Перший день JazzBez 2017 у Львові

Вже за три дні розпочинається сімнадцятий «JazzBez» – цьогоріч він об’єднає довкола джазу українські Київ, Суми, Тернопіль, Луцьк, Рівне, Ужгород, та польські Варшаву, Вроцлав, Перемишль, Люблін, Білосток; вже вдруге фестиваль відбудеться у Дрогобичі та Стрию. Родзинкою фестивалю є презентація максимальної кількості джазових стилів: свінг, ф’южн, бі-боп, джаз-рок, ясс, фанк, кул, фрі-джаз тощо. Впродовж десяти днів у рамках фестивалю відбудеться 87 концертів, в яких візьме участь понад 60 музикантів зі США, Канади, Австралії, Люксембургу, Данії, Німеччини, Угорщини, Польщі та України. На шпальтах «Z» ми починаємо знайомити вас з гостями JazzBez 2017.

 

 

Перший день фестивалю на сцені Львівської філармонії розпочнеться концертом спільного проекту американської співачки Деббі Камерон та лідерів львівської джазової сцени і визначних українських музикантів піаністки Анастасії Литвинюк і барабанщика Ігоря Гнидина та саксофоніста Богдана Гуменюка. Доповнює команду польський басист Маріуш Праснєвскі, якого львівські любителі джазу могли запам’ятати за виступом на минулорічному фестивалі у спільному проекті Литвинюк і Гнидина та польського вокаліста Гжегожа Карнаса. До того ж, Маріуш живе і навчається в Данії, де живе і працює лідерка проекту, що є ще однією єднальною ланкою в цьому квінтеті.

 

Професійний шлях Деббі Камерон склався доволі своєрідно. Вона походить із Флориди і є дочкою джазової та госпел-співачки Етти Камерон – тож можна сказати, що музику вона увібрала в себе з молоком матері. Саме слідом за матір’ю вона переїхала до Данії у 1980 році, де зробила кар’єру насамперед поп-співачки. Зокрема, найбільшим її успіхом була перемога в національному данському музичному конкурсі.  

 

Проте Деббі не полишала й джазового співу. Ще з 60-х років Копенгаген став одним з осередків активного розвитку джазу в Європі, що привабив визначних американських джазменів з Америки. Тут осіли видатні саксофоністи Бен Вебстер, Декстер Гордон, відомий піаніст Кенні Дрю, і Деббі доводилася часто бути їх партнеркою на сцені легендарного копенгагенського джаз-клубу Jazzhus Monmartre. Копенгаген – місце проведення одного з найпрестижніших у світі джазових фестивалів, з яким Деббі також підтримувала постійний зв’язок.

 

 

На жаль, її джазова іпостась довший час лишилася в тіні її кар’єри поп-співачки – заважав титул «королеви диско». З семи альбомів, записаних нею самостійно або у співпраці з іншими музикантами, лише один присвячений джазовій музиці.

 

Знайомство з Ігорем Гнидиним та Анастасією Литвинюк сталося у Деббі завдяки співпраці з відомим американським саксофоністом Марком Бернстейном, також пов’язаним з джазовим осередком Данії. Навесні цього року Деббі, Настя та Ігор зіграли два концерти в Ужгороді й Одесі. Музиканти відчули порозуміння, що надихнуло їх на продовження співпраці. На сцені Львівської філармонії квінтет виконуватиме джазові стандарти, а також оригінальні композиції гості з Данії.   

 

Деббі Камерон поєднує в собі властиве поп-вокалу вміння захопити слухача «простими» емоціями і глибоке розуміння вокалу джазового, відмінне вміння свінгувати й співати скет, пропонує власне прочитання стандартів, своєрідно розставляючи акценти, і загалом блискуче володіє технікою співу. Тож є всі підстави відчувати цікавість і нетерпіння щодо першого концерту цьогорічного Джаз Безу.

 

Другий концерт першого дня – виступ квартету барабанщика Йохена Рюкерта й тенор-саксофоніста Марка Тернера є, ймовірно, чи не найбільш очікуваним на нинішньому Джаз Безі.

 

 

Марк Тернер належить до покоління, яке вступило на джазову сцену в 90-х роках, до плеяди визначних саксофоністів – James Carter, Josua Redman, Chrіs Potter, Donny Mccaslіn, Seamus Blake – лідерів сучасного джазу.

 

Хоч манера гри Марка Тернера не вирізняється потужністю і яскравістю, що вражала би почуття й уяву, але, безперечно, це музикант зі своїм оригінальним творчим обличчям, власним вишуканим стилем і високою репутацією. Серед тих, з ким йому доводилося грати й записуватися за його вже досить довгий творчий шлях, такі відомі й навіть видатні музиканти, як Jіmmy Smіth, Lee Konіtz, Chіck Corea, Bіlly Hart, Tom Harrell, Іbrahіm Maalouf, Aaron Goldberg, Enrіco Rava, Davіd Bіnney, Seamus Blake, Stefano Bollanі та інші. До цього слід додати, звісно, його партнерів у його власних проектах: Josua Redman, Brіan Blade, Brad Mehldau, Larry Grenadіer, Kurt Rosenwіnkel, Ethan Іverson.

