Багатоквартирний «ковчег» мистецтва

Аріна Радіонова

Напередодні травневих свят паралельно у Львові та Харкові (ініціатором був Харків) вперше відбулись «Дні квартирних виставок». Звучить якось вкрай архаїчно, адже квартирні виставки – це щось з далеких радянських часів. Інформацію з їх адресами, датами й іменами учасників ніхто не друкував у газетах, а переповідали тільки «своїм», бо «чужі» могли спричинити серйозні неприємності.

Сьогодні ми маємо зовсім інший сенс, який вкладається у стару назву, перетворюючи її на своєрідний бренд. В постструктуралістській теорії мистецтва це ілюструється «феноменом Арго» Ролана Барта: коли корабель пливе дуже довго, поступово на ньому змінюється команда та різні деталі, і на момент прибуття до берега окрім назви і форми від первинної ситуації більше нічого не лишається.

Антон Варга оголошує відкриття квартирників у Львові

Тож подивимось, що за новий склад команди і як виглядає сучасний корабель під назвою «Квартирні виставки»-2013 зсередини.

Аріна Радіонова і Юрій Білей

Коментар від Юрія Білея – митця і співкуратора галереї «Детенпула», а віднедавна і галереї «Єфремова 26»:

«У нас у Львові є власні галереї, які відкриті до співпраці з митцями, і тому нам, насправді, не потрібні квартирні виставки – тому їх в нас і не було. Але коли до нас звернулись митці з Харкова і запропонували такий експеримент, ми згодились. Я вважаю, що, перш за все, це акція солідарності. Не дуже знайомий з харківським мистецьким середовищем, але зі слів Миколи Рідного знаю, що для їх міста – це ніби єдиний вихід для створення дискусії та спільноти. По-друге, нам було дійсно цікаво, бо митці, які завжди приходять в «Детенпулу» на виставки, тепер мали самі робити експозицію у власних помешканнях. Звісно, що «Детенпула» як галерея не могла бути майданчиком для квартирних виставок, але ми приймали активну участь у всьому процесі».

Художник Антона Варга:

«Показово, що зі зростанням виставкових просторів традиція «квартирних виставок» залишилась, і навіть процвітає. Окрім незалежності, їх перевагами є непереможна простота, мобільність – можливість швидкого реагування і компактність. Але не варто створювати ілюзію щодо широкого кола глядачів – це акції переважно для контекстного середовища.

Ми до останнього часу не знали, що буде експонуватись. Нічого не рухали, просто підписали певні об’єкти в самому просторі. Я ще окремо в дворі на нитках для сушки білизни вивісив роботу, яка перед тим «мешкала» біля мого ліжка. Стас приніс збірку, яку вивісив на стіні у внутрішньому дворі. Книга «Домашні вправи» лежала вже другий тиждень на холодильнику в очікуванні повернення до авторки. За великим рахунком, у стан квартири на Джерельній нічого не було вміщено спеціально з іншого простору, окрім картини сусіда. Він дізнався про квартирну виставку у себе вдома, спустився до нас і подарував свій живопис».

Анатолій Маркс:

«Існує об’єднання «Українська фотографічна альтернатива» - «UPHA», у Львові живуть і працюють досить багато його членів, це фотографи різних поколінь і стилів. Мені здалося цікавим запросити їх до участі у «квартирних виставках». Вони відгукнулися, і виставка відбулась.

Чому це відбулось саме у мене вдома? Крім того, що сама ідея «квартирних виставок» мені здалася цікавою, для цього в мене був відповідний простір. Узимку я не використовував другу кімнату свого помешкання. Прийшла весна, і я вже можу влаштувати там майстерню, але доки вона не обросла моїми речами, її можна було перетворити на виставковий простір, що ми і зробили».

Павло Ковач:

«Цікаво попрацювати в просторі, в якому живеш, спиш, їси тощо. Для мене просто дуже важливий простір як такий, адже я як митець працюю з різними середовищами. І тим цікавіше, що кожне з них диктує свої умови, має свій характер, чи-то галерея, чи власна квартира. Але дім не може перетворитися на перманентну виставкову залу, бо все ж таки «квартирні виставки» в сучасному контексті більш цікаві як експеримент. Власне мені вистачає «Детенпули» і «Єфремова 26».

Анастасія Руднєва:

«Досвіду безпосередньої дотичності до феномену «квартирних виставок» як такого в мене немає. Тому про квартирник як про феномен у сучасному контексті я говорити не візьмусь. Можу сказати лише те, що я бачу. Квартирники є форматом самвидаву. Це звільняє від різного роду компромісів. По друге, вони формують певне коло людей, «магму», в якій може щось відбутись, це «кухня», це –живе.

Про ідею «квартирника» у мене вдома: ми були в гостях у Анатолія Татаренка. І Юра Білей сказав: тут квартирники будуть з 25-того по 29-те квітня, вибирай дату. Мені завжди була цікава творчість Станіслава Туріни, дуже неочікуваним був об’єкт, що приніс Сусленко. Крім того були мої роботи, Євгена Самборського і мурал (великий графіті-розпис – ред.) Андрія Хіра».

PS. Отже, сучасний квартирник – це: незалежність від кураторського чи інституційного відбору; ще більша закритість, вибірковість для глядача, який завдяки тому або задля того має бути залучений до мистецького процесу; створення нового мистецького дискурсу і спільноти; висока швидкість реагування на імпульси соціуму; динамічність виставкового простору і виставкових об’єктів; нове бачення художніх творів у приватній (інтимній) сфері. Питання в тому, чи стане це все приводом і «матеріалом» для появи нової якості сучасного мистецтва, чи перетвориться на чергову забаву арт-інтелектуалів?...