Україною ходить привид революції. Кого не спитай, усі відчувають його присутність. Але жодних ознак, що цей привид матеріалізується, і революція в Україні станеться, нема.
Є хаотичні спалахоподібні реакції людей на ту чи ту несправедливість. Є організоване парламентськими опозиційними партіями так зване «народне повстання», завершальний етап якого, до речі, запланований на ці вихідні. Та от нема відчуття, що все це вкупі переросте у зміну панівної системи чи бодай людей, які цю систему уособлюють.
В чому проблема? Чому невдоволення станом речей в країні не конвертується у чин? Відповідь на це питання шукали на першому засіданні організованого в Івано-Франківську політклубу. Дискусія вдалася репрезентаційна, адже серед її учасників — культовий станіславівець Юрій Андрухович, киянин львівсько-волинського формату Микола Рябчук, головний редактор «Галицького кореспондента» Сергій Борис, політик і колишній народний депутат Роман Ткач, громадський діяч Любомир Стрингалюк та інші.
Я за революцію. Але хай вона не буде кривава
Письменник
Юрій АНДРУХОВИЧ:
Ми дедалі більше звикаємо до думки, що революція буде кривавою. Не хотілось би так. Хай вона не буде «танцюючою», але й не насильницькою. Я за революцію, за зміну влади, хоча б за зміну самих людей при владі. Це вже буде досягнення, вже зусилля будуть недаремні. Хоча нам потрібні більші, структурні зміни, але вони не досягнуться шляхом кровопролиття.
Опозиція — фейкова. І фейкове їхнє повстання
Головний редактор івано-франківського видання «Галицький кореспондент»
Сергій БОРИС:
Ми часто сьогодні чуємо, що Україні потрібна революція, мовляв, Україна до неї дозріла. Так говорять від 2010 року. Так погрожувала з тюрми Юлія Тимошенко Януковичу. Так постійно кричать «свободівці». У кав’ярнях, у соціальних мережах — всюди чути думки, що настав час для революції.
Причина очевидна: суспільство незадоволене владою. Фактично на наших очах відбувається демонтаж України: мовний закон, курс на радянізацію, угода про Чорноморський флот, оптимізації лікарень, шкіл тощо, пенсійна і податкова реформи — список претензій до нинішньої влади можна ще довго продовжувати. Але революція не відбувається. А тим часом в Україні щорік відбувається більше півтора сотень тисяч протестних акцій, які втім не мають ґлобальних наслідків.
Що цікаво, нинішній панівний режим об'єднав неґативне ставлення до себе у всіх реґіонах країни. Але 72% громадян вважають, що не мають впливу на ситуацію. А от, приміром, у США таких людей вдвічі менше, хоча там теж були суспільно-політичні та економічні негаразди. Наші люди поки ще не отямились від «помаранчевого розчарування», тому інертні до будь-яких активних дій. Спостерігається політичне відчуження, роздратування, байдужість. Зате влада цей стан називає стабільністю і трактує як головний свій здобуток.
Що ж здатна запропонувати опозиція? Сьогодні вони пропонують революцію заради зміни центральної влади, а не заради нової країни. Хто протестував за мову? Лідери опозиції посвітились на початку і пішли, а голодували прості люди та громадські діячі. Що дає блокування трибуни у ВРУ? Практично жодного законопроекту насправді не заблокували. Такий стан речей наштовхує на думку про фейкову опозицію і організоване ними фейкове повстання. Нинішня політика нагадує феєричний спектакль, тому і викликає злість та відчуження.
В країні немає серйозного громадського руху. Тому ні завтра, ні 18 травня, ні за рік чекати на революцію не варто. Замість апатії має визріти готовність брати участь в долі країни. Має пройти революція в головах. І мусить бути організатор, як у Помаранчевої революції.
