Розмовляв Ярослав Підгора-Гвяздовський

Нещодавно до України повернувся український каскадер Ілля Юрчишин, який працював в Індії над історичним блокбастером «Манікарніка. Королева Джхансі»

 

Ілля: «Я знаю, як уникнути великого ризику. І це не безстрашність, це досвід»

 

Якщо ви уявите масовку на півтисячі людей на конях, незчисленні бої на шаблях, штурми фортець і при цьому – безкрайній простір пустель, а поруч – непролазні джунглі, то це будуть спогади не з «Володаря перстнів. Дві вежі» чи «Принца Аравійського». Це – майбутній біографічний фільм про індійську Жанну д’Арк, героїню середини XIX сторіччя князівну Лакшмі Баї, та про повстання сипаїв проти англійців і Ост-Індійської компанії. І в епіцентрі зйомок – красивий міцний український хлопець, який і на коні скаче, і шаблею рубає, і на машині дрифтує, і скоро вертольотом зможе керувати.

Ілля три тижні брав участь в індійських зйомках, працюючи пліч-о-пліч з прославленим британським хореографом бойових сцен та постановником трюків Ніком Пауеллом, зіркою каскадерства з понад сотнею фільмів за плечами і роботою координатором каскадерів на таких, зокрема, проектах, як «Ідентифікація Борна», «28 днів потому» та «Останній самурай».

Втім, Ілля і сам має поважне портфоліо. 2013 року знімався в канадсько-британській драмі «Гіркі жнива», 2014-го і 2016-го – у двох сезонах американського серіалу «Марко Поло» для Netflix, зйомки якого проходили в Малайзії та Казахстані. Половину 2015-го року він жив і працював в Китаї, пітніючи над найдорожчим китайським фентезі «Велика стіна» Чжана Імоу. Вчив китайців правильному поводженню з конем, складав частину армії Його імператорської величності, а на додаток був дублером виконавця головної ролі Метта Деймона. Паралельно з цим брав участь в українських фільмах «Окупація», «Моя бабуся Фані Каплан», «Ізі», «Червоний», «Намір», «Слуга народу-2», не рахуючи десятків музичних і рекламних кліпів. Зараз робить трюки в стрічках Тараса Химича «Данило Галицький» та Зази Урушадзе «Антон»… А взагалі його візитною карткою є реклама «Київстар», для зйомок в якій він без страховки видерся на вершечок київського хмарочосу «Гуллівер». Все вище, і вище, і вище…

 

 

– Ти тільки-но приїхав з Індії, де знімається великий історичний екшн «Манікарніка» про одну з найвідоміших тамтешніх героїнь. Як це – брати участь в такому фільмі?

– Були великі складнощі з перекладом, бо постійно треба було перекладати трьома-чотирма мовами: в проекті брали участь представники кількох народностей Індії, були хлопці з Болгарії, Угорщини, Казахстану і ми, з України. Поки один перекладач перекладе однією мовою, другий – іншою, вже після четвертого до людей доходило зовсім не те, що було в оригіналі у режисера чи постановника. Власне, проблеми виникали переважно з індійцями, коли, наприклад, потрібно було скакати на рахунок «три», вони починали рух відразу, як чули «один». А поки почекаєш, як 200 осіб проїдуться в один бік, потім повернуться назад і стануть на місце, пройде півгодини. А масовки були великі, в батальних сценах доходило до 400 осіб, якими легко заповнювався весь фон. Але якщо піші бігали ще добре, то ті, хто був на конях… це був жах: ніхто не міг тримати лінію більше трьох-чотирьох секунд. Ми тиждень витратили, щоб правильно зняти один кадр!

 

– Який у вас був розпорядок дня?

– О 5.30 виїзд з готелю, о 7.30 ми, перевдягнуті, вже були на майданчику, о 8.30 – початок зйомок і за дванадцять годин – завершення. Але спочатку, перший тиждень, у нас були тренування: відпрацьовувалися бої, підбирали коней, які будуть під акторами, які можуть бути поруч, які – для каскадерів та дублерів.

