Мирослава МАРТИНІВ

«У музеї "Територія терору" відбулися нові кадрові призначення: Ольга Гончар призначена директором музею, а Ігор Дерев'яний – заступником директора з наукової роботи», – таке повідомлення з’явилось на сторінці музею після інформації про припинення страйку колективу проти призначення нового керівництва.

 

 

За словами голови профспілки музею та голови ради трудового колективу Андрія Шиманського, цей пост з’явився на Facebook «Території терору» за наказом самої Ольги Гончар. Однак попри те, що її 13 вересня призначили директоркою, колектив і надалі не визнає результатів конкурсу, на основі яких відбулося це призначення.

 

Нагадаємо, восени цього року у Львові на території колишньої пересильної тюрми №25 мали відкрити новий музей «Територія терору», створення якого погодили у міській раді ще 2010 року. Однак замість цього розгорівся скандал довкола сумнівного, за словами працівників, призначення нової дирекції. Керівницею стала колишня учасниця команди Українського кризового медіа-центру Ольга Гончар, а заступником з наукової роботи – колишній науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Ігор Дерев’яний. Після цього колектив оголосив страйк, який тривав тиждень. Основна претензія – порушення законодавства і регламенту під час проведення конкурсу та конфлікт інтересів у членів конкурсної комісії. За словами Андрія Шиманського, на припинення страйку погодилися лише на час переговорного процесу.

 

«Колектив не змирився і не визнає результатів конкурсу. Законним конкурс вважають хіба що двоє новопризначених керівників – Ольга Гончар та Ігор Дерев’яний. Ми готові до постійних акцій з нагадуванням, що колектив не згоден. Комісія, яку створили при міській раді, має переглянути результати конкурсу і вивчити, чи правомірно його провели», – прокоментував Z голова профспілки.

 

До складу комісії, про яку згадує Андрій Шиманський, увійшли чиновники міської ради, зокрема: заступник міського голови Андрій Москаленко, директорка департаменту розвитку Наталія Бунда та в.о. начальника управління культури Оксана Кулик. Від депутатів зголосились Ігор Зінкевич, Тарас Чолій, Віталій Свінціцький, Сергій Івах та інші. Перше засідання комісії мало відбутись у понеділок, 9 жовтня. Однак, за словами Тараса Чолія, не зібрався кворум. Тому депутати лише передали чиновникам запитання, на які хотіли б отримати відповіді. Наступного разу посадовці мають зібратися наступного тижня.

 

Цікаво, що комісія, на думку сторін, має цілком різні повноваження та завдання. У музеї очікують, що вона визнає конкурс не чинним, а міська рада погодиться на його скасування та проведення нового. Водночас посадовці з Ратуші вбачають у засіданнях комісії радше шанс довести всім, що керівництво обрали законно і правильно.

 

 

«Дев’ять членів конкурсної комісії обирали керівника музею, і шість із них проголосувало за Ольгу Гончар. На посаду заступника з наукової роботи обрали Ігоря Дерев’яного. Якщо у працівників є питання щодо процедур, вони можуть звертатись у суд. Тільки через суд можна оскаржувати рішення конкурсної комісії. Я мав зустріч з депутатами, у яких були зауваження щодо конкурсу. Ми домовились, що по кожному пункту надамо їм чіткі обґрунтування. Сьогодні музей працює, він має низку завдань, які повинен виконувати. Керівник і працівники отримують зарплату, відтак мають працювати», – прокоментував для Z Андрій Москаленко.

 

Робота комісії і перші тижні роботи нового керівництва супроводжуються двома судовими позовами. Перший – від колишнього виконувача обов’язків директора музею, а нині заступника з промоції та розвитку Володимира Довжинського, другий – від громадської організації «Пам’ять». Обидва позивачі оскаржують законність проведення конкурсу та призначення керівника.

 

«У Галицькому районному суді є мій позов про визнання результатів конкурсу недійсними і їх скасування. Основна аргументація – конфлікт інтересів, втручання чиновників у роботу комісії, недотримання вимог законодавства про терміни проведення конкурсу», – пояснив Володимир Довжинський.

 

Попри позицію всіх незгідних, Ольга Гончар таки почала роботу у музеї. Як відомо з її резюме, яке вона подала до міської ради, Ольга Гончар народилась 1993 року в місті Бровари. Закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова зі званням магістр культурологічних наук. З 2015 року – аспірант заочного відділення кафедри культурології. З 2015 року працювала співкуратором мистецького напряму ГО «Український кризовий медіа-центр» у Києві. Є куратором та засновником культурно-просвітницького проекту «Їздець».

 

Як раніше коментувала Z нова директорка, долею музею вона перейнята від моменту заснування (ми ж зауважимо, що на момент заснування музею пані Гончар мала 17 літ, тобто вчилася у школі). Коли трапилась нагода взяти участь у конкурсі на посаду директора, вона нею скористалась. На посаду Ольгу Гончар рекомендували низка українських та іноземних інституцій та відомих осіб, з якими працювала раніше. Серед них, зокрема, «Український кризовий медіа-центр», Національний художній музей України, «Мистецький арсенал», посол Бельгії в Україні, Інститут Адама Міцкевича, представництво Фонду імені Генріха Бьолля та ін.

