В р. 1914. заледви успіли втекти урядники і староста, ввійшли без бою козаки до Борщева. Всї були в шапках, на гарних конях, деякі в червоних жупанах, а кожда сотня мала на передї свій хор і коло церкви одна сотня заспівала псалом Бортнянського: "Услиши Господи глас мой", відтак в дальшім марши співали українську пісню "Через річеньку, через болото". Зразу огортав нас страх через ріжні слухи, що будуть цивільних різати, будуть смолою обливати і палити, що будуть йти якісь дикуни з одним оком і т. д. Опісля, коли ми побачили, що нїкого не ріжуть, повиповзали ми з криївок і приглядали ся множеству війска і артилєрії. В українськім серци збудились гадки і спомини бувальщини українського народу, а при тім жаль, чому ті смілі козаки не є наші і що так гарно йдуть і почувають ся щасливими під кнутом царя. Здавало ся, що вони всї, коли вчують, що і тут живуть їх брати, масами здадуть ся нашим в полон. Надії нас завели, бо занадто довго панувала неволя і занадто глубоко в'їло ся ярмо, щоби мож було без болю звергнути його з плечий...
Підчас маршу нїкого не грабили, бо не мали часу.
За війском прийшло начальство зі своєю системою правлїня. Першим начальником був якийсь Парадієлов. Зараз на мурах міста появили ся його розпорядженя в мові польській і російській і "Wezwanie do braci Polaków" Миколи Миколаєвича. Українцї знов почули ся обидженими; здавало ся, що і під російським панованєм буде cя жити Полякам як в Австрії, що вони знов будуть пануючою клясою, а ми знов будемо зачинати боротьбу за наші права. Ґазети українські закриті, просвіти і школи замкнені, а ґазети польські по занятю Львова все таки приходили і все були писані в тонї як би вже було по Австрії.
Одним словом, здавало ся, що Українцї найнещасливійший нарід — небезпечний для Австрії і для Росії. Дїяльність згаданого начальника довго не тривала, бо наляканий поголоскою, що Австрійцї якимсь способом прорвали ся і є в сусїднім селї, утїк зі всїм з Борщева за границю. Відтак показала ся поголоска фалшивою, він вернув, але зі стиду застрілив ся. Однак короткий час свого панованя вмів для себе використати, бо найперше зачав їздити з австрійським інжїнєром і борщівським бурмістром по фільварках, де були Жиди властителями і забирав гроші з каси де застав, а Жидам заявив, що маєток приходить на "казну", при тім згадував незамітно, що ще можна якось справу залагодити. Жиди, маєть ся розуміти, догадали ся, о що ходить, старали ся о змягченє серця начальника через посередника п. "burmistrza". Приміром за фільварок Мушкатівку зажадали 10.000 рубл. — що стало ся, не знаю, але фільварок не перейшов на казну.
По смерти Парадієлова прийшов инший начальник Бондарук. Назвиско послїдного давало нам надїї, що сей певно вже буде лекший для Українцїв, однак нї, бо поінформований нашими москвофілами гр. кат. обряду і римо-кат., всю злість свою виливав на війтах ріжними лайками російськими та викриками "ви сволоч австрійська, ви мазепинцї, я вас вивішаю, я вас на Сибір і т. д." Полїція і жандармерія за його панованя "гуляла" безкарно по повітї і знущала ся над народом. Нічю нападали на сплячих, виганяли до громадських канцелярій а рано всїх гнали нагайками на роботу до Кімполюнґа, Отинїї і инш. Нагайок бідним людям не жалували. Неодин відлежав, неодин з голоду і холоду умер в дорозї. Люди ховали ся перед тою полїцейською язвою куди хто міг. Коли ж вони не застали кого в дома, то робили збитки, виважували двері серед зими, вибивали вікна, били начинє, мішали серед хати всї продукти, як муку, крупи, борщ, капусту і т. д. А одну жінку, що не знала де її чоловік сховав ся, так змісили ногами, що вона породила неживу дитину.
