Петро ГЛАДІЄВСЬКИЙ

Тему евентуальної ядерної війни віднедавна знову активно обговорюють у світі. Підкинув її лідер КНДР Кім Чен Ин, залякуючи світ своїми ракетами з атомними боєголовками. Дипломатичні інструменти вгамування Пхеньяна чимраз виразніше демонструють свою недієвість.

 

 

Третього вересня державні засоби масової інформації Північної Кореї з покликом на керівництво країни рапортували, що КНДР провела успішне випробування водневої бомби. Телебачення Північної Кореї продемонструвало кадри, на яких лідер країни Кім Чен Ин спершу особисто інспектує нову водневу бомбу, призначену для використання як боєголовки на керованій міжконтинентальній балістичній ракеті, а потім підписує указ про випробування водневої бомби – зброї, яка у багато разів потужніша за «класичну» атомну бомбу. Повідомлення про це зачитала найвідоміша в країні дикторка новин Лі Чхун Хі, котра виступає в ефірі північнокорейського телебачення вже понад чотири десятиліття поспіль. У повідомленні держтелебачення вказано, що випробування було «вагомим кроком» в завершенні програми ядерного озброєння КНДР.

 

А вже 11 вересня Рада Безпеки ООН запровадила нові санкції проти КНДР. Всі 15 держав-членів Ради схвалили відповідний проект резолюції. Зокрема, і Росія з Китаєм, попри те, що ще зовсім недавно заявляли про безперспективність таких кроків. «Ми не визнаємо ядерного статусу КНДР, ракетна програма Пхеньяна грубо порушує резолюцію РБ ООН, створює загрозу безпеці у Північно-Східній Азії. Водночас зрозуміло, що вирішити проблеми Корейського півострова одними санкціями і тиском неможливо. Не варто піддаватися емоціям і заганяти Північну Корею в глухий кут», – заявляв напередодні російський лідер Володимир Путін під час зустрічі з колегою з Південної Кореї Муном Чже в Китаї.

 

Ухвалена за ініціативи Вашінґтона резолюція передбачає заборону на експорт з КНДР текстильної продукції, а також обмежує продаж Пхеньяну нафтопродуктів двома мільйонами барелів на рік. Окрім того, введено ліміт на поставки до КНДР нафти-сирцю – її обсяги не повинні перевищувати показники за минулі 12 місяців. Рада Безпеки ООН також запровадила заборону на продаж країні конденсатів і газоконденсатних рідин.

 

Санкції мали б болісно вдарити по наповненню бюджету КНДР, адже текстильна промисловість – друга за величиною стаття експорту після вугілля. Минулого року експорт текстилю приніс економіці Північної Кореї 752,5 млн доларів. Левову частку текстилю – 80 відсотків – КНДР продає Китаю. Водночас китайці є основним постачальником рідких вуглеводнів до Північної Кореї.

 

Санкції могли б бути ще жорсткішими, якби перед голосуванням проект резолюції не був змінений. Початковий варіант передбачав запровадження цілковитого ембарґо на поставки нафти і заморожування закордонних активів лідера КНДР Кім Чен Ина. Але з огляду на позиції Москви і Пекіна, котрі погрожували заблокувати ухвалення резолюції в первісному вигляді, в проект внесли корективи.

 

Варто зазначити, що новий пакет обмежувальних заходів – вже дев'ятий за рахунком з 2006 року, тобто з того часу, коли Північна Корея провела своє перше підземне випробування ядерної бомби. Наприклад, попередня резолюція щодо КНДР, ухвалена в серпні цього року, передбачала заборону на експорт з країни залізної руди, свинцю, вугілля і морепродуктів, замороження рахунків Банку зовнішньої торгівлі КНДР, а також заборону для північнокорейських морських суден входити в іноземні порти.

 

Утім досі всі ці міжнародні обмежувальні заходи не змусили Пхеньян отямитися й дати відбій своїй ракетній чи ядерній програмі. Тому ситуація з кожним днем стає чимраз загрозливішою, Північна Корея не перестає створювати ядерні боєголовки, вдосконалювати їх, розробляти й будувати балістичні ракети, здатні розносити ці боєголовки по цілому світу. Таким чином людство вкотре опинилося на порозі ядерної війни, судячи з перехресної риторики очільників Сполучених Штатів і КНДР.

 

Спробуймо розібратися: чому санкції досі виявлялися недієвими, принаймні не настільки дієвими, аби відвернути загрозу? Чому Пхеньян попри десятиліття міжнародної ізоляції дозволяє собі успішно розвивати ядерну і ракетну програми?

 

Передовсім тому, як стверджують експерти у галузі ядерної фізики, що технологія хоч і складна, але вже давня. Вже понад сім десятиліть минуло з моменту першого використання ядерної зброї. Відповідні технології сотні разів викрадали, передавали, продавали. Тому, якщо влада країни, яка володіє фундаментальними науковими ноу-хау і сучасним виробничим потенціалом, поставить собі за мету створити атомну зброю, то раніше чи пізніше вона досягне успіху.

