Галицький гуморист

З приводу роковин смерти Й. Маковея — 21 VIIІ. 1925

Йосип Маковей, колись широко відома в нашій літературі постать, тепер відомий особливо як гуморист і сатирик. Народився він 23-го VIII. 1867 р. в Яворові (Яворів може похвалитися також такими громадянами, як напр. І. Кокорудз, д-р Остап Макарушка), помер 21. VIII. 1925 р. в Заліщиках. У громадянському житті доводилося йому бути теж педаґоґом, а на літературному полі він являється поетом, новелістом, повістярем, літературним критиком. Серед різних літературних зацікавлень годі вибрати одне домінанте в його літературній творчості. Бо в кожній ділянці виявив себе добрим майстром пера, а літературні критики хочуть кожний перетягнути його на свою сторону. Лірик Маковей, сатирик, чи вчений? Відповідь одна: Він свого роду універсаліст. Так складалися життєві обставини для людини, що хотіла працювати в спокою, невсипуче, давати якнайбільше для свого народу.

Почав Маковей від поезії, як кожний адепт письменницької музи. І тут проявився він ліриком, дарма, що пише особисті чи описові поезії або оповідання. Збірка поезій: "Гірські думи" з 1898 р. дала доказ, що автор перших поетичних спроб вирвався з обіймів надмірної, подекуди навіть трохи реторичної рефлексії та викресав із себе "максімум" ліричного полету й чуття. "Гірські думи" ввели поета у фазу дозрілого вже поетичного таланту. Після того почалася в Маковея фаза творчости з воєнною тематикою, в якій він підкреслює, що не розум, а почування кермує людьми; воно одне робить людей людьми. І в якомунебудь роді письменства не анґажувавсь би Маковей, так завжди появляється в нього рефлєксійність, а навіть у боєвій поезії квієтизм (хоч би відомий вірш: "В горах грім гуде, хоч зима паде"). Він дечим нагадує Самійленка і Гайне. Та Маковеєві поезії якось призабулися, хоч вони гарні, настроєві (Франко сказав про його перші спроби: "Є в них чуття, є добра форма, а чого ж більше треба?"). Маковея знає загал читачів більше, як прозаїка, і то сатирика та гумориста. Треба признати, що Маковей, знаменитий обсерватор життя, визнається на його тонкощах і дуже ніжно, злегенька, а влучно підкреслює з гумо ром слабі сторінки нашого суспільства. Взяти б хочби його оповідання "Клопоти Савчихи". в якому змальована рідня славних колись різників-свинарів із Яворова. Савчиха добра різничка-господиня. багачка, хоче вивести своїх дітей у вищі сфери, посилає синка до ґімназії, та біда — синок не хоче вчитися, йому тужно за батьківською хатою, за різницьким ремеслом. Оце то найбільший клопіт Савчихи. Дуже ніжно схопив автор молодечі мрії й пориви ґімназійної молоді, що в четвертій—п'ятій клясі стала займатися "недозволеною" лектурою, яка поглиблювала й поширювала її світогляд, а спершу вела на шлях атеїзму ("Весняні бурі"). Маковей показав цілу ґаму думок і вагань молодого здібного хлопця, що попав у такі весняні бурі, після яких прийшла рефлексія, очищення атмосфери й переродження в нову людину. Новеліст по-мистецьки змальовує людську психіку на тлі різноманітного життя, одначе не запускається в найскладніші нетри життя, не доводить подій і персонажів до важких катаклізмів, навіть у повістях ("Ярошенко", "Залісся"). Скрізь у нього проявляється якийсь спокій і зрівноваженість, а це слушно називають деякі критики квієтизмом. Він проявився сильно в збірці воєнних оповідань п. н. "Криваве поле". Тут червоною ниткою тягнеться, крізь криваве від воєнних подій 1914—1918 рр. життєве поле українського народу, одна думка: пощо і защо терпить нещасний нарід від війни, якої він собі зовсім не бажає. Поет зненавидів з усієї душі гомін та насилля.

Але найкраще виявив себе Маковей у літературі як гуморист і сатирик. Ще в 1910 р. появилася його поема "Ревун" із дотепним гумором та сатирою нашого сімейного, може й без глибших бажань, без глибших національних почувань, життя. В окремих персонажах неодин може добачити риси свого власного "я". В 1923 р. появилася остання збірка оповідань Маковея п. н. "Прижмуреним оком". Тут, немов у калейдоскопі, зміняються картини з життя нашої інтеліґенції на галицькому загумінку, повне дрібничковости, принципіяльности, малих задумів, непорозумінь. Тут навіть і Шевченка, що зійшов із свого постументу в залі "Наукового Товариства ім. Шевченка" у Львові та пішов шукати праці в різних наших наукових інституціях, не можу її дістати саме тому, що не має формальних кваліфікацій. І через те в нього залишилася усмішка під лівим вусом. Маковей висміває хиби нашого громадянства, одначе не бичує його, мовляв — воно саме дійде до прозріння і поправи, коли приглянеться собі в дзеркалі свого життя! Його лірична частина душі не давала дійти до голосу сатирикові, тому він часто писав про переживання — близькі йому, болючі та веселі.

Не можна поминути мовчанкою також публіцистичних і літературно-критичних праць Маковея. Він працює в редакції "Діла", "Народної Часописі", редаґує "Буковину", співредаґує "Літературно-Науковий Вістник", має щастя відкрити поетичні таланти А. Чайковського, Т. Бордуляка, Ст. Ковалева, О. Кобилянської, заохочувати їх до праці і піклуватися ними. Зпосеред його літ.-критичних праць вибиваються на перше місце визначні джерельні моноґрафії про П. Куліша і О. Федьковича.

По Маковеєві залишилася велика, ще ніде недрукована спадщина. Щойно після її прослідження й поновленого видання хоч деяких творів, головно поезій, виявиться вповні літературна і громадянська вартість поета, письменника і критика, що брався за всякі ділянки нашої літератури і шукав найкращих шляхів служити свому народові.

[Львівські вісті]