Не тішмо себе перспективами революції. Готуймося до бунту
Видатний український мислитель, політолог, письменник, журналіст
Микола РЯБЧУК:
Революція — це насправді серйозне явище, суспільний здвиг, радикальна зміна суспільно-економічних відносин. Спроба такої революції може бути вдала або невдала. От Помаранчева революція була спробою.
Сьогодні розуміють необхідність змін, оскільки країна рухається не в тому напрямку. Вона щораз більше віддаляється від країн першого світу і наближається до третього. Загалом, для революції мають бути дві передумови: потреба модернізації системи — це об’єктивна причина, а суб’єктивна — відчуття цієї потреби. Ми маємо обидві передумови, але немає якоїсь позитивної програми для революції. Тому не тішу себе перспективою революції. Але не виключаю можливості суспільного бунту, і якщо він буде, то точно не «танцюючий і співаючий», якою була Помаранчева революція, — це буде бунт на кшталт арабських країн. Хоча закінчилися всі такі бунти досить кепсько. Вони не дали нової якості суспільству.
Сьогодні ми готові голосувати проти режиму за опозицію, бо це менше зло. Але от боротись за менше зло, тратити свої сили, а часом і здоров’я, вже ніхто не хоче. Для революції у нас відсутні політичні еліти. Для революції мусить бути не менше зло, а велика мета, якась альтернатива. Тому люди і голосували на минулих виборах за непарламентські партії. Тому і за «Свободу» проголосувало набагато більше людей, ніж вона насправді цього заслуговує. Тому голосували за УДАР, який взагалі є темною конячкою в політиці. Видно, що суспільство потребує альтернативи. Але сьогодні ми маємо вибір лише між більшим і меншим злом. І треба голосувати за менше зло, бо це хоч якесь покращення. Це голосування за шанс вибирати знову.
Україна ще не дозріла до якісних змін. Так само вона не дозріла і в 2004 році. Нові політичні еліти, що формуються, не є сильно кращими за попередні, бо вони такі самі, як і все суспільство. Їм, кращим, просто немає звідки взятись. Всі лідери — це типові українці: і Ющенко, і Янукович, і Тимошенко в тому числі. Треба формувати нову суспільну якість, тоді будуть і нові, якісніші, еліти.
Мобілізація суспільства сьогодні не на часі, бо до виборів ще далеко, а опозиція не настільки авторитетна, щоб мобілізувати свій електорат. Вони мусять показати, що вони зовсім, радикально інші — не їздити на дорогих авто, не носити дорогих годинників. Можливо, тоді… А можливо, з’явиться щось нове. Бо люди хочуть нового. А потреба і викликає появу того, що потребують.
Революція не обов’язково має бути повстанням. Може відбутись бюрократична революція, тобто зміна системи. Як можна змінити прокуратуру, міліцію? Просто розігнати. Саакашвілі як зробив? Всіх розпустив, залишивши лише 5 відсотків старого складу. Ющенко теж мав шанс. Але він чомусь думав, що Україна така розумна і бездоганна, що вона — як спляча красуня, яку треба просто розбудити. І далі вона сама почне працювати. Але так не сталося.
Революцію треба починати у своїх головах, з малих справ кожного з нас. Правильне виховання в родинах, активна громадянська позиція (участь в мітинґах, написання скарг, звернення в суди). Наприклад, я не відвідую ресторани, в яких відсутнє меню українською мовою, чи коли в якомусь закладі персонал не переходить на мову клієнта. Я просто встаю і виходжу, роблячи їм зауваження. Є багато малих жестів. Вода все-таки довбе скалу.
Наші лідери не доросли до революції
Голова фракції ОО «Батьківщина» в Івано-Франківській обласній раді
Не вірю в революцію, вірю в роль особистості. Немає зараз вожака, який би цю революцію очолив, щоби всі сховали свої амбіції і об’єднались навколо нього. Тимошенко сидить в тюрмі. Лідери опозиції мали безліч шансів, аби себе проявити. Але цього не сталося донині, жоден з лідерів себе не проявив. Просто масштаб їхніх особистостей не досягає до рівня революції.