Ми працювали на кіностудії «Рамоджі», це найбільша студія в світі, яка займає дві тисячі акрів. У них і свій аеропорт, і свої готелі, і маса вілл, де відбуваються зйомки, і навіть своя в’язниця. Здоровезна площа студії давала можливість все відпрацювати: раз за разом, раз за разом і на будь-яких відстанях. Спочатку на конях, потім бойові сцени на шаблях. Добре, що вся зброя – з дерева, не поранишся. Але у нас був прекрасний постановник, Нік Пауелл, так що все робилося злагоджено; я з ним познайомився ще 2009 року на зйомках «Тараса Бульби». Спокійний чоловік, він чітко розуміє і бачить, що хоче робити і що в результаті хоче побачити на екрані. Прийшов, подивився, розставив – все. Потім, коли ми дивилися на плейбеку зняте – за експозицією, за діями групи – було схоже на постановку боїв у «Останньому самураї», де він був координатором.

Але тут треба зрозуміти: у нас є стереотип, що люди, подібні йому, все продумують заздалегідь. Нічого подібного. Не було ніяких розкадровок, був лише план на кожен день. І так само актори не вчились довго – все робилося на майданчику за 10-15 хвилин. Тобто, перші рухи робив актор, а далі за ним все допрацьовував дублер.

 

 

 Тим не менше, незважаючи на всю, як ти кажеш, відпрацьованість, я бачив фото нашого хлопця зі зламаною рукою…

– Було неправильне падіння з коня. Але це – специфіка роботи. Ризик завжди є. Та більше ніхто з наших дванадцяти хлопців не постраждав. Бували лажі в індійських каскадерів: один злетів з коня, інший впав у кущ посеред голого поля, і його потім з нього витягали. А одного разу, за кілька днів до нашого прильоту (але про це знали всі) виконавицю головної ролі сильно поранили: в сцені бою каскадер не розрахував удар і ледь не перерубав їй перенісся. Потрібно було накладати шви і відкласти зйомки з нею на тиждень. Був скандал, ще й тому, що в Індії всі більш-менш відомі артисти є бізнесменами, тобто, вони мають або банки, або копальні, або магазини, і вже з бізнесу приходять в кіно. Наша акторка теж, за що її не дуже любили. Ніхто не міг їй і слова сказати, і навіть наважитися розбудити ніхто не міг, коли вона проспала початок зйомок. Був такий момент, коли обід, з першої до другої, закінчився, всі вже на конях виїхали на майданчик, а вона – заснула, і менеджер та охоронець шикають на нас, щоб часом не розбудили її. І так до четвертої! Та й в готелі, де вона жила на одному поверсі з нами, так само було – асистентка і охоронець казали нам, щоб ми тихо проходили повз її номер… Зірки, словом.          

 

 Зйомки ж відбувалися в штаті Хайдарабат, певно, там була шалена спека?

– Так, в центральній Індії буває страшна спека. Та нам більш-менш щастило з погодою: хмарки часом з’являлися, або перерва траплялася, і ми забігали під ті кілька дерев, що стояли посеред пустелі. Це, звісно, була не гола пустеля, але за два тижні зйомок цей простір, де туди-сюди бігали табуни коней, став пустелею – все витоптали.

Ми знімали в період, який вважався у них зимою, тому температура була невисока – +35, не більше. А от коли хлопці приїздили на другий блок зйомок, температура перевищувала +50. Проблема була в самому сонці – воно у них якесь ядерне: якщо руки чи обличчя не сховані в одяг – згорять, у нас згоріли 5-6 разів.

