Француська революція проголосила пpaво на свободу особи.
Теперішна воєнна хуртовина проголосила клич: "самоозначенє народів!" Cей клич кидають собі на перекір в очи обі воюючі сторони. "Гіть" самоозначенє Бельґійців, Aльзaтцїв, Сербів, Босняків, Чехів і Словаків; "геть" самоозначенє Флямандцїв, Фіннів, Вєтів, Поляків, деколи і Українцїв і инших російських инородцїв. І виходить в тих язиком мелених спорах після святого писанія: "Видиш скалку в оцї ближного твого, а бервена в твоїм оцї не бачиш".
"Гіть" ірляндцям, Египтянам, індійцям до самоозначеня зась; "геть"... та що тут вичисляти? Австрійський мінїстер Чернін запротестував проти "caмooзначeня" народів в австро-угорській монархії, а кадети та навіть революціонери проти "самоозначеня" України.
За "вольности" свої бились козаки. "За волю і православну віру" знимались гайдамаки. "За лїси і пacoвиска" ішли галицькі мужики. Ковбасюками прозивали їх згірдні шляхтичі, що пошились в піря при індемнїзації. "За землю і волю" зняв ся увесь український нарід після японсько-російської війни. І так іде воно з поколїня в поколїнє. І кров ллєть ся, і двори горять, Ярема на палї сидить, на гиляки вішають, паси здирають і боротьба іде дальше за те "самоозначенє".
В XX. столїтю прибирає вона инакші форми, але завзято все те ж самe. І до "сумлїня" Eвpопи і до вceгo цивілізованого світа відкликались ми, починаючи від Орлика і кінчаючи Драгомановом, і слали протести на всїх язиках, відшиваючи їх антропольоґією, етноґрафією, лїнґвістикою і ще Бог зна' чим. A Евpoпa і cвіт цивілїзований з републиканцем Вільзоном на чолї собі до того байдуже.
"Моя хата з краю"!
"Є річи, про які не говорить ся, а які робить ся", сказав раз один полїтик, чуючи просьби, а відтак і погpози українських послів у віденській державній Радї. І виходить: "Nimmst Du was, so hast Du was!" Taк, видкo, роблять у Київі тепер. Щасть Божe!
У сильних світа ceгo т. є. у народів державних, з "самоозначенєм" мають ті народцї "бeз самоозначеня" на стільки вартости і значіня, на скільки їх жінки родять синів, аби ними начиняти шанцї, аби мати робучу силу на панських ланах і акційних фабриках. Та як і тим народцям терпцю не стане і вони починають цїлими юрбами покидати свою рідну потом і кровю насичену землю і за горами і морями долї нової шукають, то й туди їм еміґраційну стежку замикають.
І тягнуть вереницею Ірляндцї по всему світу, слави Анґличанам добуваючи, а Українцї — "caмые хоробрые салдати", сказав про них головно командуючий Корнїлов — по Манджуріях, Хинах, Туркестанах і туда-усюда, де їх командував Батюшка-Цар, а тепер Керенський.
Менї попалось бачити Гриця Волинця, воєнно-плїнного в Австрії з Ґеоpґієм хрестом на грудях за те, що ручною ґранатою в австрійських шанцях убив старих ополченцїв Івана Галицького та Петра Буковинського.
Mазeпy ще і тепер по столїтях проклинають по цеpкваx: анатема! анатема! — а льорда Каземата, що мріяв про "самоозначенє" Ірляндії, повісили минувшого року в Дублїнї.
"Слушний" час не прийшов ще був для України тодї під Полтавою, а для Ірляндії також ще не наспів помимо великанських кровавих жертв феніїв і сімфімнїв.
У теперішну воєнну хуртовину удалось лиш деяким ухопити зa полу "самоозначенє".
Полякам піднесли на полумиску самостійну державу з короною в облацїх і запросили їх до обіду з тої миски пирогів. До пиру обіду Поляки з Королївства Польського якось не дуже спішать ся.
