З судової салї.
Нинї розпочав ся перед судом присяжних під проводом радника Спендаковского процес против дра Медвея з Моршина. Обжалованє вносить заступник прокуратора п. Пшилускій, обжалованого боронив др Ґрек. До процесу завізвано 21 свідків. Акт обжалованя звучить:
Ц. к. Прокураторія обжаловує арештованого у Львові Александра Оскара 2 имен Медвея, родом зі Стопницї, лїт 42, р. кат. віри, жонатого отця 2 дїтей, доктора всїх наук лїкарских, арендатора і управителя водолїчничого заведеня в Моршинї, що:
I. в лютім 1892 р. увів Иванну з Рудковских Бродску, жінку Евгенія, Володислава Маріяна 3 имен Бродского, хоч за єї волею але підступом,
II. визвавши Бродского на поєдинок забив єго дня 4 цвітня 1892 р. пістолєтом, допустив ся отже злочину публичного насильства з §.96 і злочину поєдинку з §.158 зак. кар. підпадаючого карі з §.161 при приміненю §§.34 і 162 зак. кар.
Причини. Дня 4 цвітня с. р. погиб Евгеній, Волод. Map. Бродскій з руки дра Александра Оскара Медвея в поєдинку на пістолєти недалеко місточка Бурдужені на сторонї румуньскій. Був то конець любовних відносин межи Медвеєм a жінкою Бродского, котрі дійшли аж до того, що він єї увів, а повстали і розвинули ся серед слїдуючих обставин:
Евгеній Бродскій, властитель Борок малих, в скалатскім повітї — давнім окрузї тернопільскім, оженив ся був в падолистї 1888 р. з 17-лїтною Иванною Рудковскою, донькою ц. к. нотаря в Вижници на Буковинї. Родичі єї уважають ся за людей богатих але скупих, і не дали донцї нїякого посагу, лиш ренту 500 до 600 зр. річно. Бродскі жили з разу дуже добре з собою. Аж при кінци грудня 1891 р. прийшло між ними з незвістних причин до суперечки, в котрій Бродскій побив жінку. Опісля однакож настала між ними бодай на око згода. Незадовго потім занедужала им одна дитина, 2-лїтний хлопець на діфтерію. Бродска завізвала до помочи свою приятельку і близьку сусїдку, Иванну з Медвеїв Бєнєдску, сестру обжалованого котра зараз (10 сїчня) прибула. Того ще самого дня померла дитина і тимчасом занедужала Бєнедска і длятого телєґрафовано по єї брата дра Медвея в Моршинї, котрий 16 сїчня приїхав до Бродок.
Медвей знав ся з Бродским ще з давнїйших лїт, бо сходив ся з ним ще яко кавалєр у своєї сестри в Козинї; жінки єго доси не знав. Медвей перебув при недужій сестрі через дві недїлї, доки аж зовсїм не подужала, і поїхав разом з нею 30 сїчня до Козини.
Вже тогди зміркував Бродскій, що єго жінка без потреби сидить в конматї Бєнєдскої, де також був і др Медвей, а то єго ще тим більше немило вражало, бо знав Медвея яко чоловіка легкодушного і люблячого залицяти ся до жінок. Отже, хоч було постановлено, що Бродскі мають відвести Бєнєдску по єї подужаню до Козини, то однакож Бродскій нехотячи очевидно, щоби єго жінка позіставала дальше в тім товаристві, змінив проєкт і відкликав виїзд до Козини. Але Иванна Бродска не хотїла нa то нїяк пристати і мимо волї чоловіка поїхала до Козини з Бєнєдскими і дром Медвеєм.
Бродскій, подражнений єї упором, заповів їй, щоби вже не вертала з Козини домів, лиш нехай їде собі до своїх родичів до Вижницї. Відтак вислав за нею одїж потрібну до подорожи з письмом, в котрім поручає їй, щоби їхала до родичів і кінчить словами: "Пращай на завсїгди — Твій Евгеній".
Письмо то сталось причиною, що Бродска розповіла перед Бєнєдскими і Медвеєм цїлий ряд жалїв на чоловіка. Розповіла им, як він побив єї підчас забави дня 30 грудня і дала зрозуміти, що подібні випадки бували нераз і перед тим, та виявила наміренє не вертати більше домів. Тимчасом Бродскій опамятавши ся з першого гнїву попросив на другій день свого сусїда Мечислава Яницкого, щоби поїхав до Козини й спонукав єго жінку вертати домів, або бодай виїхати зараз з Козини Яницкій зробив так, але заставши Бродску дуже розсерджену вдоволив ся лиш тим, що она обіцяла виїхати, після волї мужа як найскорше з Козини до Вижницї. Не зробила однакож так, як обіцяла, але перебула ще три днї в Козинї і аж 3 лютого відїхала до Львова забираючи з собою Катерину Прохаску, котру спровадила з Борок. Від тої пори зачинають ся межи Бродскою, а дром Медвеєм зовсїм довірочні відносини, слїдують тайні сходини, переписка і тревають дальше мимо того, що рівночасно ведуть ся переговори угодові межи посварившими ся супругами.
(Дальше буде).
[Народна Часопись, 06.09.1892]
(Дальше).
Першій крок до навязаня любовних відносин зробив Медвей — як зізнає Бродска — ще в Борках вручивши їй лист, в котрім виявив їй свою любов. Она не дала на paзї нїякої відповіди, хоть мала охоту навязати з ним близші зносини через переписку. Нa другій день по єї виїздї виїхав і Медвей з Козини і задержав ся у Львові, де знов стрітили ся і тут відвідував єї в готелю, де довшій час перебував з нею сам на сам.
