Президент д-р Кость Левицький

У перші роковини смерти. 12. XI. 1941. — 12. XI. 1942.

Львів, 11 листопада.

У перші роковини смерти президента Д-ра Костя Левицького пробуємо розглянути, чим був для нас, що зробив для нації, який заповіт оставив нам він, Кость Левицький.

Сьогодні ще зарано рисувати повну сильветку невіджалуваної пам'яти президента д-ра К. Левицького. І не пора. І надто багатогранна була його діяльність, щоб спокушуватися в короткій часописній статті охопити її повністю. Тому хочемо тільки відмітити й підкреслити ті найхарактерніші, найосновніші риси Його "Я", основні прикмети й наспрямні Його громадянської і політичної діяльности, щоб з-поза дріб’язку життєвої борні виступила з повною пластичністю велична постать Покійного. Що б були перед нашими очима ті Його осяги й заслуги, що Він їх поклав у своїй 50-річній службі Народові.

Отак поклонимося перед Його Душею і вшануємо ту Його Ідею, якій завжди вірно служив.

На сцену громадянського життя виступив він молодим студентом у 80-их рр. (докладніше 1882 р. як основник "Кружка правників") і не сходив з неї до останнього свого віддиху. 1880 рр. були роки завзятої ідеологічної боротьби між світоглядом галицького суспільства, вирощеним в австрійській дійсності і молодим поколінням, що під проводом М. Драгоманова гуртувалося й шукало нових шляхів, нового виразу для українського життя. Це була нова фаза зближення Галичини з Наддніпрянщиною. Під прапором М. Драгоманова єдналася нова молода сила: І. Франко, М. Павлик, І. Белей, Є. Левицький і багато інших. Між ними К. Левицького не було, хоч не цурався він ні єднання, ні проґресивної думки, ні борні, хоч і не погоджувався на давні вузькі й роз’їжджені коліїни галицького громадянського життя.

Він зразу заняв своє окреме становище, середню позицію між одними й другими, як обсерватор і медіятор, зарівно близький обом групам, що залюбки обхлипували себе морем чорнила, з однаковою прихильністю до всіх громадянських діячів, байдуже з якого вони табору були. Бажання зблизити до себе розгарячених дискутантів жило вже тоді в нього, було в ньому орґанічною, сутньою признакою його духовости. Адже, думалось Йому, для кожного, хто тільки хоче і вміє, є доволі місця й змоги виявити себе, свої здібності й уміння та служити загальній справі.

Д-р Кость Левицький, це слід зразу ж таки відзначити, ніколи не був теоретиком-ідеологом, для якого теорія все, ніколи не заманулося йому бути пророком нації. Навпаки, він завжди був непримиренним ворогом крилатої фрази, дзвінких слів, доктринерського теоретизування без реального життєвого грунту. З глумливою усмішкою читав чи слухав отакі "пренія": Погодім, побачимо, що в тому вартісне, що з того вийде. Д-р Кость Левицький признавав тільки реальний конкретний чесний труд. Критерію оцінок людей і ґруп, їх дій і подій взагалі були не слова, хоч би й як дзвінкі, а реальні, хоч би й невеликі осяги їхнього труду. Доктринерські суперечки з одного боку, а неробство, громадянська неохайність з другого були йому просто осоружні. Це ж недійсне, безцільне! А проте не відкидав ніякої думки, кожну сприймав як матеріял для аналізи й спостерігання. Чей же в ній щось бодай корисне й вартісне. І з кожної здорової думки, з кожної, хоч би й неприємливої в цілості ідеї, приймав те, що можна було з користю для зросту громадянських сил здійснити.

Основним у його світогляді була непохитна віра в живучість сил нації, в її невмірущість. Ці невикористані сили пробудити до життя, оживити й підняти, великий, просто безмежний потенціял народної енерґії зактивізувати й скерувати у відповідне русло — це була основна напрямна його діяльности. Невисихаючим праджерелом народної енерґії — селянська маса і її економічна та культурна спроможність. Тимто головну свою увагу скерував на економічну розбудову нації. Вірив справедливо, що економічна розбудова нації підвищить культурний рівень загалу, його політичну свідомість і стане фундаментом дальшого розвитку. Все українське господарське життя в Галичині розросталося при безпосередній співучасті, звичайно з його ініціятиви і під його загальним керуванням. Усе: Народна Торгівля, Краєвий Союз кредитових спілок (Центробанк), Ревізійний Союз Українських Кооператив, Щадниця, Земельний Банк Гіпотечний, а далі Маслосоюз, Центросоюз і всі інші економічно-господарські установи — це діти його думки і його найближчих співробітників. А підряд і рівночасно живішає й глибшає праця в ділянці народної просвіти (Просвіта, Сільський Господар), школи (приватне шкільництво), за яких розвитком пильно стежив, науки (НТШ і університетська справа), тіловиховання (Сокіл, Січ), мистецтво.

