Ми вже колись розповідали про Гусятини – районний центр Тернопільської та село Хмельницької областей. Колись це було єдине містечко, але не поталанило йому з географією – лежало-бо на берегах Збруча. Далі можна не казати – й так усе зрозуміло.
Як з'ясувалося, славетна річка колись розділила не лише живих, але й мертвих.
Вигляд на правобережний Гусятин з лівого берега
Z уже детально розповів про чисельні історичні пам'ятки Гусятина, але ще не було згадано про давній єврейський кіркут. Кіркути (окописька) присутні чи не в кожному містечку Галичини чи Поділля та є цікавими пам'ятками минувшини. Здебільшого такі цвинтарі можуть похизуватися досить поважним віком – надгробки XVIII століття там не дивина, досить часто трапляються й поховання XVI-XVII століть. Про ХІХ-те годі й казати. Крім того, єврейські надгробки-мацевот (особливо ті, що належать до XVIII – початку ХІХ ст.) славляться витонченим різьбленням і цікавими сюжетами барельєфів.
Найчастіше цвинтарі – єдине, що залишилося від колись чисельних єврейських громад. Причина проста – юдеї закладали свої некрополі за межами містечок, та ще й на непридатній для сільського господарства чи забудови землі. Кагал її мусив викуповувати у місцевого дідича, а така була найдешевшою. Відповідно, до тих цвинтарів нікому не було діла. Синагоги та молитовні будинки нищили нацисти чи комуністи, традиційні “містечкові” будиночки розбирались або перебудовувалися, а всіма забуті цвинтарі – залишалися.
Кіркут у колись ще нероз’єднаному Гусятині належав до нечисленних виключень. Причина – його створили на терені, що лежав на шляху єдино можливого розширення містечка. Наприкінці XVII століття він був далеко за межами міських мурів, а вже на початку ХХ-го опинився чи не у самісінькому центрі Гусятина (галицького). Невдале розташування стало для цвинтаря вироком.
Німці зазвичай досить байдуже ставилися до єврейських некрополів. Максимум – могли порозважатися стріляниною по надгробках. Подзьобані кулями стели й досі можна побачити в Товстому чи у Старокостянтинові. Але в Гусятині розташований у самому центрі поселення некрополь відверто муляв окупантам очі, тож німці зрівняли його з землею танками.
Стіна зруйнованого "могильного" корівника та дорога до нього.
По війні цвинтарний пустир довго не наважувалися «пустити під забудову» – кому хочеться жити на могилах? Страх перед небіжчиками подолали щойно в 1970-х, а відтак колишній цвинтар забудували багатоповерхівками. Тоді біля міста угорські робітники будували вузлову компресорну станцію магістрального газогону “Союз”. Вони й були першопоселеннями «постцвинтарного» житла. Аби не травмувати психіку сусідів по “соціалістичному табору”, видлубані з землі надгробки вивезли подалі. Куди – з часом забулося. Щойно цього березня, через чотири десятиріччя по тому, з'ясувалося, що з давніх надгробків звели основу для... корівника – у сусідньому колгоспі “Комуніст”.
Уламки надгробків, з яких склали корівник
В усіх історичних розвідках про Гусятин (один і другий) фігурує лише цей цвинтар. Але, як тепер з'ясувалося, знищений німцями та добитий совітами кіркут був тут не єдиний. У “східному” Гусятині, виявляється, теж є єврейський некрополь! Причому про його існування навіть не всі місцеві мешканці знають. У цьому, зокрема, переконався автор у процесі пошуків.
Не знають про цей кіркут і найбільш маститі фахівці з юдаїки та єврейської некрополістики. Не згадано про нього в найдетальнішому каталозі єврейських пам'яток “Єврейські цвинтарі, синагоги та місця масових поховань”, підготованому 2005 року американською урядовою організацією United States Commission for the Preservation of America’s Heritage Abroad.
“Східний” гусятинський кіркут з усіх боків оточено полем.
Витративши купу часу та зусиль, автор таки знайшов цей гіпотетичний (тоді) об’єкт, а також зрозумів, чому «східне гусятинське окописько» залишилося поза увагою дослідників – таку глушину треба ще пошукати.
Залишки шанців часів Першої світової
Що найдавніші надгробки тут датовані серединою XIX століття, автора не здивувало (чому – про це далі). Чого не очікувалося, так це "погромленості". У цій частині України люди бояться Бога і намагаються зайвий раз не брати гріха на душу. Але причина «погрому» швидко відкрилася – окопи. На території кладовища досить чітко простежуються сліди давніх шанців і навіть артилерійських позицій. Очевидно, 1917 року, коли Збручем проходив фронт, тут стояла якась російська частина.
Виникнення цього цвинтаря пов'язане зі специфікою історії самого Гусятина та прикордонним статусом Збруча.
Спочатку кордон не дуже вплинув на повсякдення тутешніх людей. Зокрема, євреї "підросійського" Гусятина й далі молилися в синагозі за річкою, як і далі ховали своїх небіжчиків на "підавстрійському" цвинтарі. Кордон був досить прозорий і впливав хіба що на торгівлю – по обох його боках стояли митниці. Відень і Петербург були такі друзяки, що Микола I навіть добре допоміг Францу Йосифу у придушенні угорської революції 1848-1849 рр.
Ситуація кардинально змінилося по тому, як Петербург розв'язав Східну війну, більш відому в російській традиції як "Кримська". Гра з назвою тут яскраво ілюструє, як термінологія може змінювати суть подій. Внаслідок перейменування розв'язана Росією загарбницька війна стала асоціюватися лише з «героїчною обороною Севастополя», й агресор, що потоптав норми міжнародного права, перетворився в суспільній свідомості росіян на безневинну жертву (історія повторилася, коли німецько-радянську війну нарекли «Великою Вітчизняною»).
Розв'язуючи війну, цар Микола I сподівався, що Відень на знак подяки за Угорщину-1849, якщо не підтримає Петербург, то хоча би збереже доброзичливий нейтралітет. Але прорахувався. Австрія засудила агресора і приєдналася до ультиматуму, висунутого російському імператору Британією, Францією та Пруссією.
Австрійські війська навіть демонстративно сконцентрувалися біля кордону, хоч і не перетнули його. Попри те, росіяни були змушені тримати проти цісарців чималу армію, дуже необхідну їм тоді у Криму.
Відповідно, Російська імперія майже повністю “закрила” донедавна прозорий кордон. Правобережний цвинтар для мешканців лівобережного Гусятина став недосяжним. Єврейській громаді "підросійської" частині міста нічого не залишалося, крім як терміново закласти свій власний некрополь. Тим більше, що була вона чималенькою. Зокрема, за переписом 1897 року, у "східному" Гусятині нарахували 1153 єврея, з яких, на жаль, станом на 1923-й залишалося лише 546.
Світлини автора
18.09.2017