Дня 5 лютого відїхала Бродска до Вижницї, але постановила задержати ся в Коломиї у свояків. Медвей відвозив єї аж до Коломиї, з відки відтак вернув, а она переночувавши в готелю поїхала до Вижницї. Евгеній Бродскій пустив ся був за жінкою до Львова, a довідавшись тут, що она жалувала ся на него, просив свою тету Ангелику Слонецку, щоби з ним їхала до Вижницї і там помирила єго з жінкою. Там стрітили ся за посередництвом місцевого священика о. Клим. Енцінґера обоє Бродскі у бар. Капріого, перепросили ся і постановили з собою в згодї, лиш Бродска зі взгляду на то, що від часу смерти дитини була дуже рознервована, мала ще якійсь час мешкати окремо. Чоловік мав вистарати ся для неї о паспорт і она мала виїхати до єго свояків до Варшави, а тимчасом мала від родичів поїхати до Львова і тут перебути у свояків Слонецких або ґр. Скарбка, доки аж паспорт не надійде.
Бродскій виїхав відтак до Коломиї, тут дігнав єго о. Енцінґер і сказав єму, що родичі єго жінки дуже єї гризуть і она взиває єго, щоби він єї чим скорше забрав. Бродскій вернув отже до Вижницї і дня 8 лютого виїхали обоє; він задержав ся знов в Коломиї, а она поїхала сама до Львова.
Тимчасом бо й Медвей не сидїв тихо. Дня 8 лютого написав він лист до Бродскої до Вижницї, котрий відтак дістав ся до рук чоловіка і викрив всю тайну. В письмі тім додає він їй відваги, дораджує, щоби витревала до кінця, і представляє їй щастє, яке их чекає. Она признає, що хоч думала зірвати з своїм коханком, то все таки хотїла ще впослїдне видїти ся з ним і особисто повідомити єго о своїх наміренях. Отже дала єму знати, щоби 8 лютого чекав на ню в Станіславові. Тут стрітили ся они дїйстно і на другій день поїхали до Львова. Она заїхала до готелю Европейского, а він до Центрального. Два дни бували у себе, аж Медвей 11 лютого змушений був виїхати до Моршина.
Бродска писала до него, аби приїзджав, і він приїхав 12 лютого по полудни. Она чекала вже на него на двірци, сама найшла для него помешканє в Анґлійскім готелю і там позістала з ним аж до пізної ночи.
Бродскій попращавшись з жінкою в Коломиї вернув 11 лютого домів, і того дня відобрав письмо, надане 8 лютого в Стрию і адресоване до єго жінки до Вижницї, з відки відослано єго до Борок. Він отворив то письмо, побачив, що то любовний лист Медвея. Пігнав отже до Львова і станувши тут 12 лютого в полудне довідав ся, що єго жінка мешкає в готелю Европейскім. Воротар сказав тут єму, що єго жінка поїхала на дворець. Було то як раз в ту пору, коли Бродска з Медвейом перебували вже в Анґлійскім готелю. Нашукавшись безуспішно за жінкою, вернув пізним вечером до француского готелю, де був заїхав, сїв собі Бродскій коло вікна і дивив ся на улицю. Десь коло півночи побачив він при світлї лїхтарнї санки однокінні, котрими їхала єго жінка з якимсь мужчиною від сторони улицї Кароля Людвика. Санки станули перед готелем Европейским, жінка вийшла з них, і зайшла до сїней a єї товариш відїхав назад в ту саму сторону.
Тогди побіг Бродскій до готелю европейского і почав добувати ся до помешканя жінки, в котрім ще світило ся. Коли жінка не хотїла отворити, він вибив шибу в склянних дверех, отворив их, а влетївши до комнати показав жінцї згаданий лист і неслухаючи єї вимівок, вдарив єї в лице і пішов. Розвідавши відтак, що мужчина, котрий відпроваджував єго жінку, мешкає в анґлійскім готелю, зайшов там під число 11 і став добувати ся до Медвея, але той не хотїв єму отворити.
Зараз потім послала Бродска через слугу готельового лист до Медвея, а одержавши від него відповідь, переписалась з ним ще два рази. Тої самої ночи около 3-ої год. виїхав др Медвей з готелю кариткою ч. 64, велїв візникови станути недалеко ул. Коперніка проти будинку Товариства кредитового земского і сказав, що тут зачекає на одну особу, котра має надійти і жадав, щоби візник відвіз их до Басївки, першої стацiї за Львовом до Стрия, але коли візник задля тяжкої дороги не хотїв на то пристати, казав завести ся на головний дворець. За пів години приїхала на то місце друга каритка а в нїй Иванна Бродска. Тепер поїхали обоє разом на головний дворець. По дорозї заплатив др Медвей візникови і дав ще окремо нагороду наказуючи єму, щоби о всїм тім нїкому не говорив!