 

 

 Ти викладав фотографії, де у вас обличчя були ніби обвуглені…

–Це від вибухів. В ролі англійців ми мусили штурмувати фортеці. Вибухи були, а фортеці не встигли зняти. Зйомки перенесли, але досі ще не з’ясували всі проблеми з локаціями. А взагалі ми виконували різноманітні ролі, тобто, до обіду – англійців, після обіду – індійців. Треба помінятися – мінялися знову. Так само індійці виконували ролі й англійців також. А вони в більшості своїй низенькі, маленькі, та англійська каска мотляється на них, як відро. Смішно! Якщо гадаєте, що там хтось заморочувався з амуніцією – помиляєтеся. Люди приїздили на зйомки ледь не на бабусиній ковдрі, і на ній же скакали в кадрі. І це були не масовки, а другий план і навіть перший! Як виняток у головної актриси був свій кінь, білий, що стояв окремо, під накриттям, і мили його по два-три рази на день. А всі решта коней стояли на прив’язі навколо однієї величезної палатки. Для індійців це звично, а для нас – дико, бо умови – жахливі. Потім вже, коли ми відібрали собі коней, то кожен раз просили тих самих і певну збрую. А їм – все одно. Вони загалом доволі ледачі, більше сплять, ніж працюють. Клімат, мабуть, так впливає на них, що вони весь час проводять в тіні. Кличеш їх, а вони піднімуть голову, подивляться, і знову засинають.

 

 А в чому ще була відмінність наших каскадерів від їхніх?

– В скоординованості. Банально: після знімального дня всі індійці ідуть купою, хто як може, не тримаючи рядність і лад. А в тому, як вони скачуть – це взагалі окрема мова: перехиляються, ледь втримуються, хапаються всіма кінцівками… Те, що вони не падають, кожного разу дивує. Повний треш! А коли знімають кадр, в якому вся маса коней має рівно доїхати до краю поля і повернути на камеру, то це було просто неможливо, бо індійці то вириваються вперед, то відстають. Пауелл кричав на них з мегафона як міг, матюкаючи англійською. Частково англійську вони розуміють, але більше розуміють, коли на них кричать. А у нас вибору просто не було – продовжували робити дубль за дублем. Так, в середньому, для кожного кадру знімали по 10-15 дублів…

 

 

 Ми почали говорити відразу про зйомки. Але так і не з’ясували, як ти потрапив на цей проект…

– За шість днів до того, як ми полетіли до Індії, мені десь о другій ночі написала жінка з Англії, що потрібні каскадери для індійського фільму. І потрібно було відразу 20 людей. Потім вона перерахувала бюджет, і кількість потрібних людей скоротила до 12. Але, крім назви проекту і вимог для каскадерів, я так нічого і не дізнався, проте все одно погодився. Та поки не приїхав уже в готель в Індії, поки не дізнався, що координатором трюків є Нік, якого я знаю вже вісім років, а постановником – Джіджі, з яким я відпрацював два сезони на серіалі «Марко Поло», не міг повірити. Тепер та жінка – наш агент, а тоді все виглядало «стрьомно». Наразі вона зі своїм чоловіком, теж агентом, мітять на восьмий сезон «Гри престолів».

 

 Ну, поки вони «мітять», ти ж без роботи не сидиш?

– Ми тільки що закінчили працювати в Одеській області над фільмом «Антон» (режисер Заза Урушадзе, продюсерський центр Insight Media - прим. автора). Готуємося до зйомок фільму «Крути 1918. Захист» (режисер Олексій Шапарєв, студія Good Morning Film – прим. автора). Там будуть цікаві зимові бої, потім бій перед Арсеналом і зйомки на Софійській площі, коли Грушевський проголошував акт Незалежності. А зараз ми працюємо на «Данилі Галицькому» у Львівській області. Мені дуже подобається: вони знімають швидко, професійно, і картинка, яку я бачив на плейбеці, дуже якісна. В епізоді, коли Данило захоплював тевтонський замок, картинка за своєю колористикою мені нагадала північні сцени «Гри престолів». До речі, я вперше на цьому проекті виступив режисером трюків, на що дав своє добро Тарас (Химич, режисер фільму, – прим. автора). Це було цікаво! Та й погода сприяла картинці – сніг, грязюка – контрастно… В проекті немає державного фінансування, він – незалежний, тобто, ніхто нікому нічого не винний. А робота на майданчику дуже нагадує ситуацію за кордоном: як працюють каскадери, як зроблені і розподіляються костюми, як робиться постановка сцени. Не так, як в радянських фільмах. Порівнюючи з індійським фільмом, і з двома вищезгаданими українськими, «Данила…» знімають швидше і якісніше. Не знаю, з чим це пов’язано, але було таке, що за одну зміну, тобто, за 12 годин на «Антоні» зняли лише дві сцени. На «Данилі…» все точно навпаки: прийшли, зняли, подивилися на плейбеку, що було не так, перезняли – так за день ми відпрацювали 12 сцен. Вся справа у підготовці. Два дні ми маємо репетиції, на яких відпрацьовуємо всі рухи. А далі – діло техніки.