Освободили їх від тиранства царського. Се гарно і дуже гарно було в 1916 роцї. І радували ся Поляки, і носили ся з своїми білими орлами по Варшаві як дїти з цяцьками.
В маю 1916 р. я стояв близько коло ґенерал-ґубернатора Безелєра у Варшаві і чув його запросини-принуку на власні уха і видїв те обличє, те тверде нїмецьке ґенеральське обличє. С’еst lе ton que fait la musique. "Wir kamen nach Polen, nicht um Polen zu befreien, wir kämpften und kämpften fur unser deutsches Vaterland. Wir sind jedoch zufrieden, dass Polen dabei vom russischen Joch befreit wurden und hoffen nun, dass sie mit unserer Hufs an dem Ausbau das Staates mittun werden" і т. д. і т. д., що будуть чемними і вдячними.
В 1917 р. повалив ся цар і царське ярмо. Новий російський уряд проголосив Польщі ще куда ширше "самоозначенє". І хитаєть ся значок на полїтичній вaзї то геть то вішта і збут індустрії Королївства Польського на широкім ринку аж до Камчатки також тягне важку на долину.
Тяжко і з судорогами йдуть ті народини Коpолївства Польського, хоч до помочи стоять акушери не аби які.
Тільки галицькі Поляки бенкетують. Не диво! Вони вже від давна не саме самоозначенє, а і панованє мають.
(Конець буде).
[Дїло, 26.09.1917]
(Конець.)
Для Флямандцїв у Бельґії, того в середних віках славного і культурного, а тепер Французами Вальонами на усїх областях приниженого і горем прибитого народа наспів також "слушний час".
Для них найшли Нїмцї побідники навіть своє серце куди щирійше як для Поляків. Сеж рідня, племя ґерманське, хоч не брати, а кревняки близькі. Дали їм Нїмцї цїлковиту самоуправу, віддїливши їх на чисто від Вальонів, дали їм унїверситет і змогу розвиватись культурно і економічно, до чого їх віками не допускали їх сусїди і przyjaciele. Анальоґій нїяких не роблю, бо не такий тепер час. Як жилось Флямандцям під управою пофранцуженого бельґійського уряду, нехай скаже отсей маленький oбpазочок, взятий зі статї "Suddeutche Monatshefte"*) зa серпень 1916, де пишеть ся про Людвика де Рает, великого борця за самоозначенє свого народа.
"За сто лїт францущини в школї і урядї та і через господарські впливи повстaв подїл між висшими і низшими верствами флямандського племени. Межа між Флямандцями і Вальнами не лежить тільки на етноґрафічній границї кождого племени, а іде вона з долини в гору так сказатиб горизонтально між мужиком і пофранцуженим паном сурдутовцем, що вийшов з того самого флямандського коріня. Французи разом з перекинчиками і жидами мають в своїх руках також економічну перевагу, а Флямандець дає тільки сиру робучу силу. Освіта стоїть на найнизшім ступени. Хочеш чого лїпшого научитись, щоб мати змогу полїпшити долю собі і дїтям своїм, зараз мусиш переробляти свою мову і мозок на француські. Не дивно, що флямандський робітник то лиш китайський кулї, звичайна робуча худоба, а квалїфікований робітник або дозорець то вже Француз або перевертень. Язикова стїна, що дїлить пана від мужика, виключає і всякий добродїйний вплив образованих суспільних верств на низші. Де нема любови до мови, там не може бути любови до народа, що нею говорить.
Пропало би давно флямандське племя під тягаром усЇх тих невзгодин, тільки родючість мужицька надолужує ще ті втрати, які на верхах відпадають від свого народа в користь гнобителїв Вальонів".
Стара се пісонька і співаєть ся вона на ту саму нуту в Галичинї від сто років, коли не довше. Підчас теперішної війни ще дві строфки доложили до неї народні поети.
