Львів. 9. травня 1938.
З північно-етноґрафічних українських земель, що після світової війни знайшлися в межах польської держави, єдина Волинь прийшла з більшим дорібком нової української національно-державної традиції. Державне відродження з pp. 1917-19 знад Дніпра докотилось за Случ по Буг, охопивши часово своєю орґанізацією і цю територію, що сьогодні зветься Волинським воєвідством. Цього не мали українські землі на захід від Буга і на північ від Припяті, які і в час істнування Української Народньої Республики 1917-18 і в період гетьманської Української Держави в 1918 р. були тереном австрійської або німецької окупації. На цій території окупанти не дозволили на розбудову українського державного апарату, а австрійська окупаційна влада, у якій рішальний голос мали поляки, взагалі перепинювала всіми засобами навіть найменші почини якоїнебудь української національної роботи.
За короткий час української влади Волинь справді почала відроджуватися. Створено передовсім густу сітку українських вселюдних шкіл, яку започаткували галицькі Січові Стрільці, причому зукраїнізовано теж більшість колишніх російських ґімназій. В позашкільній освітній ділянці почала свою працю "Просвіта" в окремих повітових осередках і по селах. Поширилась і власна українська кооперація. На жаль, постійної плянової тривкої роботи не можна було перевести у тих бурхливих роках, коли на Волині раз-у-раз змінялася влада з переходами військ і з poзвалом, що його несе з собою війна. А всеж і тоді слідно було, що Волинь суто українська країна.
Неслідне натомість було на Волині польське життя поза кількома повітовими містами, де воно зосереджувалось головно біля польського римо-католицького костела. На волинському селі з польщини не було очевидно і сліду і ніхто не чував там про ніяку польську шляхту, яку „щойно російська влада оправославила і зробила російською чи пак українською". Відомо, про Гриньки не могло бути й мови.
Щойно після риського договору, колишня державна і самоуправна адміністрація опинилася в руках поляків і коли на Волинь прийшла зі заходу поруч урядовців, старшин і підстаршин тисячі польських осадників і кольоністів, заворушилося польське громадянство і зробило наступ на існуючі вже українські становища. Буквально в цілости зліквідовано українське шкільництво. Постепенно і послідовно прийшла ліквідація і на інші наші ділянки. Історія останніх днів загально відома. [Абзац, вилучений цензурою]
Передімною обширне звідомлення зперед кількох тижнів одної з найдіяльніших на Волині польських установ: "Польської Мацєжи Шкільної", що грає там ролю галицького "Товаржиства Школи Людовей". Звідси і беру дати і числа.
У чепурно виданому і багато ілюстрованому звідомленні написано виразно, що безсумнівним є факт, який сам кидається в очі, що польське населення на Волині є в меншости. Дані загального спису населення з 1931 р. виказують, що на загальне число 2.085.600 мешканців Волині, осіб, що подали польську матірну мову, було 346.600, з чого по містах 69.500, по селах 277.100, при чому віроісповідна статистика виказує тільки 327.000 римо-католиків, себто на 19.600 менше, як число поляків. Осіб, що подали тоді як матірну мову українську було 1418.300 (в містах 40.600 — по селах 1.377.700), pyсинів 8.600 (400 — і 8.200 – будуть це мабуть галичани – греко-католики, яких офіціяльна статистика до українців не зараховувала), москалів 23.400 (13.400 – і 10.000), німців – 46.900 (2.700 – і 44.200), жидів 205.500 (122.800 – і 82.700) – решта припадає на інші національности.
Відсотково є стан такий, що поляки на Волині творять 16.6 прц. загалу людности. Національна статистика по містах: поляків 27.5 прц., жидів 48 прц., українців 16.1 прц., москалів 5.3 прц. — решта инші. По селах:поляків 15,1 прц., українців 75.2 прц., німців 2.4 прц., жидів 4.5 прц.
Зріст польщини на Волині за останніх кільканацять літ дуже великий завдяки польській іміґрації. Попри адміністрацію і школи над скріпленням польщини працює дуже жваво римо-католицький костел і його духовенство, що є там у сто відсотках — "еклєзія мілітанс" — воюючою церквою. Число парохій і костелів від 1918 р. більше як подвоїлося. В р. 1919 було 59 парохій і 59 костелів, при кінці 1937 р. було вже 140 парохій і 124 костелів. Це число росте безупинно, коли рівночасно зменшилося число православних парохій і православних церков. Про нову унію в польському виданні не приходиться й говорити — її практичне значіння та вплив на міжвіроісповідні і міжнаціональні відносини на Волині — ніякі. Зрештою — що і відоме — і ця унія не тішиться зовсім польським протекторатом. Волинь має власну шкільну адміністрацію, у проводі якої стоїть шкільна кураторія у Рівному. Державних вселюдних шкіл в 1937 р. було на Волині 1839 з 3670 учительськими силами, причому у самому шкільному році 1936-37 прийняли нових близько 400 учительських сил і більшости з заходу (головно з Познанщини), причому майже цілковито поминули українців. Як сказано, на Волині нема ні одної української вселюдної школи. Більшість шкіл — це школи чисто польські, меншість — утраквістичні, в дійсности теж польські, де тільки дві або три години тижнево вчать української грамоти.
