Антін Книгиницкій

Письмо з Богородчаньского.

 

Повіт наш богородчаньскій стояв до недавна під взглядом просвітним на найнизшім степени. В послїдних роках зачав нарід больше приходити до самопізнаня, а тим самим відчув потребу засновуваня читалень. Одним з таких сїл суть Ляхівцї.

 

Ляхівцї положені під самими Богородчанами і яко підміске село мало нагоду приглядати ся всяким акціям політичним, передовсїм виборам, через що не одиницї а цїле село брало живу участь. Через се зродила ся у всїх селян свідомість прав конституційних. Також під взглядом просвітним занимають Ляхівцї перше місце, а найлучшим доказом єсть то, що гадка заснованя читальнї не була нїким з интеліґенції піддана а зродилась у самих селян.

 

Не пригадую собі добре, чи в червни чи в липни с. р. приняло ц. к. намістництво до відомости статут "Просвіти" для читальнї і позволило основателям Иванови Басарабови і Остафишиному, господарям ляховецким, отворити читальню. Основателям і прочим селянам залежало на тім, щоби отворенє читальнї відбуло ся торжественно. Заходом місцевого учителя виучив ся хор селяньскій кілька пісень і комедійку "Знїмчений Юрко". Дня 29 жовтня повідомили основателї ц. к. староство, що 1-го падолиста відбудуть ся перші загальні збори і отворенє читальнї, і подали при тім проґраму маючого ся відбути вокально-деклямаційного вечерка. Нещастє хотїло, що основателї позабули подати текст маючих відспівати ся пісень. По богослуженю, відправленім Впов. о. Пауком з Саджави, зачали збирати ся громадяне і интеліґенція місцева та й запрошена з сусїдних сел. Отворенє читальнї назначено на 2-гу годину по полудни. Нараз о годинї 1½ зявляє ся жандарм з письмом від ц. к. староства і жадає, щоби основатель Иван Басараб відчитав письмо перед всїми зібраними. Зміст письма був такій:

 

L. 12239. Do Iwana Bassaraba і tow. jako założytelej Towarystwa "Proświty" w Lachowcach.

Na donesenie z dnia 29 oktobra 1892 o majuczim sia widbuty na dniu nynisznym o hodyni 2 popołudny zhromadżeniu człeniw czytalni w Lachiwciach a zarazom weczerku wokalno deklamatorskim, wraz z predstawłeniem amatorskim, zakazuju Wam urjadżenie tak weczerka deklamatorsko-wokalnoho jak i predstawłenia amatorskoho a to z pryczyny, szczo ne dołuczyłeśte tekstu majuczych sia widspiwaty piseń i wyhołosyty sia majuczoho widczytu, i szczo urjadżenie predstawłeń amatorskych statutom Towarystwa ne jest obniate. [Єсть обняте! — Ред.]

Bohorodczany 1/11.92."

 

Не хочу описувати вражіня, яке зробило на присутних відчитанє і зміст письма. Найбільше відчули місцеві селяне, бо их кілька-місячна праця була знищена одним черком пера.

 

Рада в раду, оснуватель читальнї Иван Басараб дав менї повноміць і я поїхав з двома селянами до п. старости Міхля, в надїї, що п. Міхель, прочитавши невинний текст пісень і відчиту, відкличе своє розпорядженє. Де-ж там! На самім вступі п. Міхель заявив менї, що єсть противний закладаню читалень. "Будучи вже чотири місяцї в повітї богородчаньскім, я — мовив п. Міхель — мав нагоду пізнати, що селяне ляховецкі ще не дозрілі до читальнї, а яко таким читальня може принести замість хісна шкоду. Що хлоп зрозуміє з відчиту? що з деклямації? чи розуміє він Шевченка? чи має він понятє о драматурґії? Навіть самі селяне ляховецкі приходили до мене з заявленєм, що не хотять читальнї анї театрів..." Такі безпідставні уваги викликали межи ц. к. старостою а мною остру диспуту. Маючи при собі текст виказаних в проґрамі пісень, подав я єго п. Міхлеви до відчитаня, однакож він заявив, що тепер не обовязаний переглядати: "Я — сказав — тримаю ся стисло урядових форм! Треба було подати текст перед 24 годинами!" На те я кажу, що коли п. староста тримає ся стисло форм урядових, длячого ж староство не переводить тих форм в практицї? — длячого на запротоколоване рано дня 29 жовтня письменне повідомленє оснувателїв читальнї, що 1-го листопада відбудесь отворенє читальнї і на подану проґраму вечерка, — ц. к. староство доперва на пів години перед отворенєм читальнї прислало жандармом заказ вечерка?

