Опрацьовуючи примірники цілого ряду буковинських українських часописів національно-демократичного напряму з міжвоєнного періоду, що зберігаються в фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені ім. В.Стефаника, я звернув увагу на феномен разючої злободенності багатьох із тих публікацій.
Багато статей хочеться безпосередньо цитувати – настільки вони актуальні. Впевнений, що й деякі інші українські часописи міжвоєнного періоду, редаговані справжніми патріотами, талановитими журналістами, витонченими політологами, вмілими аналітиками, обізнаними істориками тощо, можуть при їх ретельному вивченні проявитися з цього боку. Події сьогодення в Україні та світі свідчать, що ці видання ще зарано «списувати» на зберігання в архів. На моє глибоке переконання, найкраще це може засвідчити передрук «старих» статей в сучасних виданнях з прив’язкою до нинішніх подій і процесів. Могутня харизма їх авторів, високий інтелектуальний рівень публікацій і потужна енергетика вивчених додаткових матеріалів надихнули мене, далеку від історії та журналістики людину, долучитися до збереження, вивчення та популяризації української літературної та публіцистичної спадщини. Що більше –взятися за перо.
Як ілюстрацію до сказаного пропоную представлену мною нижче коротеньку, але феноменально актуальне для українства наших днів (а надто політикуму й урядовців) звернення Ольги Кобилянської «До українського громадянства!» (січень 1931 року), яка стала першою публікацією буковинського часопису літератури, науки та громадського життя «Самостійна думка».
До українського громадянства!
Ольга КОБИЛЯНСЬКА
Що треба знати кожному українському громадянинові, що хоче працювати на народній ниві?
- Він мусить бути готовий у першій мірі сам із собою; мусить пізнати сам себе та знати добрі й злі прикмети свойого громадянства.
Що мусить робити український громадянин, щоб його праця була трівка й увінчалася успіхами?
- Він мусить любити правду.
Що є причиною, що в нас немає спільної культурно-освітньої праці?
- Бо в нас ставлять себе одні вище одних.
Як можемо найкраще осягнути наші народні цілі?
- Коли нашу святу народню справу поставимо вище понад особи, особисті справи та амбіції.
Як має виглядати народнє діло?
- Воно мусить бути всім приступне, всім нашим працівникам на народній ниві. Кожне народнє діло, яке-б воно не було, мусить видержати на собі критику й провірку, але не сміє мати жадних позакулісних інтересів.
Що треба робити, щоб одні на одних не ворогували?
- Треба ушляхотнювати їх серця пером і словом.
Що треба робити, щоб наші еґоїстичні амбіції трохи ослабли?
- Нехай кожний сам себе спитає, що його праця варта, що він, хоч у найменшій мірі, дав позитивного для свойого народу.
Що нас може повести до загально національного обєднання?
- Чеснота й отвертість одного перед одним.
Як мають виглядати наші відносини між інтеліґентом та селянином?
- Інтеліґент у першій мірі мусить сам себе культурно виховати й старатись сістематично піднести духовість селянина на культурно-політичнім та економічнім полі.
Що треба робити, щоб уникнути погану особисту сварню?
- Треба нам перейти до загально-обєктивної критики. Кожний мусить сам себе виховати, сам себе побороти, щоб дійти до духового зрівноваження.
(місячник «Самостійна думка», Чернівці, число 1 за січень 1931 року, стор. 1)
Чому мене, сучасного читача, зацікавив часопис «Самостійна думка» ¹? Головно тому, що це один із найкращих літературних журналів свого часу і він спричинився до духового виховання буковинців. Журнал, редагований С.Никоровичем (він водночас обіймав посаду зв’язкового ОУН у Буковині), фактично став тодішнім будителем національної свідомості українців. У той нелегкий для українства час між двома світовими війнами журнал «Самостійна думка» та газети «Самостійність» і «Молода Буковина» взяли на себе місію широкого висвітлення українського національного життя. На теренах Буковини, Бесарабії, Марамарощини та Сатмарщини ці періодичні видання стали центральними в організації національно-визвольного руху у 1930-х роках.
