З нагоди роковин Його смерти
Львів, 17 жовтня.
Дня 19-го жовтня минув саме рік, як відійшов від нас др Кирило Трильовський, одна популярна у своєму часі й маркантна індивідуальність галицького українського політичного відродження. Відійшов від нас у пору, коли не було навіть змоги присвятити його особі й діяльності будь-яку статтю. Отож доводиться нам це зробити тепер, у перші роковини його смерти.
Покійник був у першій мірі видатний український суспільно-політичний діяч і як такий, мав ще за свого життя немало приклонників, а ще більше ворогів.
Як же підходити нам нині до цього роду наших діячів?
Ми не поклонники засади de mortuis nihil nisi bene. Але ми і не аматори оплюгавлювання нашого минулого та неприємних нам у ній діячів. Великий і вагітний у свої наслідки час, який переживаємо, наказує нам підходити в оцінці їх діяльности наших людей з іншим критерієм.
Сьогодні, коли українське громадянство, маючи за собою важкий і просто жахливий та кривавий досвід, уявляє собою, а по крайній мірі повинно уявляти собою одну національну спільноту, свідому своїх спільних інтересів, завдань і мети. Коли впали між нами всякі політичні партії і групи, коли не хочемо й чути про будьякі партійні гризні а зокрема-ж про домашню війну в нашому громадянстві, коли знаємо тільки українців, тільки наших співнаціональних братів і сестер з одного боку, а з другого чужинецьких ворогів нашого народу, то відповідно до цього і підхід до діяльности наших діячів у минулому мусить змінитися. Хто б вони не були, які суспільно-політичні погляди вони не мали б, мусимо дивитись на них із історичної перспективи, безпристрасно й об'єктивно, та в першій мірі підкреслювати в їхній діяльности дійсні їх заслуги, такі що нашому національному рухові йшли на користь та штовхали його вперед до кращого завтра. І в оцінці цих заслуг наших діячів у минулому ми ніяким чином не сміємо керуватись тими чи іншими ідеологічними переконаннями чи пересудами. А підкреслюючи ці дійсні заслуги наших діячів, ми з легким серцем можемо залишити в тіні браки й помилки і їх діяльності.
З цим критерієм підходимо й до оцінки діяльности пок. дра Кирила Трильовського.
Др. Кирило Трильовський (ур. 1864 р.) відомий у нас як визначний діяч б. радикальної партії, як організатор Січей, як політик і як журналіст.
Він вийшов із ідейного посіву радикального (поступового) українства, що його в 70 і 80 рр. м. ст. кинув на наш грунт Мих. Драгоманов. Про Драгоманова поширені з нас в останніх часах дуже й дуже негативні погляди. Думаємо, що саме настала пора об'єктивно й справедливо поглянути на діяльність і заслуги цього великого українця. Факт, що безпосередньо зпід його впливу вийшов у нас саме каменяр цього прогресивного українства в Галичині — Іван Франко; факт, що він мав теж вирішальний вплив на творчість своєї небоги, Лесі Українки (як це доказують листи його до неї), найбільшого нашого поета після Шевченка — ці два факти, хочби тільки вони, повинні нам щось говорити й багато говорити.
Прогресивним (радикальним) в розумінні Драгоманова було українство, пропаговане ним, тому, бо воно протиставлялось москвофільству й народовству 70 і 80 рр. мин. ст., які широким масам нашого народу та їх справжнім інтересам були зовсім чужі.
Основана в 1890 р., українська радикальна партія, якої духовим батьком був саме Драгоманов, спиралась на селянстві. Це була перша в нас політична партія, зорганізована на західно-европейський зразок. В ряді оснувачів партії побіч Франка, Павлика, Даниловича, Яросевича, Євгена Левицького і Володимира Охримовича, бачимо й молодого Трильовського. "Ми зорганізували нашу радикальну партію в 1890 р. в цілі організації нашого селянства, в цілі зорганізованої боротьби за його класові інтереси... Ішло нам першусього про політичне освідомлювання й організацію селянства, про вирвання його з того безправного становища, в якому воно знаходилось" — каже Трильовський в одній із своїх брошур.
