На основі фалшивих ревеляцій французького журналїста.
Відень, 19. вересня 1917.
Як раз тодї, коли на основі виробленого У. Ц. Радою статута для Українского Ґенерального Секретеріяту мала сфіналїзувати ся російсько-yкpaїнcька угода, явив ся у прeзидента Ґенерального Секретаріяту Володимира Винниченка кореспондент париської ґазети "Іntransigeant" з просьбою о інтервю. Винниченко не відмовив. Результатом інтервю була більша телєґрама, яку згаданий кореспондент хотїв вислати до своєї часописи.
Розмова француського кореспондента з президентом У. Ґ. С. дотикала, розумієть ся, головно справ України. Винниченко подав передовсїм інформації про будованє Українцями автономії України — про зорґанїзованє У. Ц. Р. і її виконуючого opґaнy У. Ґ. С., — а дальше про цїль свого приїзду до Петрограду. Зазнайомив Француза також з українськими поглядами і становищем дотично перебудови російської держави взагалї. Згадав вкінци про змаганя до утвореня окремої української армії.
Згадавши про союзників Россії: Францію й Анґлїю, Винниченко зовсїм вірно сконстатував невдоволенє Українцїв з полїтики обох згaданих держав у віднощеню до України в протязї трьох лїт війни, полїтики повного іґнорованя істнованя українського народу саме тодї, коли на Українї царизм виправляв орґії. Він візвав Францію й Анґлїю до направи промаху — через негайне признанє і заґарантованє автономії України.
Все, сказане доси в інтервю Винниченка, сказане, як слїд. Так міг сказати дїйсно Винниченко, чоловік, що займав тодї таке відповідальне становище, як президентура У. Ґ. С.
Та інтервю з Винниченком не кінчить ся переповідженим. Кореспондент подає ще щось більше, що кидає певне світло на полїтичні методи аґента антанту. В дальшій части своєї телєґрами наводить він як інформацію, одержану від Винниченка, "ревеляцію" про "ґерманофільство" деяких членів У. Ц. Р., — "ревеляцію", яка з одного боку дуже надаєть ся до того, щоби "спаралїжувати" докори Винниченка антантови за байдужність до України, з другого — прийшла саме в пору як "арґумент" протиукраїнських домагань, поставлених У. Ц. Р. в Петроградї. І можна бути певним, що в сїм другім випадку "ревеляції" п. Обака (так зветь ся згaданий кореспондент) осягнула бодай частинний успіх. Бо що Тимчасове Правительство приняло "ревеляції" його за добру монету, се понад всякий сумнїв стверджує подана нами дальше телєґрама "Утра Россії", а також і ті алюзії, які кинув під адресою Українцїв на конференції в Москві Керенський ("30 срібняків"!).
Проти згаданих "своїх" (!) "ревеляцій", які Тимчасове Правительство якийсь час задержало в тайнї. Винниченко залежав в телєґрамі до Тимчасового Правительства рішуче запереченє, з яким зсолїдаризувала ся також У. Ц. Рада, якої орієнтація зрештою і так відома: пригадаємо тільки поклик ґенерального секретаря Петлюри з нагоди небезпеки офензиви центральних держав — а з ними і Польщі! — на Україну, а також слова самого Винниченка з сеї ж нагоди на всеукраїнськім робітничім конґресї в Київі. Одначе російські націоналїстичні круги скористали з сього й розвели бішену аґітацію, проти якої У. Ц. Р. виступила з окремою відозвою до населеня (ся відозва поміщена в "Дїлї" з 19. с. м.—Ред.), а провідника тих кругів посла до Державної Думи і редактора "Кіевлянина" Шульґіна Винниченко тягне за клевету до суду.
Можливо, що ся афера була також одним з мотивів уступленя Винниченка зі становища президента Українського Ґенерального Секрета piяту, а саме, щоби напади на нього не були рівночасно нападами на президента українського правительства.
Задержана телєґрама-інтервю з Винниченком.
Дня 22. н. ст. серпня офіціяльна П. Т. А. розіслала російській і заграничній пресї отсю депешу з датою 21. н. ст. серпня:
Наша війскова цензура задержала пeрeдачу отсеї телєґрами, заадресованої до редакції ґазети "Intransigeant" в Парижі її кореспондентом:
"Президент Ради й голова українського руху Винниченко в переїздї до Петрограду зробив для ґазети "Intransigeant" отсю важну заяву:
"Нас, Українцїв — почав Винниченко — 30,000.000 в Росії. На скільки ненависним було ярмо царизму, на стільки сильним є наше бажанє не осягнути національну свободу. Ми маємо катеґоричне пpавo доконати сього таки нинї, негайно, не чекаючи кінця війни, бо завтра може бути вже надто пізно. Ми зараз таки приступаємо до будови нашого автономного житя, не дивлячи ся на трудности й перепони зі сторони Великоросів. Ми оснували Українську Центральну Раду в родї парляменту, яка складаєть ся з більш як 400 членів.