Однa строфка про зрадника а друга про sprężystość та кожда з приспівом: "На гиляку! На гaк! Гони його в табор інтернованих!"
Ті, ще на гиляках, замовкли на віки, але чому мовчать і ті, що їм пощастило ся пережити інтернованє? Не о лїтературу тут іде, а о документа.
Ту кріваву лїтопись Самовидця видаєть Українське Наукове Товариство як не у Львові то в Київі.
Менї попало під руку офіціяльне виданє**) про житє бутє виселенцїв, та не яких проклятих "зрадників" а так просто тих Грицїв і Іванів, що їх сила війни викинула з рідного села у далекі Стирії і Каринтії. Виймаю кілька уступів:
16. і 18. падолиста 1914 р. прибуло до Ст. Michael 1670 жидівських виселенцїв. Закватировано їх у будинку фабрики кухонного начиня, що стояла від давна порожна. 23. падолиста Жидів забрано, бо треба було зробити місце для українських виселенцїв, що прибули в числї 2799. Той будинок не надавав ся цїлковито на мешканє не для людий, а тим менше для такої сили народа. Вікна усї були розбиті, підлога згнила, дах дїравий пропускав дощ і снїг. У великанські простори-кімнати бувшої фабрики нанесено соломи, — от усе уладженє. У подвірю викопано яму нa латрину, а що освітленє в ночи було майже нїяке, те і не дивота, що жінки і дїти, а також і мущини випоpожнювали ся, де попало. В комнатах був сопух від гнилизни і сморід від людських відходів не до видержаня. Тільки під одною рукою водопроводу уладжено корито до умиваня і до праня біля. Для стільки народа в кождім разї зa мало.
Жидівські виселенцї, що жили в тім будинку на своє щастє тільки один тиждень, остали здорові. — І українські виселенцї були першого тижня здорові, та уже в половинї грудня почалась там хороба, що обнимала все більше і більше число людий.
Прийшла санїтарна комісія і показалось що се пятнистий тиф. І гибли люди як мухи. Проф. Правснїц, член комісії, так описує своє перше вражінє: Великий простір на першім пoверсї з одиноким входом по деревляних вузких сходах. На гнилій підлозї, ще гнилїйша і смердяча солома-трина. І тут глотять ся сотки мущин, жінок і дїтий. Між нїбито здоровими і заразливо хорі на пятнистий тиф і мерцї там, а коло них горять малі огарки свічок. Нехай такий один огарок упаде і солома запалить ся, то ті сотки людий згорять тут живцем.
Як жилось в Талєргофах? Говоріть люди! Кричіть! Воно куда лише кричати як мовчати і скавулїти, як ті побиті пси коло корита, з якого пани вибрали собі найлїпші кусочки. Час, коли "покірне теля дві корови ссало", уже давно минув. У взаїмних зносинах між народами смиренність і покірність уважають за слабість, трусливість і глупоту.
Фінни проголосили свою автономію і держать ся кріпко за свої вольности, хоть козаки їм сойм розігнали.
Україна орґанїзуєть ся і бере самосвідомо управу в свої руки, хоч там їх полк Полуботка і Хмельницького постріляли. Без жертв нема нїчого на світї.
Täglich müsst es erwerben, um es zu besitzen.
20/ІX. 1917.
*) "Süddeutsche Monatshefte" Verlag Lehmann München, місячник під сю пору дуже цїкавий. Кождий місячник обнимає цїлість і стараєсь поясняти якесь актуальне питанє. Появились між ними зошити Russland von Іnnеn, Österreich von Innen, England, Frankreich, Skandinavien, Ostjuden. Українське питанє пояснялось там тільки при нагодї в зошитї про Австрію і Росію. Варта би, щоби хто розложив українську справу в цїлій ширинї.
**) Prof. н. Prausnitz, Freiwillige Kriegsihrsorge smodem Gebiete der Seuchenbekampfung, Graz 1915.
[Дїло, 27.09.1917]
27.09.1917