 

Оснувателї читальнї, хотячи сповнити вимоги ц. к. староства, прийшли 2-го листопада до канцелярії п. старости, предложили єму текст пісень, а заразом повідомили, що отворенє читальнї відложили на 6-го листопада на 2-гу годину пополудни. Хотячи бути певними свого, запитали п. Міхля: чи не опустили може якої формальности? П. Міхель так тим запитанєм розгнївав ся, що не позволив селянам більше говорити і показав им двері з словами: "Я вам напишу!" Вийшли наші оснувателї в канцелярії п. старости, покивавши головами, й вже ждали на письмо. Отже дня 5 листопада о годинї 10 в ночи дістають ось що:

 

L. 12400. Do Iwana Bassaraba i tow. jako założyteliw Towarystwa Czytalni "Proświty" w Lachowcach.

Podaniem z dnia 2-o t. m. donesłyśte o skłykaniu na deń 6 padołysta 1892 o hodyni 2 popoł. zahalnoho zboru człeniw Czytelni w Lachowcach i o urjadżeniu riwnoczasno weczerka muzykalno-deklamacyjnoho piśla dołuczenoi programy. Na pidstawi §.21 zakona o towarystwach zakazuje с. k. Starostwo urjadżenia toho weczerka, poneże towarystwo czytelni ne zistało jeszcze ukonstytuowane a piśla §.50 statutiw tilko wydił czytalni maje prawo urjadżaty weczernyci muzykalno-deklamacyjni, a zawidomłenie to ne pidpisane czerez otwiczalnyj Wydił, ne może buty do tut. widomosty pryniate.

Bohorodczany dnia 5/11 92."

 

То факти, над котрими годить ся застановитись і ширше их розібрати. Єсли правительство від довшого часу старає ся всїми силами піднести просвіту народну через закладанє шкіл і через дозвіл на основуванє пожиточних для народу товариств, і єсли ц. к. Намістництво потвердило статут читальнї "Просвіти" в Ляхівцях, длячого ц. к. староста п. Міхель не підпирає сеї пожиточної институції? Чого мав ся гнївати, коли оснувателї читальнї, в довірю до него, просили єго о поясненє: чи може ще не доповнили якої формальности? Чи не міг им, обивателям держави, п. Міхель від разу сказати, що нехай поперед уконститууєсь видїл читальнї?

 

Але п. староста Міхель найперше заявив менї, що єсть противний основаню читальнї, дальше заявив так само учителеви п. Бассарабови, а наконець і війтови ляховецкому словами: "Хлопови читальнї? хлоп до борони!" Кождий ц. к. староста єсть також предсїдателем окружної ради шкільної, а яко предсїдатель має обовязок старати ся о добрий розвій шкільництва, а тим самим і о загальну просвіту. У нас в Богородчаньскім инакше. Дня 1. листопада, завізвано учителя з Ляховець до ц. к. староства на годину 10-у рано. А позаяк учитель візванє дістав аж о годинї 2-ій, скористав з нагоди, що я їхав до староства в справі читальнї і присїв зі мною. Візваний до канцелярії почув слова: "Do czego pan jesteś? czy do uczenia dzieci, czy do zakładania czytelni?" Ce запитанє чув я будучи в канцелярії. — Коли-ж п. учитель вияснив, що то єго свояк єсть основателем Читальнї а не він, п. староста сказав: "Я вас буду любити, як не будете ся нїчо мішати до читальнї..." Учителї мають від часу до часу свої конференції, на котрих обговорюють, в якій спосіб мають ширити просвіту, і ставлять собі за задачу: підтримувати читальнї, де они суть, а де нема, старатись о заснованє длятого, бо читальня єсть школою, єсть наукою доповняючою для старших. Отже цїкаво би знати, длячого п. староста Міхель так тому противний, що аж грозить учителеви перенесенєм з єго родинного села?!

