з’їзді радикали вже обирали своїм чільником. Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, Бачинського тоді обрали головою через його «гайдамацький виступ у парламенті».
Окрім здвигу українських радикалів, у ті новорічно-різдвяні дні в Станиславові відбувались і світські розваги (як без них?). Польська громада, зокрема, гучно відзначила «Сильвестрову ніч», тобто, прихід Нового року.
«Одні забавляються вдома в колі сім’ї та приятелів, при келішкові чекаючи полуночі, вітаючи прихід Нового року віватами та побажаннями щастя. Неодружені та самотні йдуть до своїх генделиків і буфетів, до своїх друзів, з якими звикли збавляти час і які теж хочуть відсвяткувати щедрий вечір. Тож повно людей було скрізь», - описував новорічну забаву в місті Kurjer Stanisławowski.
За повідомленням газети, у залі міського касино в новорічну ніч кружляло у танці 40 пар, у театральній залі забавлялися на своєму «корпоративі» соціалісти, та найвеселіше було у місцевих кав’ярнях.
А поки українці зустрічали своє Різдво, у тому ж таки залі міського касино польська громада відзначала Свято Трьох Царів (Święto Trzech Króli; іншому словами Богоявлення, Objawienie Pańskie). Як повідомляла газета, на святковому вечорі була запланована «добірна програма: і сольний спів, і гра на фортепіано, і виступи хорів, і монологи й інші приємності». Вхід на цей захід із танцями був доволі дешевим – 1 корона та 20 сотиків (тобто, вартість 6 примірників газети).
За спогадами старожилів, такі святкування у середовищі польської громади навмисне відбувалися доволі гучно – лише заради того, щоби порушити тихий і благоговійний спокій, який супроводжував святкування українського Різдва.
До речі, у Станиславові того року вирішили провести ще одну новорічну забаву, яку ніби зумисно організовували в час так званого «другого Свят-Вечора», 18 січня. Свято назвали «академічним вечором», і запрошення на нього розсилали заздалегідь. «Якби хтось помилково не отримав запрошення, може зголоситися між 2. та 5. годинами в канцелярію доктора Юркевича», - повідомляв в оголошенні до газети якийсь Божидар Кулічковський.
Останньою з імпрез зимового карнавалу мав стати так званий «бал залізничників», призначений на перші дні лютого. Під час цього свята планували спільний виїзд у Карпати – до Ворохти, яка на той час уже перемінялася на доволі знаний курорт.
Щоправда, саме в околицях цього туристичного містечка у різдвяні дні трапився нещасний випадок, детально описаний газетою Kurjer Stanisławowski.
Ворохта
«Пасажири, які їхали потягом від угорського кордону до Станиславова, стали свідками вражаючого випадку. Тим потягом разом зі своїм шваґром їхала пані Горнікова, вдова торгівця збіжжям Йосипа Горніка, який помер у Луссін-Пікколо в Далмації [тепер курорт Малий Лошинь у Хорватії. – Z]. Відразу за станцією Ворохта пані Горнікова вистрибнула у вікно та впала у глибоке в тім місці провалля», - переповідали трагічну подію газетярі.
Потяг проїхав ще понад два кілометри, поки машиністам повідомили про нещастя. Щоби врятувати бідолашну жінку, локомотив заднім ходом повернувся до місця, де сталася пригода, а директор Позичкового банку пан Пранговський, який повертався цим потягом із лижного походу, надав потерпілій першу допомогу. Уже в Делятині до потягу підсів залізничний лікар пан Богданський, який супроводжував самогубцю у дуже важкому стані до Станиславова. За припущенням газети, причиною такого вчинку жінки стала розпука за чоловіком, який передчасно помер, осиротивши при цьому п’ятьох неповнолітніх дітей.
Ще одна прикра пригода з жінкою сталася тими ж днями у лісі біля приміського села Вовчинці.
«Минулого тижня у Вовчинецькому лісі під час полювання виявили жінку, в якої були погризені лисами рука та голова. Біля неї знайшли торбинку, в якій було сховано 520 корон», – повідомив Kurjer Stanisławowski (середня місячна зарплата чиновника у той час становила 100 корон).
Згодом знайшовся власник грошей – залізничний кондуктор, який заявив, що їх викрала у нього коханка, яка втекла до найближчого лісу і померла там через сильний мороз…
Далі буде…
09.01.2018