Копенгаген має всі відзнаки скандинавської столиці: багато дерев і каналів, бездоганно чистий вигляд, будинки ростягнуті не заввишки, а завдовжки, гaрнy морську пристань. Вулиці Копенгагена непомітно переходять в алеї парків, між двома рядами будівель раптом виринає канал з високими щоглами привязаних човнів, ще далі починається базар з столами повними різної риби, овочів, дрібного краму.
Осередок міста — це великі універмаґи, міжнародні банки, готелі з назвами головних країн Европи, кіна з міжнародними фільмами, численні автомати, що продають-викидають цукорки, поштові марки, сірники, папіроски, зубну пасту, мило. Багато телефонних кабин, — данці найбільше в Европі розмовляють телефоном, на кожного мешканця Данії — чоловіка, жінку або дитину — припадає річно 185 розмов.
На гарних шляхах, що мають, як і в Голяндії, окремі стежки для самокатного руху, є безліч самокатів, ніклеві частини яких, аби не ржавіли на дощі, часто замальовано чорною фарбою. По скінченні праці в бюрах, вулицях я пливе ріка роверистів, коли падає дощ, усі вони з парасолями уміло маневрують під зливою.
Про деякі народи Европи кажуть: вони добре їздять і невигідно мешкають, про інших; вони гарно мешкають і погано їдять. Тутешнє населеня добре їсть, добре мешкає, добре одягається. За статистикою, яку так люблять в Америці, пересічний американець мав перед війною 7 одягів — 3 для праці, бюра і виходу, 2 літніх, 1 спортовий, 1 смокінґ. Певно і пересічний скандинавець має таку саму кількість одягів.
Якість їжі в Скандинавії хоронена законами "чистої їжі", що забороняють вживати шкідливі хем. додатки до консервів, страв, напоїв, тлущів та вимагають з гігієнічних міркувань обовязкового обгортання продуктів цельофаном або міцним чистим папером.
Молоко можна назвати національним напоєм данців: через данські молочарські кооперативи переходить щорічно 3 міліони тон молока і 150.000 тон масла. Данія має три і пів міліони населення і 19 міліонів курей, качок, гусей, 3 міліони 400 тисяч свиней, 3 міліони рогатої худоби.
Значною галуззю промисловості є рибальство; риболовних човнів є понад 15.000. Використання риби дбайливо зорганізоване: розвішена вона на мотузці й сохне так під соняшними промінями, як білизна в нас. Печінка риби йде на виріб олію, голова, кістки і відпадки — на їжу для скоту, добриво для землі, виріб обенпу проти паразитів на деревах.
Сусідня країна, Норвегія — це країна фйордів і має на своїй території лише 3 відс. придатної до обробки землі і 22 відс. лісу. Тваринництво добре розвинене — три і пів міліони голів рогатої тварини, з того 35 тисяч оленів.
250.000 осіб займаються рибальством, щорічна продукція риби є 750.000 тон. Завдяки швидким гірським річкам країна вповні електрифікована. Навіть і пасовиська часто мають електрифіковані огорожі з київ та дроту, через який іде струм малої напруги. Одна-дві зустрічі тварини з цим дротом призвичаюють її не наближатись до огорожі. Коштує електрифікована огорожа чотири рази дешевше ніж сталий паркан з дерева й заліза.
Торговельна норвезька фльота мала в 1939 р. 2 тисячі модерних кораблів 5 міліонів тон містоти і займала четверте місце у світі.
Гимн Норвегії є щасливим вийнятком між національними гимнами, подібними між собою і надмірно урочистими. Починається й кінчається він поетично: "Ми кохаємо так свою країну, що обвіяна вітрами, домінує над морем. Автором цього гимну є норвезький письменник п. Бернстерне-Бернсон, відомий усім українцям, який назвав українську справу "шляхотною справою".
Другою сусідкою Данії є Швеція, країна, де нема неграмотних і робітничих страйків... В Европі ніде робітництво не має такої високої платні як тут.
Шведи кажуть, що слово "техніка" найбільше вживане в їх мові. Швеція була першою европейською країною, де був заведений телефон, винахідник динаміту був також швед, найкращі протипанцирні гармати також шведські.
Наклад шведських щоденників величезний, розмір, — 10—20 сторінок великого формату.
Промисловість опрацьовання дерева найбільш розвинена; 1200 тартаків, 800 теслярських фабрик, 110 целюльозних і папірних фабрик, 15 сірникових.
Цікава дрібниця: шведські річки мають в багатьох місцях широкі запори, для стримування зрубаного в горах дерева. Пструги, які щороку підіймаються річками проти течії не можуть перескочити крізь ці запори і шведи роблять шлюзи для пстругів: маленькі водяні пороги обабіч загати.
Жебраків тут немає, — проблема "Спокійної старости", пекуча в інших европейських країнах, тут давно розвязана. Поміч старим зорганізована так само добре, як і праця для дорослих та освіта для молоді. Кожну людину старшого віку (чоловіки від 60 років, жінки від 55 років), приймають в державний будинок для старих, до вони дістають кімнату, одяг та їжу до кінця своїх днів. Колись такими притулками у нас бували манастирі, куди старі козаки в останнє танцюючи, відходили в супроводі приятелів.
Замовляти їжу жестами або малюнками, як письменник Олександер Дюма, котрому в країні, мови якої він не знав, на його креслення грибів принесли розкритий парасоль, в Скандинавії не потрібно — обслуга ресторанів, готелів, крамів балакає важнішими европейськими мовами.
В скандинавських музеях провідниками є молоді студентки, що значно збільшує фреквенцію.
