«Прінуждєніє» до миру

Нерухомий «мінський процес» починають опритомнювати призабутою українською ініціативою – миротворцями. Ініціатором введення миротворчого контингенту виступає Росія, котра раніше всіляко пручалася ідеї поставити поперед себе заслін із іноземних військовиків, але тепер перехоплює ініціативу в України. При тім насправді Москві йдеться не про миротворців, а про охоронців, і не на кордоні – а на лінії розмежування, та ще й так, щоб згоду на розгортання місії обов’язково давали ватажки «ДНР/ЛНР». Поза тим, російські пропозиції викликали інтерес у країнах Заходу. Ці пропозиції цікаві світовій спільноті не так змістом, як можливістю вступити у новий горизонт переговорів. Україна ж утрачає ініціативу і тепер мусить перейти із затягнутої спроби атакувати до захисту.

Сутичка буде цього тижня у Нью-Йорку, де відкривається Генасамблея ООН. В герці нашої та російської дипломатій братиме участь Президент.

На 72-ій Генеральній асамблеї ООН обговорюють збереження миру за посилених заходів безпеки. Знимка AFP

«Це фейковий проект Путіна»

«Мінський процес» справді знерухомлений. Сторони підперли одна одну, і вже тривалий час у переговорах нема руху ні вперед, ні назад (ідеться не про рух на лінії зіткнення, а про виконання зобов’язань – від безпекових до політичних). У тих тісних умовах перевагу отримує той, хто може діяти винахідливо, хто здатен завдати удару «без замаху».

Сьогодні Москва обертає український аргумент проти самої України. Вона вдається до цього прийому не вперше: раніше РФ із виграшем для себе скористалася популярною в нас ідеєю блокади Донбасу, «легалізувавши» крадіжку тамтешніх підприємств.

Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак згоден із думкою, що Росія грає наввипередки Україні. «Зрозуміло, що миротворці – це «фейковий» проект Путіна, – каже Бадрак у коментарі Z. – В чому козир Путіна? Він перехопив ініціативу, він це пропонує, і його пропозицію будуть розглядати. Як на мене, то сам прецедент уже для нас проблемний».

Нагадаємо, ідея спорядити миротворчий контингент на Донбас виникла в лютому 2015 року, на тлі російського наступу на Дебальцеве. Нині Владімір Путін подає миротворців як спробу «розборонити» бойовиків ОРДЛО із вояками Збройних Сил України, а ми шукаємо в ній можливість прорватися з чужою поміччю до свого кордону – натомість півтора року тому ідея миротворців була покликана зупинити Росію живим щитом іноземних вояків, унеможлививши появу нових «дебальцівських котлів». Після 2015-го наша влада кілька разів поверталася до теми військової (або поліцейської) місії ООН (або ЄС), але щоразу наштовхувалась на категоричне несприйняття Росією.

Наприкінці серпня цього року Президент України Петро Порошенко знову озвучив ідею миротворців. Голова держави анонсував, що порушить це питання власне на Генеральній асамблеї ООН. «Вода камінь точить», – затявся Порошенко, додавши водночас, що РФ має право вето в Радбезі ООН. «Але це ж не означає, що ми не повинні прагнути такого рішення. Тим паче, що це було б справедливо, адже Україна залишається одним із найбільших контрибуторів миротворчої діяльності ООН. Таке рішення покаже, ще раз продемонструє «хто є хто», особливо якщо Росія захоче скористатися правом вето», – міркував влітку Президент під час своєї поїздки на Луганщину.

«Ідея з розміщенням миротворців висіла в повітрі, – коментує Z представник центру «Українська призма» Сергій Герасимчук. – З такою ініціативою виступала Україна, але тепер Росія намагається перехопити ініціативу і хоче запровадити формат, який був би вигідний їй самій».