Покійник належав до партії на рівні з Франком і Павликом до послідовних визнавців ідей Драгоманова і ці ідеї він скрізь завзято обстоював. Трильовський переписувався з Драгомановим і був його інформатором (побіч Павлика), як сам мені за свого життя заявив. Інформував його про різні краєві та партійні справи. Трильовський залишився "драгоманівцем" і після смерти Драгоманова (1895), коли не стало його авторитету А коли укр. радикальна партія стала помалу розкладатись на свої складові елементи, які в 1899 р. вийшли з неї та окремо зорганізувались (оснування в 1899 р. української соціал-демократичної і української націонал-демократичної партій).
Ставши адвокатом — одинокий фах, який тоді давав українському діячеві відносну незалежність і свободу рухів, Трильовський присвятив усі свої сили і працю політичному й національному освідом люванню та організації українського селянства так, як він це по своєму розумів. Як такий став він на свій час незвичайно популярною особою. Не було села на Покутті — там він головно сконцентрував свою діяльність, яке не знало б "батька Трильовського", цього незвичайно рухливого та енергійного радикального агітатора й організатора. На безчисленних зборах і вічах, що їх він улаштовував в цій частині краю, виступав він як справжній селянський трибун, як палкий речник клясових і національних інтересів українського селянства. Польська шляхта як клясовий і національний експлуататор знаходила в ньому свого непримирного ворога. Вся лють його зверталась теж і проти польської адміністрації, під обухом якої українське селянство терпіло невимовні кривди й знущання. Проте з непогамованим темпераментом звертався покійник теж і проти українського духовенства, особливо там, до його поведення супроти селянства (високі так зв. церковні треби) не було бездоганне. Ці його "антипопівські" виступи, іноді цілком зайві, які диктовані були не принципом а більш особистою тактикою, викликували проти нього серед цього ж духовенства просто ненависть.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 18.10.1942]
(Продовження)
Автім через деякі риси своєї вдачі, головно ж через свою імпульсивність та безцеремонність і задиркуватість у поведенні з людьми, звичайно на фунті різниць у поглядах, він легко зражував собі їх, хоч сам був добродушна людина. Цим слід пояснити собі і його непорозуміння з однодумцями, які довели до того, що він став видавати в Коломиї на власну руку свій орган "Хлопська Правда" і які згодом причинились до повного його відокремлення та навіть усунення з партії.
Найбільшу заслугу для українського громадянства полишив по собі Др. Трильовський як організатор руханково-пожарних товариств під назвою "Січ". Перше таке товариство оснував він у 1900 році. Можна сказати, що саме "Січам" присвятив він найбільше своєї уваги і праці. В них зложив він просто всю свою душу. Вже в 1903 р. скликав він перше Січове Свято до Коломиї і в цьому ж році почав видавати в Станиславові газету "Нова Січ" з метою пропаганди січової ідеї по всій Галичині. З того часу "Січі" стали дуже скоро поширюватись по всьому краю і поза ним. Як популярною стала в нас січова ідея, доказом цього факт, що "Сокіл-Батько", централя других у нас руханкових товариств, почав з 1909 р. закладати в краю і свої січові організації. Перші вважались радикальною орґанізацією, другі націонал-демократичною. Спершу самостійні Січі об'єднались у 1912 р. у "Січовий Союз" і др. Трильовський був його першим головою й ґенеральним отаманом. У 1914 році існувало в Галичині 916 Січей "Українського Січового Союзу" та 305 Січей "Сокола-Батька". За галицьким зразком стали організуватися від 1903 р. Січі на Буковині а згодом на Закарпатті (першу "Січ" оснував др. Трильовський у 1920 р. в Ужгороді, і відтак з ЗД Америки та в Канаді. Популярності січової ідеї дра Трильовського слід завдячувати покликання до життя з початком першої світової війни Українських Січових Стрільців. У почутті заслуг дра Трильовського для січової справи Головна Українська Рада у Львові вибрала його дня 6 серпня 1914 р. головою Української Боєвої Управи.