З двірця виїхали они обоє найблизшим поїздом до Угерска, перебули тут цїлий день а відтак поїхали наймленими кіньми в ночи до Моршина. Тут примістив Медвей Бродску в заведеню купелевім і тримав єї через 12 днїв під своєю опікою. Вже давнїйше постановили они були виїхати зa границю, перейти на иншу віру і повінчати ся. На разї постановив був Медвей вислати Бродску до Ґерліц під Дрездном до свого приятеля дра Кольбавма. Вість, що аґент поліційний слїдить за Бродскою маючи єї фотоґрафію, спонукала их виїхати чим скорше через Сколє на Угорщину до Будапешту. Тут станули они в готелю під "Королевою Єлисаветою", де др Медвей записав єї за свою жінку. З відтам однакож, щоби затерти слїди, перенесли ся до готелю "Архікнязь Стефан" і записали ся під придуманим прізвищем: "др Едвін бар. Берков з жінкою". По кількох днях виїхав Медвей до Моршина а Бродску лишив під опікою свого стрия. Бродска каже, що ще перед єго виїздом написала лист до свого чоловіка, що хоче з ним побачити ся і поговорити і буде чекати на него в днях 6, 7 і 8 марта в означенім місци. Бродскій не хотїв сам їхати, але післав свого первого брата, Віктора Кісельницкого. Toй поїхав разом з своєю жінкою Софією до Будапешту, відшукав там дня 7 марта Бродску і взяв до себе. Бродска розповіла им щиро все, що за той час стало ся і постановила рішучо зірвати з Медвейом. Всї троє виїхали відтак дня 10 марта до Остригомя (Ґрану), але вже 12 т. м. явив ся там і Медвей дізнавшись о всїм від стрия. Бродска сказала єму тогди рішучо то, що обіцяла Кісельницкому і звернула єму 200 зр., кoтpі то гроші він видав через три недїлї жиючи разом з нею. Медвей взяв ті гроші не надумуючись. Кісельницкі відвезли відтак Бродску до Кракова і примістили єї в монастирі у CС. Назеретанок, і она не видїлась відтак вже більше з дром Медвейом.
Oтce найважнїйшi і найменше звістні факти з цїлої сеї справи. Про поєдинок писали часописи вже і давнїйше і впрочім ся справа стане звістна из самої розправи, длятого єї поминаємо.
По відчитаню акту обжалованя розпочалось переслуханє дра Медвея. Обжалований не признаєсь до вини. Каже, що до поєдинку був змушений, a виїзд з дня 12 на 13 лютого наступив з инших причин, як подані в актї обжалованя. Бродска — каже він — бояла ся, аби чоловік єї не убив і длятого просила обжалованого, щоби він вивіз єї за границю а він уважав за свій обовязок увільнити бідну жінку від лютого чоловіка. Бродску пізнав він дня 16 сїчня в Борках, де приїхав лїчити свою сестру. Коли виїхали з Борок до Козини, оповіла там Бродска, що чоловік побив єї в послїдних часах перед заповідженою забавою так, що она аж поронила і з підбитим оком мусїла принимати гостей. Она дала єму прочитати письмо від мужа, котрий казав їй їхати до родичів. Розмова з Яницким не помогла нїчого; він позичив їй 100 зр. і она поїхала на Львів до родичів. Нa другій день і я поїхав — каже Медвей — ми стрітили ся у Львові на двірци і я завіз єї до готелю Жоржа і тут завязали ся між нами близші відносини.
(Дальше буде).
[Народна Часопись, 07.09.1892]
(Дальше).
Побувши у Львові день, відпровадив Медвей п. Бродску до Коломиї, з відки — після умови — мала она виїхати до родичів до Вижницї. І справдї поїхала. Але там родичі мали з нею зле обходити ся, тому згодила ся про око лише з чоловіком своїм і виїхала з ним до Станиславова. Притім сказала єму, що буде старати ся о розвід, бо не може з ним жити, а Бродскій пристав на се.
Дня 9 лютого Медвей і п. Бродска приїхали до Львова. Она заїхала до готелю Европейского, а він до центрального. Медвей відвідав єї в мешканю і там она сказала, що хоче виїхати до Королества до свояків мужа і там бути так довго, поки не стане повнолїтною, а тим самим і не так зависимою. Бродска зістала ві Львові, а Медвей виїхав до Моршина. За два днї дістає лист від Яніни, щоби приїхав, бо хоче перед виїздом до Королества попращати ся з ним. Він приїхав і перебув з нею в анґлійскім готели до 11 год. в ночи. Відтак вернули обоє до своїх мешкань. Але в ночи дістав Медвей вістку від п. Бродскої, що муж єї приїхав, збив єї немилосерно — і она тепер хиба собі смерть зробить. Тоїж ночи Бродскій пукав і до дверей Медвея, але той здогадав ся, хто се, змінив голос і удав, що ту хто инший мешкає.
Досвіта тихцем виїхали обоє до Угeрска, а з відси до Моршина, скриваючись по дорозї то в портієра, то в будника, бо ними слїдив аґент, що мав фотоґрафію п. Яніни. В Моршинї перебула п. Бродска 12 днїв, бо не мала за що виїхати за границю. Аж потім виїхала до Будапешту так як то описано в актї обжалованя. В Будапештї укладали они собі всїлякі пляни. Бродска хотїла, щоби обоє перейшли на иншу віру і побрали ся. А Медвей знав, що то неможливе, бо у него своя жінка і дїти — то розводу не дістане тай годї лишити их на леду. Тогди Бродска сказала, що як лиш стане повнолїтною і дістане маєток, то частину відступить єго жінцї і дїтям, аби лиш могли обоє повінчати ся. Медвей потакував їй, бо лякав ся, щоб собі смерти не заподїяла. Она мала і револьвер при собі і хвалила ся, що й отрую має. "Коли ти забудеш про мене, перестанеш любити мене — казала она до Медвея — то я відберу собі житє". І він з обави, щоби справдї до того не дійшло, годив ся на все.