Начальник Бондарук мав не лише власть адмінїстраційну, цивільну, але брався також до справ духовних. На опорожнену парохію не смів нї один священик перенести ся, бо на ті парохії були призначені свящьники галицькі, що утїкли в Росію перед "врагом". Деканам нашим відобрав власть, а передав всї справи духовні нашому благочинному Василеви Крайчикови, що утїк був в Росію з перемиської дієцезії? Сей "атєц" з вусами і бородою як "благочинний" повинен був осїсти на паpoxiї в Борщеві при самім начальнику, однак на його нещастє в Борщеві був парохом о. Малицький. Але нащо-ж благочинний з властю обсаджувати парохії і переносити немилих, а ще благочинний підпертий сильно "оберпрокурором" Бондариком? Заки ще робило ся в тайнї перенесенє о. Малицького, обняв згаданий бородатий "атєц Василій" опорожнену парохію в Стрілківцях. Не помогла його пламенна проповідь, що він буде все робити без гроший, що "ваші священики вас дуже обдирають, а я буду приймати лиш добровільні датки", що він є правдивійший священик, бо сам Ісус носив борoду і вуса і т. д. Однак нарід наш тут показав наглядно як вміє пізнавати ся на вовках в овечій шкірі, бо всї як один вийшли з церкви і він остав пастир без овець. Коли він вийшов з церкви, то люди до него казали: "Йдїть собі від нас, ви заблудили, тут овець своїх не знайдете!" Не помогло, що начальник кликав війта і раду громадську, бо люди таки не хотїли його, а жінки загрозили, що як ще paз приїде, то бороду обмикають. І він більше не показував ся, а зістав тимчасом "уєздним батюшкою" аd parsonam начальника.
(Конець буде.)
[Дїло, 20.11.1917]
(Конець.)
В р. 1915 підчас наступу Австрійцїв аж до Серету і до Днїстра, всї москвофіли наші як і польські, що мали нечисту совість утїкали в Росію, між ними 6 священиків, з яких З приняло православіє а 3 вернуло, бо побачили, що лїпше бути священиком нїж в Росії токовим писарем. Від тої пори настав неначе инший період полїтики Бондарука. Ідею, насажденія православія вправдї не випускав з рук, але до Українцїв відносив ся инакше. Про москвофілів говорив з погордою як про людий змінних, що готові нинї скужити одним, а завтра другим, що вони так небезпечні для Українцїв, як і для Росії, бо все роблять за гроші і вce до него являють cя з претенсіями на ріжні пособія, ріжні привілєї і полекші, підчас коли Українцї держали ся все гідно і не упідляли ся. Зачав закладати українські школи і був толєрантний для Українцїв. Се, як нам пізнїйше сказали, не була його власна інїціятива, але був наказ "з гори", щоби в окупованім краю з населенєм українським обходити ся лагіднїйше.
Корупція і хабарництво між Росіянами були страшенні. Від найнизшого до найвисшого все крало, все було лакоме на рублї. Як хто хотїв успішно полагодити якусь справу, вистарчило показати "Катерину" (100 р.), а перепустки то найпевнїйші були від самого государа (т. є. рублї). Се все не ворожило добра для російської держави. Як paз прийшов март, а з ним велика російська революція і упадок царизму. Нїхто не хотїв вірити, щоби се можливе було, але коли ми побачили на мурах ріжні оголошеня, а навіть відозву до всего українського народу, коли ми побачили автомобілї з червоними фанами, а на них жовнїрів з червоними кокардами, то радість була велика. Навіть полїцейські і жандармерія попричіпали червоні кокардки на знак, що нїби і вони раді тій революції. Многі жовнїри і офіцири говорили, що коли-би не війна, єсли-би нарід російський не бачив, які порядки в Австрії і як нам тут живе ся, то ще довгі лїта панувала би у них така неволя.