 

Деально з біографією Ольги Гончар та всіма документами, які вона подала на конкурс, можна ознайомитись на сайті міської ради.

 

Усі охочі можуть ознайомитись і з програмою, з якою Ольга Гончар прийшла на посаду.

 

Аби довідатися, чим дихає нова директорка музею, і зрозуміти, у чому може критися суть конфлікту з колективом, Z зустрівся і поговорив безпосередньо з самою Ольгою Гончар.

 

Фотоавтопортрет зі сторінки пані Гончар на Facebook

 

— Пані Ольго, ще до вашого призначення колектив оголосив, що не визнає результати конкурсу. Розкажіть, будь ласка, якою була перша зустріч з працівниками і якими були перші робочі дні. Чи вдалось досягти певного консесусу з колективом?

 

— У нас було вже багато зустрічей з колективом. Мене представили ще перед страйком. Зустрічалися ми і під час страйку, і вже після нього. Колектив не раз наголошував, що цей страйк не проти мене особисто. Тому зараз ми почали ефективно працювати над поточними проектами музею, зокрема готуємось до 75-ої річниці УПА.

 

— Це і буде ваш перший проект у музеї?

 

— Це не мій проект, це проект колективу. Я включилася по ходу. Це має бути фотовиставка як в музеї, так і в просторі міста. Ми її робимо з партнерськими інституціями, зокрема з Львівським кіноцентром. Наголошую – це поточні проекти музею, у які я включилась і всіляко допомагаю з тим, щоб підключити ЗМІ, разом придумати назву, спільно працювати над текстами тощо.

 

— Які плануєте найважливіші кроки на посаді? Що пропонуєте зробити у найближчі місяці?

 

— Наразі ми вже маємо план робіт на цей рік. Ідеться про згадану виставку до 75-ої річниці УПА, проекти, пов’язані з Голодомором. Ми також розпочали зараз переговори з Docuday, аби представити у музеї фільми на правозахисну тематику. Буде також зустріч з Центром міської історії. Але на цей момент я буду вивчати, чим займався музей останні роки. Зараз є низка нагальних проблем, зокрема розташування робочих місць колективу. Є офісні приміщення, які досить далеко від музею і не у належному стані. На часі також вивчення потенціалу місця, бо що більше я комунікую, то більше проблем бачу. Тому перші кроки – вивчення, комунікація, налагодження зв’язків, також зустріч із партнерами та підрядниками, які вже працювали з музеєм.

 

Протягом року я також хочу провести наукову конференцію, що зібрала б музейників та науковців з усього світу, які досліджували тему терору, а також митців, які в артпроектах працювали над схожою тематикою. Ми би попрацювали трьома блоками, щоб визначити для себе напрями руху.

 

— Нині у музеї заморожено процес монтування експозиції, який розпочало попереднє керівництво, його зупинили через брак фінансування з боку міської ради. Чи будете ви продовжувати формувати експозицію такою, як її бачили раніше, і коли музей може запрацювати?

 

— На цей момент я вивчаю всі питання, пов’язані з експозицією, збираю інформацію. Мене призначили 13 вересня, тиждень після цього був страйк. Часу пройшло не так багато. Але я вивчаю це питання, намагаюсь отримати інформацію від своїх колег, які по можливості мені її готують. Коли все вивчу і зведу, тоді можна буде про щось говорити.

 

 

— Концептуально ви підтримуєте створення експозиції, як її задумували? Анонсувалось, що це має бути символічна мандрівка через квартиру львів’ян різних років.

 

— На цей момент я не бачила фінальної концепції, яка би була прописана, де був би текст, фото, бек, документація. Мені цієї інформації ще не надали. Тільки коли я її вивчу, можна буде про щось говорити.

 

— А як щодо зовнішнього оформлення музею?

 

— Щодо цього я теж наразі збираю інформацію. Але мені здається, що з тим, що є, вже можна працювати. Ми говорили про можливість перенесення фотовиставки про УПА, яка планується у відкритому просторі, потім у музей. При цьому її би доповнили, зробили лекторій тощо. Її можна перенести в один з бараків, де зараз виставка про атеїзм.

 

— Сьогодні маєте двох заступників: одного отримали за результатами конкурсу, інший – Володимир Довжинський, який намагається скасувати результати цього конкурсу через суд. Чи вони обоє залишаться і як бачите вашу співпрацю надалі?

 

— Пан Ігор був призначений за рекомендаціями комісії, я його залюбки взяла на роботу. До пана Володимира маю кілька доручень, чекаю від нього інформації. Усі працівники, які працювали до мого приходу, працюють далі. Ми знайомимось.

 

— Музей через кілька років. Яким ви його бачите?

 

— Для мене це платформа співпраці між науковцями, сучасними митцями і менеджерами. З іншого боку – це статична експозиція на тему музею, тобто на тему пересильної тюрми і львівського гетто.

 

Розмовляла Мирослава МАРТИНІВ

 

10.10.2017