Виїхавши до Моршина дістає він нараз вістку від свого стрия в Будапештї, що Бродска утекла десь. В листї до стрия написала, що відобрала собі житє. Медвей зачав єї шукати і вивідав ся, що она поїхала з Кисельницким до Ґрацу. Приїхав він там і дізнав ся від Бродскої, що она вже хоче зірвати з ним відносини і вступити до монастиря, щоби люде про все не дізнали ся. Кисельницкі казала їй присягнути, що зірве з Медвеєм. Отже она звернула кошти Медвеєви, які він через ню мав, а він рад-нерад приняв. I розїхали ся, Медвей до Моршина, а Бродска з Кисельницкими до Кракова.
З дальших відповідей Медвея показує ся, що прихильність свою до п. Бродскої уважав він за переминаючу; чи она любила єго, не хоче сказати. Він їй не противив ся, бо лякав ся єї самоубийства. А таки писав він до неї 8 лютого так (лист той переловлено):
"Janeczko, duszo moja ukochana! List Twój jak piorun uderzył we mnie. Widzę, że nasz raj przyszły i szczęście zależy od Ciebie. Błаgаm Cię, bądź spokojną. Na mnie i na moje serce buduj jak na skałę. Musimy rok ten przecierpieć w rozłączeniu. Moje szczęście — moje serce nie mniej cierpi jak Twoje. Gdybym miał fundusze, porwałbym Ciebie. Nie mam odwagi skazać Cię na biedę. Gdybym dobrobytu nie dał mojej Janinie, serce by mi pękło. Janino, moja śliczna, szanuj zdrowie, kochaj, bądź cierpliwą, nie trać otuchy. Przyszlij mі plany domu Twoich rodziców, ja przybędę choćby w nocy, nie widziany przez nikogo, by Cię tylko uścisnąć. Może Ci się uda na czas jakiś do Skarbków pojechać, albo znaglisz rodziców, aby do Morszyna pojechali z Tobą. Męczarnie znoszę dla Ciebie. Tyś moim światem, mojem wzysfkiem. Cierpieć musimy. O paszport postaram się. Piszę na prędce! Życie moje, kocham Cię bez granic — cierpię strasznie w oddaleniu — w trwodze o Ciebie. Czy listy bezpieczne? Jutro znów napiszę ztąd. Składam 10.000 buziaków. Twój na zawsze".
Медвей каже, що уважав своїм обовязком боронити Бродску перед напастним мужем єї, котрий навіть до неї стріляв.
Отож розійшли ся в мартї, а дня 4 цвітня на підставі рішеня гонорового суду, мимо того, що Бродскій виступив на дорогу судову против Медвея, відбув ся поєдинок при свідках, між котрими був і Віктор Кисельницкій, природний брат Бродского. Услівя буди такі, що в Румунії мали стріляти до себе турецкими старими пiстолєтами на 15 кроків оден від другого, по три рази кождий. Коли би притім жадному нїчо не сталось, то мали бити ся на шаблї, причім могли себе і проколоти. Медвей каже, що він стріляти не вчив ся. Вистрілив раз на ослїп і хибив. По нїм стрілив два рази Бродскій, але лише капалю спалив. Набили на ново пістолєти. Бродскій стрілив і хибив. Медвей стрілив, а куля єго відбила ся о пулярес Бродского. Відтак знов Бродскій хибив, а Медвей мірив 5 секунд, вицїлив в ноги Бродского, котрий заложив руки на груди, стрілив, а куля ударила Бродского в паху і хоч єго сейчас ратували, він небавом помер. Трупа оставлено на місци, і всї розїхали ся. Чи не був Бродскій при поєдинку пяним? — Питав ся прокуратор. На думку Медвея, Бродскій не був пяним, бо робив деякі дуже тверезі уваги що до поєдинку.
Свідок поєдинку Віктор Кисельницкій денунціовав відтак Медвея до прокураторії і він то передав Медвеєви 200 зр. від Бродскої. Притім і она просила єго так довго, поки не приняв. Кисельницкій помагав свому природному братови збирати докази, що Медвей звів п. Яніну. Жінка Кисельницкого оповідає, що п. Яніна видалась їй холодною кокеткою, она не любила анї мужа, анї Медвеєм не була дуже занята. Притім читала дуже погані повісти францускі. Медвей каже, що сі слова в більшій части неправдиві.
На тім перервано розправу в понедїлок вечером. В сали було повно цїкавих пань і панів і велика задуха. Вчера переслухувано о. каноніка Клима Енцінґера з Вижницї. Він розповідає о незгодї того подружа, о их перепросинах, як він старав ся их погодити і т. п. Вернувши з Кракова до Вижницї, Бродска дуже покутовала, молила ся, сповідала ся і обіцяла вступити до монастиря. Єї давнїйше вихованє домашне було безвіроисповідне.
Відтак сконстатовано, що Медвей признав ся лиш до плятонічних відносин з Бродскою, а о год. 10 війшла сама она, п. Яніна Бродска.
(Дальше буде).
[Народна Часопись, 08.09.1892]
(Дальше).
Коли війшла до салї п. Бродска, оборонець єї др Ґрек спитав прокуратора, чи суд не має заміру виступити з обжалованєм і проти неї. П. Прилуцкій відповів, що годї обжаловувати жінку за те, що сама дала звести ся.
