«Я не боюсь, що мене деякі судді можуть звинуватити в націоналізмі — уже хоча б тому, що совість мене може гризти тільки за те, що ніколи, мабуть, по силі не дорівняю шовінізмові отих суддів»

У сивій завірюсі голосінь ці грона болю, що падуть в глибінь, безсмертною бідою окошились.

  Так тонко-тонко сни мене вели повз кучугури й урвища — додому, туди, назустріч горю молодому, де в кілька вод мої жалі текли устами матері, дружини й сина. Знялась моя жалоба до небес, бо замість дому був дубовий хрест так грубо струганий. І в ту хвилину я був збагнув: ховається життя за смерті паравани ажурові, що, люблячи, ми з люблячого крові річками точимо. Аби знаття,