«Мінський» блеф

Якби Авраам Лінкольн дивився телевізійну трансляцію із Верховної Ради у четвер, 5 жовтня, то вкотре мав би нагоду пересвідчитися у слушності своїх слів: «Можна обманювати всіх якийсь час. Можна обманювати небагатьох весь час. Але не можна обманювати всіх весь час».

Мінський процес – це розтягнутий у часі блеф, і ясно було, що пізніше чи скоріше він мусив луснути.

Засідання ВР 5 жовтня: опозиція зриває ініціативи Порошенка

«Мільйон разів – не грати в пасочки»

«Особливий статус», крики, стусани, поламані мікрофони… Перипетії з законопроектом про деокупацію Донбасу у Верховній Раді перегукуються з історією розгляду проекту змін до Конституції у 2015 році. Між проектами є спільною не лише тема (власне, «особливий статус»), а й механіка розгляду: в обох випадках Президент пропонував парламентові авторський, неузгоджений проект, а згодом, зачувши спротив сесійної зали, стрімголов відкликав з парламенту стару версію проекту й реєстрував нову, вже з певними поправками.

Офіс Президента знову повторює одіозні практики. Законопроект «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» потрапив до апарату Верховної Ради лише цієї середи. Профільному комітетові з питань національної безпеки та оборони дали лічені години на те, щоб затвердити законопроект, а сесійній залі – півдоби, аби підготуватися до голосування. Не дивно, що це завершилося вибухом. Не таким – на щастя! – як 31 серпня 2015 року, та все ж доволі відчутним.

Півень нікого не клював: над текстом законопроекту працювали щонайменше чотири місяці, тому зацікавлені особи мали достатньо запасу, аби уникнути поспіху та посміховиська. Ще 13 червня аґенція «Інтерфакс-Україна» опублікувала інтерв’ю із секретарем РНБО Олександром Турчиновим, у котрому він сказав яскраву фразу, що стала лейтмотивом безлічі заголовків в українських медіях: «Настав час перейти до нового формату захисту країни». Тоді пан Турчинов анонсував появу законопроекту, покликаного регламентувати статус воєнної операції на Донбасі замість зашкарублої АТО й прописати способи деокупації захоплених Росією територій. 15 червня прес-служба РНБО повідомила, що концепцію законопроекту (до речі, його назва дослівно збереглася донині) обговорювали на експертному засіданні в Радбезі.

Олександр Турчинов на засіданні ВР

Проект крутили й перекручували упродовж кількох місяців, дискутуючи його у кількох замкнутих середовищах, зокрема й із іноземними партнерами, але за той час забули про основне – про те, що закон має ухвалювати парламент. А також про те, що було би не зайвим, якби з текстом ініціативи могла ознайомитися і громадськість. Але ні. Знову граблі влупили по короні.

«Окремо великий привіт Адміністрації Президента та РНБО, котрим мільйон разів пропонувалося не грати в пасочки, а спробувати обговорювати свої ініціативи з суспільством і парламентом», – написав народний депутат Мустафа Найєм після того, як оборонний комітет «забракував» першу редакцію президентського проекту.

Око за око, бздура за бздуру

Що ми чули весь той час, від червневої заяви Турчинова? Розробляється законопроект, котрий назве Росію агресором, передбачатиме механізм деокупації Донбасу, регулюватиме застосування Збройних Сил України в зоні конфлікту, регламентуватиме права переселенців. При цім автори намагалися не виносити на публіку факту, що одне із завдань пропонованої ініціативи – пролонгувати дію закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», бо 18 жовтня минає три роки з дня набуття ним чинності – а саме такий «термін придатності» для нього передбачив законодавець. Подібно до того, не розголошували й факту, що в українському законодавстві вперше в тілі закону (а не заяви абощо) буде зафіксовано згадку про мінські угоди.

Розбудіть посеред ночі Івана Вінника (фракція БПП, секретар оборонного комітету ВР) – і він вам скаже, що основною метою законопроекту є проголошення Росії державою-агресором. Натомість, якщо прислухаєтеся до того, що говорять про «деокупаційний закон» зовнішні партнери України, то почуєте дещо інше – вони чекають пролонгації «особливого статусу». Дуже промовистий факт: посольства Сполучених Штатів Америки, Німеччини та Франції перед розглядом законопроектів майже водночас опублікували на своїх сторінках у twitter’і нотатки, в котрих «привітали зусилля Верховної Ради для продовження дії "особливого статусу", що уможливить мир для сходу України». Таким чином, місія цих проектів була означена достатньо прозоро. Жодні згадки про державу-агресора, неправомочність рішень окупаційних адміністрацій абощо цього шила в мішку не прикривали.