 

 

Як твердять джазові критики, власна манера Марка Тернера склалася насамперед під впливом Джона Колтрейна й Уарна Марша (Warne Marsh), а також Вейна Шортера. Справді, гітарист Курт Розенвінкель, з яким Тернера пов'язують багато спільних проектів, згадує, як у музичному коледжі Берклі Тернер буквально абсорбував усе, що міг, з Колтрейна, займаючись по десять годин на добу, а під дверима кімнати завжди збирався натовп, щоб його послухати.

 

Одначе стилю Тернера зовсім не властива така (подеколи шалена) експресія Колтрейна. Його саксофон ніколи не кричить, натомість його звучанню притаманний теплий тон – воно природне, як дихання, і саме в цьому відчувається духовне начало.

 

За точним виразом того ж таки Курта Розенвінкеля, Тернеру властивий стиль, повністю позбавлений его. У його виконанні зовсім відсутнє прагнення вразити слухача блиском техніки – хоча, як зауважують партнери, технічно Тернер може все. Радше, його імпровізації вирізняються витонченістю малюнка й мелодійним фразуванням. І хоча Тернер грає переважно у високому регістрі свого інструмента (іноді в найвищому), але це ніколи не викид емоцій, не хрип або вереск, а «ясна мова», чистий звук і розмовні інтонації. Як цікаво зауважив один джазовий критик, імпровізації Тернера більше схожі на розмову, причому – на монолог.

 

Тернер записав 12 альбомів у якості лідера. Перші п'ять – у цілком традиційному складі квартету або квінтету: ритм-секція й один або два солісти. До квартету Тернера іноді приєднується Курт Розенвінкель на гітарі (як на альбомі Yam Yam 1995 року) або Джошуа Редман на тенорові (альбом Mark Turner 1998 року).

 

Однак починаючи із шостого альбому Dharma Days (2001) Тернер віддає перевагу (за двома винятками) безфортепіаним складам: квартету з Куртом Розенвінкелем, або трубачем Авішаї Коеном, а частіше – тріо, де тенор-саксофон підтримується тільки контрабасом Ларрі Гренад’є й барабанами Джеффа Балларда. Імовірно, справа тут саме  в прагненні до «чистоти» голосу й дихання саксофона.

 

Не дивно, що незабаром основною фірмою, на якій записується Тернер, стає ECM, відома прихильністю до мінімалістичного, або, як іноді кажуть, езотеричного, звучання й, відповідно, своїм девізом: «Найкрасивіша музика після тиші».

 

І хоч Тернера як і раніше асоціюють зі стилем пост-боп, але, мабуть, це своєрідний пост-боп з ECM-мівським присмаком. На ECM Тернер записав чотири альбоми: Sky and Country (2009), All Our Reasons (2012), Year of the Snake (2012) і  Lathe of Heaven (2014). У певному сенсі всі вони могли б бути названі Dharma Days.

 

 

Співпраця з барабанщиком Йохеном Рюкертом цілком уписується в цю безфортепіанну стратегію Тернера, і є по суті поверненням до формату старого квартету з гітаристом Куртом Розенвінкелем. Йохен Рюкерт народився в Німеччині, у двадцятилітньому віці перебрався до Нью-Йорка, де поступово завоював міцну репутацію й став знаним барабанщиком – брав участь у проектах Марка Копленда, Нільса Вограма, Курта Розенвінкеля, Кріса Чіка, Пета Метіні. Рюкерт – різнобічний, якщо не універсальний, барабанщик, і відомий також участю у двох нью-йоркських рок-групах, а також у декількох електронних.

 

Але його власні творчі потенції й амбіції пов'язані насамперед із джазом, і на сьогодні він випустив шість альбомів як лідер, два з яких за участю Марка Тернера: Somewhere Meetіng Nobody (2011) та We Make the Rules (2014). Інші учасники міняються, але склад інструментів зберігається (тенор-саксофон, гітара, контрабас і барабани). Квартет виконує авторські композиції Йохена Рюкерта. Це музика для уважного, сказати б, інтелектуального сприйняття. Спокійні рефлексивні лінії імпровізації Тернера накладаються на бурхливу drumwork Рюкерта, створюючи відчуття прихованої енергії.

 

На фестивалі Jazz Bez 2017 квартет Йохена Рюкерта й Марка Тернера включає в себе контрабасиста Джозефа Мартіна (Joseph Martіn) і гітариста Майка Морено (Mіke Moreno), що обидва мають значний послужний список партнерства з безліччю визначних музикантів і просто зірок. Так, Джо Мартін грав із такими яскравими музикантами, як Бред Мелдау, Кріс Поттер, Анат Коен, Дональд Фейген, записав три власні (в тому числі за участю Марка Тернера) й сам записувався на альбомах останнього. Тож вони давні партнери.

 

Майк Морено брав участь у бендах Джошуа Редмана, Роберта Гласпера, Амброуза Акінмусірі, Аарона Паркса, Теренса Бланшара, Вінтона Марсаліса та інших, а також на його рахунку шість власних альбомів як лідера. Деякі критики, не скупі на похвалу, називають його одним із провідних голосів гітарного світу.

 

Словом, квартет Йохена Рюкерта й Марка Тернера – це авансцена нью-йоркського джазу.

28.11.2017