Л. Нигрицький [Григорій Лужницький]

 

Невисланих листів О. Маковея (а письменник сам їх так назвав, дописуючи на кожному листі "Невисланий лист") збереглося в архіві письменника в Бережанах, в його дружини, п. Ольги Маковей, дуже багато. І коли пок. М. Голубець, редаґуючи "Українську Бібліотеку", що виходила при "Нашому Прапорі" у В-тві І. Тиктора, мав я в плані видати посмертну збірку творів О. Маковея, звернувся був до дружини письменника з проханням прислати йому деякі недруковані ще речі Маковея. П. Ольга Маковей переслала до редакції з початком 1935 р. чимало листування письменника, декілька недрукованих оповідань і сатир та багато вирізків з газет, автобіоґрафів, світлини та інше. В 1936 р. перебрав я від пок. М. Голубця редакцію "Української Бібліотеки", познайомився ближче з надісланими рукописами О. Маковея, але з уваги на означену кількість (128 ст. 16 о) кожного томику "Української Бібліотеки", вже тоді було пізно видати збірку в 10-тиріччя смерти письменника. Згодом, у Бережанах, дякуючи ласкавості п. Ольги Маковей, зібрав я в архіві письменника чимало матеріялу, та справа простяглася, заскочила війна й згадані куски архіву письменника по сьогодні збереглися у мене.

 

Крім оповідань (недрукованих іще), як "Свідок", "На волю", "Ласка", "Із записок учасника світової війни", гумористичного скеча-діяльоґу "Суперниці", довшої новелі "Сади цвітуть", яку Маковей написав ще 14. III. 1898 р., а 25. IV. 1912 р. на рукописі олівцем дописав "Не до друку", та крім різних "причинків" — як тоді вживалося модного слівця — чи-то до історії приємностей, про які тільки редактор знає, як "Відповіді моїм приятелям" і т. д. є кільканадцять незвичайно інтересних листів, звичайно, листів невисланих. Є між ними листи до Івана Франка, М. Грушевського, О. Барвінського. А. Кримського, О. Поповича, К. Студинського, В. Яґїча, О. Колесси та багато інших. Ці листи написані, як і належить на листовому папері, правильно заадресовані й.. невислані. Чому цих листів Маковей не вислав — невідомо. Чи може держався погляду П. Куліша (про якого написав Маковей монографію), мовляв — кожний написаний лист треба кілька днів держати у бюрку, по кількох днях прочитати його знову й щойно тоді вислати або... не висилати, чи може просто замість цих листів пішли до адресатів інші? Це сьогодні годі сконтролювати, та врешті й справа не в тому: річ в тому, що кільканадцять цих невисланих листів Маковея з'ясовує нам прекрасно тодішнє суспільно-товариське підложжа української громади, дає нам ключ до творчості Маковея-сатирика, ключ до його збірки "прижмуреним оком" та до його незрівнаного "Товариства для взаємного величення", сатири, що її тут (мабуть вперве) із рукопису друкуємо.

 

Правда, в листі до А. Кримського з 20. І. 1912 р. Маковей признається, що "Жию і хліб жую; і що можу, то роблю. Годі більше, бо нема коли". То в інших листах, як напр. до Франка з 25. VII. 1898 р. він згадує і про свої особисті клопоти: "Вчора мусів їздити до Яворова й привезти звідси хору маму до лікаря (до Львова)". Та ця особиста журба не заслонила Маковеєві очей на загальний стан тодішнього яворівського міщанства: "В Яворові на вид нужди, непорадності й всяких xopіб зазнав я такого враження, що ще нині не можу до себе прийти. Песім салом рятують сухоти, муравлиним запалення мізґу, на "блютштурц" (вибух крови) в'яжуть руки, так якби з рук кров ішла, на жолудковий катар їдять бульбу й торішню капусту... Люблять, плачуть люди над хорим і з глупоти самі його зганяють зі світа. І хорі мають вид такий, якби казали: перепрошаю вас, добрі люди, може я вам був на заваді, вибачайте, я не хотів дошкулити нікому. Я заберуся. І так тихенько забираються".

 

Так пише Маковей-поет, лірик-суспільник. Але побіч цього є в невисланих листах Маковея ще й друга нотка, нотка сатири.

 

А вийшло воно через монографію про Федьковича. Маковей совісно до неї приготовлявся, збірав матеріяли, вишукував листи, все — як треба. Та тут, як пише Маковей в листі до інсп. Поповича з 21. II. 1909 р.: "Не має Фелькович щастя! Оттаке то лихо! Всі вважають себе спеціялістами від нього і... ніхто нічого не пише, а й другому не дасть. І так завдяки знаменитим спеціялістам, Федькович не матиме біографії... Не дай Боже, щоб я до цих спеціялістів пристав. І як вони гадали скласти хоч спільний том матеріялів, коли того, що має один, не дав би другому... Павлик не дав би Франкові, Франко Барвінському, Барвінський Стоцькому і т. д., — біда з ученими тай годі. Із цього під добру хвилю то й насміятися можна! Якась хлоп’яча заздрість, чи що за лихо! Мені не здається, що як не той, то цeй наромно ховає собі ще якісь матеріяли, щоб потім, як вже книжка вийде, сказати: "Ось ти сякий-тякий! Навіть цього не знав!"

 

I Маковей подає характеристику тодішньої (1909) львівської громади: "Наша львівська громада страх дивна: тут кружок, та кружок, там знову інший — з собою не сходяться, у касині не більше людей, як у нашім черновецькім — дома у себе не бувають, хіба часом зійдуться у корчмі... Як увійти між знайомих, то не знати, як і з ким говорити, бо зараз інший бісом на тебе дивиться — і стільки всього добра, що вже котрий хоче робити, то має свій кружок там там може висипати свою енергію та облегшити душу".

 

Треба було отже найти таке товариство, щоб "зв'язало всіх, як залізним обручем", щоб об’єднало усі гуртки чи то пак, як тоді говорилося "кружки", а що найважніше, щоб один другому й помагати схотів. От і в Маковея-сатирика зродилася думка написати про таке товариство, про єдине можливе тоді (а може не тільки тоді??) до здійснення "Товариство взаємного звеличування".

 

[Львівські вісті]

12.09.1942