П. Яніна Бродска, жінка гарного росту, пристойна шатинка, має 23 лїт скінчених, але виглядає молодше. Всї дуже цїкаво дивлять ся на ню. Убрана в чорну одеж виглядає як покутниця, але з лиця єї, з гарних очей так і бє жар та страсть, котру не так легко можна погодити з покутою. Присягає голосом сильним, вимавляє кожде слово виразно, хоч єї рука, піднесена до хреста, дрожить зі зворушеня. Коли говорить о смерти дитини, то сльози стають їй в очах. Впрочім висказує ся по вченому, дуже притомно, зі зрозумінєм того, що говорить.
Радник Спендаковскій каже: Прошу бути спокійною і оповісти нам все.
Пaнї Яніна зачала оповідати всю подїю з початку. Трудно нам з браку місця подавати всю єї повість, а ми раді би на підставі єї слів бодай схарактеризувати єї. Се справдї интеліґентна нервова жінка кінця 19 віку, котра впадає з одної крайности в другу, не поступає консеквентно, любить свого мужа, але нарікає на него перед другими і залицяє ся до Медвея, всїх полохає, буде стріляти ся, хоче їхати до Италії, до Америки — куди будь, сама Медвея кокетує і позваляє єму нарушити границї приличности... удає божевільну, вкінци стає дуже побожною — словом, що крок, то якійсь несподїваний поступок. А до кождого були у неї свої причини і рація. Отож мова єї перед судом і складає ся з тих описів причин і наслїдків.
— По похоронї синка — оповідає она — став мене муж підозрівати, що я занимаю ся Медвеєм. І міг він мене підозрівати, бо я набрала охоти скокетовати Медвея. Я була пересвідчена, що муж не любить мене — не мала нїкого, перед ким би могла щиро звірити ся, отже коли Медвей заявив менї любов, я радо пристала на се, бо конче бажала чоловіка, котрий би милосердив ся надімною, відчував моє невідрадне положенє, кохав мене. Мій муж був добрий, дуже добрий, і коли таке лихо стало ся, то я лише винна. То вина моєї натури. Лише був він дуже заздрістний і нераз приходило між нами до малих спорів.
Рад. Спендаковскiй: А як було з тим балем?
Бродска: Баль мав бути на именини мужа. Перед тим зїхали ся приятелї і стали пити старе вино. Попили ся. Я замкнула ся у своїй комнатї, щоби хто до мене не увійшов. О 2 год. по півночи став пукати до моєї комнати муж. На другім ліжку лежала сукня балева. Він був дуже пяний, увійшов — лямпка загасла. Він кинув ся на ліжко — я хотїла ратувати сукню і не хотячи заспана ударила єго сильно в лице, а він ударив мене кілька разів, пішов до другої комнати і заснув. На другий день питає ся він мене. "Чи маю собі в лоб стрілити?" Я не гнївала ся на него, бо пили так, що аж по земли валяли ся... На забаві розповідала я гостям, що око підбилам собі до дверей, але менї не вірили.
Пізнїйше захорував мій синок на шкарлятину і по трех днях помер. По похоронї я занедужала і зімлїла. Я уважила мужа за убійника дитини і то було причиною нещастя. Аж у Моршинї розважила я, що він тому не винен і взагалї в нїчім не був винен. Правда, він грозив менї: "Она буде як собака вити ся у моїх ніг, а я єї подопчу", але я нї про се, нї пpо бійку не розповідала дрови Медвеєви. О тім дізнав ся він від своєї сестри Бенєдскої. Бенєдскі думали зле про мого мужа, бо я им богато на него наговорила. Сама Бенєдска казала менї, що руки менї не подасть, коли я верну до мужа, а він буде зі мною зле обходити ся.
Поїхала я до Львова по раду до вуйка, ґp. Скарбка, і на все я годила ся; як вернути — то вернути. Скарбек казав заждати. Тогди уважала я мужа найбільшим лиходїєм і просила дра Романовского, щоби старав ся о наш розвід.
До Львова приїхав др Медвей. Щоби зробити єму приємність, я виїхала на дворець. Тогди замітила я любов Медвея, сказала єму, що і я єго люблю, хоч то була неправда... Цїлу дорогу розмовляли ми о своїй любнї. На другий день відвідав він мене в готели.
Дня 5 лютого вернула я до Вижницї. Сказала родичам, що з ним жити не хочу, а радше буду мешкати з бабкою. Родичі зміркували щось — стали дорікати, аж кс. Енцінґер повідомив мене, що мій муж рад би зі мною видїти ся. Муж мій був дуже благородним, честним, всю вину взяв на себе (Бродска плаче). Так я кажу єму: Тепер я нїкого не люблю і хочу жити десь далеко. Він порадив менї поїхати до Королества, а згодила ся і сказала: "Або верну за 6 місяцїв, або й зовсїм не верну і постараємо ся о уневажненє слюбу." А він менї: "Я без тебе не можу жити, підемо разом до монастиря." Такій поступок мужа зворушив мене дуже. Менї прийшло на гадку, що я обдурила Медвея, війшла в єго житє, як єго тепер покинути? Ми вже кaзали собі, що любимо ся, була любов, розлука. Житє мужа в руках Медвея, бо він добре бє ся. І я плакала над мужем, він виглядав так зле! Хотїв зі мною їхати до Королевтва, родичі не позваляли, настала суперечка, батько хотїв мене бити. Тимчасом прийшов лист від Медвея, я спалила єго.
