Василь Стус

 

Так тонко-тонко сни мене вели

повз кучугури й урвища — додому,

туди, назустріч горю молодому,

де в кілька вод мої жалі текли

устами матері, дружини й сина.

Знялась моя жалоба до небес,

бо замість дому був дубовий хрест

так грубо струганий. І в ту хвилину

я був збагнув: ховається життя

за смерті паравани ажурові,

що, люблячи, ми з люблячого крові

річками точимо. Аби знаття,

я б свого серця не віддав нікому

і не стирав би марне постоли.

Так тонко-тонко сни мене вели

повз кучугури й урвища — додому.

 

06.01.2018