У звязку з Радою ми оснували виконуючий орґан — Ґенеральний Секретаріят, який складаєть ся з 14 мінїстерських департаментів. Я займаю становище президента Секретаріяту й секретаря внутрішніх cпpaв. Єфремов — заграничних справ, Жид Рафес — державної контролї, Петлюра — війскових справ. Ми приїхали до Петрограду, щоби порозуміти ся з російським правительством, іменувати мінїстра для справ України, установити статут її автономії. Вона повинна обіймати по крайній мірі 9 ґубернїй: Київську, Чернигівську, Подільську, Волинську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську.
Автономія не є одиноким домаганєм і на Установчих Зборах Українцї будуть домагати ся, щоби Росія була переобразована на федеративну републику. В сїм вони не підуть на нїякі уступки. З війскової точки погляду ми бажаємо, щоби наші 3 мїл. жовнїрів Українцїв були злучені в одну окрему армію, яка повинна боронити виключно тільки український фронт. Додайте, що Українцї бють ся два рази лїпше, чим Великороси.
Що тикаєть ся союзників, ми досить невдоволені їх полїтикою у протязї трьох лїт війни. Нї Франція, нї Анґлїя не завдали собі труду замітити істнованє українського народу і нї разу не підняли голосу проти страшного переслїдуваня його царатом. Повна байдужність до наших завдань викликала в Українцїв скорше недружелюбне почуванє до союзників, одначе старі похибки можуть бути направлені, коли Франція й Анґлїя проклямують й заґарантують права Українї на державну автономію. Вони укріплять сею дорогою звязь між Україною й Росією, а також Україною й союзниками.
Француська преса нас обвиняє, що український сепаратистичний рух підтримуєть ся за нїмецькі гроші. Се зовсїм неправда й безглузде, бо ми одержали більш 1,000.000 руб. від одних тільки російських Українцїв. Та от що є правдою: чим більше російське правительство противить ся нашим домаганям, тим сильнїйше деякі Українцї звертають свої очи на Австро-Нїмеччину, бо в нашій Радї засїдає відоме число ґерманофілів. Найкращим виходом було би вдоволенє наших домагань без відкладань".
На питанє: "Чи ви поїдете до Стокгольму?" була відповідь: "Се само собою розумієть ся; алe коли нам відмовлять пашпортів, нас представляти-муть австрійські Українцї або соціялїсти".
На питанє: "Як ви представляєте собі кінець війни?", була відповідь: "Ми числимо, що Нїмеччина не буде розбита, одначе думаємо, що вона буде примушена приняти формулу мира "без анексій і контрибуцій". Таким чином Стокгольм має величезне значінє для союзників".
На питанє, що подати на закінченє, була відповідь: "Нїщо, або згадайте величаву думку Лабока, що незнанє психольоґії народів було пo всї часи жерелом погубних полїтичних похибок".
Заявa Винниченка, який говорить в імени 30 мілїонів Українцїв і 3 міл. жовнїрів, заслугyє на як найсеріознїйшу увагу Парижа і Льондону".
Підпис: Обак.
(Наведену виcшe телєґраму задержано аж до одержаня відповідних вияснень).
Становище Тимчасового Правительства.
"Утро Россіи" з дн. 23. н. ст. серпня у телєґрамі з Петрограду повідомляє:
У розмові членів Тимчасового Правительства з українськими делєґатами, які перебувають у Петроградї, було зачіплене питанє про опубліковане вчора інтервю Винниченка з зaгpaничними журналїстами. Члени Тимчасового Правительства заявили, що вони давно знали про се інтервю, одначе здержували ся від його опублїкованя. Тимчасове Правительство сквалїфікувало інтервю Винниченка як державну зраду й жде виясненя з сеї причини як зі сторони Ради, так і зі сторони самого Винниченка. Українські делєґати заявили, що вони самі не можуть зійти з дива, і що вони звернули ся з причини змісту інкримінованого Винниченкови інтервю з запитом до Ради. Щоби уникнути одначе закиду в якім небудь упередженю дотично Винниченка, мінїстри після обміни думками рішили не підіймати відразу яких небудь кроків, але дати Винниченкови змогу представити свої виясненя що до тих думок, приписав йому французький кореспондент. Між иншим мінїстри одержали інформацію, що француський журналїст Обак катеґорично твердить, що уложена ним телєґрама вповнї точно передає думки, які висловив перед ним Винниченко.
