Зрозуміло, що саме тема китайського фільму Цанга Квок Чуна «Кращі дні» – знущання в школі – стала вирішальною щодо його потрапляння до списку номінантів на «Оскар» у категорії «найкращий міжнародний фільм», категорії, яка залучає винятково фільми про соціальну несправедливість, національні конфлікти або особистісний протест проти суспільства чи обставин. Але під захистом теми режисер вдається до незабутнього авторського міксування жанрів і гри у форму.
Чим кіно мусить бути передовсім? Соціальним контролером і чорним дзеркалом людських гріхів? Чи пошуком нових форм для інтелектуальних вправлянь та вирішення духовних задач? Байдуже щодо відповіді – воно буде таким, як вирішить продюсер, з огляду на вимоги ринку, власну совість (безсовісність ) і випадок (а випадковостей не існує)…
Тобто кіно розвиватиметься у спосіб, переважно, суто прагматичний, і «Оскар» – одна з провідних зірок цього способу, з потужним тяжінням і, відповідно, впливом на все оточення, задаючи вимоги, вказуючи на манеру, визначаючи по-своєму «що таке добре, що таке погане».
Соціальна характеристика кіно, що потрапляє в зону «оскарівського» магнетизму – головна характеристика. І годі з цим сперечатися. Натомість, як в Оруелла, можна погоджуватися з пропагандою і нав’язуванням, але таємно, і паралельно, плекати в серці любов.
Режисер, сценарист і актор Цанг Квок Чун своїми «Кращими днями» оптимально – дублетом – досягає обох цілей, викриває (відому) підліткову жорстокість і цькування у школі, і робить це кінематографічним шедевром з дивовижно поліфонічним, багатоманітним, неоднозначним і непередбачуваним сюжетом, де кримінальна ознака приголомшливо органічно поєднується з романтичною, а глобалізована проблематика шкільного насильства дає поштовх подумати про індивідуальну, контекстуальну передумову розвитку людини під тиском обставин.
І Цанг Квок Чун це робить зовсім не як в американському серіалі «13 причин “чому”», не наполягаючи на сентиментальності. Цанг дозволяє собі навіть жорстокість, хоч і більш психологічного ґатунку, не натуралістичного, звісно, не доходячи до шоку, на кшталт бельгійського фільму «Бидло».
Насправді, він грає на полі «Ромео і Джульетти», просто міняє поле італійського XVI-го сторіччя на китайське з ХХІ-го, де герої різняться не статусом сім’ї, а рівнем знань. Вона, Чань Нянь, з дрібними рисами обличчя, зацькованим поглядом асексуальної людини, але сумлінна учениця з твердим наміром добре здати майбутні іспити і поступити до Пекінського університету, а він, Лю Бейшань, – капловухий телепень, залучений у щоденні бійки злий вуличний пес з пошрамованою спиною і порожнечею майбуття.
Обидва вони – невидимі примари своїх екосистем, цілком протилежних систем. Їхній суперечливий зв'язок суперечить лише нормам суспільства, яке, з огляду на питому несправедливість, не надто змінилося за останні 400 років. Та, на відміну від класичної італійської парочки, китайську пов’язали не так почуття, як необхідність вижити – вони, у вкрай дикій ситуації бійки рятують один одного, і хоч принижені і побиті, вони живі і вже мають більше, аніж мали до того – окрім синців та крововиливів, спільність незломлених жертв, несподівану стійкість в очах і приязнь між тими, хто є по одному боці.
Від початку, задовго до «шекспірівської» романтики, режисер формує атмосферу дуже навіть оруеллівського сучасного середовища тоталітарного Китаю. Тут і серед школярів панує колективізм, і дітей, навіть під час пробіжки, немов військових, змушують вигукувати в унісон свої наміри: «600 балів!», «Вступити в омріяний університет!», «Не здаватися!», «Залишатися в спокої!» Але відразу вводиться і конфлікт, запозичений вже з утопії Хакслі, коли одна зі школярок вчиняє самогубство просто у шкільному подвір’ї. І замість «вибулої» гравчині, яка дискваліфікувала сама себе, на поле викидають нову, Чань Нянь. Чи може не гравчиню, а м’яч для биття, бо тепер її починають тероризувати зарозумілі і цинічні однокласниці, переслідуючи і в школі, і в темних провулках.
Кадр із фільму "Кращі дні".