Росія грає на ілюзіях

Ідея миротворців збіглася зі спробами пожвавити переговорні процеси, котрих докладають новоприбулі учасники. Нагадаємо, що за минулі півроку за столом перемовин змінилися: президент Франції, міністри закордонних справ Німеччини і Франції, спеціальний представник Сполучених Штатів щодо України. Кожен із них, приєднуючись до процесу, висловлював невдоволення темпами «мирних перемовин» й декларував намір додати поштовху цій справі. Президент США Дональд Трамп, пригадується, взагалі намагався дезавуювати «мінські домовленості», кажучи, що Україна та Росія можуть використати інші формати – лиш би вдалося їм домовитися.

Слід звернути увагу й на те, що 22 серпня, на останніх переговорах «нормандської четвірки» на рівні лідерів, Німеччина з Францією застосували до України та Росії новий підхід. Берлін із Парижем не просто витрусили згоду на «шкільне перемир’я», а й уперше взялися ці домовленості суворо контролювати. Відтак за декілька днів після початку «режиму тиші», 28 серпня, Ангела Меркель та Емманюель Макрон виступили із заявою, в котрій закликали Москву, як же і Київ, докласти більше зусиль для припинення вогню й звинуватили в порушенні домовленостей обидві сторони. Їхнє звернення приблизно збіглося з заявою заступника голови СММ ОБСЄ Александра Хуга, котрий ствердив, що вести вогонь у відповідь – це теж є порушенням «мінських домовленостей».

Петро Порошенко на Генасамблеї ООН

Отже, наразі розгортається нова ініціатива щодо залагодження конфлікту на Донбасі, і елементом цієї домовленості претендує стати миротворчий контингент. Частина західних політиків береться за цю ідею як за шанс досягнути прогресу в переговорах. При тім найзацікавленішим посередником нібито виявляється Німеччина. Півтора тижні тому, зважаючи на протиріччя між миротворчими пропозиціями України та Росії, МЗС Німеччини заявило про згоду розробити спільно з Францією компромісну пропозицію щодо миротворців. «Разом із французькими партнерами з нормандському формату найближчим часом розробимо нашу концепцію з урахуванням розбіжностей між Україною і РФ в баченні мандата блакитних шоломів», – сказав з цього приводу представник МЗС Німеччини Мартін Шефер.

Очільник міністерства, Зіґмар Габріель, уже кілька разів анонсував скасування санкцій для Росії у випадку запровадження сталого режиму припинення вогню.

Назви свого ворога

Однією з вимог Росії, як ішлося вище, є наполягання на тому, щоб ідею миротворчого контингенту узгодили з представниками рухів «ДНР/ЛНР». «Це не може бути вирішено без прямого контакту з представниками самопроголошених республік», – каже з цього приводу Владімір Путін.

Українські експерти певні, що компроміс із Росією в цьому питанні буде згубним для нас.

«Росія має визнати себе стороною конфлікту, а не нав’язувати нам ведення переговорів із терористичними де-факто організаціями. Ми мусимо вимагати, щоб Росія вивела своїх солдатів і місія мала мандат на всю територію Донбасу, – коментує для Z Валентин Бадрак. – Я розумію, що українське керівництво може піти на якийсь паліатив і погодитися на компроміси. Але тоді ми точно отримаємо анклав на своїй території. Погоджуватися на те, щоб вести переговори з так званими «ДНР/ЛНР», щоб Росія не визнавала себе стороною конфлікту, я вважав би величезною помилкою і фактично програшем».

Президент України Петро Порошенко заочно відповів на захцянки Путіна, що «жодного узгодження з російськими бойовиками параметрів участі майбутньої місії ООН бути не може».

Поза тим, оглядачі звертають увагу на те, що Росія зі своїми вимогами «прямого контакту» не просто використовує пропагандистські жупели, а й тицяє Україну в слабкість нормативної позиції. Ця слабкість зумовлена «гібридним» статусом російської агресії, котра не надається чіткій правовій інтерпретації.

Так, у серпні, реагуючи на «миротворчу» пропозицію Петра Порошенка, колишній голова СБУ та екс-секретар РНБО Євген Марчук звернув увагу: для того, щоб просити миротворців, спершу треба назвати ворога. А потім той ворог іще мусить дати свою згоду на таку місію.