Отак стають ясні напрямні діяльности д-ра Костя Левицького: Не від теорії до практичної реалізації, а навпаки від практичного труду, від побутових низових клітин і щораз ширшого їх розгортання до завершення будівлі і сформування законів дальшого розвитку.

Такий це був сл. п. през. Д-р Кость Левицький і в політичному житті, в якому брав завжди живу й провідну участь (Народна Рала 1885, народна програма 1892 р.). Повністю віддався їй від 1899 р., тобто від створення Української національно-демократичної партії 1899 р., в якої формуванні дуже заслужився. Структура цієї партії всеціло відповідала напрямним всього життя д-ра Костя Левицького: зближування й єднання споріднених елементів, вирівнювання різниць. Отже з різних груп і відтінків, від скрайно лівих до скрайно правих умів зцементувати життєздатний організм, сильний своїм об'єднанням, що перетривав хуртовину першої світової війни аж до вибуху другої війни. Суть оставалася завжди та сама: об'єднання всіх творчих сил в одну народну лаву; змінялися назви, залежно від зовнішних умовин і від внутрішнього кристалізування (Трудова партія. У. Н. Д. О.). У програмі тієї партії, згідно з основами світогляду Костя Левицького, стрижінь творили практичні питання розбудови нації, не теорія.

Оце єднання громадянських сил придбало сл. п. през. д-рові Костеві Левицькому ім'я компромісового політика, може й несправедливо, бо компроміс був для нього не самоціллю, церковним шлюбом, а виховним методом, засобом скупчення сил. А оці засоби й методи достосовував уміло до хвилини, до вимог часу, до умовин. Зміняв їх залежно від потреби й можливости.

Непохитні були в нього три речі: мета, щоб український народ став підметом права, віра в народ, що власними силами побудує свою "власну хату" і національна гідність, якої бережливо стеріг і сам і нікому її не дозволяв топтати. Усе інше було в його політичній роботі кон'юнктуральне. У кожному випадку брав до уваги діючі під той час економічні, соціяльні і політичні, внутрішні й зовнішні, умовини, як добрий стратеґ, що підраховує і сили свого війська, і спроможність запілля, і протидіючу зовнішню силу. Тому методи й тактику достосовував завжди до реальної дійсности, а як це видавалося доцільним, ішов на компроміси, вважаючи їх чимось проминущим, одним етапом у політичному розумінні. Завжди осуджував "принципіяльну" тактику, якщо вона не була випливом реальної потреби, або збереження національної гідности. Тому теж в його політичній діяльності чергуються договорення і зговорення з енергійними бойовими виступами. як назовні, так і внутрі.

З тієї ж причини ніколи не йшов на максімум осягів, а задоволявся хоч би й невеликими осягами, але осягами.

Одною з найбільш характерних особистих прикмет і політичної тактики през. Костя Левицького було: Нікого не легковажити, хоч би й сповидно слабого, лічитися з усіма політичними контрагентами чи противниками. До всіх ставився з пошаною, як тільки вони тієї пошани своєю поведінкою були гідні. Це незвичайна і рідка прикмета в товариському й політичному житті і вона давала йому визначну перевагу. Хоч, бувало, внутрішня політична атмосфера ставала навіть дуже гаряча, ніколи не доводив до крикливої баталії, не допускав до повного розриву, байдуже чи вигравав чи програвав справу. Ю. Романчука, якого місце в політичному проводі зайняв, завжди глибоко шанував; жалівся заєдно, що хотіли його роз'єднати з Є. Олесницьким, працював під проводом Є. Петрушевича, що 1917 р. займив його чолове місце. І ніколи не виходив з лави, завжди непохитно стояв на громадському пості, де йому судилося. І ніколи не пімстився. Джентельменом був.