***
"Обовязково побачте наше веселе Тіволі" — казали мені знайомі данці. Оглядаю і переконуюсь, що їх Тіволі — копенгагенський парк розваги нічим не різниться від віденського Пратеру чи паризького Луна-Парку. Каруселі з автоматичною музикою, дешеве печиво, тір, фото в 3 хвилини, худі, хижі звірі і "російські гори". В Европія так називається, в честь російських, поганої слави, "ухабістих" шляхів — залізниця, відкриті вагончики якої високо підіймаються по рейках і злітають на діл серед різних несподіванок.
Ввечері від 22-ої години в місцевих ресторанах подають і їдять лише так звані "сморбреди", — невеличкі сандвічі з мясом, рибою, ковбасою, устрицями, кавяром. Такі сандвічі в Галичині називають — канапками або закусками. Найбільше знані ресторани скандинавських столиць мали перед війною понад 100 родів цих сандвічів.
У день виїзду заходжу до великої крамниці дитячих іграшок купити подарунки дітям моїх копенгагенських знайомих. В глибині крамниці бачу з десятеро дітей-дошкільнят, що весело забавляються. Власниця крамниці пояснює: "я дозволяю дітям гратися тут новими іграшками — це робить таку приємність дітям і збільшує мою продаж".
На стінці між іграшками висить великий дитячий календар, вкритий текстом. Ось переклад головних його приписів:
"Дитина мусить чистити зуби двічі у день і щонайменше раз у тижні щіточкою з кількома краплинами соку цитрини. Давайте дітям по кожній їжі яблука. Жування яблука це дизенфекція зубів. Не мийте вушок водою з милом, а обтирайте алькоголем. Привчайте дітей балакати й думати ясно, казати "так" або "ні", уникайте різних дитячих деформовань мови та дитячого жаргону. Навчайте дітей бути відважними, не боятись енергійної гри, не боятись собак, не боятись незнайомих, не боятись вправ. Три страхи оправдані: страх перед водою — дитина мусить навчитись плавати, перед вогнем — дитина мусить бути обережна, перед автом — дитина не сміє переходити сама вулицею, кождий дорослий мусить їй допомогти".
[Краківські вісті, 09.10.1942]
Голяндія з літака
Кожна географічна назва для нас — це земля, ми ще не звикли включати до неї також небо. Світова література має безліч творів, так би мовити, з горизонтальними описами землі, література повітряних вражінь щойно народжується.
З авта й потягу краєвид видається обмеженим, нечітким і сірим, з літака можна побачити одночасно і цілість, і деталь краєвиду, негайно пізнати міцність терену, його колір, його родючість, його різноманітний розподіл.
Мені довелось двічі перелітати понад Голяндією. Я не бачив голяндських національних одягів, які зберігаються головно на притягнення туристів, не помічував місцевих минулих і завсіди присутніх звичаїв, не бродив по вулицях колишньої столиці гол. кольоній і осередку европейської продажі ґуми, тютюну, цукру, кави — багатого Амстердаму, ні по набережним Роттердаму, відомого для українців міста, де згинув в травні 1938 року а московської руки полковник Січових Стрільців Коновалець.
З вікна літака я дивився на одиноку в Европі країну, збудовану людською впертістю на відвойованому від моря просторі. Колись тут була вода і пісок, тепер вода опанована в лагідних, вузеньких каналах численними шлюзами і місточками, наче змонтованих з металевих частин дитячого конструктивного "меккано", а летючий пісок, наслідком довгого опрацьовання, зробився сталою, певною землею з чудовими деревами і відомими на цілий світ квітами.
Голяндія зовсім недавно закінчила величезну працю осушення Зуїдерзе, це море існує тепер лише на старих географічних мапах. Колишні рибалки моря стали тепер хліборобами плодючої землі.
Крізь шкло літака бачу далекі темнозелені плями лісу, фотоґенічне павутиння каналів, скупчення сірих кубів-будинків. Іноді, завдяки великим крилам, видно вітряки, подібні до тих, що існували за моїх дитячих років коло Таганчі на Київщині. Але людської руху біля них немає і зерна до них не підвозять. Голяндські млини мають інше завдання, ніж українські — вони виконують функції помп — напомповують і піднімають підземну воду до каналів.
Голяндські шляхи для авт зверху видаються синьочорними різними смужками. Вона широкі, збудовані міцно і гарно. Обабіч мають окремі стежки для роверів. Голяндія має 6 міліонів населення і 3 міліони роверів. Ґаражі для роверів існують всюди. Найбільший, підземний гараж, на 5 тисяч роверів, в амстердамській біржі. Якість шляхів не дивує західнього европейця і викликує заздрість в українця.
Літак робить кілька незрозумілих зворотів, летить крізь хмари прозорої бавовни і вилітає над морем. Ось кілька чорних крапок серед білої піни моря — човни рибалок. Геть щезають незабаром останні крапки — море стає одноманітним, справді північним.
Колись поети писали: найкраще, що є в пристані — це море, тепер, коли дивитись на море з повітря: найкраще, що є в морі — це пристані. З радістю розпізнаю зменшені далечиною пристаневі споруди. Дивлюсь на годинник, швидко час прибуття.
Подорожні, до яких вже не підходить боснійська назва для туристів; "куферачі", лаштують легкі, зроблені з матерії валізки. Повітряні підприємства не дозволяють подорожуючим брати важкі, шкіряні куфри, з огляду на їх вагу.
Ось і літовище, зелене, наче терен гольфу. Приземлення... Стихають мотори... Мовчанка... Легка блідість втоми і змушена усмішка на лицях подорожніх, що висідають з літака. Вона перемінюється на вдоволення при діткненні землі ногою...
[Краківські вісті, 17.11.1942]
17.11.1942