В 1907 р. вийшов він послом до австрійського парляменту з загального голосування. Др. Кость Левицький у своїй книжці про українських політиків, присвячуючи дру Трильовському як політикові цілу сильветку, каже, що йому, дру Трильовському, не довелось відограти в австрійському парляменті визначнішої ролі. Він навіть не ввійшов до президії Українського Парляментарного Союзу від українських радикальних послів (увійшов до нього як такий др. Лагодинський). Певна річ, і тут шкодила Покійникові його вдача. Проте, коли міряти значення і заслуги українського посла в австрійському парляменті скількість виголошених у ньому промов (були в ньому українські посли, що за ввесь час свого послування не виголосили ні одної промови), а далі кількість внесених ним інтерпеляцій до австрійського уряду проти надужить польської адміністрації супроти українського населення в Галичині та і з інших нагод, то д-ра Трильовського цього погляду слід уважати одним із найдіяльніших українських послів. За ввесь час свого послування виголосив він у віденському парляменті багато більших промов (до найсильніших належала його промова в справі вбивства Мирославом Січинським польського намісника в Галичині Потоцького) — деякі, обструкційні, тривали й по п'ять годин, — вніс сотки інтерпеляцій до австрійського уряду в різних справах та виходжував по різних міністерствах і урядах за справами своїх виборців. І цю діяльність посла д-ра Трильовського не можна недоцінювати.
(Д. б.)
[Львівські вісті, 20.10.1942]
(Докінчення)
Львів, 20 жовтня.
Нарешті слід нам згадати про нього як про журналіста. Як такому не можна відмовити таланту і певних заслуг, його статті, поміщувані здебільшого в радикальних газетах і виданнях, писані дуже приступно й пристрасно, іноді й демагогічно, читались широко й робили серед українського селянства, як то кажуть, своє. Його перу приналежить безліч цих статтей, які появлялись під його власним іменням, під псевдонімом (Клин Обух), або просто анонімно. Дещо містив він в "Літературно-Науковому Вістнику" (напр. статтю "Іван Франко — як поет-громадянин"). З поміж більших його брошур слід згадати його брошури: "Боротьба італійців за свою соборність", "Російська цариця Катерина ІІ", "Велика французька революція" (кілька видань). Видав кілька збірників політичних і патріотичних пісень. Був автором широко відомого січового маршу "Гей там на горі Січ іде", до якого Ярославенко приладив музику. Видавав радикальні калєндарі в Коломиї п. з. "Запорожець". Дописував до укр. американських газет і видань а в останньому часі, вже за Польщі, був постійним кореспондентом американської "Свободи", в якій помістив немало цікавих і цінних статтей.
Покійник виступав теж і в польській пресі. Краківський місячник "Krytyka", що виходив під редакцією дра Фельдмана, містив його більші статті, присвячені українським справам. На ці ж теми дописував він і до львівських: "Kurjer-a Lwowsk-oгo" та до "Monitor-а", що виходив під редакцією Е. Брайтера. Містив теж свої дописі і статті і в чеській пресі.
Коротко, діяльність дра Трильовського в передвоєнних часах була широка, визначна й кипуча а заслуги його для українського громадянства не слід недоцінювати.
Після світової війни повернув із еміграції до рідного краю, осів у Коломиї, де вів свою адвокатську канцелярію, але вже помітної ролі в житті укр. громадянства не відограває.
Огірчений і розчарований усунувся з політичного життя. В останніх часах жив просто в матеріяльних злиднях. До того ж став поважно хворіти вже від довшого часу на серце.
За большевицьких часів становище його, як матеріяльне так і моральне, ще більш погіршалось. Як жив і бідував Покійник за цих часів, про це можуть говорити найкраще його власні слова, що їх наведу з листу його до мене з дня 28. II. 1941:
"По зліквідуванню адвокатської канцелярії та перерванню зносин із Америкою — я лишився без всяких доходів і зданий на ласку добрих людей. Тай жінка випродує все, що може. Але вже не багато лишилося. Найгірше — не маю навіть на ліки тай черевики пoдepтi і пускають воду. Я впрочім рідко виходжу з хати, хіба раз на кілька неділь до поліклініки. Та що поможуть лікарі, коли потрібних ліків нема, а як є — нема за що їх купити. А холод так мене мучить, що негоден і пера в пальцях держати".
Злидні і хвороба зробили своє. Покійних дожив ще приходу німців до нас, усею душею радів він цьому, але дні його життя були пораховані. Дня 19-го жовтня 1941 його не стало.
Покійник полишив по собі спадщину, яку зберігає вдова по ньому. Найцінніше в ній мабуть його "Спомини", над якими він уже від довшого часу працював і не залишив їх продовжувати до кінця свого життя.
[Львівські вісті, 21.10.1942]
21.10.1942