 

 

 Але ж це стосується не тільки чоловіків – у вас же і дівчата в групі є, так?

– Так, але мало. Ми намагаємося збільшити їх кількість. Бо незважаючи на те, що вони трохи менше роблять і задачі у них трошки легші, жіночі каскадери почали користуватися популярністю. Раніше в екшн-сценах, де в головній ролі була жінка, її дублером виступав все одно чоловік, який перевдягався у жінку. А зараз з’явилося більше можливостей жінкам розвивати своє тіло, тренуватися, та й в кадрі вони виглядають безумовно краще – все ж таки фізику тіла і манери руху ідеально не підробиш.

 

– Я так розумію, що твоя професія не обмежується лише скачками в кадрі…

– Бо коні не завжди, навпаки, рідко використовуються в кіно чи рекламі. Частіше є потреба в роботі з вогнем, потреба падінь чи, навпаки, злетів, де використовуються троси, часто використовують машини та мотоцикли. На тому ж «Данилі Галицькому» дівчина мала падати з десятиметрової вежі в воду. Ми зробили це падіння контрольованим, з допомогою тросів, і зробили всього два дублі. І тут я б не сказав, що ми робимо гірше, ніж за кордоном – там більше перестраховуються, а у нас деякими моментами нехтують. Якщо вважаємо, що є можливість зробити краще, але при цьому опустити деякі правила безпеки, ми їх опускаємо. Я просто беру відповідальність на себе. Крім того, я знаю, як уникнути великого ризику. І це не безстрашність, це досвід.   

 

 

 Якого плану зйомок в тебе більше?

– Історичного, або псевдоісторичного. Нещодавно ми знімалися у фільмі «Морена» (режисер Сергій Альошечкін, компанія Ganzafilm, – прим. автора), і використовували вогонь. Я отримав досить серйозний опік. Треба було зробити дубль, і хоч я відчував, що пошкодив ногу, все одно продовжив працювати. Ну, а наступного дня таки поїхав до лікарні… Проте на зйомках було цікаво: ми працювали одночасно і з вогнем, і з тросами, причому в хаті, яку перевернули на бік. В реальній підлозі зробили діру, і за сценарієм з двох вікон і з підлоги вилітали три палаючі демони. Це все робилося за допомогою тросів, які потім на комп’ютері витиралися. На даний момент робота з тросами не є такою вже й складною. Все ускладнювала задача горіти 10-12 секунд, бо хотіли, щоб «демони» літали як факели, повністю палаючи. Для цього ми робили спеціальні маски із силікону, і вдягали спеціальний одяг. І, маючи 100% горіння, літали на тросах по перевернутій хаті!.. Треба любити це діло, щоб таке робити.

 

 

 Гадаєш, наші каскадери більше це люблять, ніж західні?

– Наші каскадери – універсальні, і в цьому можуть переважати західних колег. У нас в групі майже всі і на конях їздять, і на машинах, і на тросах літають, і в строю ходять з мечами чи шаблями. Управління гелікоптером – на черзі. А на Заході все чітко структуровано, і якщо ти займаєшся з конями, то й все: спусти його на землю, він і стане. Тому на зйомках в Індії вигідніше було взяти дванадцять наших, ніж інших двадцять. І зараз, коли Індія з Україною підписала договір про співпрацю, справи можуть для всіх піти активніше – на наступний рік вже заплановано знімати в Києві індійський блокбастер, з перегонами, з вибухами, стрибками з мостів. Якраз для нас!     

15.11.2017