Вже від давна звісне було, що професор львівської полїтехнїки, д-р Тадей Обмінський спеціяльно заняв ся нашими деревляними церквами і навіть приладив до друку обробленє сьої теми, яке представлене було на засїданю комісії штуки краківської Академії наук. Лїта цїлі минали, а праця проф. Обмінського не появляла ся, звичайно, як се буває в флєґматичній інституції, що все має часу аж за богато. Аж в першім воєннім роцї, принайменше номінально, найшла ся вона вкінци в руках людий, що інтересують ся деревляним будівництвом. В видї відбитки з "Sprawozdań komisyі do badania historyi sztuki" за рік 1914 (шпальта 3—36) вийшла вона під заголовком "Про деревляні церкви в Галичинї", прикрашена 35 рисунками автора. Є се найновійша праця в науковій лїтературі на тему, яка займає у нас не одного, длятого коротко познакомимо читачів з її вислїдами, не все вправдї ориґінальними, але переважно науково поданими. Авторови лишили ся незвісні давні вже працї Хв. Вовка, І. Грабара, Б Януша, В. Гребеняка, В. Щербаківського і инших і длятого не одно, що вже з них звісне було, находимо яко нове в його працї. Вина сього, здаєть ся, в згаданім передержаню через кілька лїт рукописи краківською Академією. Мимо сього праця проф. Обмінського не полишена вартости, а в кождім разї є богато солїднїйшою в порівнаню з фантазіями К. і Т. Мокловських.
Принципіяльно приймає автор, що вже перед ним висказали, що найдавнїйший дім Божий не ріжнив ся богато від мешкальної хати, і складав ся з одної квадратової кімнати, з входом від чола. Коли з часом зайшла потреба віддїлити вірних від священика, ся одна кімната не вистарчила і длятого добудувати треба було нову, лиш для служби божої. Була вона все менших розмірів від першої, а обі злучили ся з часом в одну цїлість. Натяком на первісний сей уклад є до нинї істнуючі іконостаси, що відмежовують обі сї частини; подібно маєть ся річ з трапезою, колишним престолом в однокімнатній церкві.
Між церквами Галичини такі двохкімнатні церкви находимо переважно на Лемківщинї, але також і в инших сторонах краю. Від подібних деревлянах костелів ріжнять ся вони лиш накритєм простору в видї колядкового склеплїня, або склеплїня зі звужених постепенно до середини бічних стін, з поземо кладених бальків. Склеплїня сего роду мали би, після автора, походити з країв прикавказких, і доперва під візантійськими впливами перемінити ся на круглі банї. До анальоґічного вислїду про ґенезу банї прийшов перед проф. Обмінським ще Б. Януш ("Церкви в околици Львова", 1912).
Як нинїшні, так сї найдавнїйші церкви (кімнати) мали стїни не довші 6 м., а опасанє піддержували випусти самих стїн, бережених сим способом від вохкости. Деколи закінченє вівтаревої частини церкви зображує замість половини квадрата, половину вісьмибока. Звичайно толкуєть ся се впливами ґотицьких або візантійських будівель, але скорше приняти можна поясненя проф. Обмінського, що в подібній конструкції бачить передовсїм ощадність в матеріялї, завважуючи, що в горах, де дерева є досить, подибуєть ся звичайно квадратові закінченя. Зовнїшний вигляд сьої конструкції зображує характерний мотив українського деревляного церковного будівництва.
Хори находили ся над головним входом від внутрішньої сторони фронтової стїни в части, призначеній для народа. Для оглашених, що в найважнїйшім моментї служби божої мусїли церкву опускати, доставляли перед входом до церкви окрему прибудівку, з якої з часом початок взяв притвор (бабинець), третя частина церкви. Новий сей додаток відповідав зовсїм vartex-ови візантійських церков і як сей, так і він був з початку відділений повною стїною з дверми і доперва з часом вникла перегорода між ним і церквою. До нинї ще звісні є цeркви, де бачити можна виразно сей подїл. Доказом сеї переміни служить також обставина, що в давнїйших церквах хор поміщений був все в середній частинї, коли в новійших будують його над входом, в притворі. В сїм тридїльнім видї засновані є майже веї українські церкви. Характеристичне є для них, що кімнати є все квадратові; частина передня і вівтарева мають боки квадрата менші, а середня, дещо більші. В висотї 4—5 м. над кождою з обох кімнат окремо засновані є чотиробічні тарабани бань, переходячі висше в вісьмибоки. Середня баня є звичайно найвисша, передня нисша, вівтарева найнизша. Зі способом розвити простору відразу зміняєть ся і вид зовнїшний. В першім случаю бачимо три копули, кожда квадратова в поземім нарисї, пірамідально степенями звужена до гори. В другім случаю копули сї переходять з квадрату в восьмибік з такою банею. В третім случаю вежа виступає на зовнї лиш в cepедній части, коли передня і задня накриті є двоспадовим дахом.
