Хто в Україні не знає Остапа Вишні? Знають всі ті, що від його критики й гуморесок та фейлетонів терпіли, й ті, що їх читали. Та ніхто не знає, що сталося в дійсності з Остапом Вишнею, яка його доля. Цю справу розяснює нам на сторінках "Української Дійсности" П. Хоменко, з Бердичева, покликаючись на М. Левандовського, завідувача Михайлівською лікарнею, біля Синельникова, Дніпропетровської округи.
Ось що оповідає М.Левандовський:
— Кілька літ тому, відбуваючи десятирічне заслання в північних таборах, я зустрівся з одним із улюблених українськими читачами письменником. У табор "Кедровий шар" на річці Печорі на далекій півночі пригнали в холодний червневий день партію вязнів. Дощ, тайга — вкрита багном. Болото, слота. Почорнілі, знесилені люди йшли пішки, босі, напів-роздягнуті із табору Гібю, що на річці Ухта, з важких робіт. Кілька з них були зовсім немічні, валились з ніг, і їх забрали в санітарну частину. Звертав на себе увагу один з них, зовсім виснажений, чорний, голодний. Його орґанізм точила язва шлунку. В його подорожній торбі знайшли лікарі декілька сирих картопель.
— Це ви їли? — питали хворого.
— Доводиться! — відповів він, — вантажили по дорозі борошно, пробував їсти, та слини не вистачає!
За чотири дні мене взяли на роботу в цю санчастину і я довідався, що прізвище цього засланця Губенко, а знає його вся Україна, як Остапа Вишню. Він уже зазнав усіх найважчих робіт совітської "перековки". Цій тайзі він мав віддати десять літ свого життя. Лікарі — також каторжники, — особливо українці, оточили Остапа Вишню теплим доглядом.
До Остапа Вишні приїхала на північ і його дружина — артистка з Харкова. Вона мала намір оселитися недалечко, щоби підтримувати хворого, але після 14 днів її посадили на пароплав і вивезли.
Остап Вишня перебував часто з нами.
— Раніше, коли я писав, то доводилось дещо й підбріхувати, щоб не так кидалось у вічі. А тепер, о, тепер я писатиму правду! Тільки правду, хоч і гірка вона буде!
Здавалось би жарт, але в ньому багато правди: стільки пережити мук, стільки побачити смертей!
Де ж тепер Остап Вишня? Невідомо. Ще чотири роки тому, підлікувавшись у лікарні, він працював на шахті "Еджит Кірта". Йому було вже понад пятдесять років. Його орґанізм розїдала недуга. Чи живе він, ніхто не знає.
Та український народ повсякчас шануватиме імя Остапа Вишні, цього правдивого письменника, що так зручно розкривав большевицьку дійсність. І коли він загинув то його твори живуть як документ тієї дійсности. І живе про нього память в українському народі...
"Українська Дійсність" подає також про долю С. Єфремова й В. Дурдуківського таке:
Як ми довідались із цілком певного джерела, академік Сергій Єфремів перебував увесь час у Ярославській вязниці в "строгій ізоляції"; на останку його переведено до Володимира на-Клязьмі, також до "ізолятора". Останні вістки про нього були у лютому 1939 року. З того часу про його долю нічого невідомо. Ходять чутки, ніби йому продовжено тюрму ще на 10 років.
Відомий український педаґоґ, директор 1-ої Української Гімназії у Києві В. Ф. Дурдуківський, засуджений свого часу в процесі СВУ 1930 року, відбувши свій речинець кари, жив у Києві. В грудні 1937 року його, хворого, взято з ліжка, вивезено до Москви й там, як про це повідомлено його родину, вислано на далеку північ на 10 років до табору "із строгою ізоляцією". Дальших вісток про нього не було.
[Краківські вісті]
13.10.1942