Як кажуть, не виключена можливість, що до Винниченка, в разї одержаня недозволяючих вияснень, буде примітний зaкoн про позасудовий арест і йому предложать також покинути границї Росії.
Український делєґат Зарубін у розмові з представниками преси з нагоди інтервю Винниченка заявив:
— Мене поразило се інтервю, яке дав представникови паризької ґазети п. Винниченко. Я гадаю, що в інтервю думки Винниченка попсовані; одначе повірте, що Рада про се інтервю абсолютно нїкого не знала й навіть українські с.-р. не подїляють думок, висловлених в інтервю. Я гадаю, що Винниченко сам опрокине тезу, висловлену в інтервю.
Рішуче запереченє Винниченка.
"Утро Россіи" з дн. 25. н. ст. серпня у телєґрамі з Київа повідомляє:
У звязи з розмовою предсїдателя Ґенерального Секретаріяту Винниченка з француським кореспондентом Винниченко післав отсю телєґpамy правительству:
"Катеґорично заперечую думки і слова, які приписано менї. З кореспондентом французької ґазети я не говорив і не міг говорити, що в Центральній Радї є ґерманофільські тенденції. Се може потвердити кореспондент иншої француської ґазети "Viсtoire", який мав зi мною pозмову у Київі. Одному й другому я говорив іще перед революцією, ще у нутрі українського громадянства наслїдком жорстоких переслїдувань українства царизмом істнували ґерманофільські тенденції, одначе вони після революції зовсїм щезли. Се вповнї природно й зрозуміло, бо демократичний і републиканський устрій Росії близший по духу українській демократії й у більшім степенї забезпечує права українського народу. У розмові своїй з кореспондентами заграничних ґазет я дотикав того, що недовірє правительства до змагань Українцїв і протидїланє їм дїйсно poдять сепаратистичні тенденції серед крайних ґруп, одначе не в змислї тяготїня до Австрії й Нїмеччини, a в змислї повної самостїйности України, і вказував, ще сї струї не мають у краю значного впливу. Їх зріст, який підсичуєть ся отверто недовірчивим відношенєм правительства, є для нас самих небажаним і є сущною перепоною до орґанїзації єдиної волї української демократії при переведеню основ автономії України.
Я не можу зійти з крайного дива, як можна так вивернути мої cлoва, які виражають мої переконаня, з якими я нїколи не крив ся, нї пeред, нї після революції, й характер яких можна ясно бачити з промов, які я виголосив на Радї з нагоди інструкції правительства. Я наводжу виривок із однoї своєї мови, поміщеної у "Kieвской Мысли": "Рада має обовязок взяти власть і не йти на розрив, який може довести до появи на Українї Нїмцїв, які дадуть чисто нїмецьку інструкцію.
Пояснюю сказане висше злим замислом або лихим зрозумінєм кореспондента француської ґазети російскої мови, на якій вела ся розмова".
Резолюція У. Ц. Ради.
П. Т. А. у телєґрамі з Київа повідомляє:
Комітет Української Центральної Ради після виясненя інциденту, викликаного розмовою Винниченка з кореспондентом француської ґазети "Іntransigeant", пpиняв отсю формулу переходу:
"Вважаючи себе задоволеним сим пoясненєм і засвідчуючи, що у складї Центральної Ради нема нїяких ґерманофільських тенденцій та що наведене інтерв'ю є грубою інсинуацією, комітет переходить до чергових справ".
До суду за клевету.
"Утро Россіи" з дня 25. н. cт. cepпня у телєґрамі з Київа повідомляє:
Ґенеральний секретар Винниченко потягне до відвічальности за клевету редактора "Кіевлянина" посла Шульґіна і 3 війскових осіб, які з повновласти кавалєрійської дивізії підписали письмо з отсими словами: "Жадаємо негайної лїквідації українського питаня і роботи керманичів і його Грушевського, Винниченка і Петлюри. Сї панове — слуги віденського двора, до рук яких прилипло немало австрійських корон. Без сумнїву вони по гаpнo обробленому плянови Австро-Нїмцїв ведуть Росію до братовбивства".
Протест Українського Війскового Ґенерального Комітету.
П. Т. А. у телєграмі з Київа повідомляє:
Український Ґенеральний Комітет вислав мінїстрови війни, верховному командантови, командантам фронту і начальникам війскових oкpyгів телєґраму, в котрій повідомляючи про наспівші вісти, що деякі відвічальні круги, а також громадянські орґанїзації занепокоєні слухами, наче би український рух у Росії викликаний і піддержуєть ся Австро-Нїмеччиною — Комітет уважає своїм особливим обовязком катеґорично зaпротестувати проти розширюваної клевети.
[Дїло]
22.09.1917