За межами підліткових шкільних «ігор» панує інша «гра» – у доросле життя, і мати героїні грає за тими ж правилами виживання: бере кредити і не віддає (бо не може), продає контрафактну і неперевірену продукцію (бо іншої нема), наражаючи себе і доньку на гнів ошуканих покупців та кредиторів. Вирватися з цієї діри - гри? – Чань Нянь може лише шляхом надзвичайної здачі іспитів і отримання місця в університеті (на наступному рівні гри?).
Лю Бейшань про це не мріє, позаяк взагалі позбавлений органу продукування мрій. Він пливе течією безсенсовності життя у вигляді дрібного колектора, часом потрапляючи під руку колекторам старшим...
Обидва персонажі пливуть у просторі з холодними і брудними відтінками зеленувато-синього, якими режисер передає настрій існування не тільки «гравців», а й всього загалом. Для кращого відчуття напруження такого існування вибрана зйомка переважно ручною камерою, показуючи життя в кадрі в динаміці, ба більше: у тремтінні, в непевності, в нервах. Хвилини рятівної статики, як антитези злому руху, з’являються тільки в моменти перебування героїв на одинці, і, будучи разом, на самоті, вони аж ніяк не віддаються тілесній пристрасті чи бодай поцілункам, виявам почуттів – вони поринають у спокій розмов, лежання, однорідному пересуванню пішки чи мопедом.
Кадр із фільму "Кращі дні".
Наступний «тайм» перевертає правила і обрані сюжети: гине головна терористка, і вже «Ромео» і «Джульетта» стають підозрюваними, оскільки в неї був мотив, а він вештався коло неї поблизу. І це – за годину до закінчення! Історія починає насичуватися флеш-беками, і ми згадуємо з чого починався фільм, який весь є суцільним флеш-беком, стрибком в минуле від старшої Чань Нянь, вчительки англійської мови. Вчительки вільної, не в’язничної.
Невимірно далеко знаходячись від естетично-прекрасних історичних драм Вонга Карвая та Чжана Імоу й розважальних бойовиків і комедій, які збирають сотні мільйонів доларів в китайському прокаті, «Кращі дні» апелюють до неприємних речей, на які маси воліють заплющувати очі. Стрічка Цанга Квок Чуна – це фільм-ревізія, фільм-вигук, фільм-біль. Але, знаходячись десь посередині між жорсткими драмами Дяо Інаня з його «Озером диких гусей» і відверто фестивальними соціальними висловами в дусі Ху Бо і його «Слоном, який сидить спокійно», «... дні» роблять стрибок у бік, до неочевидного.
Попри зрозуміле на перший погляд завдання соціального деконструювання сучасного суспільства Китаю, і звинувачення системи, не здатної навести лад в навчальних закладах (хоча й застосовуються жорсткі покарання причетних до знущаннях у школах й ініціювання планів безпеки), фільм Цанга прямо вказує на (Божественне) провидіння, на (невипадкову) випадковість зустрічі головних героїв, на їхнє сумісне долання перешкод і, врешті, отримання переможної усмішки, щасливого погляду, радості досягнення. І цього б не було, як, певно, і їхньої зустрічі, якби школи були б стерильні, позбавлені суперництва, хлопчикам би вказували на їх «токсичність» через наявність у них гормону агресії, а дівчаток вирощували б в тепличних умовах окремих класів, як квіти. Попри зло герої Цанга приходять до добра, виплеканого у боротьбі життя, що існує на Землі таким, як є, через людську природу і незбагненність шляху кожного з нас.
Кадр із фільму "Кращі дні".
Дуже гучно промовлена серіалом «13 причин “чому”» проблема булінгу зазвучала з екрана на весь світ. Її обговорюють тепер повсюдно – в Україні про це говорили в серіалах «Школа» і «Перші ластівки». Хоча нічого нового не було відкрито, і знущання одних над іншими в суспільстві відбувалося завжди і відбувається на всіх рівня буття, і в кожному віці.
Заслуга «Кращих днів» – у формі подачі теми, де нема повчальності й моралізаторства, де є драма і екшн, де грубість чергується з ніжністю, і нею ж завершується. Гепі енд фільму – це певний вияв надії, яка, стікаючи кров’ю і сльозами, продерлася крізь терні обставин до зірок кращих днів. Персонажі стали героями, знайшли своє і при цьому не вмерли – майже попса. Але результат, нехай всьому грець, такий бажаний!
Фото: © Well Go Usa
31.03.2021