Крім того, часопис і додатки до нього мене цікавлять ще й тому, що мій дідусь Іван Одовічук, уродженець (1895) Балківців, українського села на Буковині (тепер Румунія), учасник Першої світової війни, Перших і Других визвольних змагань), активно співпрацював з цим виданням. Зокрема, він багато років поспіль передплачував і поширював журнал та його додатки на теренах Мараморощини, де тоді мешкав. Упродовж життя Іван Ілліч безпосередньо спілкувався з багатьма відомими особистостями, серед яких була й Ольга Кобилянська.
Першою публікацією першого числа місячника «Самостійна думка» за січень 1931 року була наведена стаття Ольги Кобилянської «До українського громадянства!», яка одразу задала дуже високий рівень всьому виданню. Класик української літератури та громадська діячка вразила безкомпромісністю, конструктивністю та широтою своїх поглядів щодо «праці на народній ниві». До речі, це звернення донедавна залишалося маловідомим загалові. Лише 2011 року воно ввійшло до збірки малої прози «Огрівай, сонце…», яка побачила світ у Чернівцях завдяки ініціативі Ярослави Мельничук. До цього багато творів Ольги Кобилянської останнього періоду були розпорошені та забуті у міжвоєнній періодиці й архівах. Щоправда, наразі багато її творів (як і обговорювана стаття) надалі відсутні у Всесвітній Мережі. А для сучасного українського громадянства заклики письменниці надзвичайно актуальні. Практично неможливо зрозуміліше для широкого загалу розставити акценти та накреслити пріоритети, ніж це зробила видатна авторка. Кожна теза звернення надважлива та пов’язана з рештою. Загальний висновок теж чітко окреслено – тільки єдність та невтомна спільна праця забезпечать розвиток державності й істинний суверенітет. Без цього не буде нації, не буде сучасних євроінтеграційних процесів в Україні взагалі. Баласт у Європі нікому не потрібен. Світ поважає сильних і успішних. Перш за все цінують силу духу, інтелекту, згуртованості.
На думку також приходять слова мого дідуся Івана Одовічука зі статті «Чи зрозуміємо ми колись…» (опублікована в тижневику «Самостійність» №15 за 8 квітня 1934 р.): «Чи зрозуміємо ми колись то, що всі вільні народи давно зрозуміли: що без згоди нема свободи!? Та хвиля, коли ми це зрозуміємо, буде найбільшою подією в нашій історії, бо від тоді «не плакати будуть діти, не ридати буде мати». Влучніше не висловишся.
Адресую непересічні думки О.Кобилянської, щирі слова мого дідуся, Івана Одовічука та свої скромні міркування представникам молодої генерації українських інтелігентів, політичних активістів як превентивний захід, своєрідне щеплення на майбутнє. Не повторюймо помилок наших попередників. Берім у них найкраще. Розвиваймо їхні досягнення.
А насамкінець – ще раз слова Ольги Кобилянської: «Нехай кожний сам себе спитає, що його праця варта, що він, хоч у найменшій мірі, дав позитивного для свойого народу… Кожний мусить сам себе виховати, сам себе побороти…».
ПРИМІТКИ
В статті «До українського громадянства!» збережено оригінальність орфографії, пунктуації та стилістики. Виявлені грубі помилки набору, які спотворюють суть думок, виправлені.
¹ Видання «Самостійна думка» виходило в 1931-1937 роках як часопис (журнал) літератури, науки та громадського життя (спочатку як місячник, у 1932 р. як двотижневик, а потім знову як місячник) за редакцією Сильвестра Никоровича, при активній співпраці Олега Ольжича. Крім буковинських авторів, в «Самостійній думці» співпрацювали письменники та публіцисти Улас Самчук, М.Мухин, О.Грицай, В.Сімович, С.Смаль-Стоцький та інші.
У фондах Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича наявний місячник "Самостійна думка" за 1931, 1932, 1933, 1934, 1935 роки (наразі вони не «оцифровані»). У фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника більша збірка, але й там вона неповна.
Штамп на першій сторінці представленого на фото примірника першого числа часопису свідчить, що цей екземпляр належав до зібрання видатного мовознавця Василя Сімовича
На даний час у всесвітній мережі доступні лише окремі публікації з видання «Самостійна думка», викладені різними авторами.
24.09.2017