поясняюче єго відносини з Поляками підчас побуту у Львові в роцї 1883.
П. Михайло Павлик, порядкувавши перед роками в Кракові бібліотеку по пок. Іосифі Игнатію Крашевскім, знайшов там переписку Крашевского з П. Кулїшем в часї, коли П. Кулїш перебував у Львові за для печатаня перекладу творів Шекспіра а при тій нагодї видав "Хуторну поезію" і "Крашанку", котрі наробили свого часу так богато гамору між Русинами і Поляками. Як в "Хуторній поезії" П. Кулїш виславив царів россійских а споганив Козаччину, так незабаром в "Крашанцї" почав "христосуватись Великодним яйцем" з Поляками, не звірившись нїкому з Русинів галицких, або як він каже: "потай миру". По виданю "Крашанки" не могло бути сумнїву, що П. Кулїш "накладає" з Поляками, але з якими, куди і о що, — того на певно не можна було знати... ходили тілько глухі вісти. Було відомо лише, що П. Кулїш має заложити у Львові друкарню і видавати часопись політичну, — і для полагодженя того дїла виїхав був навіть до Відня. Між тим П. Кулїш, заїхавши до Відня, прислав з-відтам Русинам і Полякам нову несподїванку — брошуру "Die Vergewaltigung der Basilianer durch die Jesuitenu"... Русини галицкі й не сподїлись инакшого кінця "христосування" П. Кулїша з галицкими Поляками, а все таки могло дякувати их, що цїла исторія добігла до кінця так скоренько.
Отже цїкаво почути тепер від самого П. Кулїша, як він в письмі до редактора "Народа" п. М. Павлика з нагоди оголошеної переписки з І.И. Крашевским оповідає исторію своїх зносин з галицкими Поляками, — як єго, старого воробця, панове Поляки "надули".
П. Кулїш розказує:
"Осївсь я був у-ві Львові, яко в городї, де нашій Руси дано право печатати переклади й переспіви чужонародних тварів... Отож я й заходивсь коло печатаня "Шекспірових Творів", а тимчасом виявив у "Хуторній Поезії": які в страха бувають великі очи: що прибічники й порадники високо-славного императора в 1847-му роцї зробили з мене, убогого й незначного школяря, нового козацкого гетьмана! Там-же таки, у тій книжечцї, воздав я достойну хвалу Петру да Катеринї, яко царям справдешним, що й само козацтво титулувало их "великим світом" [титул над усякі титули!]
"Отже дарма, що я виступав під москво-монархичними "прикметами" [так звали козаки свої стяги з бунчуками], земляк мій по Волинщинї, славний по всїх світах Крашевскій, звернув на мою книжечку велику ввагу і написав до свого шкільного товариша в-ві Львові, що моє слово, коли-б його Поляки зголубили, отверезило-б Русинів з их помороку в політичних і соціяльних справах. Шановний товариш великого писателя завитав до мене в убогу хатину з його листом, і з сього казусу розпочалось моє спізнанє з галицкими Поляками політиками. Всї вони, як і Крашевскій признавали, що роздратували галицку Русь перевагою своєю в конституції, а готові були — чи сяк чи так угамувати міждонародній колот на користь обох національностей під австрійскою короною.
"Тут мушу сказати, що вже в 60-их роках я дбав про нетяжницку долю моїх земляків серед нїмещини й польщини, а що в паперах Милютина знайдено мій проєкт піднятя рускої интеліґенції в Австрії до рівноваги з її суперечниками. Завидливий мій принципал по "Учредительному Комитету", Соловьов, довідавшись из моїх листів до Милютина, як низько ми його цїнували, почав мене тїснити, а я не впокоривсь його еґоїстичній зверхности a менї дано відставку. Вбачаючи тепер, у-ві Львові, що по тім боцї имперскої границї вопіяти в чиновній пустини шкода, став я торгуватись из галицкими панами-дуками потай миру: чим би вони поступились Русинам за моїм посередництвом? І вже справа доросла була до того, що один з князїв [а всї князї-Поляки — потомки наших Русичів] визвавсь прохати собі авдієнції у цїсаря, щоб усю справу впотужнити леґальним робом. Пани готові були на великі грошові жертви і на вповажливий для Руси компроміс, аби задоволені Русини не дихали на Польщу важким духом. Я сповістив листом достойного всякої шани пана Смольку, що прибуду в Відень за порадою і негайно поїхав.
"Но тут мовчанка Крашевского на мій ultimatum смутила мене, а дорогою прочитав я Краковску ґазету, і менї стало розумно, що не так-то легко нашим руским родичам, Ляхам, викрутитись из тих мреж, у які их заплутала римска політика, починаючи з Ядвиги та Ягайла. В Краковскій ґазетї пропечатано папізку енціклику: папа самодержавно дарує Єзуїтам стародавні рускі добра, перевернені вже в уніятску базилянщину. Львівскі дуки-срібляники се знали певно: дізнавсь, мабуть, і Крашевскій, та й замовк, соромлячись почитателїв своїх, руско-польских патріотів, так, як соромивсь колись Ян Замойскій сплетеної по-за плечима в нього самозванщини.
"Прибувши до Відня, завитав я до пана Смольки в рейхсрат єдино через те, що в нього в руках була моя обіцянка. Поважно-довгобородий дїдусь нагадав менї мого борзеньского родича своєю принадною персоною і ввічливостью, но до моєї справи не торкнув ся, а рекомендував мене надписею на карточцї міністру Зімялковскому, яко чоловіка вже обом знаного.
"Сей гарномовний сановник [Земялковскій] удостоїв мене приятельскої бесїди про всяку всячину, говорив дуже розумно про австро-рускій люд, та ми не доторкнулись до речи й тут... Він певно ждав, щоб я торкнув її первий, а менї первому не честь була і неподоба чіпати її тепер після папізкої енціклики. Тут принесено йому величезну купу папіру з реферацією. Я піднявсь. Він просив мене на иншій день, як буде вольнїшій. Хотїлось менї знати, як государственний муж дивить ся на втаєний від мене соuр d' etat. Знов ми пустилась у-в етноґрафічню розмову. Я дивувавсь практичному постереганю пана міністра в новій области науки; втїшавсь його красною мовою, та й другу авдієнцію перебили имперскі папері...
"Вернувшись у готель, я застав візитну карточку того князя Полякорусича, що хотїв прохати собі авдієнціи в цїсаря. Та вже тепер не помогла-б і вона.
"Я написав і напечатав у Відни по нїмецки знану Вам брошурку про Кунцевича й Рутского, а старорускій оріґінал послав печатати в Дрезден. Не встиг я розіслати з сотню примірників нїмецкої брошурки моєї, а вже прокураторія прислала врядника свого конфіскувати її. Из Дрездна-ж Брокгауз вернув мою рукопись і сповістив мене, що не може печатати брошюри, конфіскованої в Віднї [sic!].
"От Вам, короткою мовою, вся справа моя з Поляками року Божого 1882-го."
[Дѣло]
15.12.1892