Між нами зараз за інїціятивою одної закордонної Українки "Марусї", зачалась пропаґанда, щоби усунути з Борщева начальника Бондарика. Зачалось збиранє проти него фактів і підписів. Витворились дві партії; Жиди і Українцї хотїли його позбутись, а Поляки на чолї з дїдичем з Волковець хотїли його уратувати. Приїхав на слїдство з Тернополя віцеґубернатор Поляк Яновський і так вів слїдство, що Бондарук остав ся з авансoм в Борщеві. Українцї і Жиди зажадали поновного слїдства від тимчасового Правительства, написали меморіял з підписами Жидів і Українцїв. З Українцїв підписались Малицький, о. Гребенюк, о. Йосиф Білїнський, о. Витолд Білїнський, п. Рущицький, п. Тонковид, п. Мішко і міщани, а прочі священики в повітї в числї 14 солїдаризували ся з нами, крім одного, що жив в особистих приятельських зносинах з Бондаруком. Але тепер забрали Бондарука, a на його місце прийшов Українець, адвокат з Петрограда, Маслів. Сей хотїв правити по справедливости і розказав загальним голосованєм вибрати прибічну раду з селян з повіта і з інтелїґенції. Вибори відбулись справедливо, але Поляки почували ся покривдженими, тож начальник, щоби переконатись докладнїйше, приказав зробити конскрипцію в цїлім повітї і мали відбути ся нові вибори, але не довелось, бо Росіяни мусїли утїкати перед союзним війском, яке дуже скоро, бо в однім тижни очистило наш майже цїлий повіт. В послїдних днях переживав наш повіт страшні хвилї. Утїкаючі Росіяни всюди грабили, що лиш могли: худобу, конї, вози, гроші, годинники, перстенї, дивани, подушки і т. д. Декуди, як в Озерянах і Борщеві збезчестили жінок. Зойки, плач і стони розносились по улицях.
Яка-ж то була радість для нас по таких страхах побачити першу нашу патролю, для нac, що цїлих три роки не бачили своїх. Зі слезами в очах витав нарід нїмецькі і австрійські війска як змів і гостив чим міг. Коням закладали вінцї, сипали цвіти, виносили хлїб, молоко, яйцї, овочі, а навіть варені кури. Жінки обнимали перших жовнїрів і цїлували як своїх синїв. За війском в тиждень приїхали "наші" власти, себто староство, жандарми і инші. Староста Фрідріх, що був перед війною, не вернув, бо зістав старостою в Тернополи, але прийшов якийсь новий Стефан Новак. Показало ся незабаром, що він не має своєї волї, лиш підлягає дуже впливам прибічників з польських москвофілїв, що вернули з Росії. Відомість про своє урядованє оголосив в мові польській, так як-би 85% Українцїв не істнувало. Всї відозви до громад висилає лиш в мові польській, лиш цїни сталі на продукти і війскові мельдунки появили ся також в українській мові. Всякі панки, щоб викрутили ся від війска, притулюють ся при старостві. Підчас панованя Росіян бурмистром був вибраний радою громадською Українець Крочак, тепер, щоб зробити місце панкови, що не має охоти служити при війску, Корчака усунули, а його зробили нїби комісаром. А вже найбільше вразило всїх, що староста приняв на комісарів і урядників таких, ще в 1915 р. були втїкли з Росіянами. Один з них, судія Струсь полонених Австрійцїв послїдними словами визивав. Казав, що поки полонених Австрійцїв в Росії не було, то мило було дешевше, а тепер подорожіло, бо Австрійцї такі з вушима, що мила не стає і що все мило "zawszone". І того панка принято до староства і зроблено його апровізаційним комісарем і він не вагав ся купити собі за 600 кор. "вушивий" після його слів австрійський мундур і ходить по містї наче би хотїв нам всїм сказати "co mi zrоbisz". Вже ведеть ся слїдство, але в урядованю позістає дальше, видно є себе певний.
[Дїло, 21.11.1917]
21.11.1917