Єгo поступованє мене разило, все чинив так з розвагою, з якоюсь резервою. Писала я до него, нехай мене забере від родини, бо житє собі відбере. Він успокоїв мене і радив остати у родичів. А я мала при собі єго револьвер. Межи нами була така угода, що колиб я вернула до мужа або собі відобрати житє, то я єго револьвером, а він моїм, котрий я єму купила у Львові. Він казав: "Як лише дізнаю ся, що панї позбавили себе житя, то і я себе позбавлю, a дїти остануть сиротами". Тим способом хотїв він мене здержати від такого заміру. — З Вижницї телєґрафувала я до Медвея, щоби ждав на мене в Станіславові, бо він казав, що як я погоджу ся з мужем, то застрілить мужа і себе.
Я робила всїлякі варяцтва. З милосердя до мене Медвей був противний згодї. Поїхала я до Коломиї, муж мене відпровадив. I я не мала грошей і він. Я поїхала до Львова, а муж прислав менї гроші телєґрафічно.
Треба бути так лихою, якою я тогди була, бо муж кинув ся мeнї тогди до ніг за то, що я любила Медвея.
(Янiна зачинає спазматично плакати, так, що аж треба було перервати ровправу. По хвили питає єї р. Спендаковскій):
— Чи панї була безвіроисповідна?
Яніна: Так єсть; від третього року житя. Про се я нїчого не знала, я думала, що я р. кат. реліґії. Аж на день перед слюбом присягала я в костелї, сама не знаю, як i що. Мене не виховали в нїякій реліґії. Дома я молила ся, але не знала нїяких основ віри і доґм, аж дізнала я про се в краківскім монастири...
Медвеєви була я дуже вдячна і прихильна, але в тім не було любови. Я звірювалась єму зі всїм; була се висша идеальна любов. Муж дав менї як найбільшy свободу і сказав, що підпише навіть судову сепарацію. Ві Львові не бажав собі Медвей, щоби наша любов зійшла на иншу дорогу, однак — зійшла... Я просила єго, щоб дав менї часу надумати ся. В пятницю 12 лютого напитала єму: Нї, не можу, приїзджай попращати ся. І ми пращали ся в анґлійскім готели.
Р. Спендаковскiй: Так довго пращали ся?
Янiна: Дїяли ся там ріжні piчи. Др Медвей задержав мене і я зістала. Тої самої ночи приїхав мій муж, показав менї лист Медвея, ударив в лице, кров полила ся з носа. Загрозив менї, що відішле мене до родичів. Се довело мене до розпуки. Коли др Медвей довідав ся о тім, і сам попав в розпуку. Я наперла на него, щоби мене де вивів; він намавляв мене, щоби я вернула до родичів; се менї не подобало ся. Тому прожила я у него в Моршинї два тижнї. О тім знав батько єго, а від жінки своєї міг він сподївати ся як найгірших закидів, се було менї дуже прикро. Я хотїла, щоби ми обоє перейшли на иншу віру, розвели ся, він з жінкою, я з мужем і жили по закону. Як би був тогди хто з родини приїхав по мене, був би не дістав мене живою в руки. Я мала замір дати женї Медвея 30.000 зр., бо хоч би родичі були мене і видїдичили, то менї належалась лєґітима 100.000 зр. Медвей обходив ся зі мною, як з пещеною дитиною і в нїчім нe противив ся.
Р. Спендаковскій питає Яніну, чи в Моршинї між ними тревали дальше любовні зносини? П. Яніна признає ся, що так.
Відтак оповідає она про свій побут в Пештї, як мала замір їхати з Медведєм до Босни, або до Америки; як лякала ся дразнити єго, щоби не убив мужа, котрого любила і все ще любить, як відтак стрітив єї Кисельницкій і намовив зірвати зносини з Медвеєм.
— Того — каже п. Яніна — було мeнї вже за богато. Поїхала я до Кисельницких (він був з жінкою у Будапештї) і сказала: Робіть зі мною, що хочете; я піду до монастира. А Медвеєви написала, що "відбираю собі житє, не шукайте мене". І виїхала до Ґрану зі шваґром. Мужеви була би я сказала: "Я упала низько, застріль мене", але шваґрови і жінцї сказала я: "То були зносини лише плятонічні". А тимчасом ті зносини не були такі.
Р. Сп.: Медвей каже, що з панею мав зносини лише плятонічні.
Янiна: То не правда. Він каже так тому, щоби не наразити мене на лиху славу.
По кількох ще поясненях, в котрих Яніна оповідала все щиро і отверто, закінчено переслухуванє п. Яніни, котрої і слова і поступованє немов потверджають думку, що жінка — то загадка.
При переслухуваню батька єї Рудковского, зізнала ще п. Яніна, що будучи в краківскім монастири она нароком удавала божевільну, щоби поєдинку не було, і єї справдї поміщено межи божевільними. Аж як вичитала в часописях, що муж єї згинув в поєдинку, то перестала удавати божевільну.