Не диво, що школа на Волині попри римо-католицький костел польонізує населення. Тим самим вона не може якслід поборювати неграмотність, яка ще нині на Волині у людей в позашкільному віці доходить до 47.8 прц. — на селі аж до 52.3 прц. — себто, що більшість сільського населення зовсім неграмотна. Загальним явищем — в чому вина якраз польської школи — є поворот неграмотности в українському селі. [Останнє речення було вилучено цензурою]
Сам по собі тривожний теж факт, що сьогодні коло 100.000 сільських дітей на Волині не охоплені ще взагалі шкільним навчанням.
І тут якраз йде з допомогою „Польська Мацєж Школьна". Працює вона в дошкільній, позашкільній і шкільній ділянці, в останній у вселюдному і фаховому шкільництві. У довкіллі праця її доволі скромна, бо охоплює вона в 1938 р. всього 8 дошкільних пунктів (захоронок) у пяти повітах з числом 1800 дітей, виключно польських, здебільша у польських кольоніях. До позашкільного виховання слід зарахувати і бурси, яких в 1938 р. удержувала вона три: в Луцьку для 18 вихованців, в Олиці для 15 і в Сарнах для 38.
Зате поважні висліди на полі вселюдного шкільництва де від 1931-32 число шкіл П.М.Ш. з 16 зросло в 1937-38 на 66. В повітах були такі школи: Дубно — 4 школи — 145 дітей, Горохів 4 – д. 178, Костопіль 2 — д. 69, Ковель – 10 д. 396, Луцьк – 24 – д. 950, Любомль – 2 д. 62, Рівне – 5 д. 150, Сарни – 6 д. 242, Володимир – 7 д. 273, Здолбунів – 2 д. 108 – разом всіх дітей 2.573 – в більшости хлопців, в меншости дівчат. Віроісповідання дітей у звідомленні не подали, але можна догадатися, що це діти осадників і кольоністів. Більшість шкіл має власні будинки, часто зовсім модерні. Все це школи найвишчого типу; вчителі дістають пересічно по 100 зол[отих] місячно.
Фахове шкільництво ПМШ в 1937-38 охоплює 7 шкіл з 988 учнями й ученицями. А саме такі школи: купецька ґімназія в Луцьку — 218, купецька ґімназія в Рівному 234, столярська школа в Острозі 51 і три ремісничо-промислові школи: в Сарнах 123, в Володимирі 165 і в Здолбунові 143. У всіх тих школах православні (у більшости, очевидно, українці) творять поважний відсоток, а в — Острозі і Володимирі навіть абсолютну більшість усіх учнів; у всіх фахових школах є православних 262 з яких більшість походить зі селян. За увесь час, відколи ПМШ веде ті школи, вийшло з них 14050 молоді, з того 738 таких, що покінчили торговельні школи. Фахові школи ПМШ мають власні величаві будинки і відповідне внутрішнє вивінування. Метою тих шкіл, як подає звідомлення викурити жидів з торговлі і промислу на Волині через вишкіл відповідних фахових сил.
Крім цього ПМШ в 1936 р. вела 64 курси для неграмотних з числом 957 учасників, влаштувала 460 популярних викладів при 15.017 учасниках та 50 вистав і свят. Народніх бібліотек має в 1938 p. 500, у цьому 97 постійних і 403 мандрівних; число книжок у бібліотеках 109.676 томів; минулого року позичено 166.467 книжок.
Членів ПМШ має всього коло 5.000 — отже членські вкладки грають зовсім незначну ролю у буджеті товариства, чого зрештою у звідомленні навіть не подали. Акцію фінансують ріжні самоуправні установи та опікунчі кружки числом — 67 з центральної і західної Польщі, з яких деякі будують власним коштом школи і їх навіть в цілости утримують.
Порушена тема і статистика (яку я навів) — здається — надто повчальні, щоб треба було на їх основі переводити ще окрему аналізу. Ще більше може, як у Східній Галичині, йде на Волині боротьба за національний характер тієї землі. Український відпір у цій боротьбі там куди слабший, як у Східній Галичині з причини великої кволости нашої орґанізації на Волині. Рятує наше положения на Волині у першу чергу наша чисельна сила, що проявляється у значно більшому природному зрості нашого (православного) населення, як у волинських римо-католиків. Повчають про це статистичні числа, на які покликується те саме звідомлення Польської Мацєжи Школьної, наводячи за Статистичним Річником, що природний приріст в pp. 1931-33 був на Волині у православних 16.7, у римо-католиків 13.1 проміллє. Друге, що нас рятує і на майбутнє врятує попри чисельну перевагу над поляками це — теж згідно зі слова ми згаданого звідомлення, — безсумнівний зріст української національної свідомости й активности серед нашого молодого покоління на Волині. А це вже у недалекій будучности дасться відчути по активній стороні нашого білянсу на Волині.
Д-р Степан Баран.
10.05.1938