«Країна, котра ініціює направлення такої місії, мусить дуже детально аргументувати свою пропозицію. Для нашого випадку то буде не зовсім просто. Якщо ми в пропозиції вкажемо агресію Росії, то це означатиме війну двох держав. Миротворці, як правило, в таких випадках участі не беруть. Якщо ми не вказуємо агресії Росії, отже, в нас внутрішній громадянський конфлікт – і тоді миротворці можуть брати участь», – зазначав Марчук.

«Обов’язково потрібна згода сторін. Для нас ОРДЛО не є стороною. Для нас стороною є Росія як країна-агресор. Чи погодиться Росія бути стороною конфлікту, та ще й у рішенні ООН? Не думаю», – додав пан Євген, представник України у безпековій підгрупі тристоронньої контактної групи.

Марчук не відкидає, що керівництву держави вдалося домовитися з Росією про спорядження місії, що, зокрема, передбачає відкликання Москвою своїх військ із Донбасу. «Тоді єдиною стороною або сторонами для згоди на миротворчу місію будуть ОРДЛО. І тоді нам доведеться домовлятися лише з цією стороною конфлікту про миротворчу місію, офіційно визнаючи їх стороною. Тобто частково підтверджуючи таким чином, що це внутрішній громадянський конфлікт», – розтлумачив Марчук.

Водночас, експерти припускають, що дискусія щодо миротворців може залишитися тільки у віртуальному вимірі, а сторони використовуватимуть цю ініціативу лише у змаганні за статус більшого миролюбця.

«Росія прагне здійснити певний shift у міжнародних домовленостях. Москва хоче апелювати до того, що вона робить кроки назустріч виконанню мінських угод, хоче перекинути відповідальність за те, що це не втілюється, вже на українську сторону і розширити собі поле для маневру в переговорному процесі», – тлумачить Сергій Герасимчук.

КОМЕНТАРІ

Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express

Сергій ЗГУРЕЦЬ:

– Насправді в руках Росії є головний важіль – спроможність припинити постачання озброєння і своїх збройних формувань через наш кордон, чим вони постійно й займаються. Якщо Росія прагне миру – нехай зробить це. Це буде ефективнішим за будь-яку розмову про будь-яку місію чи російської, чи будь-якої іншої сторони.

Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень

Олександр ВЛАСЮК:

– Абсолютно очевидний крок Росії, спрямований на те, щоб тягнути час, щоб тягнути ситуацію до замороження. В чому задум Росії? Треба узгоджувати позиції бозна з ким – із «ДНР» і «ЛНР»… Вони, по-їхньому, мають ставати учасниками процесу. Окрім того, Росія пропонує, щоб ці миротворчі війська ставали не на всій території, а на лінії зіткнення. Це означає консервувати ситуацію.

Росії вигідне замороження конфлікту. Їм головне – посадити Україну на «якір». Змусити опікуватися про ці території, вживати дій для їхнього утримання та забезпечення – починаючи з виплати пенсій і до постачання води, електроенергії. Цей «якір» має не пустити нас в НАТО та ЄС.

Гадаю, світ тверезо оцінює суть цього підходу і не погодиться про це розмовляти серйозно.

Експерт ради «Українська призма»

Сергій ГЕРАСИМЧУК:

– Якщо шукати аналогій у інших державах, де вже є миротворчі місії, то перша аналогія – Придністров’я, Республіка Молдова. Там російські миротворці вже є 25 років. У випадку, якщо буде запущено той формат, котрий пропонує Росія, то сумніваюся, чи всі в Україні тішитимуться з того, що ще щонайменше на 25 років на нашій території будуть російські війська.

Якщо говорити про формат миротворців ООН або посилення місії ОБСЄ – Росія насправді не зацікавлена в тому. Вона зацікавлена лише в тому, щоб зберегти свій контроль і свою присутність на території України. Її намір – це заморожений конфлікт з періодичною ескалацією на лінії зіткнення. Це придністровський варіант консервації, по-перше, лінії контакту, по-друге, збереження того устрою, який є на окупованій території.