Сей найбільше розвинений тип є найзагальнїйший на цїлій Україні і найімовірнїше вже в перших віках христіянства у нас був зовсїм скінчений.
Між істнуючими ще церквами звісний є відмінний тип церков, обведених стовповими ґалєріями, основаними в двох кондиґнаціях. Істнують вони у нас звичайно в місцевостях з давнїйшими традиціями історичними, як на пр. в Бруснї старім, Старій Соли, Дрогобичи, Турцї і т. и., а також під назвою монастирів на пр. в Деревачі, Лїсниках, Монастирі Лїшнявськім і ин. Що до внутрішного уладженя, принципіяльну прикмету зображує подїл першої частини внутрі стропом на дві кондиґнації з зовнїшним ґалєріями. Горішня кондиґнація передної части містить капличку, не получену з внутром церкви, а доступну сходами з зовнї через ґалєрію. В каплицї сїй є вівтар від сторони головного вівтаря, віддїлений від решти простору іконостасом так, що цїлість сама в собі зображує неначеб окрему церкву в головній церкві. Проф. Обмінський бачить в сих капличках ремінїсценцію з часів, коли церкви відгравали ролю оборонну; отсе потреба було сих капличок для войовників. Рівночасно надавали ся вони для оглашених, а ще дальше до відправлюваня другої служби божої, неможливої після строгих приписів при головнім вівтари в тім самім дни. Важна се обставина в церквах монастирських, де відбували ся відпусти при величезних здвигах народа. Коли з кінцем XVII і в початках XVIII в. приняла ся унїя, а з нею більше вівтарів по церквах, каплички сї на поверхах почали зносити, вирізуючи їх підлогу без слїду. Приміром подібної вівісекції служити може церква в Лївчицях під Комарном, де з цїлої первісної каплички лишила ся лише половина, вживана нинї в місце хору. В церкві св. Юра в Дрогобичи зберегла ся натомість горішня капличка навіть з іконостасом. Назву сих капличок "православними" виводить автор зовсїм слушно (супроти Мокловського) з часїв перед унїєю, коли в них відправляли другу в сїй самій церкві Службу Божу.
Зі зростом числа вірних мусїла побільшати ся і церква. Найперше пішло се по головній оси, а потім по обох її боках. Сим способом повстали церкви в видї хреста, які найбільше звісні є на Гуцульщинї. Протипом їх є церква в Надвірній з 1681 р., побудована черцями Скита Манявського, які ідею її нарису прийняли мабуть з Атонської гори. Ся обставина пояснює також, длячого якраз на Гуцульщинї є найбільше таких церков, яких будову диктували практичні огляди на щораз більше число вірних. К. і Т. Мокловські бачили в них найдавнїйший вид церков, з яких постепенно доперва розвинули ся церкви пізнїйші, дивним дивом щораз поменшуючі а не збільшуючі свій простір. На сю неконсеквенцію звертає слушно увагу проф. Обмінські, за якого теорією промовляє богато даних, так, що і питанє гуцульських церков здаєть ся остаточно розвязане. Від себе додамо ще, що спеціяльно на Гуцульщинї треба було більших церков зі згляду на великі віддаленя чисельно заселених поодиноких осель. Одна церков служити має для великої скількости людий одного села, а розмірно нечисленні сї оселї далеко є від себе віддалені.
Праця проф. Обмінського вправдї невелика і досить ляконїчна, але в кождім разї є цїнним причинком супроти давнїйших праць.
[Дїло]
15.09.1917