 

Особливо якщо країни, де вже давно функціонують ядерні технології, допомагають країні-неофіту, зокрема бавлячись у власні геополітичні ігри. І в цьому випадку не треба бути Нострадамусом, щоб здогадатися, які два global player’и зацікавлені у підсилені КНДР, аби перетворити його на потужніший інструмент для досягнення власних геополітичних цілей. Це – Китай і Росія, які Пхеньяном тиснуть на Сполучені Штати, Японію і Південну Корею.  

 

Та й самі міжнародні економічні санкції мають свою межу впливу. Тому, якщо влада підсанкційної країни готова дорого платити за досягнення своєї мети, а громадянське суспільство надто слабке, щоб цьому опиратися, то її таки буде досягнуто, як би не тиснула міжнародна спільнота.

 

Якщо йдеться про мету – здобуття країною ядерного статусу, то досвід засвідчує: всі санкції можуть бути скасовані, у міру того, як влади інших країн змиряться з наявністю атомної зброї в країни-парії. Щось схоже ми вже спостерігали у випадку з Індією та Пакистаном, не кажучи вже про Ізраїль.

 

Може виникнути логічне запитання: а навіщо взагалі якійсь країні йти на пекельні муки, сваритися зі всім світом, ставати міжнародною парією заради володіння цією, здавалося б, доволі обмеженою у використанні ядерною зброєю? Можна відповісти на це запитання, використовуючи новітні історичні прецеденти. Той же самий досвід засвідчує, що вже саме володіння цією зброєю інколи рятує від значно гірших неприємностей, ніж описані незручності. Колись Ізраїль врахував це перед обличчям загрози знищення єврейської держави з боку арабських держав. Ще яскравіший приклад: Лівія та Ірак, котрі під жорстким тиском міжнародної спільноти (передовсім Заходу) відмовилися від ядерних програм. Як наслідок режим Саддама Хусейна був знищений американською армією, а сам іракський лідер – повішений власними співвітчизниками. А що сталося з Муаммаром Каддафі в Лівії, страшно й згадувати.

 

І вже приклад – всім прикладам приклад – прецедент України, котра з власної волі відмовилася від ядерних зброї та статусу взамін за досить непевний Будапештський меморандум, де нібито були задекларовані гарантії для українського суверенітету. Урешті-решт, одна з країн-гаранток окупувала частину України, та ще й анексувала її. Зрозуміло, що такі прецеденти не сприяють тому, щоб країни добровільно чи навіть примусово відмовлялися від ядерних програм.

 

Але повернімося саме до північно-корейського кейсу. Чому власне для цієї країни, котра відома своєю неефективною господаркою, надмірними військовими витратами, регулярними дефіцитами харчових продуктів, санкції, котрі впродовж останніх десяти років ставали чимраз жорсткішими, досі на стали спонукальним чинником для припинення ядерної програми? Бо, як це вже тепер добре відомо, все ті ж згадані «патрони» КНДР – Росія й Китай – постійно ці санкції порушували, хоча самі їх і ухвалювали разом з іншими членами РБ ООН. Причому, якщо Пекін нарешті усвідомив хибність своїх дій з підтримки Північної Кореї з «чорного ходу», то Росія навпаки – лише активізувала державну контрабанду до КНДР, користаючи з того, що китайці, на котрих припадало 90 відсотків зовнішньої торгівлі комуністичної Кореї, відійшли від справ.

 

Про контрабандну діяльність Росії на Далекому Сході нещодавно повідали представники Міністерства юстиції США. Розглянемо один з наведених прикладів, пов'язаний з компанією під назвою Velmur. Вона була зареєстрована в Сінгапурі 2014 року як компанія з управління нерухомістю. Але, як з’ясувалося, її головне завдання полягало у «відмиванні грошей в інтересах північнокорейських фінансових посередників і компаній, котрі потрапили під санкції. У цієї компанії немає головного офісу, офісних приміщень і навіть веб-адреси. Тобто вона, як зазначено в повідомленні американського міністерства, «має всі характерні ознаки підставної компанії».


Згідно з документами, Velmur лише цього року в період з лютого до травня разом з іншими російськими партнерами закупила дизельного палива на суму близько семи мільйонів доларів у російського постачальника під назвою IPC. Північнокорейські посередники переказували компанії кошти у твердій валюті, а Velmur оплачувала з цих коштів IPC танкерні поставки дизельного палива, з російського порту Владивосток до північнокорейського порту Наджин. Окрім Velmur, американська розвідка виявила десятки таких підставних фірм.  

 

Про що свідчать усі наведені факти? Лише про те, що північнокорейський вузол затягується. І вже зовсім скоро його дійсно можна буде лише розрубати атомним мечем. Знаменним у цій історії є те, що Москва, яка найбільше кричить про необхідність діяти у корейському питанні дипломатичними методами й в жодному випадку не вдаватися до воєнних заходів, і сприяє неефективності немілітарних інструментів. Тим часом Дональд Трамп чимраз рішучіше заявляє про готовність вдатися до воєнного вирішення проблеми. Тому небезпека ядерної війни, хай і обмеженої, є не такою вже й примарною.

14.09.2017