До осені революції не буде точно. Все, що відбувається сьогодні, — це проплачені шоу. Після Вільнюського саміту ситуація може змінитись. Тому що проблема переросте з політичної у суспільну площину. Ще одним чинником може стати поведінка Росії щодо України напередодні зими у вирішенні газових питань. І може ще трапитись так, що Західна Україна буде допомагати Януковичу в боротьбі проти Путіна. Також можливим сценарієм є розкол країни навпіл.
Влада сама провокує революцію
Громадський діяч, директор FM-радіо «Карпати»
Любомир СТРИНГАЛЮК:
Зла треба позбуватись, а не голосувати за нього, навіть якщо воно і менше. Сьогодні в нашій політиці відбулась проста зміна декорацій. Тому і присутня повна недовіра суспільства до всього, що відбувається в країні, бо не змінилася сама система. А щоб її змінити — потрібна революція.
І революція буде, бо її провокує сама система. Революції творяться народом, а не політичними партіями, і не треба на них сильно уповати. Треба відходити від позиції лузерів і ображених, активувати громадську діяльність, громадські організації.
Треба їхати в село і говорити до людей
Політик, народний депутат VI скликання ВРУ
Роман ТКАЧ:
Потрібні конкретні справи. За більше ніж 20 років незалежності ніхто не зробив з наших людей українців. Немає активної громадянської позиції. І 18 травня революції не станеться.
У селах домінує культ «прєдсєдатєля», де все залежить від сільського голови, всі до нього прив'язані, він все вирішує. Молодь деґрадована. Хто ж там сформує громадянське суспільство? Треба їхати в села і говорити з людьми. Вони ж нічого не бачать і не чують. Може, ще «Шустера» дивляться, де сиґнал доходить.
Треба вчити людей бути українцями. Як в ОУН сформували свою сітку без інтернету та мобільних телефонів? Вони просто йшли у кожне село і говорили з людьми. І всі були змобілізовані. Через конкретні справи буде Україна.
Найбільша проблема українців — компроміси із совістю
Завідувач кафедри всесвітньої історії Інституту історії і політології Прикарпатського НУ ім. В. Стефаника
Прихід нової влади — це революція. Помаранчева революція починалась як революція, але так і не стала нею. За останні 20 з лишком років справжня революція відбулась у 90–91 роках ХХ століття з проголошення незалежності України. Виникла нова держава, почали формуватись нові політичні еліти.
Насильницька революція — це дуже небезпечне явище, і її наслідки непередбачувані. Є дуже гарний вислів: «Коли історія виходить на площу, то якою вулицею вона звідти піде, не знає ніхто». Найкраща революція — це мирна революція. Марксисти дійшли до цього ще наприкінці ХІХ століття. На одній з їхніх аґіток було написано: «Ніякий суспільний переворот не дався силою перенести досі». Тобто я підтримую Юрія Андруховича в тому, що насильницьким методом неможливо здійснити докорінні суспільні зміни. Зміни мають відбутись насамперед в голові, в серці, в душі. Їх треба усвідомити, треба сформувати іншу систему цінностей для себе. У сім’ї, у школі, через участь у громадському житті.
Має прийти зміна політичної культури суспільства. Коли мене питають, чому ми такі, чому у нас все не складається, то я відповідаю, що проблема більшості українців не з головою, бо нація дуже розумна, не з руками, бо нація дуже працьовита, проблема найбільша із совістю. Мусимо трансформувати свою сільську культуру. Відійти від сучасного сприйняття депутата: ти ж був депутатом, до чого ти доробився? Яке весілля ти можеш зробити своїй дитині? А якщо ти такий мудрий, то чого ти такий бідний? Якщо ми зможемо змінити оцю сільську культуру, то, можливо, більше людей буде йти у владу не заради власного збагачення, а заради обстоювання суспільних інтересів, щоб могти похвалитись результатами своєї роботи, а не дорогою машиною.
Фото Ростислава Шпука
14.05.2013