З поміж дальших переслухованих свідків заслугують на більшу увагу зізнаня родичів п. Яніни, Рудковских і Аґнїшки Бродскої. Бродска, 62-лїтна мати застріленого Евґена, при переслухуваню плаче спазматично. Успокоєна предсїдателем розповідає, як жила Яніна з єї сином. Син був скорий, але дуже честний, і любив жінку (при тих словах Яніна плаче). Току що товариші тягнули єго нераз до піятики і обмавляли, він хотїв продати Борки. Псула Яніну також і п. Бєнєдска. (Тому що п. Бродска не наводить на се фактів, то др Грек навчає єї досить остро, що треба би трохи острожнїйше осуджувати людей).
Осип Рудковскiй, нотар з Вижницї 53 лїт, безвіроисповідний від 22 лїт, батько одиначки Яніни — Медвея не знає. Він присягає на хрест, тому що перше був римо-католиком. Що він справдї скупар, як про него чутка ишла, показало ся і при розправі. Запитаний кілько має маєтку, сказав, що всего на всего має 16.000 зр.
Р. Спенд: Донька казала, що ви маєте пів міліона маєтку.
Рудковскій не хоче признати ся, аж потім, каже, що оден єго лїс має 2.068 морґів і що він варта найбільше 30 до 40.000 зр. Але лїс може згоріти — най лише искра впаде... (Люде в сали сміють ся).
Янiна: Попер за частину лїса давав 260.000 зр. — Рудковскій каже, що то не правда, а признає ся, що має ще полонини. Відтак описує він теперішне житє Яніни. Она мучить себе, спить радо на підлозї, молить ся все. Від пяти місяцїв не їла мяса, лише картофлї, огірки і т. п. Від пятницї лише гербатою жиє. Можна — каже Р. — бути набожним, але не так. Чувство родинне вигасло у неї. Носила грубий шнур на нагім тїлї, що аж кров текла. Каже, що може собі покраяти і цїле лице, а то не буде єї болїти. Ми пильнуємо єї. А тепер ось могла і не ставати перед судом в такій прикрій справі, а она станула. Про мужа думає тепер, що він був дуже добрим.
Марія Ад. Рудковска, 49 лїт, мати Яніни, рел. східної. Оповідає, як Яніна, коли муж підбив їй око, хотїла до Индії втїкати, жадала 30.000 зр. на дорогу до Африки, бігала з револьвером — була ненатуральна — варятка якась. Вкінци жалує ся п. Рудковска, що назваво их скупарями і що така зла слава лишить ся им на цїле житє.
Відтак переслухувано вчера воротарів готелевих, що носили письма; візника, котрому Медвей їдучи з Яніною заплатив 2 зр., щоби лише не сказав, кого віз, урядника Мелиньского, що був товаришем Бродского. Мелиньскій поясняє услівя поєдинку. Каже, що Бродскій не лякав ся поєдинку, а про самоубійство не думав. При поєдинку не був пяним.
Др Ґрек питає, чи аєнт, що збирав документи до розводу і слїдив житє Медвея, допускав ся насильства; чи Бродскій справдї вже в перших часах по слюбі подозрівав о щось негарного свою жінку, — але р. Спендаковскій не позволив свідкови на се відповісти.
Лїкар Гельман описує рану Бродского при поєдинку. Куля пробила легкі і головну жилу, так що Бродскій за мінуту згинув. Др Медвей сказав тогди; "Я не бажав собі того". При послїднім вистрелї Медвей мірив лише 4 або 5 секунд, а то лише межи вистрілом Бродского а єго минуло 30 кілька секунд.
Панї Слонецка, тїтка пок. Евґена, зображає єго, як нагального але доброго человіка, котрий аж тогди рішив ся на поєдинок, коли на Поділю стали на него сойми складати, щоби єму нїхто не подав руки. До суду завізвав єї тому, щоби потім не потребував удержувати не свої дїти... По думцї Бродского, Бєнєдска була всему винна, бо була заздрістна, що они люблять ся. — При тій нагодї Яніна знов бере на себе всю вину.
Свідок Меч. Яницкiй, сусїд Бродского, пригадує собі, як пок. Бродскій сам признавав ся з далека, що убив двоє дїтей, бо першому не дав помочи, а друге жінка поронила, бо він єї збив. Він часто запивав ся, і то так, що або зовсїм нераз не пив, або як пив, то від разу 10 до 12 чарок. Панї Бєнєдска нїчому не винна. Свідок не вірить, щоби она такі річи підпирала.
Підпоручник артилєрії, Слонецкiй, оповідає між иншим, як з Мелиньским і Бродским в ночи, коли Медвей був у Яніни в готели, наняли двох драбів, щоби Медвея вбили; але ті драби не могли подибати Медвея. Дальше поясняє услівя поєдинку і сам поєдинок, але нового мало каже.
На тім перервано вчера poзпpaвy о год. 8 вечером. Нинї треває дальше, а завтра може западе засуд.
(Дальше буде.)
[Народна Часопись, 09.09.1892]
(Дальше).
Підчас вчерашної розправи пepecлухувано свідків в справі поєдинку. Треба знати всї правила поєдинку, щоби зрозуміти, о що трибуналови ходило. Перше всього ставлено всїм свідкам питанє, хто кого визвав. Отже Бродскій мав визвати Медвея, а до Медвея належав вибір оружія. Услівя ставлено як найострійші.
Свідок Слонецкій каже, що поєдинок відбув ся зовсїм гонорово, після правил. Перед поєдинком мав Бродскій молити Бога, щоби згинув в поєдинку. Пістолєти були добрі.
Инші свідки кажуть противно, що пістолєти були лихі; их уживано нераз в поєдинку і нїчо нїкому не сталось. Др Ґрек показує пістолєт, котрим стріляв Медвей, а свідки кажуть, що то той сам, і що він зовсїм не небеспечний.
