Интерпеляція посла Підляшецкого і товаришів

до презідента міністрів в cпpaві письма против духовеньства руского.

 

В другій половинї місяця падолиста сего року оголосило дневникарство письмо, яке мало вийти до греко-католицких Ординаріятів. В письмі тім піднесено найтяжші обвини селяньства приналежного греко-католицкій церкві і загалу греко-католицкого духовеньства в Галичинї всхідній — з нагоди проявившої ся сего року сожалїня гідної еміґрації галицкого люду сільского до Россії.

 

Після змісту того письма увесь у всхідній Галичинї люд сїльскій, належачій до греко-католицкої церкви, находить ся в глубокім реліґійнім і моральнім упадку, не має нїякої реліґійної основи, єсть нерад истнуючим порядкам і готов відречи ся католицизму.

 

Всему тому — сказано — винно греко-католицке духовеньство, котре дбає лиш про свої власні матеріяльні интереси, свої духовні обовязки сповняє недбало і без ревности, не має нїяких висших идей і идеальних основ, через власний свій пpиміp спровадило глубокій упадок моральний сїльского люду, не було в силї впоїти в люд нїякиx благороднїйших засад, селяньство від него відчужило ся, втратило довіріє і любов для него, а в наслїдок того духовеньство анї не хотїло анї не було в силї виступити успішно против еміґрації люду і покиданя католицизму.

 

Однак піднесені в тім письмі инсинуації і обвини усего, до греко-католицкої церкви належачого люду сїльского і усего греко-католицкого духовеньства суть з основи несправедливі, а твердженє о реліґійно-моральнім упадку згаданого люду не має зовсїм нїякої підстави. Противно, той люд єсть, як загально звістно, глубоко реліґійний, держить ся кріпко і вірно своєї віри своїх батьків, узнаної торжественно з компетентної сторони, не хибує у него послуху для истнуючих законів, і мимо своєї бідноти, єсть він строго моральний. Він в тих напрямах зовсїм не стоїть позаду як своїх безпосередних співмешканцїв Галичини всхідної, котрі исповідують нашій обряд, так і цїлого селяньства західної Галичини.

 

Так упадає сама собою піднесена задля згаданої нагоди обвина греко-католицкого духовеньства, — обвину тую опрокидують наведені повисше факти, — поминувши вже инші користні результати заявленої дїяльности духовеньства на кождім жизненнім поли в интересї льояльного люду сїльского, повіреного духовній опіцї священиків, і в интересї монархії.

 

Згадані инсінуації і обвини викликали серед руского селяньства — бо лиш оно належить до греко-католицкої церкви — і серед руского духовеньства зворушенє на дуже великі розміри, а при обставинї, що авторство письма того приписано, на жаль, галицкому правительству краєвому, тут і там люде думають зовсїм на серіо, що справу заинсценовано, запізнаючи основні закони державні, з тенденцією против греко-католицкої церкви і против руского народу яко такого, щоби представити єго в світлї нелояльности.

 

Щоби-ж справа стала ясною і щоби по змозї успокоїлись уми та й щоби запобігти сумним і в доносимости своїй необчисленим наслїдкам, котрі конечно мусїли би привести за собою противне праву і конституції розрізнюванє межи льояльними а не льояльними церквами одного краю, — ставимо ми до високого правительства интерпеляцію:

 

Чи наведене письмо походить від власти і чи оно знане високому правительству ? —

 

Коли так, то до яких фактів і фактичних обставин мають ся відносити піднесені в тім письмі тяжкі обвини против руского народу і против загалу руско-католицкого духовеньства — і яке одвітне конституції становище думає правительство заняти супротив того письма? —

 

Коли-ж нї, то що думає високе правительство зарядити, щоби на будуще рускій нарід і єго цїлі стани були вільні від таких нїби урядових обвин?

 

У Відни д. 15 грудня 1892.

 

Підляшецкій. — Романчук. — Масарик. — Кафтан. — д-р Блажек. — д-р Крамарж. — Долежал. — д-р Брзорад. — Форманек. — Адамек. — д-р Кайцль. — Мікса. — Телишевскій. — Шпіндлєр. — Теклі. — д-р Дворжак. — д-р Славик. — д-р Кавніц.

 

[Дѣло]

19.12.1892