Сл. п. през. д-р К. Левицький умів наказувати а як треба було, то й з усією енергією використати права булави, але й умів слухати, коли з волі загалу булава була в інших руках. Більше того. Він завжди проголошував свою думку й намагався провести її в життя. Але з хвилиною, коли його думка не втримувалася, підпорядковувався беззастережно громадській волі. Ніколи не був автократом і беззастережно стояв за громадянське вирівнювання справ і різниць.

Оцьому гаслу єднання і скупчування громадських сил, людей доброї волі й віри остався вірний до останніх днів свого трудящого життя. Вже після повороту з московської тюрми, знесилений пережиттями, з повною готовістю і з молодечим захопленням станув у проводі громадянської організації.

І ще в одному була його сила й джерело успіхів у керуванні народним судном:

Всі свої почини спирав на організації народного загалу і пильно прислухався до його настроїв і бажань, до голосу знизу. Це мало свою особливу мову й значення. Що менш накидав він загалові свої думки, з тим більшим довір'ям ставився загал до нього і його думки, чи й накази приймав довірчиво за свої. Віддаючи вирішування справ, нормування життя в руки загалу, активізував його, підіймав з позиції слухняного й покірливого виконавця чужої волі на висоту повноправного й дисциплінованого громадянина. Завдяки тому впродовж більш 20 років його провідної діяльности, як голови Народного Комітету, виховались за його напрямними густі ряди згуртованих, сміливих і чесно відданих справі громадянських і політичних діячів.

Як глянути на діяльність сл. п. президента як на щось одноціле, обхопити її нинішнього дня всю, так і ясно стає, що давало йому силу, значення і успіх його починам. Це саме та повна гармонія його — керівника з керованою масою і з діючими економічно-політичними умовинами. Це те, що він виростав з тієї гущі, як її еманація, управильнював її рух і ніколи не зриваючи з нею зв'язків будував на минулому, завжди звернений обличчям до народу. І нічого собі не бажав: ні поклонів, ні надзвичайної почести, вирізнення. Поневолі нагадується Франків терен...

Отак перед нами не зліпок, хоч би й бетоновий, але з цегли, а піску й усілякого труску, а одноцілий моноліт, однозгідний в собі і з довкіллям. Тому й невдачі не ламали Його, а загострювали його внутрішню напруженість. "Не вдалося? Годі! Вичекаємо, попробуємо, з другого боку!" І тоді завжди завертав знову до невичерпних народних сил і волі. "Хай вони себе виявлять і покажуть, до чого здатні".

Оце сл. п. през. Д-р Кость Левицький.

Перелічувати все, що він вдіяв, зробив, задумував? І годі і непотрібне. Не бібліографію ж читаємо. Але годі промовчати один момент:

З 1918 р. переходить сл. п. президент більш у дипломатичну ділянку і чи як прем'єр Ради секретарів, або опісля на чужині як секретар пропаганди й закордонних справ аж до злопам'ятного диктату вересень 1923 р. 14-го березня намагається на міжнародному форумі спропагувати й оборонити українську справу. Зробив, що міг. А що можна було осягнути на цій міжнародній торговиці, де не почуття права й чести, а інтереси плютократії й держав, п'яних перемогами, вирішували долю народів?

На чужині не було українського народу, в якого так глибоко вріс усією своєю суттю Д-р Кость Левицький. Назад відтіля, до народу, до своїх, наново в змінених обставинах підтримувати його, сталити й готовити по дальшої борні чи зриву! В 1925 р. вертається і невсипно увесь свій час досвід і знання віддає народові. До останнього віддиху...

Рік минув, як Його між нами немає. Недовго і не мало. А Його стать завжди, мов жива, стоїть перед очима галичан. Його недостачу відчувається заєдно в кожній ділянці організованого життя.

Не стало з Його відходом у вічність того єднального і осередкуючого пункту, де збігалися нитки всього українського життя. Не стало тієї людини, що знала всіх, і яку знали всі, кого всі шанували і вважали найвищим арбітром у всіх громадянських справах. Не стало того зрівноваженого Розуму, що у всякій ситуації находив вихід і стежку в ясніші дні.

Перед нами у перші роковини смерти стоїть сл. п. Президент Д-р Кость Левицький як символ українських зусиль від 1890-их років. Остався тільки Його заповіт ("Львівські Вісті" 14. XI. 1941):

В єднанні Народу і Проводу, в єднанні всіх з Народу і через Народ майбутня доля Української Нації!

В Народі вся сила!

[Львівські вісті]