Свідок Бароні Берков, урядник зелїзницї з Ярославя, розповідає, як він даремно старав ся не допустити до поєдинку. Поєдинок і на єго думку відбув ся зовсїм правильно. Він яко секундант, волїв пістолєти як шаблї, бо від пістолєтів в поединку не так легко згинути, як від шабель.
Адвокат др Розвадовскій розповідав про стараня Бродского і Бродскої о сепарацію і про завіщанє Бродского, в котрім він на случай, як би помер бездїтно, записав маєток матери своїй і стриєви в Трієстї, a жінцї нїчого не записав.
Тому, що в сали була і п. Янiна, то спитали єї о поясненє справи з завіщанєм. Она сказала так: — Moгo мужа роздразнило се, що родичі мої не хотїли нам нїчого дати і він сказав: По моїй смерти то ще твої родичі мають користати з мого маєтку? Я відповіла, що не хочу нїякого маєтку.
Свідок посол Том. Розвадовскій оповідає знов, як відбув ся поєдинок. Бродскій упав тому, що руки заложив на груди. Як би був инакше держав руки, то куля була би не дістала ся під паху і в легкі. Пістолєти були лихі, Бродскій згинув лише припадково.
Др Ґрек радив, щоби пістолєт, котрим Медвей убив Бродского, дати рушникарям спробувати для пересвідченя, чи він справдї лихій. Внесок той мають рішити нинї. I нинї також пізно в ночи має запасти засуд.
(Конець буде.)
[Народна Часопись, 10.09.1892]
(Конець).
Вчера рішено не пробувати пістолєта, чи він лиxiй, чи добрий, а приступлено до читаня зізнань свідків, листів Медвея до п. Яніни Бродскої і одного єї листу, з котрого видко, як дуже нещасливою чула ся она без любови. Листи Медвея зачинають ся від слів "Janeczko moja", і переповнені порівнанями з ангелами. В однім листї пише, що передумує, як би "доїхати" Бродскому. — "Ах той Бродскій! — пише Медвей між иншим — я такій лютий на того звіра. Треба "подлєца" на то, щоби по судах волочити жінку, котру так дуже мальтретувало ся. Найлїпше зробив би я, як бим поїхав до Борок і при cвідкax перетріпав єго шпіцрутою. Може мене запізвуть перед суд, то пришли менї лист, в котрім "взиваєш менї на ратунок". В иншім листї до Пешту пише: "Бродского було би добре поминути як инфаміса і вибити єго в лице... Що порабляєш, моя чорноока? Може якого Мадяра баламутиш? Стережи ся!"
Запитана прокуратором, п. Яніна Бродска оповідає, що по смерти першої дитнни, оббита мужем поронила. Др Ґрек питає єї, якій вплив мала на тую исторію п. Бенедска. Чи мала на цїли матеріяльний интерес? — На се Бродска сказала: Чи я мушу на се відповісти? Панї Бенедска прецї не обжалована. Чи маю компромітувати єї?"
По кількох ще питанях предсїдатель звільнив зовсїм п. Бродску. Она встає, Медвей кланяє ся їй, але она не зважає на те. За хвилю встає секундант Бродского, поручник Слонецкій, відпроваджує паню Бродску до дверей, бере єї за руку, цїлує три рази і каже: "Забудьмо все, що було. Я в имени покійного мужа твого, прощаю тобі все, кузинко." П. Бродска сильно заридала і вийшла з салї, а цїлій публицї дуже подобав ся поступок Слонецкого.
Вкінци спитав ще оборонець обжалованого, чи бючи ся в поєдинку чув ся до того приневоленим? Обжалований каже, що так. Обор.: Чи зводячи Бродску робили ви се тому, щоби оборонити єї загрожене житє? Обж.: Так. На тім скінчено поступованє доказове.
По перерві предложив предсїдатель рад. Спендаковскій слїдуючі питаня судям присяжним:
І питанє головне: Чи обжалований Алекс. Оскар Медвей винен, що в лютім р. 1892 звiв підступно Яніну Бродску, жінку пок. Евґенія Бродского, хоч і за єї волею?
ІІ питанє: Чи обж. Л. О. Медвей винен, що визвавши пок. Eвґ. Бродского до борби з убійчим оружієм убив єго кулею з пістолету?
Промови прокуратора і оборонця Медвея дра Ґрека, котрий говорив три години, були дуже гарні та цїкаві, але нам годї о них розписувати ся; нема місця.
По десятій годинї вечером оголошено вердикт: На перше питанє, 7 судьїв присяжних сказало: так, а 5 нї. На друге питанє 5 так, а 7 нї. На підставі того трибунал увільнив дра Медвея від обжалованя і о зведенє жінки і о поєдинок. Такій засуд лишає таки пятно на Медвею на цїле житє. Прокуратор не внїс жалоби неважности, і тому дра Медвея, котрий проcидїв у слїдчій вязници пять місяцїв, випущено сейчас на волю. В сали судовій і на ґалєрії був великій натовп людей; і перед будинком судовим стояла громада цїкавих людей, котрі довідавши ся про увільненє, звели великій крик.
От і конець одній повісти з житя, важній через те, що в нїй виступали таки живі люде зі своїми поривами і гріхами, а не якісь видумані повістярами особи.
[Народна Часопись, 11.09.1892]
11.09.1892