Олекса Синявський

 

Вийшов друком проєкт «Українського правопису», виготовлений спеціяльною Комісією при НКО. Тільки не з тим, щоб уже допомагати робітникам друкованого слова хоча б у такій, напр., мірі, як відомі проєкти словників (хемічний, геологічний то-що), а з тим, щоб викликати серед ширшого кола «словесників» критичні уваги, побажання, додатки. З 2.000 тиражу проєкту понад 1000 примірників уже розіслало різним науковим і педагогічним установам та окремим особам Наддніпрянщини, Західньої України, СРСР і навіть ще далі, решту Нар. Ком. Осв., також висилатиме на вимогу заінтересованих осіб і установ з тією ж метою одержати корисні вказівки для остаточного усталення правопису.

 

Власне назва проєкту «Український правопис» не охоплює змісту книжки, бо насправді в ній крім вузько правописних питань далеко більше матеріалу до нормалізації літературної мови, як от із галузи нормативної фонетики, морфології (з підрозділом морфології власних імен) то-що. Поширюючи так своє завдання, Комісія виходила з утилітарних мотивів: великим гальмом у розвитку вкраїн. літерат. мови (а значить і вкраїн. культури) є не тільки хисткий правопис у спеціальному значінні слова, як от напис «б'ються», «бються», «бють ся», «такечки», «такички» і т. ін., що зрештою здебільшого вже й усталено, великим гальмом є й надмірне рябіння нашої літературної мови хисткими формами, де правопис уже займає другорядне значіння, або й взагалі не становить жодної трудности, напр., як треба (говорити, а вже потім і писати), «запорозький» чи «запорізький», «утекти», чи «утікти», «братові», чи «братови», чи «брату», «у воротах», чи «у воротях», чи «у воротіх», «Старобільське», чи «Старобільськ» (а значить і «з Старобільського» чи «з Старобільська»...), «Тургенів», чи «Турґєнєв», чи «Тургенев», чи ще як і т. ін. Словом, тут уже не «три питання нашого правопису», що турбували колись Б. Грінченка і не шість «правописних непорозумінь», що намагався усунути д-р Ст. Смаль-Стоцький ще перед початком великої війни. Кожен же знає, скільки таких хистких і непевних елементів у мові, напр., одного № часопису, на першій- ліпшій вулиці па вивісках, об'явах і т. ін. Що правда, далеко не завжди той правописний і взагалі мовний хаос виправдується неусталеністю українського правопису, невпорядкованістю української граматики — дуже часто це буває просто від незнання (іноді феноменального) елементарних правил україн. мови, а то й від свідомого калічення її, тільки ж і сами оці причини в що-найбільшій мірі залежать вад браку цілком авторитетного єдиного правописно-граматичного покажчика. Наївно, певна річ, було б думати, що впорядкування норм літературної укр. мови в межах окремого слова (правопис, фонетика, морфологія) заспокоїть геть усі виразки процесу творення літературної нашої мови (термінологія, фразеологія, наголос можна сказати зовсім не зачеплені в проєкті) і зразу винищить українську безграмотність. Але ж не слід і легковажити значіння проєкту.

 

Перетворений незабаром (після широкої дискусії в пресі й останньої конференції) в просто «Український правопис», він матиме очевидно на довго значіння незмінної бази й загально-обов’язкової основи для подальшого розвитку української літературної мови. Справді, державний апарат і громадські організації (залізниця, пошта, телеграф, адміністративні установи, кооперація, наука, преса, школа...), вимагають більше сталої зорової (писаної, друкованої), форми мови принаймні в межах окремого слова і ніяк не можуть миритися з становищем «перманентної революції» в мові, власне анархії, отже й новий стан у правописі, реформа графіки, або-що, можуть наступити тільки не скоро. Безнастанних спроб і експериментів у таких речах не можна робити. Усі свідомі справи творення української культури прагнуть більшої єдности й сталости літературної мови, бо всі вони добре знають, скільки марно витрачається у нас енергії на такі справи, як роздумування, або і розшукування надійних указівок, як написати те чи інше слово, скільки витрачається часу в редакціях, щоб вирівняти тільки правопис різних авторів, скільки неприємности мають наші педагоги на ґрунті відсутности твердих правописно-граматичних норм. Отже й виходить: ми відстали супроти інших культурних народів не тільки в тім, що витрачаємо інтелектуальну енергію тільки на те, щоб назвати той чи інший готовий уже здобуток науки й цивілізації (термінологічна «творчість»), а навіть у тім, що й готове слово часто-густо записуємо або записане сприймаємо з більшою тратою енергії, ніж то буває звичайно. Та коли брак цілком виробленої й усталеної термінології в усіх галузях науки й життя не можна усунути негайно, коли за цю відсталість неминучо мусимо платитися тратою енергії ще якийсь час, то останню відсталість і можна і слід зліквідувати як-найскорше: інак сами ми ще на нижчому — третьому щаблі відсталости.

 

Справа це глибоко громадська, і тому громадянство закликається для вирішення її не тільки тим, що сама Комісія для впорядкування українського правопису доволі численна й різноманітна своїм складом, а й тим, що проєкт публікується перед остаточним затвердженням, отже з своїми увагами й пропозиціями з приводу правопису зможуть виступити сотні тямущих у справі людей.