Життя показало, що обіцяти західним партнерам одне, проголошувати всередині держави щось інше, маючи на увазі щось геть інакше, – не вдається. You cannot fool all the people all the time.

Декотрі представники президентської команди намагалася донести думку, що насправді Петро Порошенко не має наміру кидатися з головою в «Мінськ», і що старий закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування…» виконуватиметься так само, як і в минулі роки – тобто ніяк, бо це теж блефування – але їхні аргументи не діяли.

«Три роки тому говорили, що так званий «особливий статус» ОРДЛО – тотальна зрада, – апелював Володимир Ар’єв, член БПП, голова української делегації в ПАРЄ. – Що терористів легалізують, «мавпи» зі зброєю будуть прощені, а в ВР будуть Гіві-Мотороли. Ну, де останні двоє – всі знають, а 18 жовтня дія минулого закону про особливості самоврядування закінчується. У мене питання: хоч щось з тих страшилок відбулося? І тепер, коли треба переходити до нового етапу, узгоджений з нашими союзниками компроміс щодо продовження особливостей самоврядування ще на рік, у мислячих людей не може викликати спротиву, який намагаються організувати безвідповідальні політики».

«Закон пасивно діяв три роки, і шкоди від нього не було, а користь все ще є, і вона в санкціях проти Росії», – зазначав політтехнолог і спічрайтер Порошенка Олег Медведєв.

Голова ВР, затиснутий протестом

Втім, яким б добрими не були наміри авторів проекту, і яким би «вилизаним» не видавався цей законопроект з погляду міжнародної спільноти, його змістовне наповнення неминуче перекреслювалося би формою подачі. Бо маємо в сухому залишку те, що Верховна Рада все одно зайнялася гнівом, вона все одно вибиває з законопроекту сумнівні пункти, компенсуючи відсутність дискусії завзяттям ультиматуму, – але це робиться зі скандалом, з тупцюванням на уламках політичної довіри і, врешті-решт, із розхитуванням позицій Верховного головнокомандувача.

Четверговий провал – це вияв недовіри до трясовиння мінських переговорів, до гібридної війни тривалістю в три з половиною роки, вереск сучасників, які хочуть бачити в тому процесі трохи більше ясності й чесності. Той імпульс може бути згубним – як виявилася згубною й акція проти «торгівлі з окупантом», зимова спроба економічної блокади Донбасу. Ми віддавна знаємо, що добрими намірами можна проторувати собі дорогу в місця доволі непривабливі, – але якщо наміри «добрі», то як же їх стримати? Ну а «недобрі» – то й узагалі...

Водночас, це вияв недовіри до Президента України та уряду. Якщо відстежити історію проходження «мінських» законопроектів через Верховну Раду, то відразу видно, що їхня доля прямо пропорційно залежала від рівня підтримки голови держави, а також від рівня непересвареності Банкової з депутатським корпусом. Тепер це плата за «кулуарну» дипломатію, «тіньові» переговори, загравання з «Опозиційним блоком» (котрий, поза сумнівом, має зіграти важливу роль при голосуванні). Це – вотум довіри/недовіри до Президента. Тому на «Мінську» й відриваються всі – й кар’єристи, й недруги, й ображені. І навіть партія «Народний фронт», Порошенкові коаліціянти, тепер грає неясну гру: спершу один із їхніх лідерів, Олександр Турчинов, виступає як промоутер закону, а потім партія «надгризає» проект у сесійній залі, висловлює авторові законодавчої ініціативи зауваження.

І саме через те, що на «мінський процес» екстраполюють ставлення до Президента загалом, він потерпає від надмірної політизації і надмірного політиканства. Текст законопроектів не є таким страшним, яким його видають. І нічого «зрадницького» у порівнянні з законами, ухваленими в 2014 та 2015 роках, у ньому нема. Виявилося, для низки «семенченків» подібні акції з видиранням мікрофонів і перекрикуваннями – то єдиний спосіб політичного буття. Ну, але для того, щоб аргументи «семенченків» виглядали бздурами, то треба було самому оминути бздур…

«У Мінську не боюсь бойовиків. Вас – тим більше!»

Зупинімося детальніше на змісті пропонованих Президентом «деокупаційних» ініціатив. Отже, голова держави подав до парламенту два проекти – «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» (№7163) і «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей» (№7164).

Другий із перелічених проектів, №7164, – дуже короткий. У початковій редакції він мав єдиний «робочий» абзац, пропонуючи викласти 1 статтю старого закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування…» в такій редакції: «На строк, що закінчується через один рік з дня набуття чинності Законом України "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей", запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України (далі – окремі райони Донецької та Луганської областей)».