 

Що-до оснувателїв читальнї в Ляхівцях і взагалї селян ляховецких котрі занимають ся щиро справою читальнї, треба сказати, що она вже своєю проґрамою вечерковою дали пізнати п. старостї свою дозрілість. Кождий признає, що треба посїдати троха більше відомостей, щоби написати добрий відчит, а такій відчит виготовив сам селянин І. Бассараб. Також знаходять ся в тім селї селяне, котрі зрозуміли поезію Шевченка, а доказом того єсть, що сам селянин мав виголосити одну з поезій Шевченкових. Правда, що селяне ляховецкі не читали творів Лєссінґа, Шіллєра і Ґетого, аби мали понятє о драматурґії, але за то бували сего року часто в рускім театрі в Богородчанах і пізнали, що й театр має свою задачу, т. є добрі дїла похваляти а злі навички і хиби витикати. А свідомість свою стердили дїлом, виучивши ся комедійну "Знїмчений Юрко", і віддаючи єї з зрозумінєм річи, як се я бачив на послїдній пробі.

 

Кождий селянин єсть обивателем австрійским так само добре, як хто иншій, і селянам належить ся пошанованє в урядах. Отже і в Богородчаньскім п. староста не повинен був дня 2 листопада поважним оснувателям читальнї показувати двері. Обивателям держави двері до урядів повинні бути все отвором в кождій честній справі, а вступу не повинен мати тілько той, хто на те не заслугує.

 

Дня 1 листопада я, виходячи з канцелярії п. старости Міхля обвістив селянинови Михайлови Бассарабови і присутному війтови ляховецкому, що п. староста не позваляє на вечерок вокально-деклямаційний і на відогранє комедійки. В-тім з кута коридора ц. к. староства чую слова: "Таки не буде триятрів!" Селяне сказали менї, що то пяниця Иванус, котрий очернює их перед п. старостою. В кілька хвиль пізнїйше той Иванус иде затачуючись чераз канцелярію низших урядників до самого п. старости і там, опершись о стїну, каже: "Пане старосто! я не хочу триятрів!" Присутний тому був учитель п. Бассараб.

 

Обовязуючій закон о піяньстві, на диво, не увійшов в житє в нашім повітї. Такого Ивануса, котрий, затачуючись по коридорах і канцеляріях ц. к. староства, посмів лїзти до канцелярії самого пана старости і тим давати злий приклад другим та ухибляти повазї ц. к. уряду, повинна була жандармерія взяти в свою опіку, але, на жаль, жандармерія через цїлий день 1-го листопада [як і 6-го листопада] була в Ляхівцях, стояла в сїнех читальнї.

 

Остатними часами висші власти турбують ся богато еміґрацією наших селян і роздумують над причинами невдоволеня селян та над способами заради тому невдоволеню. Отже я подаю повисше описані факти, оперті на свідках, під розвагу висших властей, маючи те пересвідченє, що висші власти не хотять спинювати просвіти народу і не суть противні читальням "Просвіти", того товариства, котре сам Єго Вел. цїсар зволив назвати: "ein sehr nutzlicher Verein".

 

Антін Книгиницкій, співвластитель дібр в Грабівци.

 

[Дѣло]

11.11.1892