 

Яке ж основне завдання у цій, треба думати останній, дискусії?..

 

Укладаючи проєкта, Державна Комісія в цілому стояла при тому погляді, що жодних радикальних реформ українська літературна мова (ні в графіці; ні в правописі, ні тим паче в морфології) не потрібує, що завдання Комісії — лише синтезувати довгий і складний процес творення української літературної мови в галузі правопису, фонетики, морфології; унормувати, що можна й треба, не порушуючи міжговіркового характеру її. Як знати, в новій літературній україн. мові є елементи різних народніх наріччів, хоч і з перевагою елементів південно-східніх. Отож і Комісія намагалася унормувати українську літературну мову так би сказати на демократичних підставах, тоб-то не обминаючи й вужчих говіркових мовних елементів, оскільки ті закоренилися в літературній практиці Одні з таких вужчих із походження прикмет виступають у проєкті як норма, напр., дж в дієсловах і віддієслівних формах (ходжу, саджати, огороджений, розходження...), властиве в народній мові лише в західніх (північних і південних) говорах; и в таких формах, як люди, селяни... — з правописної практики галичан; и після д, т, з, с, ж, ч, ш, р у чужих словах—теж від галичан; е в закритих складах без наголосу в таких словах, як відродження, виправлення і т. ін. (це органічна прикмета тільки північно-західніх укр. говорів). Інші узгляднені вже як тільки можливі (терпимі) явища, напр., східньо-українське ходе, говоре і т. ін. Тож Комісія спитується дати відповідне місце в літературній мові усім головнішим діялектам української мови, відповідне, звичайно, до їх фактичної участи й значіння в процесі творення нашої літер, мови, інак, іще сказати, спитується знайти «середнє аритметичне української народньої мови.

 

На мій погляд тільки замало узгляднені елементи західньо-українські (галицькі), що пояснюється відсутністю в Комісії належної репрезентації наддністрянців. Та й у іншому в Проекті певно не без огріхів, особливо, мені здається, в розділі «Правопис чужих слів», де мабуть читачі не раз будуть здивовані непослідовністю, як от чому це ґвельфи (§ 542б), наперекір § 55, чому Картагена, Пітагор, (§ 57), Ляйпціг (§ 71), хоч Ґріґ (§ 55) і т. ів., чому О’Коннель, але О’Конор (§ 68) і т. ін.

 

І от основне завдання суспільства в цій дискусії не в тім, щоб тільки виявити невдоволення своє тим чи іншим §, або меншим розділом (а їх же в проекті понад 300, крім граматичної термінології), а в тім, щоб подати свої уваги, поправки, доповнення й пропозиції в образі точних формул. Для справи впорядкування правопису й мови мало важить «критика для критики», необґрунтоване незадоволення з того, чи іншого правила, або просто правопису окремого слова. Далеко важніше (звичайно й далеко важче) подати влучну формулу, що в як-найбільшій мірі відповідала б і вкраїнській мові і літературному usus-ові і в як-найменшій мірі ламала-б традицію. Звичайно, жодна літературна мова не обійдеться без вузьких правил або і правопису окремих слів, тільки ж вони мають уже другорядно значіння ¹), найважніше значіння мають широкі правила й принципи, і тут для справи впорядкування, спрощення й нормалізації українського правопису і мови має велику вагу голос суспільства, але не тільки голос про те, того воно не хоче, а про те, чого воно хоче, і то не загально, а цілком конкретно. Бо як же ж ми зрештою порозуміємося в справах правопису й нормалізації літер, мови, чуючи, напр., невдоволення з того, що грецький іпсилон після с слід передавати українським и, а не і, коли й сам автор невдоволення не пише послідовно так? Або що позитивного внесе другого опонента гостре невдоволення з формули Комісії «У літературній мові вживається прийменник-приросток від і од, але від переважно» (опонент зве це «каліченням живої україн. мови» і пропонує останні три слова викинути), коли в самій своїй друкованій отій замітці автор вживає від переважно (14 разів від і 11 од — див. «Вісти ВУЦВК», «Культура і Побут» № 16, 18 квітня 1926 р.)? А спосіб же впорядкування нашого правопису і мови такий, що порозумітися на спірних питаннях нам можна як-найкраще: комісія не може не прислухатися до sine ira et studio висловлених, добре умотивованих або просто читко формульованих вимог суспільства. Численна ж більшість голосів за те чи інше вирішення суперечної правописної справи—це ж (часто принаймні) буде найкраща гарантія авторитетности вирішення.

 

А час уже нам положити край цій справі, час уже відчути твердий ґрунт під ногами, щоб сміливіше й певніше ступати далі.

 

Наостанці дозволю собі нагадати побажаний Комісії, щоб уваги надсилало до редакції «Вістей», до в спеціяльному додаткові вони й друкуватимуться. Потреба зосередити матеріяли дискусії не вимагає пояснень.

 

О. Синявський.

__________________

¹) Правописний словничок і не надрукований у проєкті: він має з'явитися вже в книжці після останньої конференції.

 

[„Вісти ВУЦВК“. Додаток: „Культура і Побут“, 1926, № 36, ст. 1—2.]

 

05.10.2017