Протест на вулиці перед ВР

Нагадаємо, цей закон схвалювали на тлі відкритої російської агресії проти України у 2014 році, після перших «мінських» переговорів за участю Петра Порошенка та Владіміра Путіна. Документ передбачає «недопущення кримінального переслідування… учасників подій на території Донецької, Луганської областей» гарантує проведення місцевих виборів на Донбасі і створення загонів «народної міліції», зміцнює статус російської мови. За три роки жоден із проблемних пунктів закону не був утілений. Понад те, навесні 2015 року парламент уніс доповнення до цього документа, проголосивши, що базові його норми не можуть бути втілені до «виведення усіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України». Тодішні поправки, котрі передбачали умови проведення виборів на Донбасі, підтримала й фракція «Самопомочі», котра в четвер виступила флагманом протесту проти «деокупаційного» пакета.

Натомість законопроект №7163, котрий «настоювався» в РНБО та Адміністрації Президента протягом чотирьох місяців, ширший: визначає статус захоплених територій Луганської і Донецької областей, називаючи їх окупованими; проголошує Росію державою-окупантом; називає діяльність адміністративних та військових формувань на Донбасі незаконною, а видані ними акти – недійсними; знімає з українського уряду відповідальність за те, що коїться на Донбасі, перекладаючи провину на Росію та її локальні окупаційні адміністрації; надає Президентові право автоматично (без згоди парламенту) застосовувати Збройні сили у мирний час; передбачає створення Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил, котрий мав би керувати всіма озброєними підрозділами на Донбасі (у тому числі й підрозділами МВС та Національної гвардії, котрі нині стоять на вертикалі, очолюваній Арсеном Аваковим).

Перша частина статті 7 цього законопроекту проголошувала: «Під час здійснення органами державної влади України, їхніми посадовими особами політико-дипломатичних заходів із відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаного кордону України забезпечується пріоритетність виконання безпекових положень Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року, Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року та "Комплексу заходів" від 12 лютого 2015 року з метою створення необхідних умов для політичного врегулювання відповідно до норм і принципів міжнародного права та законодавства України».

На засіданні оборонного комітету Верховної Ради «короткий» законопроект №7164 вирішили скоригувати, доповнивши його пунктом про те, що особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО набуває чинності «після виведення усіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України». Фактично, те саме вже давно передбачене і самим законом «Про особливий статус…» – ну, але депутати захотіли перестрахуватися. В обід офіс Президента відкликав із парламенту першу редакцію законопроекту й запропонував нову, зі згадкою про потребу вивести всі незаконні формування. Тобто Банковій усе одно довелося виправляти «недоторканний» текст, який вона так боялася втратити, коли виношувала документ потайки від дискусії.

Щодо законопроекту №7163, то в ньому найбільшим подразником була згадка про мінські угоди, котрі, на погляд опонентів Президента, легалізовувалися в українському законодавстві через поданий проект. На засіданні комітету вирішили оминути цю згадку, використавши посилання на резолюцію ООН, котра закликає до виконання «Мінська».

Відтак, до вечора четверга президентський законопроект зазнав низки коректив. Під час свого виступу у сесійній залі голова фракції «Народного фронту» Максим Бурбак оголосив: його партія вимагає вилучити з першої частини статті 7 законопроекту №7163 посилання на мінські папери, щоб «не допустити легалізації незаконних підписів російських найманців під цими так званими угодами». Також «НФ» виступив за те, щоб у законодавстві з’явився інструмент верифікації факту виведення російських військ. Згідно зі словами Бурбака, таким інструментом мав бути указ Президента, оголошений на підставі подання міністра оборони і міністра – ну як же без Авакова?! – внутрішніх справ.

У момент, коли в четвер Максим Бурбак завершував свій виступ у парламенті, то противники проекту вже почали акцію блокування трибуни, а на площі перед ВР націоналісти – «Національний корпус» Андрія Білецького та «Свобода» Олега Тягнибока – запалили вболівальницькі «фаєри».

Ірина Геращенко в оточенні нардепів «Самопомочі»

«Я в Мінську не боюсь бойовиків. Вас я тим більше не боюся! На місце сіли! Сіли на місце!», – кричала до опонентів віце-спікер Ірина Геращенко.

Після вечірньої наради голова ВР Андрій Парубій заявив, що з проектів вилучать посилання на мінські угоди – втім, на депутатський протест це ніяк не вплинуло, і пленарне засідання довелося закрити.

Законопроекти залишаються у порядку денному Верховної Ради – у п’ятницю буде нова спроба голосування. Закон, який міг би пройти через сесійну залу значно спокійніше, який мав потенціал бути підтриманим – знову спричинить метання громів і блискавиць.